Іранські та американські офіційні особи кажуть, що Тегеран, остерігаючись розпалити відкриту війну з Вашингтоном, наказав своїм проксі групам, зменшити напади на американські військові об’єкти, повідомляє The New York Times.

Іран доклав спільних зусиль, щоб приборкати ополчення в Іраку та Сирії після того, як Сполучені Штати відповіли серією авіаударів за вбивство трьох резервістів армії США цього місяця.

Спочатку існували регіональні занепокоєння, що насильство «око за око» призведе до ескалації конфлікту на Близькому Сході. Але після ударів США 2 лютого, за словами американських чиновників, не було атак підтримуваних Іраном найманців на американські бази в Іраку і лише дві незначні в Сирії. До цього американські військові зафіксували щонайменше 170 нападів на американські війська за чотири місяці, повідомили представники Пентагону.

Відносна тиша відображає рішення обох сторін і свідчить про те, що Іран дійсно має певний рівень контролю над збройними формуваннями.

Адміністрація Байдена чітко дала зрозуміти, що Тегеран нестиме відповідальність за прорахунки та операції проксі-сил, але вона уникала прямого нападу на Іран. Відповідь США «може мати певний ефект», сказав в інтерв’ю генерал Кеннет Ф. Маккензі-молодший, голова Центрального командування Пентагону у відставці. «Питання в тому, атакують ополченці чи ні, — додав він, — і, принаймні на даний момент, вони «ні».

Затишшя також означає різкий поворот Ірану. Тегеран протягом кількох місяців наказував своїм регіональним агентам в Іраку та Сирії атакувати американські бази на Близькому Сході в рамках ширшої боротьби проти Ізраїлю, який бореться з ХАМАС у Газі.

За словами іранських і американських офіційних осіб, у міру того, як атаки посередників посилювалися, кульмінацією яких стала загибель трьох американських солдатів, іранські лідери були стурбовані тим, що рівень автономії, наданий ополченцям, починає мати зворотний ефект і може призвести їх до війни.

Ці групи включають «Хезболлу» в Лівані; хуситів в Ємені; групи бойовиків в Іраку, такі як «Катаїб Хезболла» з Хашд аш-Шаабі; ХАМАС та «Ісламський Джихад» у Газі; і ополчення в Сирії. У той час як Іран спрямовує загальну стратегію на вісь, рівень повсякденного контролю та координації має широкий спектр. Тегеран має найбільший вплив на «Хезболлу», причому сирійські та іракські бойовики займають середину, в той час як хусити є найбільш автономними.

Зусилля Ірану приборкати сили почалися незабаром після вбивства трьох американських солдатів під час атаки безпілотника в Йорданії 28 січня, коли Вашингтон пообіцяв сильну відповідь.

Наприкінці січня бригадний генерал Есмаїл Гаані, який змінив вбитого Касема Сулеймані на посту очільника Сил аль-Кудс КВІР, провів серію екстрених зустрічей у Тегерані та Багдаді зі стратегами, старшими командирами КВІР та старшими командирами ополчень, щоб перекроїти плани та запобігти війні зі Сполученими Штатами. Reuters першим повідомив про візит генерала до Багдада.

У Багдаді генерал Гаані провів тривалу зустріч з представниками всіх шиїтських бойових угруповань, які діють під егідою угруповання, яке вони називають «Ісламський опір» в Іраку.

Два найбільших іракських ополчення, «Катаїб Хезболла» і «Харакат ан-Нуджаба», спочатку люто чинили опір вимозі генерала Гаані призупинити напади на американців, стверджуючи, що боротьба з військами США є невід’ємною частиною їх ідеології та ідентичності. Тоді до тиску на них долучилися відомі шиїтські священнослужителі. З рештою «Катаїб Хезболла» оголосила, що припиняє атаки на американські бази і що її рішення не залежить від Ірану.

Хоча ключова частина протистояння між Вашингтоном і Тегераном перебуває на паузі, інші дестабілізуючі динаміки в регіоні залишаються активними та непередбачуваними. Іран та Ізраїль ведуть триваючу тіньову війну, включаючи нещодавній таємний напад Ізраїлю на два магістральні газопроводи в Ірані та удари по пов’язаних з Іраном житлових комплексах у Дамаску, столиці Сирії. Іран поки що відкрито не відповів Ізраїлю за ці напади.

Колін П. Кларк, директор з питань політики та досліджень у Soufan Group, консалтинговій компанії з розвідки та безпеки, сказав: «Іран має дивовижну здатність підійти прямо до межі та не перетнути її». «Це не стабільно, і не здається, що ми пережили пік, і все може змінитися будь-якої миті», – додав він.