Провокація хвиль біженців, примушення людей до переселення це не ноу-хау нашого північного ворога, або вигадка бульба-фюрера, цей процес розпочав і вже довів до досконалості інший кривавий диктатор.  14 червня світ став свідком трагічної події, коли біля берегів Греції в Середземному морі затонуло судно. Серед затонулих пасажирів понад 120 були з Сирії, з яких понад 80 з Дараа, території, яка знаходиться під контролем режиму асада. Так, чому сирійці все ще змушені залишати свої домівки та ризикувати життям, незважаючи на обіцянки добровільного повернення біженців та нормалізації життя?

Відповідь: примусова зміна демографії.  У 2017 році, виступаючи перед Міністерством закордонних справ і експатріантів, асад прокоментував депопуляцію значних частин країни: «Сирія втратила свою молодь та інфраструктуру, але вона виграла більш здорове та більш однорідне суспільство». На початку 2016 року асад висловив намір зосередитися на тому, що він назвав «корисною Сирією», що складається з шести регіонів: Дамаск і його околиці, Хама, Хомс, Латакія і Тартус. До кінця 2016 року за підтримки російських та іранських союзників він значно змінив демографічний склад цих провінцій.

Згідно з дослідженням Хуссейна Кутриба, доцента геоморфології, зусилля асада змінити демографію «корисної Сирії» і призвели до скорочення майже на 50% мусульманського населення-сунітів у шести регіонах, приблизно з 6,8 мільйона до 3,9 мільйона. Тим часом шиїтське населення, яке переважно складається з вихідців з Ірану, Іраку та Лівану, зросло з 92 000 до понад мільйона, тобто в десять разів.

Режим запровадив політику запобігання поверненню сунітів до своїх домівок, натомість замінивши їх алавітськими та шиїтськими родинами з Ірану, Іраку та Лівану, які зайняли звільнені території. Асад надав їм громадянство і житло біженців сунітів. Він виправдовував свою політику натуралізації своїх політичних прихильників: «Сирія для тих, хто її захищає, а не для тих, хто має її паспорт».

Але не лише асад несе відповідальність за цей злочин. Іранці та русня несуть спільну відповідальність за злочинну діяльність, яка  призвела до переміщення та міграції мільйонів людей. За словами професора Кутриба, росія відповідальна за кампанію в Латакії, яка призвела до вбивства або переміщення 95% туркменського населення, що змусило Туреччину звинуватити сирійську владу в етнічних чистках.

Зусилля Ірану можна спостерігати у значному збільшенні шиїтів, особливо іранського та іракського походження, у колишніх сунітських арабських районах, кварталах та селах. Програма примусового переселення включала переміщення угруповань повстанців разом з родинами, послідовниками і рештою нелояльного населення до провінції Ідліб. Разом з повстанцями до Ідлібу переселялися і бойовики ІДІЛ. Згоду на переміщення озброєнні чоловіки давали під загрозою вбивства їх жінок та дітей. Для вбивств використовувалися невибіркові бомбардування артилерії асада або вкс русні, хімічна зброя, облоги міст та тактика випаленої землі.

Суттєві демографічні зміни відбулися і на півночі Сирії переважно курдами зі складу РПК/YPG, які організаційно входять до Сирійських демократичних сил (SDF). Курди витісняли в основному арабів, часто звинувачуючи їх у зв’язках з ІДІЛ, а також своїх курдських політичних опонентів по всій північно-східній Сирії. Правозахисні групи задокументували переміщення курдів у 14 районах, включаючи провінції Ракка, Хасаке, а саме райони міст Таль-Аб’яд і Таль-Ріфаат.  Звідти багато арабів і туркменів були вигнані та замінені курдськими членами РПК/YPG або їхніми сім’ями. Зараз вимушені переселенці за допомогою протурецьких озброєних фракцій прагнуть повернутися у свої домівки.

«Примусове переміщення є широко поширеною проблемою», — заявляє Абдул Гані з SNHR. «Хоча порушення, вчинені іншими сторонами, менші, ніж порушення режиму, вони все одно є військовими злочинами, тоді як порушення режиму становлять злочини проти людяності та є більш масштабними».

Далі йде тактика  сирійського режиму, яка використовується для запобігання поверненню переміщеного населення. Вона полягає в тому, щоб не залишилося нічого, куди можна повертатися. Це досягається шляхом повного знищення будинків і кварталів або шляхом адміністративних крадіжок, яким сприяє створення «правової» бази. Режим плекає культуру перешкод і залякування, що робить повернення людей та повернення землі і будинків майже неможливим. Люди, які намагаються повернутися до себе до дому – будуть неодмінно обідрані до нитки асадитами під час подорожі.

«Сирійський режим прийняв закони, які перешкоджають поверненню сирійських біженців до їхньої країни», — пояснює Рамі Абдулрахман, директор Сирійської обсерваторії з прав людини (SOHR). Ці закони суперечать міжнародному праву, оскільки дозволяють режиму конфіскувати майно без надання компенсації.

Реконструкція знищених поселень часто використовується як привід, як далі пояснює Абдулрахман: «Закон дозволяє створення однієї чи кількох зон відселення … під приводом відновлення повністю зруйнованих міст». Колишнім мешканцям цих територій надається обмежений час, від одного місяця до одного року, щоб повернутися на території, контрольовані урядом, і підтвердити своє право власності або втратити всі права.

Багато власників нерухомості втратили документи, їх викрали на блокпостах чи з їхніх домівок або знищили під час бомбардування. Режим навмисно знищив документообіг у багатьох областях, спаливши акти, місцеві реєстри та архіви. Відтепер багатьом людям буде неможливо зареєструвати або перереєструвати свою власність. Законодавство режиму спрямоване на позбавлення політичних опонентів асада їхніх прав власності, фактично робить конфіскацію землі, будівель і багатства «законними».

Масові вбивства, арешти, тортури, зґвалтування та інше сексуальне насильство, викрадення та позасудові вбивства – усе це використовується асадом та його прихильниками, щоб переселити жителів і запобігти їх поверненню. Тому переміщення сирійців не є ненавмисним наслідком тривалого конфлікту. Це результат спрямованої політики режиму асада на створення Сирії, яка складається виключно з тих, хто служить і підтримує режим. Щоб подолати цю кризу, потрібне всеосяжне рішення, яке передбачає політичні зміни, повагу до прав людини та власності, а також гарантує безпеку існуючого та переміщеного населення.