Прем’єр-міністр міжнародно визнаного уряду Лівії Абдул Хамід Дбейба заявив у четвер про свою відмову у передислокації будь-якої російської військової техніки або сил з Сирії до Лівії. Про це він заявив під час участі в сесії діалогу на відкритті Форуму урядової комунікації в рамках заходів Tripoli Media Days.

Дбейбу запитали про позицію уряду щодо виведення російських військ із Сирії в східну Лівію після того, як 8 грудня сирійські угруповання повалили режим башара асада, союзника москви.

«Жодна патріотична людина не погоджується на в’їзд іноземної країни та нав’язування її гегемонії, і ми не погодимося на в’їзд будь-якої іноземної сили, окрім як через офіційні угоди та з метою навчання. Будь-яка сторона, яка в’їде до Лівії без дозволу чи угоди, буде викинута силою, і ми не можемо погодитися з тим, що Лівія є полем міжнародної битви», – сказав Дбейба.

Він додав, що його уряд звернувся до росії щодо звинувачень у передачі зброї та військової техніки з Сирії до Лівії, і що його уряд викликав російського посла та запитав його про заяву російського посольства в Лівії щодо попередження своїх громадян проти подорожі до Лівії, зазначивши, що “силовики заарештували російського туриста в Лівії після того, як його підозрювали в скоєнні деяких безпекових злочинів, а також аморальних вчинків”.

Відомий воєначальник Халіфа Хафтар, який зі своїми НЗФ під назвою Лівійська національна армія контролює східну часину країни, наразі зважує, про доцільність розміщення російського контингенту на контролюємій території, про що категорично заперечує націоналістично налаштована частина його угруповання, сприймаючи русню як окупантів. Однак, швидше за все від погодиться.

Російська військова присутність у Східній та Південній Лівії розпочалася у 2018 році, що стало першим випадком, коли російське угруповання найманців “Група Вагнера” втягнулося у громадянську війну в країні. Тоді у другому «марші» Хафтара на Тріполі вагнерівці зіграли важливу роль у цементуванні різношерстих банд Хафтара, однак не настільки щоб побороти турецьку допомогу законній лівійській владі.

Відтоді, після ліквідації «Вагнера», МО немитої успадкувала всі колишні бази групи у півдюжині африканських країн у південній близькості Лівії, зокрема в Нігері, Малі та глибше в центральноафриканському регіоні, де ПВК “Вагнер” вперше почала діяти в Центральноафриканській Республіці у 2018 році.

Лівія набула більшого значення для довгострокових російських амбіцій на африканському континенті. Більшість російських військ в Лівії зараз базуються на авіабазі Аль-Хадім на схід від Бенгазі, на авіабазі Аль-Джуфра на південь від столиці Тріполі, авіабазі Аль-Кардабія поблизу Сірте (центральна Лівія) та авіабазі Брак аль-Шаті (Південна Лівія).

Ці авіабази, особливо поблизу Сірте, стратегічно розташовані на південному узбережжі Середземного моря і можуть відіграти важливу роль у разі виникнення будь-якої конфронтації, хоч і малоймовірної, між НАТО і росією, враховуючи, що західний альянс має велику військово-морську авіаційну базу (NAS) «Сігонелла» на Сицилії — за півгодини польоту від Лівії.

Чого не вистачає Лівії з точки зору потенційних військових об’єктів, які могли б бути використані росіянами, так це глибоководних військово-морських баз. Дійсно, є військово-морська база в Тобруку, на сході Лівії, але вона вимагає серйозної роботи для розміщення величезних військових активів москви, які зараз знаходяться в Тартусі. Хоча це не є проблемою, критичне питання виникає у зв’язку з нещодавніми геополітичними потрясіннями після краху режиму асада.

Чи готова москва інвестувати такі ж великі кошти, як вона це зробила в Сирії, розширюючи сферу своєї панафриканської діяльності як у військовому, так і в економічному плані? У той час як Лівія служить сходинкою для так званого «Африканського легіону», що діє в Африці за межами Сахари, нестабільна Лівія є ризикованим місцем.

Військові зв’язки росії зі Східною Лівією безпосередньо пов’язані з генералом Халіфою Хафтаром, який фактично має владу в регіоні, але він не є частиною уряду ООН, що базується в Тріполі. Усі угоди та домовленості, які він укладає з москвою, розширюючи російську військову присутність у країні, не санкціоновані лівійською державою.

Уся російсько-хафтарська угода була своєрідним приватним бізнесом сім’ї Хафтара. Якщо Хафтар впаде, як асад, то все, що москва вклала в нього, впаде разом з ним.

Стратегічна помилка росії, яка не забезпечила безпеку своїх баз в Сирії поза режимом асада, може повторитися і в Лівії. Це також вказує на відсутність творчого, проникливого стратегічного мислення кремля. Може бути, що москва відмовилася від асада через війну в Україні, але це означає, що її початкові геополітичні міркування не були частиною будь-якої довгострокової стратегії збереження плацдарму в Середземному морі.

Якщо це так, то москва не є стратегічною у відносинах зі Африкою, включно з Лівією. Протягом останнього десятиліття або близько того москва залицялася до африканських країн, однак, судячи з того, що відбувається в Сирії, і відступ російських військ з цього цінного стратегічного місця також може означати, що у москви в Африці більше тактична, ніж довгострокова стратегія.

Нарешті, будь-яка довгострокова російська військова присутність в Лівії, яка є життєво важливою базою для африканських надій росії, швидше за все, негативно вплине на політичний процес, який ООН відновлює для припинення лівійської кризи, роблячи москву скоріше перешкодою, ніж посередником у стабілізації Лівії.