Про реорганізацію сухопутної складової Збройних Сил України в умовах російсько-української війни

Написати цю статтю мене особисто спонукала публікація генерала Валерія Залужного “Про організацію системи управління у Збройних Силах України”, розміщена у соціальних мережах. Багато в чому згоден з шановним генералом в аналізі причин низької ефективності системи управління Збройними Силами до повномасштабного вторгнення Росії в Україну і безпосередньо після агресії.

Але, на жаль, у цій праці колишнього Головнокомандувача немає відповіді на питання: що робити, як покращити систему військового управління для більш ефективного керівництва Збройними Силами в ході цієї війни з набагато переважаючим противником. Вразила відсутність конкретних пропозицій щодо оптимізації управлінських процесів для досягнення переваги над ворогом. Адже виглядало б логічним після аналізу існуючих проблем, виявлення причин їх виникнення надати пропозиції для вирішення озвучених проблем. Є певний рівень аналізу стану справ, але ці пропозиції дуже узагальнені і неконкретні.

Зараз у засобах масової інформації, у тому числі соціальних мережах, експертних колах дуже багато публікацій щодо переходу Збройних Сил на модель “корпус — бригада”. Хоча, як стверджує генерал Валерій Залужний, вже при його керівництві Збройними Силами розглядався варіант “корпус — дивізія — бригада”. Хоча, як свідчить практика, жодна дивізія з кінця літа 2022 року не була створена, навіть під час війни.

Залишається загадкою, чому чинним вищим військово-політичним керівництвом вибраний варіант устрою ЗС України, коли відкидається з розгляду військове формування типу “дивізія”. Адже, по суті, бойові потенціали чинних армійських корпусів мало чим відрізняються від бойових потенціалів механізованих дивізій, які можуть складатися з бригад, полків, окремих батальйонів (дивізіонів) різного призначення і складу. Звичайно, що зважаючи на характер виконання поставлених бойових завдань і місце в оперативній побудові військ на театрі воєнних дій, склад дивізій може бути різним. У нинішніх умовах реформування і переходу на структуру “корпус — бригада” залишається невизначеною роль і місце чинних управлінь оперативних командувань (ОК).

Зважаючи на викладене вище, вашій увазі подається інший підхід до реформування Збройних Сил і системи управління ними в умовах російсько-української війни. Цей підхід і ці пропозиції ґрунтуються на аналізі функціонування системи управління Збройними Силами як у мирний час, так і в ході російсько-української війни з 2014 року. Зразу ж зазначу, що ці пропозиції стосуються лише сухопутної складової Збройних Сил.

Пропонується перехід до наступної структури сухопутної складової ЗС України:

Сухопутні війська → роди військ → дивізії → окремі бригади (різного призначення) → окремі батальйони, дивізіони (різного призначення).

Пропонуються дві системи військового управління в умовах війни:

• система управління воєнними діями;
• система управління підготовкою до спротиву.

Система управління воєнними діями включає:

Головнокомандувач ЗС України → Генеральний штаб ЗС України → ОК “Полісся”, “Сіверськ”, “Слобода”, “Схід”, “Хортиця”, “Дніпро”, “Дністер” → дивізії → бригади (полки) → окремі батальйони (дивізіони).

Система управління підготовкою до спротиву:

Головнокомандувач ЗС України → Генеральний штаб ЗС України → Командування Сухопутних військ → військовий округ → навчальні центри.

Зони відповідальності ОК:

• ОК “Полісся” – на базі ОК “Захід”; уздовж кордону з Білоруссю (1084 км);
• ОК “Сіверськ” – на базі ОК “Північ”; від кордону з Білоруссю до межі Сумської і Харківської областей (500 км);
• ОК “Слобода” – на базі НГУ; від межі Сумської і Харківської областей до Білогорівки (400 км);
• ОК “Схід” – на базі ОК “Схід”; від Білогорівки до межі Донецької і Запорізької областей (200 км);
• ОК “Хортиця” – на базі ОК “Південь”; від межі Донецької і Запорізької областей до Біленького (150 км);
• ОК “Дніпро” – на базі Командування морської піхоти; від Біленького до Очакова (370 км);
• ОК “Дністер” – на базі Командування Сил ТрО; від Маяків (Одещина) до Великої Кісниці (Вінниччина) (470 км).

Пропозиції щодо організаційних заходів (всього 11 пунктів):

1. Переглянути військово-адміністративний поділ України, перетворивши ОК у військові округи.
2. Створити ОК як тимчасові органи в зонах бойових дій.
3. На командування округів покласти підготовку резервів і ТрО.
4. Реформувати Командування ДШВ.
5. Перевести ДШВ у резерв Головнокомандувача.
6. Вивести визначені підрозділи НГУ з підпорядкування МВС на час війни.
7. Реформувати Сили ТрО у Головне управління ТрО.
8. Регіональні управління ТрО реформувати в управління територіальної оборони округів.
9. Реорганізувати окремі бригади ТрО у мотопіхотні і передати до СВ.
10. Керівництво ДФТГ — через Командування Сухопутних військ та округи.
11. Прискорити створення добровольчих формувань.

Очікувані результати:

1. розмежування функцій управління (бойове / адміністративне);
2. зменшення кількості генералів;
3. логічна ієрархія: батальйон → бригада → дивізія → ОК → військовий округ → Командування СВ → ГШ;
4. спрощення управління, скорочення термінів злагодження;
5. зниження потреб у чисельному апараті та забезпеченні;
6. кадрове зростання поступове й обґрунтоване.

Висновок

Попри ризики, пов’язані з переходом на нову структуру під час активної фази війни, більш економним, практичним і ефективним кроком є перехід на структуру “дивізія — бригада”.