Наприкінці січня 2021 року в місті Києві відбулась зустріч біля 20 експертів з питань різних галузей морської безпеки.

У ході заходу учасники обмінялися думками щодо координації подальших спільних зусиль щодо захисту національних інтересів України на морі з фокусом на розвиток військово-морських спроможностей України, взаємосумісність з НАТО та міжнародну співпрацю.

Було запропоновано у подальшому проводити такі зустрічі регулярно, раз на квартал. Більш масштабний захід.

4-ту конференцію з Морської безпеки, яка традиційно щорічно проводилась у 2017-2019 роках, буде проведено у листопаді 2021 року (у разі закінчення карантину).

Результати обговорення (по розділах):

1. Безпекові аспекти.

ВМС ЗС України продовжує залишаться одним з ключових інструментів держави з забезпечення морської безпеки. Враховуючи співвідношення сил/засобів та динаміку розвитку безпекової ситуації на Азово-Чорноморському, лише асиметричні стратегії з боку України можуть привести до стримування противника, а уразі агресії – адекватними діями гарантовано захистити національну безпеку на морі.

Основним напрямком розвитку спроможностей ВМС ЗС України відповідно до Стратегії ВМС ЗС України до 2035 року, яку було розроблено у тісній взаємодії із західними партнерами, визначено збалансований комплексний їхній розвиток, у першу чергу, побудова до 2030 року угруповання “москітного флоту”. Ця Стратегія визначає етапи, пріоритети і напрямки розвитку ВМС з урахуванням доцільних завдань, необхідних спроможностей та ресурсів, які держава може виділити на формування свого військово-морського щита. Аргументація Стратегії щодо зосередження зусиль до 2030 року на створенні москітного угруповання ВМС є вичерпне професійною та такою, що потребує комплексної імплементації.

На москітну тематику доцільно дивитися як на формування у складі національного флоту незвичних, нестандартних та нетрадиційних для противника бойових систем, заснованих на нейтралізації більшого за розмірами і потужністю противника впливом малих платформ, оснащених летальною зброєю. В зазначеному контексті основні зусилля на середньострокову перспективу доцільно зосередити на швидкому створенні протикорабельних спроможностей та системи забезпечення їхньої реалізації (насамперед, видачі цілевказівки).

Водночас, будівництво національного військового флоту доцільно розглядати як цілісну систему, а не лише як окремі компоненти. Важливим залишається прийняття державної кораблебудівної програми з максимальним врахуванням світового досвіду (зокрема, США та Великобританії), в якій передбачити державну підтримку національних виробників, у т.ч. приватних компанії.

Стратегічне партнерство зі західними партнерами залишається ключової перевагою, яка допомагає вирішувати питання набуття ВМС ЗС України необхідних спроможностей. Слід розвивати співпрацю на регіональному рівні (Туреччина, Румунія), а також зі США та Великобританією, які продовжують відігравати важливу роль у системі чорноморської безпеки. Західними партнерами було підкреслено, що під час планування розвитку спроможностей ВМС ЗС України слід притримуватися принципів системності і послідовності для ефективного використання значних західних інвестицій у системи морських озброєнь України. Рекомендовано створити взаємоузгоджену імплементаційну дорожню карти зазначеного партнерства з чіткими пріоритетами і послідовними кроками на кожному з визначених в Стратегії ВМС етапів формування власних військово-морських спроможностей.

Під час заходу відмічено capability gaps, тобто розриви в спроможностях ВМС ЗС України, які можуть завадити впровадженню затвердженої Стратегії 2035:

• між оперативно-тактичними вимогами щодо забезпечення Sea Denial та відсутністю в ВМС України спроможностей для цього. Відсутність спроможностей довгої ракетної руки на морі може поставити під загрозу саму ідею ефективного москітного флоту України, адже москітне угруповання буде незбалансованим за завданнями, спроможностями та способами дій;
• між потребою взаємоузгодженого і синхронізованого застосування морських москітів в групах (способи “рій”, “завіса”) і відсутністю на катерах технічної можливості такої інтеграції. Мова йде про відсутність БІУС – бойових інформаційних управляючих систем (в стандартах НАТО – С2) на москітах, що в найближчі роки планує отримати планує Україна;
• між потребою в висококваліфікованому персоналі для застосовування морських москітів і реальною ситуацією з підготовкою персоналу ВМС.
• між оборонною фінансово-економічною культурою і сучасними Life Cycle & Cost стандартами.

