Сучасне загострення майже всіх міжнародних політичних процесів дає нам чітку картинку того, що у геополітику знову повертається забуте за роки після Холодної війни словосполучення «біполярний світ», на політичній карті світу знову починає з’являться уявний поділ країн та регіонів на два табори, в залежності від політичного курсу та підтримки однієї зі сторін глобального протистояння.

Після закінчення Холодної війни минуло вже близько 30 років, а учасники міжблокових протистоянь не змінилися, з одного боку це Російська Федерація, яка сповідує агресивну міжнародну політику, та знову тяготіє до ізоляційної форми існування, доказом цього є хоча би остання заява міністра іноземних справ РФ Сергія Лаврова, про те, що Росія є самодостатньою країною і може різко розірвати всі стосунки та відносини з Європою.

Відправною точкою даних змін у міжнародно-політичній площині виступила військова агресія Російської Федерації по відношенню до України, та окупація частини території нашої держави.

Ворожій політиці РФ на міжнародній арені протистоять більшість країн Європи та США, тобто країни члени блоку НАТО, які останні 7 років через санкційні та переговорні важелі намагаються впливати на зовнішню політику Росії у військово-політичній та військово-гуманітарній сферах.

Навіть вже є офіційна інформація, що протягом 2021 року на черговому саміті НАТО буде прийнята нова редакція Стратегічної концепції НАТО, яка буде більш жорсткою та радикальною по відношенню до Росії.

На жаль, наша держава починаючи з 2014 року стала центром російської гібридної агресії, яка знаходить своє практичне вираження не тільки у військовій площині, безпосередньо на території проведення Операції Об’єднаних Сил, але і у інформаційному, дипломатичному та економічному просторах.

І тому питання національної та регіональної безпеки України об’єктивно повинно бути найбільш актуальним та обговорюваним блоком проблем для діючої влади.

Перш ніж загострювати увагу на конкретних викликах які стоять перед нашої країною треба надати офіційне визначення даних понять, та описати їх структурні елементи.

Законодавче визначення поняття національної безпеки наводиться у однойменному Законі Україні «Про Національну безпеку України», за яким під даним терміном розуміють захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Тобто ми можемо побачити, що національна безпека України є багатокомпонентним та багатоаспектним поняттям, і для її активної практичної реалізації повинні тісно співпрацювати майже всі внутрішні та зовнішні державні системи.

Державні органи які відповідно до своїх повноважень здійснюють практичний захист національних інтересів прийнято об’єднувати в сектор безпеки і оборони.

Сектором безпеки і оборони України відповідно до норм вже згаданого Закону України «Про національну безпеку України» виступає система органів державної влади, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, діяльність спрямована на захист національних інтересів України від загроз.

На мою думку одним з головних структурних елементів загальної системи національної безпеки та оборони є актуальні оборонно-стратегічні документи держави, окрім Конституції України та профільних законів, які скоріше мають загальне значення, до системи фундаментальних нормативно-правових актів системи оборони та національної безпеки входять такі документи як Стратегія національної безпеки України, з її положень виходить і формується Воєнна доктрина України, та Стратегічний оборонний бюлетень України, який в свою чергу виступає документом оборонного планування, також Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, даний документ формує перелік пріоритетних цілей та спроможностей нашої держави для розвитку в середньостроковій перспективі.

Президент України своїм указом вводить в дію кожну нову редакцію даних документів, які безпосередньо формуються в РНБО України.

Можна сказати, що чинні документи повністю відповідають сучасним військово-політичним реаліям життя, Російська Федерація вже на законодавчому рівні визначена країною агресором, закріплений стратегічний курс країни поступового вступу до Північноатлантичного альянсу, та встановлені подальші шляхи проведення військової реформи.

