Венс залишає Ісламабад без угоди з Іраном. Що тепер?

Невдача віцепрезидента Дж. Д. Венса отримати поступки, яких США вимагали від Ірану в одній марафонській переговорній сесії щодо його ядерної програми, не стала несподіванкою, пише The New York Times.

Але що тепер?

Ця невдача ставить адміністрацію Трампа перед кількома неприємними варіантами: тривалі переговори з Тегераном щодо майбутнього ядерної програми або відновлення війни, яка вже спричинила найбільші енергетичні збої в сучасні часи, а також перспективу тривалої боротьби за контроль над Ормузькою протокою.

Представники Білого дому заявили, що будуть радитися з президентом Трампом, який на вихідні приїхав до Флориди, щоб відвідати матч Ultimate Fighting Championship, перед тим, як оголосити наступний крок адміністрації. Але кожен із цих шляхів має значні стратегічні та політичні недоліки.

Венс мало говорив про те, що відбувалося за понад 21 годину переговорів, натякаючи, що він дав іранцям пропозицію «бери або залишай» назавжди припинити їхню ядерну програму, і вони залишили її. «Ми дуже чітко дали зрозуміти, які наші червоні лінії», — сказав пан Венс журналістам, — «щодо того, на що ми готові їм поступитися». Він додав: «Вони вирішили не приймати наші умови».

У цьому сенсі ці переговори, здається, мало чим відрізнялися від тих, що закінчилися глухим кутом у Женеві наприкінці лютого, через що Трамп наказав завдати ударів по всьому Ірану, які тривали 38 днів і були спрямовані проти ракетних арсеналів, військової та промислової інфраструктури всередині Ірану, яка виробляє нову зброю.

Але ставка президента Трампа, яку він неодноразово описував протягом останнього місяця, полягала в тому, що Іран змінить свою думку, коли зіткнеться з величезною демонстрацією американської військової міці. Іранці, зі свого боку, були рішуче налаштовані показати, що витримають тиск, і жодна кількість американських боєприпасів не змусить їх поступитися.

«Тяжка втрата наших великих старійшин, дорогих співвітчизників зробила нашу відповідь на відстоювання інтересів і прав іранської нації міцнішою, ніж будь-коли раніше», — йдеться у заяві МЗС Ірану, коли Венс прямував до військового аеродрому, щоб повернутися додому з порожніми руками.

Можливо, це зміниться. Але страх адміністрації бути втягнутою у складну, тривалу розмову з Іраном відчутний. Трамп вважає, що він вийшов переможцем конфлікту, і тому, як каже спеціальний посланець Стів Віткофф, Іран має просто «капітулювати».

Раніше це було інакше. Остання велика угода між Тегераном і Вашингтоном, досягнута під час адміністрації Обами, тривала два роки. Вона була сповнена компромісів, зокрема дозволу Ірану зберегти невелику частину свого ядерного матеріалу та поступового скасування обмежень на ядерну діяльність до 2030 року, коли Ірану дозволять здійснювати будь-яку ядерну діяльність, дозволену Договором про нерозповсюдження ядерної зброї.

Але глухий кут, у який уперся Венс, був фактично таким самим, як і той, що зірвав переговори наприкінці лютого і спонукав Трампа розпочати атаку. Ті переговори проводили Віткофф і Джаред Кушнер, зять президента, які були присутні в Ісламабаді під час понад 20 годин переговорів.

Тоді іранці пропонували «призупинити» свої ядерні операції на кілька років, але не відмовлялися від запасів урану, близького до збройового рівня, або назавжди від можливості збагачувати уран на власній території. Для іранців це їхнє право як підписанта Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який зобов’язує їх ніколи не створювати ядерну зброю. Для американців це те, що Віткофф назвав «сигналом», що Іран завжди хоче мати готовий варіант створення ядерної зброї, навіть якщо ніколи не реалізує цю опцію.

Тридцять вісім днів війни, здається, загострили цей погляд, а не послабили його.

Головний важіль впливу Трампа тепер полягає в його здатності погрожувати відновленням масштабних військових операцій. Адже крихке двотижневе припинення вогню закінчується 21 квітня. Але, хоча загроза відновлення бойових дій може з’явитися найближчими днями, для Трампа це не є особливо життєздатним політичним вибором — і іранці це знають.

Трамп минулого тижня оголосив про припинення вогню значною мірою для того, щоб зменшити шкоду світовому ринку нафти, який втратив 20 відсотків своїх запасів, що призвело до стрімкого зростання цін і дефіциту важливих ресурсів. Якщо війна відновиться, ринки, ймовірно, впадуть, дефіцит посилиться, а інфляція — вже до 3,3 відсотка — майже неминуче зросте.

І залишається найнагальніша проблема: повторне відкриття Ормузької протоки. Іранці у власному описі зустрічі поставили її на перше місце серед обговорених питань. «Протягом останніх 24 годин відбувалися обговорення різних аспектів основних тем, зокрема Ормузької протоки, ядерного питання, військових репарацій, скасування санкцій та повного завершення війни з Іраном», — йдеться у заяві МЗС Ірану.

Це був помітний список, оскільки закриття протоки стало проблемою лише після початку війни, коли іранці вирішили використати свою найпотужнішу зброю економічного хаосу.

Тепер контроль над водним шляхом обмежується іншими вимогами Ірану, зокрема тим, щоб Сполучені Штати виплатили шкоду, завдану Ірану під час бомбардувань і ракетних ударів, а також скасували понад два десятиліття санкцій проти країни. Сполучені Штати відкинули першу ідею і заявили, що друга може відбуватися лише поступово, поки іранці реалізують свою частину угоди.

Поїздка Венса чітко показала, що обидві сторони вважають себе переможцями першого раунду: Сполучені Штати — скинувши стільки боєприпасів на Іран, іранці — виживши. Жоден із них, здається, не налаштований на компроміси.