Минулого тижня були намічені основні напрями подальшої співпраці Головного управління розвідки Міністерства оборони і Національного космічного агентства України, визначений порядок взаємодії і пріоритетні напрями діяльності на користь національної безпеки і оборони держави двох структур. Як повідомили «ФЛОТ2017» в прес-службі ГУР Міністерства оборони, така домовленість була досягнута в ході зустрічі керівників Національного космічного агентства і Головного управління розвідки Міноборони.

Перш за все – про саме поняття «Космічна розвідка». З самого початку освоєння космосу цей напрям розглядався військовими в першу чергу з точки зору унікальних за масштабом можливостей контролю земної поверхні. Та і сьогодні «цивільні» космічні програми частенько в тій чи іншій мірі мають відношення до сфери національної безпеки «космічних» країн або військово-політичних союзів. У нове тисячоліття світ вступив з серйозним військово-космічним потенціалом. Згідно даним Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем світу (SIPRI), США мають 110 космічних апаратів військового призначення, що діють, Росія – близько 40, всі останні країни, разом узяті, – до 30. Проблема підрахунку військових супутників, що діють, полягає в тому, що на орбіті знаходиться чимала кількість космічних апаратів, що на даний момент не функціонують, але є повністю працездатними. Це дублюючі, запасні, надлишкові, резервні супутники. Але вони можуть у будь-який момент бути введені в дію, виконуючи бойові завдання.

Варто також додати, що в країнах НАТО прийнято чітке розмежування супутникових систем на власне військові і подвійного використання. У Росії такої чіткості в класифікації немає, що утрудняє підрахунок. Відомо лише, що з порядка сотня російських космічних апаратів (не менше 80% яких вже вичерпали ресурси використання), що діють на сьогодні, близько 40 є «власне військовими». Тим часом, в ефективності супутникових систем при їх вживанні в реальних військових операціях можна було переконатися сповна. Аналіз досвіду військових конфліктів останніх десятиліть свідчить про стрімке зростання питомої ваги космічної розвідки в процесі забезпечення сучасних озброєних сил достовірною і оперативною розвідувальною інформацією.

Починаючи з війни в зоні Персидської затоки, яка була названа “першою війною космічної ери”, озброєні сили провідних країн світу почали активно використовувати при плануванні і веденні бойових дій космічні системи різного призначення (навігаційні, зв’язки, метеорологічні, дистанційного зондування Землі подвійного призначення), що дало їм значні переваги в ході протистояння. У останніх локальних війнах і озброєних конфліктах в Югославії, Афганістані і Іраку чітко є видимою тенденція поступового нарощування використання космічних засобів, в першу чергу космічних апаратів розвідки, для забезпечення різних потреб озброєних сил. Так, у війні в Іраку 1990-1991 рр. було задіяно 68 космічних апаратів (КА), з них 64 військових (24 розвідувальних); у Югославії 1999 років застосовувалося близько 140 КА, з них 70 військових (35 розвідувальних); у Афганістані на початку операції НАТО використовувалося більше 150 КА, з них близько 70 військових (26 розвідувальних) і в Іраку під час операції 2003 роки було задіяно більше 230 КА, з них близько 130 військових (47 розвідувальних).

Згідно прийнятої в НАТО класифікації (ця класифікація спочатку була прийнята у ВПС США), супутникові системи підрозділяються на:

