6 червня була чергова річниця висадки в Нормандії, я її провтикав тому сьогодні напишу про одну з основних складових її успіху.

Мова буде йти про штучні бухти типу “Малбері”.

Почну трохи здалеку. Сама ідея забезпечення десанту який висадився не необладнане узбережжя в збройних силах Великої Британії існувала ще з початку 1940-х і по ній були певні напрацювання. Проте нищівна поразка десанту в Дьепі в 1942 році дала остаточно зрозуміти що розпочинати вторгнення з захоплення порту невдала ідея, а висаджувати десант на голе узбережжя, забезпечуючи постачання підвозом на берег поганий варіант для масштабної операції. Крім того німці не були дурними і зробили висновки після Дьєпу добре укріпивши свої порти, а забігаючи наперед скажу що вони чекали висадки основних сили союзників саме в порту, бо інакше не можливо буде належним чином забезпечувати війська всім необхідним (ха-ха-ха).

Союзники зробили все можливе для дезінформації німців щодо місця висадки, як результат основні сили ті тримали в районі Кале, хоча насправді ціллю союзників був порт Шербур в півтисячі кілометрів північніше, крім того Шербур планували взяти з суші.

Отже щоб висадка пройшла успішно і успіх був розвинений потрібне постачання та швидка доставка підкріплень та техніки, порт з води в лоб атакувати не можна, там злі німці, доставляти вантажі амфібіями та десантними ботами на берег-погана ідея залежна від штормів там припливів/відливів.

“Ми привеземо порт з собою, ні два”. Один в американський сектор, інший в британський. Сумарна пропускна здатність була запланована в 12000 тон при будь якій погоді (7 тисяч британський, 5 тисяч американський).

Проектування зайняло приблизно рік, а за півроку до висадки в умовах секретності почалось виробництво в якому задіяли 40000 робітників та 300 інженерів.

Отже як це працювало?

Акваторія майбутнього порту огороджувалася масивними кесонами (Фенікси):

На їх виробництво пішло 252000 кубометри бетону, 31000 сталі та 1,5 мільйони метрів сталевих опалубок.

На них розміщували зенітні гармати.

В якості хвилеламів використали 40 старих наповнених бетоном кораблів (Агрус) та спеціальні плаваючі конструкції (Бомбардони).

Розвантаження кораблів відбувалося на спеціальних платформах (Спуди). Платформа спиралася на чотири ноги і за допомогою електродвигунів могла підійматися та опускатися залежно від рівня води.

Від кожної платформи йшли спеціальні гратчасті дороги (Жуки) які спирались на плаваючі понтони (Кити), було замовлено 10 миль дороги (120 25 метрових секцій) та 670 понтонів.

Крім того спокійна вода в акваторії порту дозволяла без проблем використовувати транспортери амфібії DUKW та пороми rhino.

Для того щоб переправити все це через Ла- Манш задіяли 132 буксири.

По обіді в день висадки вся армада відбула до місця призначення. Розгортання портів зайняло всього 12 діб.

Проте погода була явно на стороні німців і 19 числа почався найсильніший за останні 80 років шторм який тривав до 22 числа.

Попри завчасне попередження метеорологів і підготовку союзників порт в американському секторі був дуже сильно пошкоджений і було прийнято рішення використати його компоненти для ремонт менш пошкодженого британського. Завдяки “донорським фрагментам” інженери збільшили його пропускну здатність до 9000 тон на добу.

Загалом порт експлуатувався 5 місяців переправивши на сушу 2,5 мільйони людей, 1,5 мільйони транспортних засобів і 4 мільйони тон припасів.

Робота порту:

Аерознімки порту: