Наше століття стало добою великих відкриттів та зрушень в багатьох сферах суспільного життя, не стала виключенням і політико-військова галузь, саме в ній офіційно закріпилося нове поняття яке матиме колосальний вплив на всю систему політико-військових відносин в світі, протягом багатьох наступних десятиліть, і назва цьому поняттю «Гібридна війна».

Якщо надати визначення даного військового терміну то можна сказати, що під Гібридною війною розуміється агресивна політика однієї держави по відношенню до іншої країни, або по відношенню до регіону в цілому, яка реалізується як за допомогою традиційних, тобто конвенційних способів ведення військової агресії, так і за допомогою не традиційних засобів впливу, таких як інформаційна війна, ведення підривної роботи серед місцевого населення, створення терористичних угрупувань на території іншої країни, та подальше їх фінансування, або навіть створення квазідержав, з повною підтримкою країни-агресора.

Важливим фактором є той момент, що як правило країна-агресор не бере на себе зобов’язання відповіді за свої дії, і навіть не визнаю за собою дану діяльності.

Саме поняття Гібридної війни офіційно з’явилося ще в середині 20 століття, а перші згадки про подібні сценарії реалізації зовнішньої політики булі відомі ще навіть за Античних часів, про те треба зазначити, що на думку багатьох військових експертів саме цей вид конфлікту буде найбільш розповсюдженим у 21 столітті.

На жаль, для України дане поняття є цілком знайомим, наша держава починаючи з 2014 року є центром повномасштабної російської агресії, яка має всі ознаки Гібридної війни.

І треба зазначити,що російська агресія розповсюджується не тільки безпосередньо на території проведення Операції Об’єднаних Сил, але і по всій території нашої держави, шляхом ведення злочинної пропаганди за допомогою засобів масової інформації, створенням широко розповсюджених агентурних мереж, які займаються не тільки збором інформації, але і безпосереднім вербуванням місцевого населення, і т.д.

Україна не єдина держава на політичній карті світу де на даний момент можна побачити слід російського гібридного впливу, про те безумовно наша держава єдина країна в світі де даний вплив агресора досяг таких глобальних та нажаль вкрай чуттєвих для нас результатів.

Російська Федерація є вправним майстром застосування гібридної агресії, і саме цей факт і ставить під загрозу питання миру та безпеки не тільки в усьому Балто-Чорноморському регіоні, а у всій Європі взагалі.

Окрім України російський вплив широко розповсюджується в тому числі на країни Балтійського регіону, ще починаючи з самого початку 21 століття ми можемо побачити безумовні докази російської незаконної присутності в багатьох сферах суспільного життя Латвії, Литви чи Естонії.

Каталізатором зростання російського впливу стало вступ Латвії, Литви та Естонії до НАТО у 2004 році.

На початку березня 2015 року тогочасна президент Литви Даля Грибаускайте. констатувала наявність конфронтації Росії і країн Балтії словами: «Ми перебуваємо на лінії фронту, проходить перший етап конфронтації, я маю на увазі інформаційну війну, пропаганду і кібератаку. Отже, на нас напали. Чи переросте це в конвенційну конфронтацію? Ніхто не знає. Але вже зараз ми повинні захищатися від цієї агресивної поведінки».

Саме такими словами президент описала напружену ситуацію в країні та на її кордонах, оскільки вплив Росії на політичну, інформаційну сферу життя в Литві майже досяг свого апогею.

В країнах Балтійського регіону Російська Федерація проводить свою політику стосовно насадження свого впливу та підриву державного суверенітету та незалежності за допомогою політичного та соціального важелів.

Основними фундаментальними елементами гібридного впливу на країни Балтії є фінансова підтримка та подальше залучення на свою сторону молодого російськомовного населення, шляхом активізації проросійських журналістів, проросійських телевізійних каналів, з подальшим безпосереднім проведенням масових заходів з відкритим закликами до реалізації антидержавних дій.

Основними гаслами всіх подібних акцій є ніби то всестороннє порушення політичних та громадянських прав населення яке спілкується на російській мові.

Тут ми можемо побачити схожість с діями на території Донецької та Луганської областей в 2013-2014 роках, коли Росія ставила акценти на тому, що місцеве населення зазнає утисків та потребує всілякої підтримки, аж до військової ніби то допомоги.

Не мав би такого великого впливу суто соціальний вектор російської пропаганди без підтримки з політичного боку. Майже в усіх балтійських країнах є великий відсоток проросійських партій, які мають свій досить вагомий вплив.

