Цікаве фото. Ан-12Б ВПС Єгипту з ТРД Е-300-А, підвішеним на місці лівого внутрішнього двигуна АІ-20.

Товстун у цивільному, який затулив вуха, рятуючись від пронизливого свисту турбіни – Фердінанд Бранднер, австрієць за походженням, конструктор авіадвигунів.

Під час Другої світової війни він працював на фірму “Юнкерс”, а після війни, аж до 1954 р., примусово працював в СРСР. Що ж це за двигун і до чого тут Єгипет?

Двигун Е-300-А проєктувався з 1960 р. для останнього винищувача Віллі Мессершмітта – надзвукового НА-300. Спочатку цей літак створювався для Іспанії, коли ж уряд Франко відмовився від реалізації проєкту,

Мессершмітт запропонував свої послуги Насеру. НА-300 спочатку створювався під британський ТРД BOr.12, однак на початку 1960 р. фірма “Брістоль” припинила його розвиток. Спересердя Мессершмітт вирішив сам створити ТРД з потрібними параметрами (тяга на форсажі 47,09 кН, а в перспективі – 51,01 кН) – для чого і запросив Бранднера. Роботи велись в Єгипті, на заводі №135 (там вже випускались за французькою ліцензією малопотужні ТРД “Марборе ІІ” для навчальних літаків НА-200).

Прототипи Е-300-А з липня 1963 р. випробовувались на наземному стенді. Дев’ятий екземпляр (ще без форсажної камери) встановили на позиченому ВПС Єгипту літакові Ан-12Б (борт 1233). Льотні випробування почались в червні 1966 р., однак надто інтенсивними вони не були – за 9 місяців двигун “налітав” лише 30 годин.

В березні 1968 р. на цьому ж літакові почались випробування Е-300-А з форсажною камерою. Але після п’яти годин нальоту ВПС зажадали повернення А-12Б. ТРД випробовували також на позиченому в Індії винищувачі HF-24 “Марут”.

Встановили його і на третій прототип НА-300, але в повітря він так і не піднявся (на перших двох прототипах стояли ТРД “Брістоль” “Орфеус 703”).

Зрештою, програма створення НА-300 була закрита. Припинився і розвиток Е-300 (виготовили лише 17 екземплярів цього двигуна).