Під такою назвою вийшла стаття-рецензія у чорногорському виданні Vijesti з посиланням на дослідження німецького дослідника Агілольфа Кессельрінга. Його книга «Бундесвер на Балканах. Між війною та підтриманням миру» нещодавно вийшла в Німеччині і є третьою у серії «Бундесвер в дії». Дослідження Кессельрінга було створене для Центру військової історії та соціальних наук Збройних сил Німеччини. Автор – військовий, історик, дослідник, який з 2019 р. працює в Університеті національної оборони в Гельсінкі. Кессельрінг не вперше пише про Балкани, в нього є книга про Боснію і Герцеговину, але в цей раз він присвятив дослідження ролі Бундесверу в різних операціях на Балканах упродовж останніх тридцяти років.

Тема залученості німецьких миротворців в операції НАТО в колишніх югославських республіках важлива для німецького суспільства, враховуючи, що минулого року Бундестаг прийняв рішення повернути своїх військовослужбовців до Боснії і Герцеговини. У 2012 р. уряд відкликав миротворців зі складу місії НАТО, оскільки у БіГ моніторинг за безпекою та політичною ситуацією здійснювала місія ЄС. Утім, у складі КФОР – місія НАТО у Косово – німецькі військові спеціалісти і військовослужбовці – продовжували працювати. У травні цього року Бундестаг проголосував за продовження миротворчої місії Німеччини в Косово. Свої голоси за це віддали прихильники уряду та канцлера Олафа Шольца. Проти виступили ультраправа партія AfD та соціалістична ліва партія, які закликають вивести військовослужбовців Бундесверу з Косова.

Утримання німецького контингенту обходиться в 6,1 млн. євро щороку, які витрачаються на 400 військовослужбовців.

Територія колишньої Югославії є традиційною сферою впливу Німеччини, яка однією з перших визнала незалежність Хорватії та Словенії у 1991 р., допомагала Хорватії у створенні армії, приймала участь у військових операціях НАТО в БіГ та Косово. Наразі німецький представник – Крістіан Шмідт – є Верховним представником міжнародної спільноти в БіГ, чиї повноваження росія та Китай не визнають. Як і один з державних ентитетів Боснії і Герцеговини – Республіка Сербська.

Збільшення кількості німецьких миротворців у БіГ викликало негативну реакцію в москві і серед боснійських сербів. Утім, Берлін не відступив і не збирається цього робити.

Стаття на порталі Vijesti якраз і показує, що Німеччина посилила балканський вектор зовнішньої політики на початку 1990-х рр., коли до Європи повернулися міжетнічні конфлікти. Важливу роль у закріпленні позицій країни на міжнародній арені зіграв Бундесвер, який здатний виконувати різні функції під час війн та у повоєнний період.

Югославські війни стали каталізатором трансформації армії німецького Бундесверу, а отже, міжнародної ролі Німеччини. До такого висновку приходить дослідження, представлене газетою “Frankfurter Allgemeine Zeitung”.

«1990-ті роки були ключовим десятиліттям для зовнішньої політики та політики безпеки Німеччини. У цей період її міжнародна роль була переосмислена. Об’єднана Німеччина відновила свою стару геополітичну позицію як центральна сила в серці Європи, але вона перевизначила її у свідомому відокремленні від минулого”, – пише політолог і професор Університету Бундесверу в Гамбурзі Міхаель Штаак у вступі до тексту для Frankfurter Allgemeine Zeitung.

У короткому розділі, присвяченому періоду після Другої світової війни до возз’єднання, автор стверджує, що (Західна) Німеччина через «добровільну інтеграцію» до Європейського співтовариства, НАТО та НБСЄ «хотіла сприяти об’єднанню Європи як в єдине ціле, включаючи росію та всю Центральну та Східну Європу». Водночас «розвивалась ширша лідерська роль Німеччини в Європі», хоча вона все ще була міцно закріплена в альянсі з Францією, створеному в 1963 році. Роль Берліна в міжнародній політиці оборони та безпеки «була визначена головним чином як реакція на кризи та конфлікти».

У 1991 році війна повернулася в Європу

«З агресією проти Словенії та Хорватії з боку ЮНА під сербським керівництвом війна повернулася в Європу в 1991 році», — пише Штаак і заявляє, що «міжнародна участь, де домінував Захід, з метою припинення югославських війн, стала центральним каталізатором для трансформація Бундесверу – від сили стримування у конфлікті Схід-Захід до армії, яка активно бере участь у бойових діях».

