У пошуках вундерваффе: північнокорейські ПКР

Як я згадував у попередній статті, російські експерти у пошуках «чудо-зброї», яка мала б допомогти у війні проти України, звертають свої хтиві думки до старих арсеналів КНДР, вбачаючи в них справжній клондайк. Сьогодні – про ворожі міркування щодо способів можливого застосування північнокорейських протикорабельних ракет.

Пхеньян ще у 1980-х роках розпочав масштабне виробництво та експорт власних протикорабельних ракет. По суті, це була місцева творчість на базі радянських П-15/П-15М «Термит» та їхньої самостійної китайської гілки розвитку HY-1/HY-2. Тим більше що Пхеньян мав для вивчення зразки, отримані як із СРСР, так і з КНР.

Також у 1980-х роках Іран розпочав широке військово-технічне співробітництво з КНДР, яке зводилося не лише до імпорту різних ракет і іншого озброєння з КНДР (зокрема й ПКР), а й до надання Пхеньяну доступу до різноманітних іноземних зразків, що потрапляли до іранців. У тому числі — до більш досконалих китайських ПКР спорідненого сімейства.

У підсумку в КНДР з’явилися власні «П-15 на стероїдах». Назагал це були ті самі старі ПКР, але зі значно збільшеною дальністю стрільби та новими режимами роботи. Дальності зростали поступово, від модифікації до модифікації: спочатку перевищивши 100 км, потім 130 км, 160 км і далі. За даними США та Республіки Корея, під час стрільб на початку 2010-х років фіксувалися дальності польоту аж до 300 км. А в середині 2010-х ці ПКР поступово почали замінюватися новими та були відправлені на зберігання. За іноземними оцінками, кількість цих ПКР на зберіганні може сягати тризначних показників.

Далі – міркування росіян у перекладі на людську мову:

«Нині вони є абсолютно непридатними як протикорабельні ракети. Проте з них шляхом відносно швидких і дешевих переробок можна зробити майже безкоштовну (на тлі озброєнь, що створюються з нуля) дозвукову крилату ракету з дальністю стрільби 200–250 км і БЧ масою у кілька сотень кілограмів.

Стрімке здешевлення, спрощення й масова доступність навігаційного та іншого обладнання, яке перетворює майже будь-який літальний апарат на досить точний засіб ураження, у поєднанні з накопиченим досвідом у сфері безпілотної авіації — дає змогу провести відповідні модернізації і з цим старим ракетним озброєнням. Тим більше що ці ракети вже виготовлені, і за прямим призначенням їх усе одно не застосуєш.

А за інтеграції з сучасними системами, аналогічними тим, що застосовуються в БпЛА, вийде дуже бюджетна крилата ракета, яка матиме не лише потужну бойову частину, а й доволі значну кінетичну енергію під час зіткнення з ціллю. А гарантовано знищені (і за невелику ціну) стаціонарні цілі — це завжди плюс. При цьому для їх перехоплення противнику доведеться витрачати боєкомплект повноцінних систем ППО. Вигода з усіх боків.

Так, ракети цього типу мають певні незручності в обслуговуванні та передстартовій підготовці. До того ж їм потрібні власні штатні пускові установки. Але для КНДР не становитиме проблеми знайти і кілька ПУ, і інше обладнання, і фахівців, які ці ракети обслуговували та здійснювали пуски (а отже, можуть робити це й тут). Адже відповідного обладнання було виготовлено достатньо, а навчання з практичними пусками відбувалися ще в першій половині 2010-х років.

Та й вигода тут взаємна. Замість старіння на складах ракети можуть бути реалізовані хай і за ціною брухту, але все ж за реальні кошти. Або ж за бартером — на щось для них потрібне».

Ось такі міркування. Як і у випадку з ідеєю переробки ракет С-75 на балістичні, застосування північнокорейських ПКР проти України – це наразі лише мрії. Та на мою думку, таку схему можна реалізувати значно швидше і простіше, ніж переробку С-75. З іншого боку, ПКР в ролі крилатих ракет – це, все ж, цілі простіші, ніж балістичні ракети, навіть ерзаци.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783