Підписання угоди про подовження терміну перебування ЧФ Росії на території України до 2042 року стало черговим свідченням ігнорування національних інтересів президентом Януковичем. Це рішення шокувало навіть тих, хто не мав великих ілюзій стосовно намірів нової влади після декларацій про відмову від законодавчо визначеного стратегічного зовнішньополітичного курсу.

Аргументація такого рішення не витримує жодної критики. Янукович, мотивуючи свій крок, заявив: «Ми ухвалили рішення щодо подальшого перебування ЧФ Росії, оскільки це було важливо для наших російських колег і друзів». Тобто, Президент України визнає, що рішення було прийняте в інтересах російської сторони!

Викликає глибоке обурення той факт, що нова влада ухвалює доленосні рішення, що стосуються безпеки та майбутнього України, приховано. Рішення стосовно перебування іноземної військової бази на нашій території, яке суперечить статті 17 Конституції України, ухвалюється одноосібно, тому що це «важливо для наших російських колег і друзів»! Ніхто не рахується з позицією експертів чи думкою народу України. На відміну від питання стосовно членства в НАТО, що постійно дискутувалося на всіх рівнях і пропонувалося винести на референдум.

Не можна обійти й економічну сторону питання. Орендна плата збільшена з 97 до 100 млн. доларів США на рік. Аж на три мільйони! За різними експертними оцінками, справжня вартість оренди землі та об’єктів повинна бути в десятки разів вищою, навіть якщо застосовувати розумні «політичні коефіцієнти» до ринкових цін. Для прикладу, США сплачує оренду Киргизстану за авіабазу «Манас» 60 млн. доларів. Крім того, 117 млн. виділяється Урядом США на оновлення інфраструктури аеропорту, програми економічного розвитку, боротьби з наркотиками та анти-терористичну підготовку. Площа киргизької землі, що здається в оренду, складає 15 гектарів! ЧФ Росії займає 19 000 гектарів, 4500 споруд, не враховуючи морської акваторії! Отже, виникає величезне питання стосовно того, хто кому надає економічну допомогу.

Абсолютно незрозуміло, яка доцільність подовження терміну аж на 25 років за сім років до завершення дії чинної угоди (2017р.). В ній чітко вказується: «Срок действия Соглашения будет автоматически продлеваться на последующие пятилетние периоды, если ни одна из Сторон не уведомит письменно другую Сторону о прекращении действия Соглашения не позднее чем за один год до истечения срока его действия» (мовою оригіналу).

Яка необхідність закладати міну для України на наступних 32 роки? А це — однозначно міна. Досвід показує, що перебування ЧФ в Криму це – два десятиліття постійних конфліктів і суперечок, пов’язаних з порушеннями умов перебування. Питання ЧФ вже давно стало генератором проблем в українсько-російських стосунках. Будь-які ініціативи Києва стосовно цивілізованого врегулювання проблем наштовхувалися на опір російської сторони. Легітимні спроби здійснення інвентаризації майна, повернення у власність маяків, припинення порушень правил пересування тощо, сприймаються не інакше як недружні щодо Росії. А якщо до цього згадати острів-косу Тузлу та інші конфліктні питання стосовно кордонів?

Чорноморський флот у Криму несе безпосередню загрозу безпеці українського суспільства і стабільності в державі. Надання «притулку» військовій базі іноземної держави, що проводить агресивну зовнішню політику стосовно деяких сусідніх держав, має незгасаючі збройні конфлікти на власній території, дає підстави для зарахування до її «союзників». Наявність великої кількості військових об’єктів, військовослужбовців і членів їх сімей, що можуть стати об’єктами нападу, робить нашу територію фактично зоною можливих бойових дій для чужої війни. Невідомо, яка роль буде відведена Україні в такій ситуації, враховуючи російську практика негайного «призначення винних» за скоєння терактів.

Як українські, так і міжнародні експерти неодноразово наголошували на небезпеці перетворення Криму на ефективний важіль впливу на політику офіційного Києва. Чорноморський флот відіграє роль найпотужнішого інструменту російського впливу на ситуацію в Криму. Подовження терміну перебування флоту — це збереження цього потужного інструменту втручання у внутрішні справи України на десятиліття.

Не зрозуміло, також, як останнє рішення Президента може бути сумісним з іншим — стосовно позаблоковості та ідей нейтралітету.

Не можна виключати загрози, що походить від можливого застосування Росією свого права на оперативне використання збройних сил за межами Росії для «захисту інтересів РФ та її громадян», закріпленого у новій Воєнній доктрині. Якими є сьогоднішні та майбутні інтереси РФ та її громадян на території України?

Проблема могла бути закрита у 2017р. Якщо Москві й надалі буде вигідно підтримувати рівень конфліктності навколо ЧФ, то наступні уряди стикнуться з великою проблемою.

Боюсь, ми ще не раз переконаємося в хибності цього рішення. Не можна розраховуватися за сумнівну знижку на газ та, можливо, за інші послуги, про які ми ще не знаємо, національними інтересами, незалежністю та суверенітетом.

Олексій Мельник

Центр Разумкова