Відмічене, що на кожний корвет крім витрат на побудову буде потрібно витрачати на утримання понад 30 млн доларів на рік і відповідно 120 млн – на усі чотири. Тобто 3,360 млрд гривень в сьогоднішніх цінах щорічно лише на чотири корвета – це майже в 4 рази більше ніж на усі ВМС України у 2020 році;
проблематика постійного коливання поглядів щодо морської безпеки, яке загрожує перебуванням України в умовах відкритих морських флангів з вкрай уразливими chokepoints саме в прибережній смузі, де активовано переважну кількість з усіх загроз національній безпеці України на морі.

2. Індустріальні аспекти.

У національному суднобудуванні зберігається, а за певними напрямками і нарощується, потенціал для відродження військового кораблебудування. Для ефективного забезпечення підтримки технічної бойової готовності кораблів та суден ВМС ЗС України доцільно розглянути можливість зміни національного законодавства з метою укладання тривалих контрактів з національними підприємствами.

Доцільним в галузі кораблебудування вважається:

• Опрацювання Стратегії кораблебудування в інтересах нарощування ВМС і морських частин ДПС України, яка стане основою ревізії виробничих фондів галузі кораблебудування різної форми власності, які залишились у чисельності часів СРСР (між тим кількість працюючих на них впала в 10 разів, обсяги майбутніх замовлень також очікуються значно менші 1980х років);
• Розвиток тісної кооперації із США, Великою Британію, іншими країнами НАТО з метою опанування сучасних проектів кораблів і залучення інвестицій і новітніх технологій в галузь кораблебудування України;
• Підготовка кадрів інженерно-технічного персоналу у вищих і середніх навчальних закладах України;
• Постійна комунікації Асоціації судно будівельників України з представниками державних органів влади, ВМС та ДПС України з метою координації спільної діяльності.

3. Правові аспекти.

Основною загрозою викликом морській безпеці України залишається російська агресія, що призвела до контролю окупантів над Кримом та приморськими районами Донецької області, над Керченською протокою, внутрішніми водами та територіальним морем прилеглих до окупованих територій, а також над значною частиною виключної економічної зони Чорного моря й над абсолютною більшістю акваторії Азовського моря.

Імовірними варіантами системного вирішення цього питання можуть бути: створення нового міжвідомчого координаційного органу; законодавче надання РНБО нових повноважень та функцій; створення нового міністерства морської політики України. Можливо також опрацювати перелік рекомендацій Верховній Раді України, що потрібно зробити на законодавчому рівні, та одночасно запропонувати перелік експертів, які можуть надати допомогу.

На міжнародно-правовому рівні існують виклики через незавершеність та недосконалість процедури визначення Україною вихідних ліній за Конвенцією з морського права 1982 року; ризики програшу процесів проти РФ у міжнародних арбітражах за цією конвенцією через не прораховану позицію та слабку інституційну та експертну спроможність МЗС України.

На регіональному правовому рівні основні виклики пов’язані з спільною участю РФ та України у низці чорноморських ініціатив, що полегшують РФ реалізацію її завдань проти України (Чорноморський меморандум щодо контролю державою порту (база даних обслуговується РФ в Новоросійську) та «Чорноморська гармонія»). Україна не вийшла з низки двосторонніх угод з РФ щодо правового режиму Азовського моря та щодо співпраці у сфері обміну інформації, прикордонних та безпекових питань. Також остаточно не впорядковані кордони та межі зон України на морі не лише з РФ, але й з Туреччиною. Особливим викликом є архаїчність угод про статус Чорноморських проток та режим судноплавства на Дунаї, які залишають для РФ широке поле для зловживань і провокацій.

Крім того, викликами законодавчого та організаційного рівня залишаються невпорядкованість та несистемність фінансування ВМС ЗС України, відсутність належної уваги держави до правоохоронного забезпечення діяльності ВМС ЗС України та до забезпечення відповідної судово-претензійної роботи в інтересах ВМС ЗС України.

4. Інформаційні аспекти.

Залишається необхідність зберігання та покращення комунікацій суспільства та керівництва держави. Слід підвищувати привабливість морських PR проектів для вищого керівництва держави.
Варіантами привертання уваги вищого керівництва країни до проблематики національного флоту та доцільних шляхів її розв’язання можуть бути використання максимальної кількості медійних майданчиків .