Переклад статті Адміра Муслімовича “War Victims Hope for Double Genocide Conviction for Ratko Mladic” для Balkan Transitional Justice про можливе засудження воєнного злочинця Ратко Младича за геноцид у п’яти боснійських муніципалітетах Фоча, Власениця, Санскі Мост, Приєдор та Котор-Варош у 1992 р. Ці обвинувачення були присутні у вироку проти Младича з самого початку, але у 2017 році вони були кваліфіковані як воєнні злочини, а не як геноцид. Утім, жертви та рідні осіб, які були вбиті у цих населених пунктах, сподіваються, що 8 червня, коли у Гаазі винесуть остаточний вирок по Младичу, вбивства босняків та боснійських хорватів у 1992 р. будуть визнані як геноцид. Вже не один рік громадські організації, правозахисники та рідні жертв доводять суддям та прокурорській службі Трибуналу, що у Приєдорі, Фочі, Санскому Мості, Котор-Вароші та Власениці відбувся геноцид. Він був частиною плану, який з 1992 р. реалізував у БіГ Ратко Младич, Радован Караджич та Армія Республіки Сербської. Варто очікувати, що остаточний вирок Младичу у справі геноциду/воєнних злочинів у п’яти боснійських муніципалітетах не поставить крапку у цьому процесі. Рідні жертв та особи, що вижили, намагаються донести і до суддів, і поліції, і суспільства, що з 1992 р. керівництво Республіки Сербської мало намір повністю знищити босняків.

8 червня люди, які вижили в боснійській війні, будуть у Гаазі, щоб побачити, як суд ООН винесе свій остаточний вирок у процесі Ратка Младича. Вони сподіваються, що командир армії боснійських сербів буде визнаний винним у вчиненні геноциду в п’яти боснійських муніципалітетах у 1992 році, а також у Сребрениці в 1995 році.

Але виникають сумніви щодо того, чи засудить Гаазький суд його за звинуваченням у геноциді 1992 року, оскільки він був спочатку виправданий за ним, коли у 2017 році був винесений вирок першої інстанції у його процесі.

Перспективи засудження видаються туманними. Деякі експерти відзначають, що колишній політичний лідер боснійських сербів Радован Караджич вже був виправданий у вчиненні геноциду у 1992 році, тоді як інші вважають, що Гаазька прокуратура не зібрала достатньо доказів для підтвердження звинувачення, оскільки зосереджувала свої зусилля та ресурси на Сребрениці.

Справа обвинувачення щодо засудження

Звинувачення в геноциді випливає з того року, коли почалася боснійська війна, 1992, коли по всій країні відбулася низка нападів боснійських сербів під командуванням Младича – широка кампанія етнічних чисток, спрямованих на захоплення контролю над великими територіями.

У районі м. Приєдор у 1992 р. військові та поліцейські сили боснійських сербів та сербські воєнізовані сили розпочали інтенсивну кампанію проти боснійців та боснійських хорватів, коли вони захопили територію силою, тоді як у районі Власениці більшість місцевого боснійського населення була депортована. В обох районах тисячі осіб були ув’язнені в таборах, якими керували серби, в жахливих умовах, а багато в’язнів зазнавали знущань, тортур, сексуального насильства та вбивств.

Звинувачення стверджує, що з травня 1992 року Младич брав участь у “спільному злочинному підприємстві” з метою остаточного вивезення боснійців та боснійських хорватів з районів країни, які хотіли отримати боснійські серби.

Обвинувачення стверджує, що в Приєдорі, Власениці та трьох інших муніципалітетах – Фоча, Котор-Варош та Санський Мост – кампанія переслідування загострилася до такої міри, що вона продемонструвала намір знищити боснійців та боснійських хорватів групою. Іншими словами, здійснити геноцид.

Звинувачення також стверджує, що Младич не тільки знав, що геноцид ось-ось повинен мав відбутися або був вже скоєний його підлеглими, але і те, що він не вжив “необхідних та розумних” заходів для запобігання цьому чи покарання винних.

Первинний вирок у суді над Младичем у 2017 році встановив, що “вбивства, скоєні у п’яти муніципалітетах у 1992 році, є злочинами проти людства та порушеннями законів і звичаїв війни”. Суддя Альфонс Орі заявив, що існує “план знищити ”боснійське населення.