Тепер можна переходити до конкретизації основних актуальних загроз безпеці нашій державі…

Російська військова агресія:

Починаючи з 2014 року Російська Федерація активно проводить проти України військово-політичні агресивні дії, дані дії проводяться в рамках гібридної війни, тобто офіційно Росія не визнає себе стороною конфлікту, не бере на себе жодну відповідальність за вчинене, тобто ми бачимо повне слідування так званій «Доктрині Герасимова», розробленому генералом армії, начальником Генерального штабу ВС РФ Валерієм Герасимовим у 2013 році плані ведення гібридних війн, з поєднанням військових, політичних, економічних операцій, одну з ключових ролей відіграє інформаційна агресія, як дестабілізуючий фактор.

На жаль, на сьомий рік війни у нас не має хоч приблизних кінцевих дат закінчення бойових дій на Сході України, повернення Криму і поновлення наших державних кордонів, а це говорить про те, що потрібно завжди бути готовими до нових спроб ескалації даного конфлікту Росією.

Окремими напруженим питанням виступає наявність регулярних підрозділів збройних сил Російської Федерації поблизу наших південних та північних кордонів, а саме на території невизнаної Придністровської Молдавської республіки та Білорусі.

В ПМР на даному етапі за відкритою інформацією знаходиться 2 мотострілкові батальйони, а також батальйон охорони збройних сил РФ, російське угрупування разом з місцевими підрозділами за 2020 рік провели близько 180 навчально-військових заходів, що в декілька разів більше ніж за останні декілька років разом узятих.

Питання можливого об’єднання Росії та Білорусі в єдині своєрідну квазідержаву широко підіймалося у 2019-2020 роках, і тоді і зараз президент Білорусі Олександр Лукашенко відмовився від таких ідей та намагань, про те такий можливий розвиток подій у майбутньому не можна відкидати, це не буде територіально одна країна, без кордонів, скоріше в планах у Кремля створення єдиної фінансової, політичної, судової та правоохоронної систем між двома державами, з панівним становищем Росії у цих відносинах, також підіймається питання про створення на території Білорусі військового аеродрому Російської Федерації, а це вже може бути 3 воєнним об’єктом РФ даній країні.

Виходячи з цього даний можливий розвиток подій точно буде не на користь Україні та нашій національній безпеці.

Російська інформаційна агресія та розвідувальна діяльність:

Як зазначалося раніше гібридна війна системне поняття, і перелік способів які в ній використовуються досить значний, інформаційна підривна діяльність та розвідувальна діяльність є одним з таких прикладів. Інформаційна діяльність агресора має на меті здійснювати пропагандистські заходи, для створення у людей помилкової інформаційної реальності.

Російська пропаганда реалізується у двох напрямках, перший це власний російський простір, де пропагандистські рупори Кремля створюють злочинний образ української влади в очах російського населення, нас це хвилює в меншій мірі, а другий простір це власне український простір, де за допомогою проросійських інформаційних ресурсів в інформаційних потік вкидаються політичні ідеї та пропозиції які продиктовуються з Росії.

Недаремно Європарламент ще у 2016 році ухвалив резолюцію про протидії російській пропаганді, оскільки не тільки Україна є центром її застосування.

На щастя, 9 березня, під час свого виступу на відкриті форуму “Україна 30. Культура. Медіа. Туризм» президент Зеленський офіційно анонсував створення в близькому майбутньому Центру протидії дезінформації, який би активно боровся з дезінформацією в інформаційному просторі України в рамках російської агресії, хоча поки не відомі конкретні повноваження та функціональні обов’язки даного органу, відомим фактом є те, що орган буде знаходитися в складі та під прямим підпорядкуванням РНБО України.

І треба зауважити, що в більшості країн Європи подібні центри вже є досить давно, навіть на міждержавному рівні, Європейським Союзом було прийнято «План дій ЄС проти дезінформації», який презентували у 2018 році, з поміткою обов’язкової імплементації даних норм у внутрішнє законодавство кожною країною членом ЄС. Метою роботи центру є захист європейського інформаційного простору від російських фейкових новин та інформаційних атак.

