Ніколи ще в історії людських конфліктів так багато не були так сильно зобов’язані стільком небагатьом. — Вінстон Черчилль про військових льотчиків із промови «Тим Небагатьом» в Палаті громад 20 серпня 1940

У збройній боротьбі сирійського народу проти кривавого режиму башара асада, за підтримки росії та Ірану, є свої приклади мужності та непереборної стійкості, які по значенню на хід війни можна було б порівняти з битвою за Донецький аеропорт – це історія Кабані.

Місто Кабані, розташоване на стратегічно важливому шляху в горах Латакії, батьківщини алавітів – клану сирійського диктатора. Тому повний контроль провінції з хребтом гір на півночі мав для асада не лише військове значення.

Після початку революції 2011 року, режим повільно втрачав контроль територій по всій Сирії і така доля не оминула і гір північної Латакії зі стратегічно важливим адміністративним центром – містом Джіср аш-Шугур, яке є ключами до міста Ідліб із заходу та до гір від хвилястих рівнин Джабал- аль-Завії провінції Ідліб на сході.

4 серпня 2013 року, кілька радикальних салафітських фракцій на чолі з ІДІЛ розпочали тут наступ і швидко захопили урядові форпости, місто Джіср аш-Шугур та 10 алавітських сіл. Відповідно даних розслідування, проведеного Human Rights Watch, ІДІЛ та його прибічники під час короткої окупації стратили щонайменше 190 мирних жителів і викрали ще 200.

Жорстокість цієї атаки чітко продемонстрували необхідність для режиму укріпити цей фронт. До 19 серпня 2013 року асадити відкинули іділівців на попередні позиції. І лінія фронту стабілізувалася майже на два роки, поки сирійські повстанці з Вільної сирійської армії (ВСА) та незалежні революційні фракції в наступальній операції 25 квітня 2015 року знову не захопили цю територію.

Далі наступ пригальмувався і лише у серпні 2016 революційним силам вдалося захопити невеличке гірське містечко Кабані, яке разом зі пагорбом 1154 на півдні або Джабал Зувайкат, стали стрижнем оборони повстанців на наступні роки. Ця позиція забезпечувала вогневий контроль над величезною частиною долини внизу, нинішньої лінії розмежування між силами повстанців і силами режиму в горах.

За той час відносного затишшя, яке пояснювалося великим виснаженням сил обох сторін, район Джіср аш-Шугур – Кабані, контролювався підрозділами ВСА та більш радикальними угрупованнями – Хайят Тахрір аш-Шам (ХТШ) та Ісламської партії Туркестану. Взаємодія цих фракцій забезпечувала кращу організацію бойової діяльності і не свідчила про їх об’єднання.

Але 1 травня 2019 року, режим вирішив переломити ситуацію, що стало початком восьмимісячної битви за Кабані. Відповідальність за цей наступ було покладено на 4-у дивізію САА під командуванням брата диктатора – махера асада. Цей елітний підрозділ армії режиму включає в себе крім всього підрозділи іранських найманців, та є провідником політики Ірану в Сирії. В наступі також брали активну участь підрозділи 5-й корпусу, який є відповідно – російським та інші структури та підрозділи САА.

Наступ планувався як подвійна оборонно-наступальна операція, яка проводилася під керівництвом заступника командувача військово-повітряної розвідки (AFI) Гасана Ісмаїла та за участі іранських і російських військових радників (підрозділів ГРУ МО рф).

Основна частина атак на Джабал-Зувайкат складалася з розгортання невеликих груп піхоти – від 5 до 15 чоловік – безпосередньо на пагорбі. Іноді піхоту підтримували однією-двома одиницями бронетехніками або мінометно-артилерійським вогнем. Гірські умови місцевості не дозволяли використовувати одночасно на великому фронті більш великі сили.

Після невдалих спроб атакувати, асадити втрачали на шляху до пагорба танки та БМП, які ставали перешкодою для подальшого просування техніки. Для того, щоб відновити або посунути підбиті машини, асадити почали використовувати броньовані бульдозери та броньовані евакуаційні машини. За допомогою яких, також намагалися побудувати укріплення на вершині гори для захисту штурмової піхоти. Тому саме ці бульдозери стали основною мішенню для розрахунків ПТРК повстанців.

Між атаками, асадити вогнем ствольної та реактивної артилерії або повітряними ударами намагалися зруйнувати захисні укріплення повстанців і все повторювалося знову. Інколи асадити пробували проводити обхідні маневри, які як правило закінчувалися так само як і лобові атаки.

Сили повстанців озброєнні лише піхотним озброєнням, використовували протитанкові міни, ПТУР, РПГ та міномети для відсічі та знищення бронетехніки режиму. Відповідно мінування ділянок на шляхах підходу техніки противника відбувалося завчасно, з забезпеченням максимальної прихованості таких заходів.

Застосування розвідувальних БПЛА (коптерів) давало можливість заздалегідь дізнаватися про атаку, яка готується і забезпечувати максимально щільний вогонь на ділянках зосередження противника.