Однак, за словами Орі, цільова група представляла “порівняно невелику кількість” від загальної кількості боснійців, і не було доказів того, що Младич поділяв “геноцидний намір” місцевої сербської влади. Тому проти нього обвинувачення зняли.

“Прокуратура знехтувала іншими муніципалітетами”

Едін Рамулич з Приєдора, член групи по вшануванню пам’яті, що називається “Це мене стосується”, стверджував, що обвинувачення недостатньо працювало у напряму доведення причетності вини Младича за геноцид у Фочі, Котор-Вароші, Приєдорі, Санському Мості та Власениці, а також у Сребрениці.

“Гаазьке обвинувачення, скажімо, знехтувало іншими муніципалітетами, оскільки воно зосереджувалось на доведенні геноциду в Сребрениці, але внутрішні інституції в Боснії та Герцеговині також багато зробили”, – сказав Рамулич.

Він також звинуватив боснійські судові органи у неналежній підтримці збору доказів. Це призвело до того, що Гаазький трибунал згадував у своїх вироках 1500 жертв війни за злочини в Приєдорі, “що становить лише половину від фактичної кількості жертв Приєдору”, – заявив він.

“Гаазька прокуратура не мала можливості самостійно доводити геноцид. Це ключова роль, і саме тут боснійські інституції зазнали краху”, – додав Рамулич.

Він навів приклад величезної братської могили поблизу шахтарського комплексу в Томашиці поблизу Приєдора, який спочатку був відкритий у 2004 році, але належним чином ексгумована лише у 2013 році, коли були знайдені останки 435 людей.

“Пізніше комплекс виявився величезною братською могилою. Це свідчить про те, як працюють боснійські установи на чолі з державним обвинуваченням, яке керує процесом ексгумації”, – сказав він.

Міодраг Стоянович, член команди захисту Младича, заявив, що братська могила в Томашиці може бути ключовим доказом, який змушує суддів приймати рішення про те, що геноцид був вчинений у м. Приєдор, якщо не в інших чотирьох муніципалітетах.

“Я залишаю за собою можливість зміни у справі Приєдору, оскільки тим часом трапились нові обставини. Томашіца сталася”, – стверджував Стоянович.

“На підставі цього може відбутися класифікація геноциду. Це моя думка. Що стосується інших муніципалітетів, це не так”, – додав він. Однак Стоянович підкреслював, що події у Приєдорі були злочином проти людства, а не геноцидом, як визначено в Конвенції ООН про запобігання та покарання за злочин геноциду.

“Ви маєте остаточну позицію Гаазького суду у справі [Радована] Караджича, що в цих муніципалітетах не було вчинено геноциду. Хтось думає, що суд змінить своє рішення у справі Младича? Ні, не буде!”, – додавв Стоянович.

Васвія Відович, боснійський адвокат, яка представляє обвинувачених у воєнних злочинах в Гаазькому трибуналі, сказала, що відсутність у прокуратури Гааги ресурсів для розслідування, необґрунтовані докази та відсутність прихильності слідчих та прокурорів є причиною того, що злочини в інших муніципалітетах не були досліджувані так само, як і Сребреницю.

“Часу [для розслідування злочинів у муніципалітетах] було відносно мало, а здантність обвинувачення була низькою”, – сказала Відович.

“На мою думку, саме тут міжнародне співтовариство зазнало невдачі, оскільки воно мало б зміцнити та забезпечити ресурси для прокуратури Гааги, щоб інші муніципалітети поводились так само, як Сребрениця”, – сказала вона.

Думки Відович поділяє досвідчений боснійський адвокат Сенка Нозіца, яка також брала участь у численних справах Гаазького трибуналу.

Нозіца стверджувала, що “не було представлено багато доказів для підтвердження геноциду в інших муніципалітетах”.

“Що, можливо, могло б стати фактором, так це те, що суд міг спеціально диференціювати Сребреницю та інші муніципалітети, щоб показати міжнародній громадськості тяжкість злочинів у Сребрениці – точніше геноциду”, – сказала вона.

“Геноцидний процес розпочався в 1992 році”

У 2017 році Гаазький трибунал засудив Младича до довічного позбавлення волі за геноцид в Сребрениці 1995 року, переслідування боснійців і хорватів по всій країні, тероризуванням жителів Сараєво кампанією обстрілів і снайперських нападів та захоплення в заручники миротворців ООН.