Для прикладу можна привести останні вибори в латвійський Парламент (Сейм), у жовтні 2018 року, коли проросійська партія «Згода» перемогла у виборах та матиме 23 представники партії у складі Парламенту. Цікавим моментом є факт того, що саме ця партія «Згода» у 2017 році підписала Угоду про співпрацю з російською провладною партією «Єдина Росія».

Всі ці факти доводять, що російська присутність в політичних та соціальних колах країн Балтії є вкрай активною та може мати досить пагубний вплив на подальше майбутнє країн.

Після проведення Варшавського саміту ( у 2016 році) та прийняття рішення про дислокування на ротаційній основі військових контингентів НАТО на території країн Балтії, Російська Федерація вдалася до свого улюбленішого прояву свого занепокоєння, почала проводити масові щорічні військові навчання на територіях близьких до кордонів з Латвією, Литвою та Естонією, найбільші це «Запад-2017», які були проведенні на території Калінінградської області та території Білорусі.

Також, в якості військової відповіді на прийняття рішення про дислокування військових НАТО з боку Російської Федерації було відкрите передислокування на територію Калінінградської області ОТРК «Искандер», та декількох танкових груп, які до цього часу не мали постійного дислокування на прикордонних територіях.

Наступною країною яка виступає як сфера інтересів Росії є Білорусь, про цю країну не треба забувати, бо дану територію можуть використати як звичайний плацдарм для вторгнення як до країн Балтії, так і до нашої держави, через українсько-білоруський кордон..

Загрозливим фактором, який натомість ніхто не скриває, є факт постійного знаходження російських воєнних об’єктів та особового складу на території Білоруської республіки. Такими об’єктами є 43 вузол зв’язку військово-морського флоту РФ, який знаходиться у Мінській області, і займається тим, що забезпечує контакт між головним штабом ВМФ РФ з одного боку та атомним підводним флотом, який знаходиться в районах Атлантичного, Індійського та частково Тихого океану.

Крім цього вузол безпосередньо займається веденням радіотехнічної та радіолокаційної розвідки.

Наступним об’єктом РФ є радіолокаційна станція (РЛС) «Волга», яка знаходиться під містом Барановичі, і є об’єктом який покликаний попереджувати про ракетний напад, а також метою роботи є пошук ракет, та космічних об’єктів на відстані 4800 км. Дана РЛС також займається відстежуванням підводних човнів НАТО в Північній Атлантиці.

Також, у 2015 році на зустрічі з президентом Білорусі міністр оборони РФ Сергій Шойгу заявив про намір створити авіаційну базу, де буде розташовуватися полк російських винищувачів Су-27, які будуть здатні наносити авіаційні удари по об’єктам на відстані близько півтори тисячі кілометрів от аеродрому.

Останні події тільки посилюють занепокоєння щодо можливої агресії з боку території Білорусі, це викликано тим, що після кінцевого створення так званої Союзної держави між двома країнами на Білорусь будуть покладені обов’язки координувати свою зовнішню політику, військову та економічну політику с Кремлем, а це повністю ставить хрест на суверенності Білорусі.

Якщо рухатися вниз по карті і звернути увагу на нашого південного сусіда то ми теж можемо стверджувати про багаторічне насадження Російською Федерацією своїх інтересі в даному регіоні.

У складі країни Молдова вже багато років існує не визнана світовою спільнотою Придністровська Молдавська Республіка, згідно адміністративно-територіальному поділу Молдови більшість цієї території входить до складу Молдови як автономний регіон, а також як місто з особливим статусом Бендери.

Багато в чому в цій ситуації винна саме Російська Федерація, ще з 90 років ХХ століття, але не будемо вдаватися в історичну та політичну ретроспективу і загостримо увагу на реаліях сьогодення.

Населення Придністров’я складає близько 500 тисяч громадян, з них близько 215 тисяч мають паспорт громадян РФ, а з 2017 року прапор РФ використовується як другий державний.

Дані факти дають нам змогу зробити висновок, що тут не просто прослідковується російських слід, а є наявною своєрідна російська колонія, з координацією політики з Кремля, російськими національними символами і т.д.

Особливою уваги треба приділити питанню військової присутності збройних сил Росії в даному регіону, оскільки територія Придністров’я є нашим безпосереднім сусідом то це питання давно хвилює Україну.

