Кілекторне судно “Шостка” є допоміжним судном Центру пошукових та аварійно-рятувальних робіт. З часу підняття на судні Військово-морського прапора України, який був освячений у Володимирському соборі в м. Києві, “Шостка” завжди залучалася до виконання завдань за призначенням.

Та в останні роки фінансово-економічна криза прикувала його до причальної стінки. Судно “Шостка” було по-будовано на замовлення Радянського Союзу у 1976 році у місті Росток (колишня Німецька Демократична Республіка) на заводі “Нептун-Верф”.

Тоді воно входило до складу ЧФ СРСР та виконувало завдання як судно iнженерної лінії, здійснюючи установку та зняття навігаційно-гідрографічного обладнання в Середземному морі.

У 1997 році при розподілі ЧФ воно було передано Військово-Морським Силам ЗС України (де і отримало теперішню назву), а з 2004 року знаходиться у складі ЦПАРР.

Зараз “Шостка” використовується для забезпечення пошуково-рятувальних робіт у морі, перевезення рятувального обладнання, розміщення допоміжного аварійного обладнання, а також для прийому з берега та перевезення рейдового якірного обладнання і плавучих навігаційних знаків.

Судно обслуговується цивільним персоналом (26 чол.), який розуміється на потребах флоту. Середній вік членів екіпажу перевищує пятдесят років. Молодь не зацікавлена йти на таку роботу, тому що заробітна платня не дозволяє їм утримувати сім’ю.

— Команда з впевненістю та завзятим ентузіазмом виконує завдання щодо підтримання технічної готовності судна, щодо забезпечення навігаційної безпеки плавання, пожежної безпеки судна, щодо попередження аварійності, — зазначає капітан “Шостки” колишній капітан далекого плавання Андрій Рассохін.

Як і в кожній професії успішне виконання поставленого завдання залежить від професіоналізму. За словами капітана Андрія Рассохіна, кожен член екіпажу знає свою роботу і відповідає займаній посаді. У питаннях підтримання належної бойової і технічної готовності теорії, мабуть, буде замало. Немає конкретного підручника‚ який би в деталях описував усі тонкощі цієї складної роботи, є лише рекомендації, вимоги. І, як запевнив Андрій Юрійович, вихід один — потрібно напрацьовувати досвід, бо кращої школи не існує.

— Востаннє судно було у морі під час військово-морських навчань “Морський вузол-2008”, де забезпечувало закриття району, в якому відбувалися стрільби кораблів. На сьогоднішній день ремонтних робіт потребує практично весь корабель, тим паче, що останній доковий ремонт проходив у 1990 році. Двадцять років без належного фінансування згубно подіяли на судно. Часткового ремонту потребують і двигуни, та чим довше ми на це чекатимемо, тим затратнішим він стане. Більшість суднових систем у небоєздатному стані, зокрема це системи об’ємного гасіння, парогасіння та суднові вантажно-підйомні пристрої, — розповідає Андрій Рассохін.

Керівництво ЦПАРР з великим розумінням та з болем у серці ставиться до проблем кілекторного судна “Шостка” і робить все можливе, щоб навіть у сьогоднішніх умовах зберегти його в працездатному стані. От хоча б завдяки зусиллям керівництва у серпні 2009 року проводилося прокручування механізмів судна.

Безперечно, що без належного рівня фінансування та сприяння з боку уряду, держави величезні проблеми самим членам екіпажу не вирішити. Тому великі надії наші моряки покладають на майбутнє. Рівень бойової готовності судна залежатиме від того, які витрати будуть заплановані на оборону у бюджеті 2010 року.

Дійсно, єдине кілекторне судно “Шостка” — дуже важлива бойова одиниця ВМС ЗС України, яка може бути вкрай ефективною. Судна подібного проекту мають використовуватися в морі, на різноманітних навчаннях, а не біля причалу в базі ЦПАРР…

Віталій ПАНЧИШИН, “Флот України”