Рівно рік тому терористичні загони ХАМАС за підтримки юрб банд палестинців з Гази увірвалися в прикордонні з Сектором в ізраїльські громади на півдні Ізраїлю і вчинили різанину мирного населення, яка стала найсмертоноснішою по кількості одномоментних втрат Єврейської Держави. Цей напад спричинив відповідь Ізраїлю, яка стала найтривалішою війною між ізраїльтянами та арабами з моменту закінчення війни 1949 року, що встановила кордони сучасного Ізраїлю.

За час цієї війни понад 1500 ізраїльтян було вбито, в основному під час нападу ХАМАСу 7 жовтня, і ще близько 250 були викрадені. З них ще 101 заручник досі залишаються у полоні і достеменно не відомо скільки з них залишаються живими.

Втрати палестинців оцінюються в понад 40 000 людей, більшість яких за твердженням Ізраїлю були бойовиками або прихильниками ХАМАС. Ці цифри є доволі спірними враховуючи, що незалежної статистики по втратам в Газі не ведеться. А органи влади ХАМАС, що панували в Газі, як правило збільшують кількість втрат не розділяючи в статистиці мирних людей від комбатантів. Сектор Газа за цей рік перетворився на пустош.

Янів Хегі, організатор ізраїльської громади, який втік зі свого дому 7 жовтня минулого року після того, як терористи з Гази захопили його село на півдні Ізраїлю: «Я був упевнений, що до січня ми повернемося назад». Однак війна триває і кінця їй не видно.

Локальна війна в Газі переросла у багатофронтову війна між Ізраїлем і регіональними союзниками ХАМАСу, яких підтримує Іран. Усередині глибоко травмованого Ізраїлю цей конфлікт посилив довготривалі соціальні розколи і викликав запеклі дебати про те, чи віддавати пріоритет знищенню ХАМАСу або угоді про звільнення заручників. За межами Ізраїлю це викликало жах у зв’язку з військовою реакцією Ізраїлю на звірства ХАМАСу, звинуваченнями в геноциді та воєнними злочинами, а також масовими протестами в Сполучених Штатах та за їх межами.

Війна в Газі також підкреслила межі американського впливу, оскільки адміністрація Байдена не може або не бажає чинити тиск, необхідний для посередництва в утриманні перемир’я. І на місцях це призвело до переміщення мільйонів людей, переважно в Газі, але також і в Ізраїлі.

За більшістю військових показників, Ізраїль розгромив ХАМАС, ліквідувавши більшу частину керівництва угруповання і багатьох бойовиків, захопивши більшу частину його території на тому чи іншому етапі, захопивши або знищивши більшу частину його арсеналу і заблокувавши маршрути, по яких терористи могли би контрабандою переправляти нову зброю.

Проте війна триває і однією з причин наводять недосяжний поріг для перемоги, який встановив уряд Ізраїлю на чолі з прем’єр-міністром Біньяміном Нетаньягу, тоді як концепція перемоги ХАМАСу обертається головним чином навколо виживання.

“Ця війна не закінчиться, тому що ніхто не готовий моргнути”, – сказав Томас Р. Найдс, посол Сполучених Штатів в Ізраїлі. «Тим часом втрачають усі — заручники та їхні сім’ї, невинні палестинці, ізраїльтяни, переміщені з півночі Ізраїлю, ліванські мирні жителі. І це справді трагічно».

Війна триває також і через те, як її веде кожна сторона. ХАМАС воює партизанськими методами, ховаючись у величезній мережі тунелів, що ускладнює Ізраїлю завдання вирішального удару. А коли Ізраїль захоплює певну територію в Газі, він у більшості випадків відмовляється утримувати свої позиції і ситуація повторюється. У таких районах, як Джабалія, Шеджайя і Зейтун, ізраїльські військові поверталися — в деяких випадках тричі — щоб повторити роботу, яку, як вони вважали, вони вже виконали.

Перша ознака того, що Ізраїлю може бути важко досягти звичайної військової перемоги, з’явилася через кілька годин після того, як його війська вторглися в Газу 27 жовтня.

Ізраїль направив понад 20 000 військовослужбовців для захоплення міста Газа та його внутрішніх районів у супроводі сотень танків після того, як ізраїльські військові літаки провели майже три тижні, обстрілюючи Газу однією з найбільш смертоносних повітряних кампаній 21 століття. У традиційному зіткненні на полі бою сили вторгнення Ізраїлю швидко спустошили б військове крило ХАМАСу.

Натомість бойовиків ХАМАСу ніде не було видно. Їхні командири, схоже, прийняли стратегічне рішення, щоб не дати Ізраїлю шансу завдати нокаутуючого удару.

Ейтан Лауб, ізраїльський офіцер, якому було доручено захопити скупчення будівель неподалік від кордону, уявляв, що його батальйон зіткнеться із запеклим опором. На подив солдатів, вони захопили це місце близько світанку 28 жовтня, не зіткнувшись з жодним бойовиком ХАМАС.

