Від культури до системи: як перетворити українські антидронові інновації на спроможності

(опубліковано на сайті Modern War Institute — читати оригінал англійською 

Цей матеріал підготовлений для Modern War Institute (MWI). Автори — співзасновники та аналітики Групи прискорення спроможностей (Rapid Capability Group).

Автори: Михайло Лопатін, Юлія Муравська, Марк Опгенорт

Весна та літо 2025 року ознаменувалися виснажливою повітряною кампанією ворога проти України, коли неодноразово запускались масовані залпи ударних дронів типу «Shahed». Ці атаки спрямовані як на цивільні райони та інфраструктуру, так і на військові об’єкти. Вони складаються з ударних дронів та дронів-приманок і часто поєднуються з крилатими та балістичними ракетами, метою яких є виснаження та перевантаження систем протиповітряної оборони України. Масовані атаки мають також підступний психологічний підтекст: деморалізувати цивільне населення та знищити його волю до опору агресії.

Ворог почав використовувати дрони Shahed-131 та -136 проти України наприкінці 2022 року, спочатку як барражуючі боєприпаси для ударів на великі відстані, щоб компенсувати дефіцит крилатих ракет. Те, що ми бачимо зараз, на четвертому році повномасштабної війни, це різке збільшення темпів і масштабів атак — 9 липня ворог запустив 728 ударних дронів і дронів-приманок проти України — а також постійні технологічні вдосконалення самих дронів.

Незважаючи на рівень інновацій, гнучкості та цивільно-військової співпраці, який просто неперевершений у порівнянні з країнами НАТО, Україна, здається, не може випередити цю загрозу і залишається критично вразливою до неї.

Складні запитання

У 2022 році, у відповідь на дефіцит традиційних засобів протиповітряної оборони України, мобільні вогневі групи були швидко сформовані та розгорнуті для стримування початкової загрози від різних типів ворожих дронів. Українські сили також швидко почали розгортати засоби радіоелектронної боротьби, і ці системи постійно вдосконалюються та широко використовуються сьогодні. Нещодавно Україна визначила своїм пріоритетом розробку та розгортання спеціалізованих дронів-перехоплювачів.

Проте будь-яка перевага, здобута проти ударних дронів типу Shahed, виявилася швидкоплинною та крихкою, тоді як вплив виснажливої війни, що стала можливою завдяки цій зброї, є високим і далекосяжним. Цей вплив вимірюється не лише втраченими життями; якщо загрозу не буде нейтралізовано, це може мати серйозні стратегічні наслідки — зокрема, військову поразку України. Ворожі удари дронами типу Shahed спрямовані на те щоб паралізувати економіку України та її критичну інфраструктуру. Ці атаки є центральними у стратегії ворога ведення війни проти всього українського суспільства безпосередньо. Кремль вирішив, що він може зламати фронт, знищивши тил.

Ця перспектива змушує нас ставити складні питання про багато аналізовану та часто вихвалювану екосистему оборонних інновацій та розвитку спроможностей України. Як нація з такою доведеною винахідливістю може залишатися стратегічно вразливою до серійної, відносно простої зброї?

Культура і система

Відповідь на це питання частково криється в характері війни, а частково у поточному підході України до дронової загрози.  Ворог розгортає ударні дрони типу Shahed як частину виснажливої війни, і психологічна війна є центральною в ній. Досі Україна покладалася на свою яскраву культуру інновацій, щоб протистояти агресії.

Саме цей нематеріальний чинник спонукав групи технічно обізнаних цивільних до самоорганізації в невеликі динамічні команди одразу після початку повномасштабного вторгнення. Вони одразу зосередилися на пошуку вирішення однієї з найбільш невідкладної проблеми України — її відносну нестачу вогневої потужності. Не було ні часу, ні бажання чекати, поки бюрократичні процедури завершаться. Вони вирішили створити відчутні, працездатні рішення, щоб допомогти відбити атаку, і розраховували на те, що, апарат Міністерства Оборони наздожене. Ці команди встановили пряму та постійну співпрацю з військовими підрозділами та налагодили комунікацію з операторами в реальному часі. Вони використовували комерційно доступні компоненти для розробки дієвих військових технологічних застосувань, таких як FPV-дрони та легкі ударні дрони.

Цей підхід — визначити проблему, зосередитися на найшвидшому та найефективнішому способі її вирішення з тим, що є доступним зараз, підтримувати прямий контакт з операторами та прагнути розгорнути за місяці, а не роки — є в основі екосистеми оборонних інновацій України сьогодні. Вона породжує все більш складні системи озброєння, від безпілотних наземних транспортних засобів та морських дронів до систем управління боєм та ситуаційної обізнаності.

На відміну від цього, противник має систему, що особливо помітно у його виробництві, розгортанні та вдосконаленні ударних дронів типу Shahed. Можливо, вона була повільною на початку, але тепер, коли система встановлена та запущена, вона генерує масштаб і комбінований ефект. Спочатку покладаючись на імпорт з Ірану, влітку 2023 року ворог запустив вітчизняне виробництво, назвавши дрони російського виробництва «Герань-1» та «Герань-2».