За останніми свідченнями в Придністровській Молдавській Республіці знаходиться Оперативна група російських військ, зі штабом у місті Тирасполі, за даними на 2015 рік у складі 2 окремих мотострілкових батальйонів ( 82 окремого гвардійського мотострілкового батальйоні та 113 окремого гвардійського мотострілкового батальйону), а також батальйон охорони та обслуговування.

Ця присутність є безумовним фактором та причиною наростання безпекової кризи в регіоні.

Для України така ситуація є напевно найбільш критичною серед всіх країн Балто-Чорноморського регіону, бо у нас фактично під боком, по ту сторону південного кордону абсолютно відкрито знаходиться військовий контингент країни окупанта та країни агресора.

Якщо продовжити рух по карті то можна зазначити, що великим плацдармом для реалізації російського впливу як на внутрішні так і на зовнішні справи незалежних країн є Балканський півострів, якщо вдатися до історичної ретроспективи то можна сказати, що більшість сучасних країн даного регіону завжди були під зовнішнім впливом, спочатку Російської імперії, трохи менше в часи СРСР, і знову вплив активізувався під час російської незалежності.

Це залежне становище викликане фактом визволення військами Російської імперії більшості даних країн від турецького панування ще в 70 роках 19 століття, і безперечно саме ці історичні спогади і досі впливають на вибір вектору політичного руху країн регіону.

На мою думку загострити увагу треба саме на Болгарії, оскільки дана країна як і наша держава є частиною Чорноморського регіону, і нажаль в останній час її зовнішня політика є вкрай неоднозначною, і ставить під питання самостійність прийняття рішень місцевою владою.

Російська Федерація має колосальний економічний вплив на Болгарію, це викликано і тим, що саме Російська Федерація є єдиним транспортером природного газу до країни, через трубопроводи Газпрому, також вплив на економіку реалізується через спільну торгівлю, Російська федерація є основним партнером в даній сфері. Як висновок близько 20% ВВП Болгарії є результатом торгівельних відноси між цими двома країнами.

В останній час ми можемо прослідкувати в зовнішній політиці Болгарії суто проросійську риторику, по відношенню до України в першу чергу.

По перше саме Болгарія виступає проти посилення постійної присутності кораблів членів блоку НАТО в акваторії Чорного моря, дане питання було піднято на саміті НАТО у Варшаві, у 2016 році, і болгарський уряд відповів категоричною відмовою щодо створення спільного постійного флоту між Туреччиною, Румунією та Болгарією.

Треба зазначити, що саме така присутність мінімізувала би всі намагання Російської Федерації мілітаризувати ситуацію біля морських кордонів України.

І якщо дійсно питання посилення присутності військових кораблів можна розглядати під різними кутами, то події травня 2020 року вже абсолютно точно та об’єктивно дають зрозуміти деяку ворожість з боку Болгарії, як відомо в Україні проходить реформа децентралізації, одним з результатів якої є створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ), і саме це на перший погляд суто внутрішнє питання України цікавить та занепокоює Парламент Болгарії.

В цьому Болгарія вбачає порушення прав та інтересів етнічно болгарського населення деяких районі Одеської області, і на їх думку Україна має на меті зруйнувати цілісність болгарської громади в регіоні, шляхом приєднання та подальшої асиміляції з іншими адміністративно територіальними одиницями
Як висновок 20 травня була прийнята Декларація народних Зборів Болгарії, з письмовим протестом проти проведення даної реформи в конкретних регіонах України.

В цих діях ми можемо побачити вже знайомі нам по прикладам інших країн сценарії поведінки саме Російської Федерації, це і безпосереднє втручання в суто внутрішньодержавні справи незалежних країн, і знову же спекуляція на ніби то порушеннях прав та законних інтересів різних етнічних груп в державі.

Тобто, можна зробити припущення, що і фактор економічного впливу і фактор історичної лояльності до Росії дозволяє останній нав’язувати Болгарії свій вектор політики та ставити конкретні задачі щодо дестабілізації болгарсько-українських відносин.

Звісно, це лише мала частина країн та прикладів де можна чітко прослідкувати конкретні моменти втручання Російської Федерації у внутрішньополітичні справи держав, про те на мою думку через своє географічне розташування та спільне геополітичне становище вплив саме на ці країни та регіони може мати для України досить негативні наслідки.

Про те якщо продовжувати рух до євроатлантичної інтеграції, до планового переходу на стандарти НАТО в усіх сферах військової справи, реформування органів системи Національної безпеки та оборони, а також безумовно вдалої реалізації зовнішньо політики України ми зможемо побороти всі замахи на нашу територіальну цілісність та незалежність.