Окреме питання це діяльність російських розвідувальних служб на території України, яка має на меті діяти відразу по декількох напрямках, це і збір інформації з обмеженим доступом, вербування місцевого населення, підривна діяльність.

На мою думку дієво протидіяти цьому можна буде коли наша Служба безпеки України трансформується у виключно контртерористичний та контррозвідувальний орган, по прикладу хоча би британської МІ5, яка займається виключно 3 функціями: боротьба з тероризмом, шпіонажем та розповсюдженням зброї масового ураження.

Таким чином цілком слушною є ідею виведення зі складу СБУ підрозділу «К» (Головне управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю), з передачею повноважень даного відділу ДБР, Національній поліції чи новоствореному Бюро економічної безпеки. Це зменшить кількість кадрів, фінансування, та сфокусує СБУ дійсно на нагальних проблемах, а не на питаннях господарських злочинів.

Також, треба зазначити, що дискусійним є питання знаходження у повноваженнях СБУ функції військової контрозвідувальної діяльності, підіймається питання передачі до підвідомчості Міноборони України цього повноваження, із залишенням у СБУ загального Департаменту контррозвідки.

Наразі питання реформування органу обговорюється в Парламенті, президентський законопроект №3196 «Про внесення змін до Закону України “Про Службу безпеки України” з березня знаходиться у Верховній Раді, про те через досить велику кількість спірних моментів, дороблень, і досі не проголосований.

Тероризм / місцевий сепаратизм:

У сучасному світі питання тероризму досягло міжнародних масштабів, у ХХІ столітті тероризм став транснаціональним поняттям, цьому факту сприяло декілька причин, перша це наявність систематичного фінансування терористичних організацій, як приватними особами та компаніями так і навіть цілими країнами (можна пригадати скандал навколо Катару), і другим фактором виступає масова міграція населення з території Близького Сходу та африканського континенту до Європи, і відповідно нездатність прикордонно-фільтраційних дій вдало відсікати можливості перетину кордонів терористичними елементами.

Дійсно треба зазначити, що ісламістський тероризм на щастя не є першочерговою небезпекою для України, хоча все частіше можна побачити в новинах інформацію про затримання на наших теренах осіб які причетні до незаконних ісламістських формувань (перш за все ІДІЛ).

Про те терористичні акти самопроголошених ДНР та ЛНР протягом всіх останніх років вивели нашу державу у Глобальному рейтингу тероризму за 2019 рік на 24 місце, серед 138 країн.

Проблемним питанням на даному етапі є саме місцевий сепаратизм, за який в 110 статті Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність.

Треба зауважити, що поняття сепаратизм в більшості випадків є виключно внутрішньодержавним явищем, тобто конфлікт між чинною державною владою та безпосередніми сепаратистами виникає на основі розбіжності державних, територіальних, релігійних поглядів, ситуація в Україні абсолютно інша, місцевий сепаратизм на Сході України виник та до цього часу підігрівається та спонсорується Російською Федерацією, тобто зовнішнім фактором впливу.

За офіційною інформацією з 2014 по 2017 судами України було винесено лише 173 обвинувальних вироки за сепаратизм, на мою думку, це вкрай мало, оскільки прикладів закликів до порушення територіальної цілісності України та навіть відкритих дій у цьому напрямку було за цей час дуже багато.

Звісно це далеко не всі загрози нашій вітчизняній безпеці, велику роль відіграють і економічні кризові явища в державі і вкрай жахлива епідеміологічна ситуація в Україні та світі загалом, пов’язана з короновірусною інфекцією, але на мою думку вищезазначені виклики які стоять перед всією системою національної безпеки та оборони нашої держави є найбільш актуальними та такими на які слід першочергово приділяти увагу та відповідно реагувати….!!

Окремою площиною небезпеки не тільки для України, але і для всіх інших держав Чорноморського регіону є не стабільність та напруженість в акваторії Чорного моря.