Штаак вважає, що автор Агілольф Кессельрінг хоче представити у своїй книзі військово-історичну реконструкцію місій Бундесверу на Балканах, і що його особливо цікавить, «чи ці 25 окремих місій базувалися на власній стратегії Німеччини щодо Південно-Східної Європи».

Основна увага дослідження зосереджена на участі Бундесверу в Боснії і Герцеговині до 1998 року. «Надзвичайно важливий конфлікт у Косово та конфлікти в сучасній Північній Македонії та навколо неї розглядаються лише поверхнево». У цьому сенсі назва книги є неправильною, оскільки вона не дає повного опису операцій Бундесверу на Балканах», – пише Міхаель Штаак.

Штак стверджує, що у 1980-х роках, після смерті Йосипа Броз Тіто (1892-1980), експерти із Заходу «бачили сценарій розпаду Югославії як найбільш імовірний розвиток подій, включаючи ризик насильницької ескалації». Однак, як він зазначає, події в Югославії були в тіні епохальних потрясінь у радянському союзі, а потім і в усьому колишньому Східному блоці.

«Коли колапс фактично стався, міжнародна спільнота виявилася значною мірою неготовою». Дипломатичні інструменти виявилися такими ж марними, як і місії «блакитних шоломів».

Переломним для німецької політики та Бундесверу став 1994 рік

Міжнародні актори повинні були поступово нарощувати масштаби та інтенсивність військової участі, що є нормальною реакцією на ескалацію насильства, яку сербське керівництво під керівництвом Мілошевича здійснювало надзвичайно жорстоко, включаючи злочинну стратегію етнічних чисток.

Таким чином, НАТО отримало нове завдання. Бундесвер не брав участі в місіях “блакитних шоломів”, але брав участь в операціях альянсу майже з самого початку, пише франкфуртська газета. Німеччина спочатку мала створити для цього політичні та правові передумови. Після вступу (Західної) Німеччини до ООН (1973) позиція Берліна завжди полягала в тому, що «Бундесвер може захищати лише територію НАТО».

Штаак заявляє, що «поворотний момент настав із рішенням від 12 липня 1994 року, коли Федеральний конституційний суд відкрив шлях для всього спектру німецьких військових місій за кордоном». 

Німецькі миротворці розпочали свою місію на території колишньої Югославії 30 червня 1995 р. у складі багатонаціональних сил ООН, які були розгорнуті у Боснії і Герцеговині. Туди були відправлені німецькі розвідувальні та транспортні літаки, солдати-медики. Через півроку Бундестаг дав дозвіл на розгортання німецького контингенту вже у складі місії НАТО.

До 1995 р. німецькі військовослужбовці приймали участь у моніторингових операціях Північноатлантичного альянсу, які проходили у Адріатичному морі і були санкціоновані РадБезом ООН. Тоді кораблі альянсу слідкували за виконанням ембарго та режимом санкцій, запроваджених проти Югославської Федерації (тоді вже у її складі були тільки Сербія та Чорногорія).

Припинення доктрини Коля

Кессельберг, на думку Штаака, доходить висновку, що в гарячих дебатах з цього питання (про направлення місій за кордон) у Бундестазі важливе значення мало приналежність до певного покоління людей ніж до конкретного партійно-політичного табору.

Так звана доктрина Коля, яка забороняла проведення операцій Бундесверу в країнах, куди вторгся нацистський Вермахт під час Другої світової війни, «більше не могла підтримуватися». «Натомість місія Бундесверу на Балканах, тобто військові дії Німеччини, стали для країни інструментом знаходитися поруч з США, Францією та Великою Британією у політиці безпеки».

Кессельрінг «переконливо стверджує, що політика Німеччини на Балканах не базувалася на якійсь комплексній стратегії». Однак «під час місії Німеччина розвинулася від актора на вістрі військових подій до важливого дипломатичного та військового гравця, особливо в конфлікті в Косово».

Автор книги справедливо зазначає, що, незважаючи на велику участь Європейського Союзу та НАТО в Боснії і Герцеговині та Косово, зараз там немає війни, але немає й тривалого миру. Тому ще один урок з балканського досвіду Бундесверу полягає в тому, що «розпочинаючи місії за кордоном, необхідно враховувати межі їхньої ефективності», підсумовує Міхаель Штаак.

Головне фото з сайту Frankfurter Allgemeine Zeitung