Згідно з аналізом ГУР, до кінця 2025 року ворог досягне щоденного темпу виробництва 190 дронів типу Shahed. Атаки з використанням тисячі і навіть двох тисяч дронів і приманок можуть тому стати загрозливою реальністю для українських цивільних до кінця року.  Це швидке та різке розширення виробництва поєднується зі значним розширенням пускової інфраструктури та забезпечується постійним потоком підсистем і компонентів з Китаю, робітників (включаючи молодих студентів з місцевих коледжів та африканських країн) та поступових технологічних удосконалень.

На жаль, культури інновацій недостатньо для підтримки оборони країни в довготривалій виснажливій війні.  Щоб перемогти, Україна повинна перейти до впровадження системи, яка використовує та спрямовує всі блискучі розробки та творчі експерименти на бойову спроможність. Мова йде не просто про прагнення до дешевого масового виробництва та розгортання, як це зробив ворог. Мова йде про поєднання діяльності з розробки до виконання конкретної місії.

Системний підхід до розвитку спроможності протидії БпЛА

Підхід України до розвитку спроможностей має беззаперечні сильні сторони, але слабкості також присутні. Він не є самодостатнім, не діє як єдине, узгоджене ціле, і йому бракує цілісного архітектурного бачення. Існує чотири основні прогалини.

Перша — це єдина точка відповідальності за місію. У випадку протидії дронам існує велика кількість служб і підрозділів ЗСУ, які не тільки експлуатують, але також розробляють і інтегрують контрзаходи проти дронів. Наприклад, Сили безпілотних систем створюють власний науково-дослідний центр для тестування систем протидії дронам і надання зворотного зв’язку розробникам, водночас активно визначаючи та закуповуючи системи-перехоплювачі. Окремі бригади, Національна гвардія та Сили територіальної оборони — розробляють або закуповують рішення-перехоплювачі та інші контрзаходи. Регіональні органи влади координують інтеграцію місцевих систем протиповітряної оборони із системами командування та управління. Крім надання розвідки та контррозвідки, українські розвідувальні та служби безпеки намагаються підірвати можливості ворожої логістики та виробничих потужностей.

Ця множинність учасників процесу забезпечує стійкість і сприяє інноваціям. Проте ми не бачимо доказів цілісного підходу до розвитку спроможностей, що означає відсутність чіткої точки відповідальності за конкретну місію, таку як захист повітряного простору над Україною. Через відсутність відповідального за вирішення конкретної проблеми бракує цільового програмного фінансування, спрямованого на її розв’язання, тоді як ресурси здебільшого спрямовуються на розробку платформ.

Друга прогалина — у концепціях та методології розвитку спроможностей. Україна демонструє здатність швидко розгортати вдосконалені бойові платформи й озброєння — нові дрони або системи РЕБ — але цього недостатньо, якщо не забезпечено цілісну інтеграцію цих рішень у операційну практику. Наразі не прослідковується зосередження на досягненні інтегрованого ефекту на полі бою, який поєднує технологію з відповідними концепціями операцій, навчанням і доктриною.
Наприклад, Україна визначила пріоритетом розробку спеціалізованих перехоплювачів для протидії ударним дронам типу Shahed, але критична нестача тактичних радарних систем обмежує їх ефективність у реальних умовах. Хоча Україна досягла помітних успіхів у створенні інтегрованої ситуативної обізнаності, без чітких концепцій, доктрини та системи керівництва розвитком спроможностей ключові елементи — від навчальних програм до організації командування і управління — ризикують залишитися неузгодженими.

По-третє, існує нестача механізмів для систематичного вивчення й впровадження бойового досвіду. Україна досягла значних успіхів у навчанні з поля бою. Зворотній зв’язок між передовою та розробниками є можливо, один із найшвидших у світі. Коли ворог адаптується, українські інженери й підрозділи часто реагують ще швидше, впроваджуючи контрзаходи за дні або тижні.

Проте більшість цього навчання відбувається в межах неформальних мереж. Такі мережі сприяють стійкості та швидкості реагування, але без формалізованих інституцій і процесів загальний механізм залишається вразливим. Початкові вузли, зосереджені на впровадженні набутих уроків, повинні бути підкріплені формалізованими процесами для поширення керівних вказівок і досвіду у збройних силах.

Четверта прогалина полягає в структурах для об’єднання осередків досконалості. Україна володіє значними можливостями до аналізу, тестування та виробництва. Проте ці ресурси розпорошені між військовими підрозділами, приватними розробниками і державними органами. Вони не ефективно узгоджені для побудови єдиної інтегрованої спроможності, орієнтованої на протидію ударним дронам. Це призводить до ізоляції, дублювання зусиль та неефективного використання ресурсів.

Наприклад, ГУР неодноразово повідомляв про потужність виробництва ворожих дронів, а також про об’єкти та ланцюги їхнього постачання. Військові та цивільні інженери системно аналізують збиті апарати, щоб виявити нові технологічні розробки та міжнародні джерела компонентів. Попри це, державний апарат із запізненням визнав цю загрозу стратегічним пріоритетом, уже після того, як противник розгорнув масове вітчизняне виробництво. Це вказує на прогалину між володінням інформацією та здатністю системно діяти на її основі. Це також вказує на недостатню координацію між інноваційною та закупівельною діяльністю у державному й приватному секторах.

