… Під час війни із Грузією, російські військові льотчики штурмової авіації, щоб точно вийти на ціль, використовували комерційні GPS-навігатори, а не приймачі російської системи ГЛОНАСС. Просто американське обладнання GPS, на відміну від ГЛОНАСС, виявилося доступніше, їх можна купити за розумні гроші. І вони реально пригодилися в бою обом конфліктуючим сторонам. На цьому прикладі резонне питання: який зиск для України від нещодавно підписаної угоди із РФ про спільне впровадження технологій ГЛОНАСС на українській території?

Спочатку загальновідоме. Системи супутникової навігації через десяток років стануть такою ж необхідною частиною інфраструктури будь-якої розвиненої держави, як електромережі, дороги, стільниковий зв’язок і Інтернет. Але економіки країн уже сьогодні не можуть функціонувати без супутникової навігації, що досить яскраво демонструє американська система GPS. GPS-навігація застосовується скрізь: чи користуєтеся ви мобільним телефоном, чи знімаєте гроші зі свого банківського рахунку з банкомата або відсилаєте електронне повідомлення. Авіаперевізники використовують дані GPS-навігації для розробки самих економічних маршрутів; банки точні сигнали часу системи GPS потрібні для підтвердження електронних транзакцій; на GPS-навігацію сьогодні зав’язане прогнозування погоди й прогнозування землетрусів. Нарешті, встановлені в поліцейських автомобілях GPS-навігатори допомагають їм оперативно прибути на місце автомобільної аварії або іншої надзвичайної події. У військовому сегменті застосування супутникової навігації стало поштовхом для революції в удосконалюванні озброєнь і застосуванні частин і підрозділів в бою.

При такому глобальному попиті на послугу супутникової навігації всепроникнення й фактична безальтернативність американської GPS це традиційно турбує Росію й інших потенційних користувачів. Тому що де-факто глобальні системи навігації й позиціонування – це схований контроль над територіями в мирний час, а особливо – у військовий. Система працює в інтересах того, хто керує “роздачею” сигналу.

При такому розкладі зрозуміле прагнення РФ, яке традиційно озвучується російськими лідерами. Приведу цитату: “Зараз робиться все можливе для того, щоб забезпечити конкурентоспроможність нашої вітчизняної навігаційної системи й до кінця 2011 року довести її до характеристик рівня GPS. ГЛОНАСС повинна стати вагомим аргументом політичного й економічного впливу Росії у світі”.

Це – про амбіції. Тепер – про техніку. Для системи супутникової навігації потрібні два компоненти. Перший – супутники на орбіті. Для забезпечення достатнього покриття земної поверхні й точності вимірів при визначенні координат об’єктів, необхідних для цивільного життя, а особливо – підтримки воєнних операцій, на орбіті повинні одночасно перебувати не менш 24 навігаційних супутника. Сьогодні в діюче орбітальне угруповання американської GPS входять 30 супутників. В угрупованні ГЛОНАСС перебуває 23 космічних апарата, з яких 21 працює по призначенню. До кінця року угруповання ГЛОНАСС поповнять ще 7 супутників.

Але зміст у супутниках є тоді, коли існує й наземна частина системи, придатна для того, щоб користуватися цими сигналами, які посилають космічні апарати. Мова йде про користувацьке навігаційне обладнання (як військове, так і цивільне), їхній ціні, доступності, пропонованому для них сервісі, наприклад, цифрових картах місцевості і т.д. І от тут починається принципова відмінність GPS від ГЛОНАСС. Як образно сказав один з фахівців, це однаково, що говорити про конкуренцію між ювелірною майстернею та сталеплавильним заводом. Хоча обидва займаються однією справою – обробкою металів…

В основі будь-якого навігаційного обладнання глобального позиціонування – приймач супутникового сигналу (GPS -приймач, ГЛОНАСС – приймач, ГЛОНАСС/GPS – приймач). Це мікросхема, чіп, завдання яких – розшифровувати прийнятий обладнанням сигнал супутникової навігаційної системи й видавати на виході координати об’єкта в деякому форматі. Так трапилося, що просування Росії по шляху створення приймачів ГЛОНАСС забезпечують саме українські підприємства. Вітчизняне підприємство ДП “Орізон-Навігація” (м.Сміла, Черкаської обл.) перебувало з самих джерел створення перших супутникових навігаційних систем. Споконвічно це був Смілянський радіоприборний завод “Орізон”, який підпорядкувався Міністерству загального машинобудування. З 1995р. підприємство стало називатися ДП “Орізон-Навігація”, яке перебуває в сфері підпорядкування Міністерству промислової політики України й має ліцензію Національного космічного агентства України на розробку й виробництво складових частин наземної космічної інфраструктури.

Відмітною рисою апаратури, створюваної на підприємстві ” Орізон-Навігація”, являється її багато системність. Приймачі можуть приймати сигнали відразу трьох супутникових навігаційних систем: дві діючі (російська ГЛОНАСС і американська GPS) і однієї розроблювальної (європейська Galileo). Це забезпечує стабільність і точність роботи системи, тому що вона залежить від числа супутників над приймачем у конкретний момент часу. Це підвищує надійність прийняття сигналу в складних умовах – як це гірська й лісова місцевість і міські квартали. Забезпечується стійкість до різних перешкод, у тому числі штучних.