Разом з обороною пагорба Джабал-Зувайкат, повстанці регулярно проводили рейдові операції для перехоплення ініціативи в інших місцях гір Латакії. Групи інгімасіїв (ударно-штурмові загони), спорядженні приладами нічного бачення, здійснювали напади на позиції режиму на 30-кілометровому відрізку лінії фронту провінції. Найбільші з них були проведенні 13 травня, 9 червня, 17 червня, 9 липня та 1 листопада. Як правило, штурмовики повстанців раптово атакували укріплення ворога, потім зачищали його і відходили, захопивши ціні трофеї.

Після фази активності та понесених втрат, наступала оперативна пауза, за час якої сторони намагалися максимально відновитися, але режим така ситуація не задовольняла бо «віз був і досі там». Пауза перед останньою спробою посунути повстанців з Кабані тривала майже два місяці, підчас яких періодично виникали сутички які не могли привести до значної зміни положень сторонами.

І остання спроба наступу сил режиму почалася 24 жовтня і тривала по 29 грудня 2019 року. Ця спроба характеризувалася прибуттям на підсилення 4-ї дивізії штурмових підрозділів 5-го корпусу (за непідтвердженими даними – були і російські ССО) та «Хезболла», які майже всі були оснащені приладами нічного бачення.

В цей період атаки почастішали, стали більш масованими та скоординованими. Також змінилися час доби, коли вони проводилися. Якщо раніше, асадити накопичувалися по темноті, щоб почати штурм з настанням ранкових сутінок, то зараз бойові дії поширилися і на ніч.

Однак, для повстанців таке підсилення ворога не стало несподіванкою, самі здобувши деяку кількість «нічників», вони на них чекали. Активізація бойових дій привела до збільшення втрат з обох боків, однак втрати асадитів були більш відчутні. Асадити втрачали свій «спецназ». Некомплектність цих спеціальних підрозділів приводила до того, що на штурм ходили «збірні команди», які підсилювали військовими радниками та вищими командирами, що також призводило до втрат і з їх боку. Так, 28 жовтня загинув іранський радник КВІР.

Однак і повстанці не сиділи просто в обороні. 1 листопада, під час чергової масованої скоординованої атаки на східному фронті Латакії, повстанці знову провели рейд на позиції режиму. Групи повстанців завдали ударів в районах Тель-Малік, Тель-Раша і Тель-Тубал. Під час цієї атаки повстанцям вдалося вбити командира оборони сектору асадитів, ветерана боїв за Латакію. Всього ж сирійська армія піж час рейду втратила щонайменше 22 військових.

Далі, з 1 по 12 грудня відбувалися періодичні невеличкі сутички навколо Кабані, але спроб штурмів висоти не було. Однак, з 12 грудня інтенсивність почала зростати і з 17 грудня штурми стали щоденними. Проте і вони не привели до якогось значного прогресу сил режиму.

29 грудня 2019 року 4-а дивізія оголосила, що «після досягнення бажаних цілей у Латакії» передислокує свої підрозділи в Алеппо «для нових перемог». Це повідомлення підтердило, що активна фаза боїв за Кабані завершилася перемогою повстанців.

Втрати. За час 8-ми місяців штурмів 4-а дивізія САА, офіційно втратили 259 військових, кількість яких було відстежено за повідомленнями у Facebook. Хоча реальна кількість смертей оцінюється, як набагато більша. А ще треба до цього додати втрати інших підрозділів та груп, які брали участь в битві. Багато втратили 5-й корпус та «Хезболла».

Кількість підбитої повстанцями техніки оцінюється щонайменше у 10 танків Т-72, 7 з яких були знищені повністю. Також сили режиму також втратили щонайменше півдюжини броньованих бульдозерів і ще якусь кількість БМП. Озвучені цифри підтверджуються фото та відео доказами, однак справжня кількість знищеної техніки може бути ще більша.

Наслідки. Велика кількість жертв і недолуге командування силами асада привело до значного падіння бойового духу серед силовиків режиму. Протягом наступу було багато теорій про те, що режим в такий спосіб просто намагався позбутися колишніх повстанців, які перейшли на бік асада. Але така теорія мало пояснує некомпетентність військового командування операцією.

З іншого боку, повстанці здобули відчутну і вагому перемогу. За період з кінця 2019 та першої половини 2020 року, битва за Кабані перетекла в більш масштабну битву за Ідліб, в якій сили опозиції втратили  третину контрольованих земель на схід від траси М-4.

Разом з тим, лише в горах Латакії бійці опозиції не відійшли ні на крок. Добута перемога під Кабані стала чи не єдиним беззаперечним тривалим успіхом сирійських повстанців. Ця перемога була досягнута малими силами над противником який переважав у десятки разів.

Збереження контролю над Кабані, дало можливість командуванню ВСА зосередитися на фронтах східного Ідлібу. Більше того, збереження стратегічних висот в Латакії унеможливило розгортання наступу сил режиму з півдня Ідлібу і як наслідок вихід до траси М-5, яка перетинається з М-4 в Саракібі. Фактично вся територія на південь від траси М-4, залишилася під контролем сил опозиції завдяки героїзму захисників Кабані.

Публікація підготовлена за матеріалом Грегорі Уотерса, магістра з глобальних досліджень Каліфорнійського університету в Берклі та співробітника Лабораторії розслідувань прав людини Каліфорнійського університету в Берклі.

PS. Порівняння битви за Кабані з битвою за Донецький аеропорт є оціночним судженням автора, для того щоб підкреслити мужність та жертовність учасників цих подій.