Рекомендації: спрямування культури інновацій України в систему розвитку спроможностей

Підхід України до генерації спроможностей нагадує підлітка: швидкого, розумного та винахідливого у навчанні, але також непослідовного, неструктурованого та схильного до внутрішніх конфліктів. Це не критика — це діагноз. І це етап, який Україна повинна терміново пройти. Дозрівання системи вимагає невідкладних та конкретних заходів. Мета полягає не в тому, щоб запровадити повільну бюрократію мирного часу, а в тому, щоб побудувати струнку, адаптивну та стійку архітектуру для перемоги. Хоча основна увага зосереджена на побудові інтегрованої протидронової спроможності, запропоновані заходи застосовні до всіх напрямів оборонного розвитку. Вжиття цих кроків закладе основу для визначення та усунення прогалин у масштабі й темпі, потрібних для перемоги у виснажливій війні.

Прийняти методологію швидких спроможностей. Україна має інституціоналізувати чітку концепцію розвитку спроможностей та впровадити національну структуру швидкого розгортання. Ця методологія, заснована на досвіді українських волонтерів, промисловості та військових операторів з 2014 року, повинна забезпечити масштабований процес переходу від ідеї до концепції за місяці, а не роки. Для досягнення цього методологія повинна базуватися на технологічному прогнозуванні, операційному аналізі та експериментуванні з концепціями, з чіткою метою пов’язувати інноваційну діяльність із терміновими операційними потребами.

Створити Спільний офіс спроможностей. Цей офіс керуватиме впровадженням методології та загальною архітектурою розвитку потенціалу. Його завдання — визначення пріоритетів, координація учасників і процесів, встановлення стандартів даних, розробка протоколів взаємодії та забезпечення ефективного потоку обміну інформацією між усіма зацікавленими сторонами.

Об’єднати експертизу у спільні центри компетентності. Україна має можливість об’єднати свої численні осередки експертизи. Світового рівня фахівці з тестування, аналітики, закупівель і логістики вже працюють у різних міністерствах, військових підрозділах та приватних організаціях. Цю експертизу варто формалізувати у національні центри спроможностей, які обєднуватимуть підхід сервісного центру з моделлю центру передового досвіду. Такі центри підтримуватимуть усіх, хто залучений до розробки та впровадження нових спроможностей.
Наприклад, гарним першим кроком міг би стати єдиний національний центр тестування, оцінки, верифікації та валідації.

Призначити уповноважених директорів зі спроможностей. Для боротьби з дронами та інших пріоритетних напрямів (контрбатарейний вогонь, прорив оборони) Україна має створити посаду спеціального директора з конкретної спроможності. Ці фахівці повинні мати достатній ранг і повноваження діяти між різними Силами оборони та міністерствами. Вони очолюватимуть міжвідомчі робочі групи, відповідатимуть за повний цикл розробки й керуватимуть гнучкими, місійно орієнтованими бюджетами.

Хоча вони не командуватимуть військами безпосередньо, саме ці директори стануть єдиною точкою відповідальності за те, щоб нові спроможності розроблялися відповідно до реальних бойових потреб і давали вимірювані результати.

Ця трансформація не має бути різкою реформою “згори вниз”. Втім, почати її потрібно вже зараз — як цілеспрямований воєнний експеримент, що ґрунтується на певних принципах.

По-перше, почніть із малого та доводьте ефективність моделі. Замість масштабної реформи варто обрати три-п’ять найбільш нагальних напрямів розвитку спроможностей — протидія дронам повинна бути серед них — і застосувати нову модель саме до них. Успіх перших спринтів створить імпульс і доведе цінність підходу.

По-друге, координуйте, а не командуйте. Нова структура має посилювати, а не пригнічувати динамічні спільноти інноваторів в Україні. Наприклад, роль директора зі спроможностей — не керувати кожним розробником, а координувати їхні зусилля, формулювати чіткі вимоги, прибирати бюрократичні бар’єри й забезпечувати доступ до ресурсів.

По-третє, визначайте чіткі мандати та дійте швидко. Ініціатива потребує підтримки найвищого політичного та військового керівництва. Директори зі спроможностей повинні мати конкретні завдання й короткі дедлайни (наприклад, до 180 днів) для досягнення перших результатів. Пріоритетом повинні стати швидкість і гнучкість, а не досконалість.

Мова йде не про створення більшої кількості паперової роботи. Мета — спрямувати енергію та креативність українських інноваторів у структуру, здатну перетворити їхні ідеї на стійку стратегічну силу.

Дух і талант уже доведені. Тепер — час побудувати систему, гідну цього потенціалу.

Автори:
Михайло Лопатін є співзасновником Групи прискорення спроможностей.
Юлія Муравська є керівником напрямку досліджень та аналізу в Групі прискорення спроможностей.
Марк Опгенорт є співзасновником Групи прискорення спроможностей.