Чи не 80% продукції ” Орізон-Навігації” поставляється на експорт – у Російську Федерацію в цілому, і її армію – зокрема . Партнером ” Орізон-Навігації” у Росії є КБ “Навіс” – у свою чергу, російський лідер у розробці навігаційних приймачів, що контролює до 70% ринку. У недавній період прохолодних відносин Москви й Києва в російській пресі з’являлися публікації, що співробітництво з Україною в цьому питанні є нераціональним. І що в Росії потрібно розгорнути власне виробництво приймачів ГЛОНАСС/GPS. Але все вперлося в ціну питання.

У нинішніх умовах можна чекати подальшої взаємодії підприємств України й Росії в області спільного створення приймачів ГЛОНАСС/GPS. Але треба пам’ятати – і в Росії, і в України відсутня конкурентна елементна база в порівнянні з європейським або американським виробниками. Як наслідок: українські й російські технології виробництва навігаційних приймачів відстають від GPS по енергоспоживанню, розмірах і ціні готових виробів. Приймач GPS/ГЛОНАСС на сьогодні – це електронна плата з мікросхемами розміром приблизно 30×30 мм. Енергоспоживання – близько 1 вата. Той же функціонал у стандарті GPS представлений у вигляді інтегрованих чіпів з розмірами 7 на 8 міліметрів, споживають менш 0,1 вата енергії. Крім того, технологія ГЛОНАСС висуває підвищені вимоги до антени (ще 20×20 мм як мінімум). Ціна ГЛОНАСС приймачів сьогодні на порядок вище GPS-аналогів (від $60 – у порівнянні з $7-10). У такій ситуації сьогодні ГЛОНАСС – устаткуванням можуть оснащуватися лише об’єкти, які не вимагають мініатюрних розв’язків – автомобілі екстрених служб, МНС, танки, літаки, кораблі. Говорити про виробництво повноцінного споживчого обладнання з підтримкою системи ГЛОНАСС поки, щонайменше , передчасно.

Для цивільних користувачів у Росії доступний лише один автомобільний навігатор з підтримкою ГЛОНАСС – Glospace SGK-70. Російським, щоправда, його можна назвати досить умовно. Оскільки по суті це стандартний корейський GPS-навігатор, з якого витягнутий прийомний модуль (приймач і антена) і замінений на модуль російської розробки й українського виробництва. Реальний конкурентний потенціал моделі – 1000 штук у рік або близько 0,1% ринку. Зараз готується виробництво ще декількох моделей навігаторів із ГЛОНАСС, але їх характеристики й ціна будуть не сильно відрізнятися від Glospace.

Щоб скоротити технологічне відставання від американців і європейців, у Росії заявлено про необхідність випуску приймачів нового покоління. На зміну електронних плат у приймачі GPS/ГЛОНАСС прийдуть чипсети (одиночні мікросхеми). На цьому фоні стає зрозумілим і заява про створення СП між Україною й Росією. Якщо до цього дійде, то його створять Український науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань (Харків) і Російський науково-дослідний інститут космічного приладобудування (Москва). Партнери, як заявив один обізнаний представник, повинні визначитися, який саме чипсет необхідно випускати для посилення конкурентоспроможності проекту на світовому ринку, після чого буде створено спільне підприємство. З іншого боку, уже до створення такого СП, про який було заявлено під час візиту Медведєва в Київ, те ж конструкторське бюро “Навіс” ще восени минулого року задекларувало, що тестова партія чипсетів нового покоління (фізичні розміри 9×11 мм) вже передано на тестування кільком партнерам компанії. Ймовірно, результати тестування зажадали реанімації ідеї СП.

У цілому, у Росії є не більше п’яти років, щоб забити за ГЛОНАСС статус альтернативи американському GPS. При гіршому для Росії сценарії, незважаючи на всі кризи, у цей період у лад почнуть вводитися європейська система глобального позиціонування Galileo і китайська “Бейдоу” – при діючій американській GPS. Чи зможе Росія запропонувати такий сервіс як американці, таку надійність і малогабаритність обладнання, як європейці, таку низьку вартість приймачів, як будуть пропонувати китайці? Досить сумнівно. Це означає, що цінність і важливість послуг ГЛОНАСС на світовому ринку кардинально знизиться. А без масового комерційного використання в Росії й за її межами використання ця технологія стає збитковою. Однієї російської армії для порятунку ГЛОНАСС явно мало.

Для боротьби з цими ризиками Москва пішла по шляху прискореного формування власного ареалу потенційних споживачів. Це, зокрема, Білорусь, Казахстан, Туркменістан, Індія, Бразилія й Україна. Плюс власний величезний ринок, на якому заявлено, що приймачами ГЛОНАСС потрібно оснащувати усе – навіть включаючи автомобілі “Калина”. Але всюди в цих країнах уже міцні позиції американського конкурента ГЛОНАСС. Тому, наприклад, у самій Росії заявляють про впровадження 20% ввізних мит на американські приймачі GPS. Не знаю, що із цього вийде. Наприклад, США у відповідь заявлять про те, що вони припиняють поставки в Росію радіаційно-стійкої електроніки американської компанії Aeroflex, якою комплектуються нові й перспективні супутники ГЛОНАСС. І тоді вся система точно зависне…

Сергій Згурець

Defense Express