• супутники зв’язку. Їм приділяється особливе значення у зв’язку з тим, що основні нинішні операції проводяться на театрах військових дій з нерозвиненою інфраструктурою і комунікаціями. Вони працюють в декількох діапазонах. Це найбільш дешеві, але з низькою пропускною спроможністю ультрависокочастотні супутники (Uhf-діапазону) – 225-400 Мгц. Що потім становлять основу широкосмугових стаціонарних і мобільних мереж надвисокочастотні супутники (Shf-діапазону і Х-діапазону) 7,25-8,4 ГГц. Супутники зв’язку лінії «земля-супутник» (V-діапазону) 43-45 ГГц і лінії «супутник-земля» (До-діапазону) 20,2-21,2 ГГц. Супутники зв’язки, що працюють в певних, «цивільних» діапазонах, є комерційними, але і вони часто використовуються військовими, або ж можуть використовуватися в певних ситуаціях, – як правило, така можливість спочатку передбачається.
• навігаційні супутники. Після того, як в кінці 1996 р. перша в світі оперативна навігаційна супутникова система ВМС_США «TRANSIT» «передала повноваження» повної оперативної готовності, що досягла на той час, Глобальній системі визначення місцезнаходження (GPS – Global Positioning System) «Navstar», остання стала основою систем військової розвідки і систем наведення озброєнь.     Свого часу по подібності американської системи «TRANSIT» були створені в СРСР, а перейшли в експлуатацію Росії супутникові навігаційні системи «Космос», «Цикада», «Вітрило». Різниця полягає в тому, що американська «TRANSIT» використовувалася і військовими, і цивільними операторами паралельно, а в СРСР (Росії) йшло розмежування: «Космос» – чисто військова система і «Цикада» – цивільна, «Вітрило» – змішана. Її також називають «військовою «Цикадою» або «Цикада-м-код». В даний час Росія розвиває аналог американської GPS «Navstar» власну систему ГЛОНАСС (Глобальна навігаційна супутникова система).
• метеорологічні супутники. Основою військової метеорологічної системи в НАТО є американська оборонна метеорологічна супутникова програма DMSP (Defense Meteorological Satellite Program). Вона забезпечує здобуття у відео- і інфрачервоному режимах зображень хмарності у всьому світі, а також спеціальній метеорологічній, океанографічній, наземній і космічній інформації, необхідній для підтримки стратегічних і тактичних функцій військ. Інформація поступає на наземні і корабельні термінали в режимі реального часу в будь-яку точку планети.     У Росії метеорологічним забезпеченням військ займається одна і для цивільних супутникова система на основі метеорологічних супутників типа «Метеор».
• супутники раннього запобігання. Це в першу чергу об’єкти американської Програми підтримки оборони DSP (Defense Support Program), що включає супутники на геостационарних орбітах, стаціонарні і рухливі пункти обробки даних, а також систему наземного зв’язку.     У СРСР супутникова система раннього запобігання про запуски балістичних ракет складалася (як полягає зараз в Росії) з супутників «Око».
• супутники спостереження за океаном. У США під час холодної війни була створена військово-морська система спостереження за океаном NOSS «Біла хмара» (White Cloud Ocean Surveillance System). Зараз функціонує вже система третього покоління.     У СРСР (потім – в Росії) цю функцію виконували і виконують радіолокації супутники (з ядерною енергоустановкою) океанської розвідки «РОРСАТ» і супутники радіоелектронної океанської розвідки «ЕОРСАТ».
• супутники радіорозвідки. Це космічні апарати, що знаходяться на геостационарних високоеліптичних орбітах. У США діє система космічної радіорозвідки SIGINT (шість супутників), яка зараз замінюється новою системою Iosa-2. У СРСР (Росії) була створена відповідна, але значно менш потужна система радіоелектронної розвідки.     – супутники видової Ці системи на сьогодні стали неот’емлімой частиною дій військ у військових операціях і при підготовці до них. Спектр – від здобуття тактичної оперативної інформації до целеуказанія і наведення систем озброєнь. У США з 1998 року діє широкомасштабна програма космічної видової розвідки FIA (Future Imagery Architecture). Крім того, ВПС США в 2008 році закінчили розгортання 10-супутникової системи із завданнями спостереження і наведення на меті за видовою програмою SBR (Space-based Radar). У СРСР функцію космічної видової розвідки виконували супутники типа «Янтар» і «Орлець», що знаходилися на орбіті всього по декілька тижнів (в кінці 80-х гг минулого століття із запускали по три десятки в рік). У них фотографування земної поверхні вироблялося на фотоплівку, після чого плівки доставлялися на Землю в спеціальних капсулах. З розпадом СРСР ці програми були поступово згорнуті. В даний час в Росії функцію космічної видової розвідки в частині фотографування земної поверхні з високим дозволом виконують в основному комерційні супутники.

Що стосується незалежної України, то цього року виконаються 10 років з початку історії її космічної розвідки. Враховуючи досвід провідних країн світу і можливості в космічної області України, ще в жовтні 1999 року в Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України було створено підрозділ космічної розвідки. Основною сферою діяльності новоутвореної структури стало вживання космічної техніки в інтересах національної безпеки і оборони України.

Перед підрозділом коштують завдання здобуття, аналізу, обробки даних космічної розвідки, і за результатами цієї діяльності проводиться інформування керівництва Озброєних сил України і вищого державного керівництва країни по таких питаннях:

• надання даних про стан і характеристики військових формувань, військових і стратегічних об’єктів певних країн;
• надання даних про виникнення кризисних ситуацій в різних районах земної кулі з метою прогнозування і контролю їх розвитку (як приклад ситуацій, інформаційні матеріали по яких отримувала і отримує українська військова розвідка, можна пригадати захвати піратами судів “Леманн Тімбер” і “Фаїна”);
• надання даних про наслідки екологічних катастроф, які можуть потенційно негативно вплинути на екологічну обстановку в Україні (наприклад, такі матеріали були отримані відносно затоплення судна “Волгонефть-139” і наслідків забруднення нафтопродуктами Керченської протоки);
• розвідувальне забезпечення миротворчих контингентів (під час виконання завдань в Іраку, Сьєрра-Леоне, а зараз – в Ліберії, Косово);
• інформаційно-розвідувальне забезпечення в разі кризисних ситуацій поблизу кордонів України;
• відстежування стану і змін орбітальних угрупувань країн світу з подальшою оцінкою космічної обстановки.