Професор Невенка Тромп, колишній слідчий Трибуналу і колишній помічник гаазького прокурора Джеффрі Найса, вважає, що засудження за геноцид в інших п’яти муніципалітетах в 1992 році призвело б до звинувачень у тому, що міжнародне співтовариство не діяло, щоб зупинити набагато триваліший процес геноциду під час боснійської війни.

“Згідно з таким вироком, це означало б, що процес геноциду тривав з 1992 року, від початку війни до кінця 1995 року. На мій погляд, усі країни-члени ООН, особливо ті, які були присутні на місцях під час війни, можуть нести відповідальність за Конвенцією ООН про запобігання і покарання за геноцид”, – сказала Тромп.

За таким вироком Сербія також нестиме відповідальність, оскільки згідно з рішеннями Гаазького трибуналу Сербія брала участь у міжнародному збройному конфлікті в Боснії і Герцеговині з 19 травня 1992 року.

“Це пояснює, чому для міжнародної спільноти та Сербії було важливо звести геноцид лише до Сребрениці, щоб за цими вироками виглядало так, ніби Сребрениця була відображенням ескалації насильства, а не, як бачать усі історики це кульмінація геноцидного процесу, який розпочався у 1992 році і який Комісія ООН з визначення фактів вже назвала “уповільненим геноцидом” у 1993 році”, – додала Тромп. Вона стверджувала, що нездатність зупинити такі злочини в 1992 році призвела до їх кульмінації в Сребрениці в 1995 році.

На слуханнях апеляційних слухань у справі Младича у серпні 2020 року захист закликав до виправдання за всіма пунктами. Стоянович був впевнений, що колишнього генерала виправдають за обвинуваченнями у геноциді 1992 року.

Але Серж Браммерц, головний прокурор Міжнародного залишкового механізму для кримінальних трибуналів у Гаазі, висловив впевненість, що є достатньо доказів для винесення обвинувального вироку за звинуваченням 1992 року.

“Само собою зрозуміло, що я твердо вірю, що наявні у нас докази є достатніми для доказу геноциду в цих муніципалітетах. Інакше я б не подав цих обвинувальних актів і не оскаржував виправдувальний вирок”, – сказав Браммерц агентству Anadolu.

“Тим не менше, я хотів би зазначити, що судова палата встановила, що ці злочини становлять злочини проти людства та воєнні злочини, і що Младич їх вчинив з наміром знищити частину боснійських мусульман цілою групою в кількох областях”, – сказав він. “Це дуже важливий висновок”.

З думкою автора щодо вибірковості міжнародного правосуддя важко не погодитися. У Гаазі звернули увагу, по суті, тільки на кульмінацію геноциду у Боснії і Герцеговині, не доклавши більших зусиль до вивчення обставин вбивств босняків та боснійських хорватів у названих п’яти муніципалітетах. Можливо, що сталося це і через недостаню увагу ЗМІ до масових вбивств цивільних у Приєдорі, Котор-Вароші, Фочі, Санскому Мості та Власениці. Сребрениця стала більш медійною у цьому значенні, про неї почали писати у 1995 р., одразу після надходження повідомлень про вбивства там боснійських мусульман. Про вбивства 1992 р. було відомо обмеженому колу осіб, зокрема Комісії експертів ООН, створеній у 1992 р. для вивчення фактів масових порушень прав людини на теренах колишньої Югославії. Але це не виправдовує той факт, що вже повоєнні роки слідчі та судді МТКЮ не до кінця розібралися з природою міжетнічного конфлікту у БіГ та не вивчили досконало плани Младича, Караджича, Плавшич та інших високопосадовців стосовно боснійського населення БіГ. Ситуацію могла б виправдати активна співпраця МТКЮ із системою місцевого правосуддя у країні та громадськими організаціями, які представляють осіб, які вижили, рідних людей, які стали жертвами вбивств Армії Республіки Сербської. Утім, співробітництво носить спорадичний характер та є неефективним, оскільки Республіка Сербська як ентитет БіГ, не йде на контакт у цьому питанні, а боснійська поліція та судді обмежені у ресурсах щодо розслідування воєнних злочинів. Окрім того, постійно виникає проблема із свідками, які бояться свідчити проти своїх кривдників. Недостатньо і документальних свідчень, бо велику кількість документів Армія Республіки Сербської знищила.

фото з сайтів агенції Anadolu та BalkanInsight