24 березня минає чергова річниця початку авіанальотів НАТО проти Союзної Республіки Югославія, які були розпочаті після того, як Слободан Мілошевич відмовився вивести поліцію та армію з Косова.

Авіакомпанія Північноатлатичного альянсу досі викликає суперечки у наукових та експертних колах щодо необхідності застосування такого інструменти у якості примусу до миру.

Пропонуємо ознайомитися із статтею сербського журналіста та політолога Бориса Варги

Оригінал статті за посиланням на сайті Al Jazeera

“Військова поразка Великої Сербії не є її духовною поразкою”, присвячена наслідкам авіанальотів НАТО проти СРЮ у 1999 році та перспективами неправильного конструювання образу подій того часу.

У 1999 році НАТО зламало великосербську військову машину і відкрило шлях для повалення Слободана Мілошевича. Цю тезу важко почути у більшості сербських ЗМІ, і в публічних дискусіях через подібне ставлення люди у Сербії можуть мати великі незручності.

Завдяки табу колективна пам’ять про бомбардування створила єдиний образ, де “агресія” проти тодішньої Союзної Республіки Югославії та Сербії була здійснена майже без поважних причин, що спричинило страждання та численні травми для всього населення.

Немає причинно-наслідкового зв’язку між втручанням НАТО та десятиліттям постійної військової агресії Сербії проти сусідніх республік і провінцій, і будь-яка спроба взяти на себе відповідальність закінчується тим, що “вони вигнали нас”, “вони бомбили нас” – “вони окупували нас”. Таким чином, велика кількість громадян сучасної Республіки Сербія найчастіше несвідомо беруть участь у постійному відродженні ідеї «Великої Сербії», для чого був знайдений більш м’який, навіть дуже прийнятний евфемізм – «сербський світ».

ОБ’ЄДНАНІ ПРОТИ НАТО

Бомбардування НАТО було неминучим, а у випадку Боснії і Герцеговини та Сербії було занадто запізнілими. Втручання Заходу мало відбутися під час жорстокої облоги Вуковара, яка була перед початком облоги Сараєво та трирічним запланованим геноцидом проти боснійців, а також завершенням апартеїду висилки албанців з Косово.

Бомбардування НАТО об’єднало лівих і правих у Сербії проти того, що часто називають західним імперіалізмом. Росія знаходиться тут у чудовому становищі: вона може підтримати релігійні протести у Чорногорії та Сербії, а також може підтримати лівих, які з з надією дивляться владу Кремля, знаючи, що не виграють у виборців звичайним демократичним шляхом. Тіто на стіні, Сталін у серці.

Якщо ви за Європейський Союз, то ви також за НАТО, тому що більшість членів Альянсу вже у ЄС. Після такого ставлення до Заходу нехай ніхто не говорить про приклади військового нейтралітету Австрії, Швеції та Ірландії, що є абсолютно відрізняється дві досвіду посткомуністичних країн. А далі як діяти? Яким чином?

Ці дилеми переслідують сербське суспільство, оскільки воно політично, з боку уряду та опозицію, глибоко закохане у свій націоналізм. Особливо в умовах, коли абсолютно невідомо, як наслідки пандемії відобразяться на геополітичному рівні.

У коротко- та середньостроковій перспективі, у військовому відношенні, НАТО може бути задоволено. Два десятиліття тому військова машина Великої Сербії була зламана вишуканим втручанням, і її верховний головнокомандувач, балканський м’ясник Слободан Мілошевич, був замінений. Сербська армія була реформована настільки, що поки що вона не може становити загрозу для регіону. Колишні вороги, вони тепер є партнерами або членами НАТО … А чи це є дійсно так?

ВІДПОВІДЬ РЕЛІГІЙНИМ ПРОТЕСТАМ

Врешті-решт, військова поразка Великої Сербії теж не є її духовною поразкою. Те, що Дональд Трамп у вогні-запалі сказав про пожежу щодо третьої світової війни через Чорногорію, мало сенс, але опосередковано.

Новий уряд в Подгориці навіть не повинен виходити з Північноатлантичного альянсу, якщо росіяни їм дадуть пораду – вони там залишаться. І це зовсім не смішні новини про чорногорського майора, якого нібито спіймали під час підготовки навчань Альянсу в Польщі із як старомодним USB-накопичувачем інформації, який, за оцінками союзників, містив компрометуючі дані щодо розміщення підрозділів НАТО на сході, та повернули майора додому, що серйозно поставило під сумнів надійність та довіру до нового члена НАТО. Атлантичний союз Чорногорії стверджує, що росіяни вже багато п’ють кави в чорногорському секторі безпеки.

Після невдалого референдуму в Македонії питання полягає в тому, чи збереже членство в НАТО єдність цієї країни, якщо блокування європейської інтеграції з боку сусідів продовжиться. Росія також серйозно загрожує Боснії і Герцеговині щоразу, коли починається історія наближення до Альянсу.

А в Чорногорії відбувається те, що європейські партнери сумнівались у Сербії, що, ввійшовши до ЄС, вона стане – російським троянським конем. “Релігійна революція”, оновлення сербського світу і сон – це не тільки удар по європейській інтеграції регіону, але і серйозна причина для занепокоєння між євроатлантичними союзниками.

І це не просто відповідь НАТО проекту “Великої Сербії”, який запускається з Белграда і який є життєво здатним, ніж будь-коли, але це також попередження, що інші потенційні кандидати в НАТО – Україна та Грузія – на яких може реагувати “верховний патріарх” в Кремлі.