Виконання цих завдань здійснюється, скажімо так, в не самих сприятливих умовах. Парадокс космічної розвідки України (як і самої «космічної України») полягає в тому, що наша держава, як відомо, володіє величезним потенціалом у сфері космічного, як і авіабудування. Таким, яким можуть похапати далеко не всі провідні держави світу. В той же час на обличчя відсутність національного орбітального угрупування космічних апаратів (КА), обмежене фінансування створення і розвитку космічних засобів спостереження, проблеми із створенням наземного інформаційного комплексу.     Але якщо ці недоліки можна пояснити проблемами фінансування, то куди складніше зрозуміти відсутність в Україні законодавчої бази відносно порядку вживання космічних систем подвійного призначення на користь національної безпеки і оборони. В той же час є певні успіхи.

Так, в Національному центрі управління і випробувань космічних засобів розгорнутий фрагмент апаратно-програмних засобів Аналітичного центру Інформаційно-аналітичної системи НКАУ. З його допомогою проводиться інформаційно-довідковий моніторинг (бази даних сейсмічних спостережень, стану космічної обстановки, метеорологічної ситуації), а також моніторинг середовища. Ведеться постійне дослідження регіонів України, – наприклад, визначається температура Чорного і Азовського Моря за даними приладу AVHRR супутників серії NOAA. Також проводиться дослідження використання даних дистанційного зондування Землі для картографування берегової зони.     По результатам роботи Аналітичного центру складаються щомісячні звіти для НКАУ. Крім того, проводиться оперативне інформування НКАУ і МНС відносно виявлення надзвичайних ситуацій.

В даний час відпрацьовується подібний алгоритм оперативного інформування ГУР МО України в плані ситуацій, що представляють загрозу національній безпеці нашої країни.     Нинішня зустріч керівників НКАУ і ГУР МО України мала серйозні передумови. Зокрема, в кінці вересня 2008 року Верховною Радою була затверджена Загальнодержавна цільова науково-технічна космічна програма України на 2008-2012 гг (повний її текст можна вивчити, наприклад, на «Аерокосмічному порталі України»).  Нова програма, як задекларовано її розробниками, відображує якісно новий підхід до розвитку космічної діяльності України. Вона направлена на вирішення найважливіших проблем постійного розвитку (а саме, природокористування, контролю надзвичайних ситуацій, проблеми сільського господарства) методами активного використання даних спостереження з космосу. Для цього передбачається створення угрупування космічних апаратів дистанційного зондування Землі, створення національної супутникової телекомунікаційної системи зв’язку. Програма передбачає також розробку перспективної космічної техніки, модернізацію наземної інфраструктури.     Особлива увага в ній приділяється космічній діяльності на користь національної безпеки і оборони. А одному із завдань всієї космічної сфери визначено «забезпечити Озброєні Сили України, інші військові формування і правоохоронні органи сучасними космічними засобами і інформацією». Програма визначає, що робота на користь національної безпеки означає «ефективне використання на користь безпеки держави науково-технічного потенціалу і можливостей, які надає космічна діяльність. Враховуючи те, що однією з основних сучасних тенденцій розвитку військової справи є інформатизація і комп’ютеризація, широке використання космічних систем розвідки, навігація і зв’язки, висока міра просторово-часової координації дій військових формувань, передбачається проведення: військово-теоретичних наукових досліджень по питаннях використання космічних систем на користь національної безпеки і оборони, розробка нормативно-технічного забезпечення вживання космічних систем і засобів військового і подвійного призначення.

Розрахунками Програми визначається прямий дохід державного бюджету, отриманий в результаті реалізації переважно комерційних проектів, – “Либедь” (надання телекомунікаційних послуг), “Циклон-4”, “Морський старт”, “Наземний старт” і “Дніпро” (надання пускових послуг) в суму від 270 до 560 млн. гривень.     В той же час непрямий дохід, отриманий в результаті проведення космічної діяльності, направленої на зміцнення національної безпеки, а також впровадження розробок і новітніх технологій, складатиме від 2 млрд 40 млн до 2 млрд 570 млн гривень.  В цілому відносно перспектив космічної розвідки України варто сказати наступне. Абсолютно очевидно, що на сьогодні створені всі передумови для пріоритетного розвитку підрозділу космічної розвідки у складі ГУР МО. По-перше, світовий досвід свідчить про гостру необхідність такого вигляду розвідки для забезпечення інтересів національної безпеки в сучасних умовах. По-друге Україна як «космічна держава» має величезний потенціал для розробки і виробництва технічних засобів космічної розвідки, в т.ч. унікальних. Не скористатися наявними можливостями було б злочинно безглуздо.

Андрій ШЕРІХОВ
Джерело – ФЛОТ 2017