«Весь батальйон дивився на ці будівлі, просто спирався на свої рюкзаки, діставав цигарки і курив», – розповів пан Лауб в ізраїльському подкасті. «Було очевидно, що нікого не залишилося». «Ми знаємо, що вони тут», — згадав він, подумавши. — А де ж вони?

Поступово це стало зрозуміло. Бойовики ХАМАСу в основному ховалися в мережі тунелів довжиною в сотні миль, які простягалися під будинками, школами, лікарнями та установами ООН. Одягнені у звичайний цивільний одяг, через який їх важко було відрізнити від цивільних, бойовики раптово виринали з під землі і завдавали болючих ударів ЦАГАЛу.

Результатом стала кампанія на виснаження. Ховаючись під землею, ХАМАС зміг притупити значну частину технологічної переваги Ізраїлю, змусивши його витрачати багато часу на пошуки люків, мін-пасток і секретних тунелів і їх підрив.

Станом на зараз ХАМАС лише Ях’я Сінвар залишився з попереднього керівного складу групи, однак саме його терпимість до подальших руйнувань і великої кількості загиблих серед цивільного населення дозволила ХАМАСу вести боротьбу навіть тоді, коли більша частина Гази лежить у руїнах, а його вищі військові командири мертві. І саме його наполягання на постійному припиненні вогню в поєднанні з тимчасовим перемир’ям Нетаньягу запобігли будь-якому перемир’ю.

Якщо був момент, коли ставало зрозуміло, що війна закінчиться не скоро, то це був день, коли режим припинення вогню зірвався наприкінці листопада.

До того часу ніхто не був упевнений, як далеко просунеться Ізраїль і як довго протримається ХАМАС. Дипломати і учасники переговорів припускали, що можна буде повторити коротке припинення вогню, можливо, кілька разів. Надія полягала в тому, що рано чи пізно одне з цих тимчасових перемир’їв може перетворитися на постійну домовленість і покласти край війні.

Гнівна реакція Сінвара на зрив першого перемир’я гарантувала, що воно не повториться. Ховаючись у своєму підземному бункері, Сінвар був у захваті, коли почалося припинення вогню, вважаючи, що це ознаменувало кінець війни, менш ніж через два місяці після її початку, за словами ізраїльських офіцерів, які збирають розвідувальні дані про ватажка терористів, і високопоставлених чиновників з країни, що брала участь у переговорах, які були поінформовані про його реакцію лідерами ХАМАС.

Сінвар вважав, що він може продовжувати затягувати перемир’я, обіцяючи звільнити більше заручників, що, на його думку, може спонукати ізраїльську громадськість натиснути на свій уряд, щоб він погодився на його продовження.

Натомість перемир’я зірвалося після того, як ХАМАС заявив, що не може знайти кількох полонених жінок-солдатів, яких обіцяв звільнити, і натомість запропонував кілька літніх цивільних осіб і кілька тіл мертвих ізраїльтян, за словами дипломатів та ізраїльських чиновників, знайомих із переговорами. Ізраїль відмовився, припускаючи недобросовісність і не бажаючи створювати прецедент, відмовляючись від жінок. Перемир’я зірвалося, бойові дії відновилися, і ізраїльські війська рушили на південь до Хан-Юніса, рідного міста Сінвара, де, як вважалося, він переховувався.

Після того, як перемир’я закінчилося і Сінвар зрозумів, що його гамбіт провалився, він впав у лють. Саме тоді Сінвар вирішив, що іншого припинення вогню не буде, якщо воно не буде постійним, за словами дипломатів трьох країн, які беруть участь у переговорах, та ізраїльських офіційних осіб. Його вимога, по суті, означала, що для припинення війни Ізраїлю доведеться або перемогти ХАМАС на полі бою, або піти на компроміс за столом переговорів.

Якою б не була причина, нездатність досягти перемир’я стала катастрофічною для цивільного населення будь-якого походження. Поки ізраїльські солдати продовжували просуватися, ХАМАС застрелив шістьох ізраїльських заручників, і ще багато жителів Гази загинули після провалу переговорів у липні на тлі поглиблення гуманітарної кризи.

І тепер, коли Газа застрягла у тривалому конфлікті, Ізраїль звернув свою увагу на союзників ХАМАСу в регіоні. ЦАГАЛ почав обмежену операцію в Лівані у гонитві за «Хезболлою» після вбивства її лідера Хасана Насралли.

Продовження конфлікту загрожує перерости у міжрегіональний, особливо після масованого ракетного удару Ірану по Ізраїлю. І хоча наслідки цього удару не були значними, Ізраїль просто не може не відповісти.

Наразі, як раз масштаби ізраїльської відповіді і майбутні цілі є предметом обговорення між Ізраїлем і його основним союзником США. Гадаю, що Ізраїлю вдасться здивувати іранських опонентів як по суті так і по масштабах відповіді у притаманній манері дивувати, що було показано на прикладі «атаки пейджерів».