Власне кажучи це автоматично виносить це питання на рівень регіональної безпеки, оскільки в одній точці зустрічаються інтереси багатьох країн, і що саме цікаве знову задіяна Російська Федерація, і знову і ролі дестабілізуючої сторони.

Для нашої держави даний регіон має політико-стратегічне значення, Україна має найбільшу довжину морського узбережжя серед всіх країн Чорноморсько-Азовського басейну, і з одного боку це автоматично надає нам ряд переваг над іншими державами, перш за все в торгово-економічній, та туристичній площинах, про те знову через Російську Федерації всі ці переваги та перспективи знаходяться під загрозою.

Якщо звернутися до вітчизняної Морської доктрини України то можна побачити, що найбільшими загрозами з боку Російської Федерації інтересам України у морському просторі є :

1. обмеження свободи мореплавства, включаючи плавання українських кораблів і кораблів держав – партнерів України у Чорному, Азовському морях і Керченській протоці
2. Проведення розвідувальної і диверсійно-підривної діяльності у приморських регіонах і на об’єктах морської індустрії
3. Подальше порушення територіальної цілісності шляхом поширення агресії у приморських регіонах, внутрішніх морських водах і територіальному морі України

Про те найбільшою проблемою виступає оперативна мілітаризація країною агресором Криму та відповідно регіону Чорного моря, шляхом збільшення корабельного складу Чорноморського флоту РФ, та навіть можливість розміщення ядерної зброї на півострові.

Постає цілком слушне питання які наші подальші дії та дії наших союзників на цьому плацдармі, і єдиним дійсно дієвим виходом є постійне знаходження в Чорному морі військових кораблів та літаків країн членів НАТО, у форматі постійного патрулювання, як водного так і повітряного простору.

Ще у 2016 році була ідея створення спільної постійно діючої групи патрулювання Чорного моря кораблями Болгарії, Румунії та Туреччини, це питання підіймалося на саміті НАТО у Варшаві, про те Болгарія заблокувала дану ідею, і не дивно, оскільки політика Болгарії є дуже суперечливою, з одного боку це країна яка входить до НАТО, а з іншого боку це країна в якій єдиним транспортером природного газу є саме Російська Федерація, а крім цього близько 20 % ВВП є результатом болгарсько-російських торговельних відносин.

Про те сучасна обстановка в цьому розрізі є досить позитивною, оскільки присутність есмінців та навіть ракетних крейсерів військово-морського флоту США, літаків розвідників НАТО, та курсування Чорним морем Другої постійної корабельної групи НАТО дає нам надії на те, що такі дії стануть запобіжником для подальших агресивних дії Росії і регіоні.

Щорічні навчання Сі Бриз є неоціненим практичним досвідом відпрацювання поставлених завдань у складі великих корабельних груп, тільки йде на користь.

Підсумовуючи все вищевикладене можна зробити висновок, що за останні роки сектор національної безпеки та оборони був значно модернізований, для того, саме для того, щоб оперативно протидіяти російській агресії в багатьох площинах, про те наразі ще залишається багато проблемних зон та прогалин.

Для їх подолання подальше реформування повинно проходити відразу по декількох напрямках, шляхи подальшого розвитку прямо вказані в Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, але загострити увагу треба на найбільш актуальних секторах.

Підвищенні рівня координації та взаємодії у секторі безпеки і оборони:

( побудова злагодженої системи спільної роботи всіх ланок органів які входять до складу системи нац.безпеки, а саме військових, правоохоронних, цивільних інституцій, в тому числі стосовно стратегічного планування та прогнозування).

Повний плановий перехід на стандарти та принципи НАТО:

(Дана теза стосується встановлення в Україні основних систем стандартів які розроблені та впроваджені в країнах блоку НАТО, які включають в себе адміністративні, оперативні, та матеріально-технічні нормативи).
Удосконалення законодавчої бази подальшого реформування сектору:

(На жаль, дуже багато органів на даний момент не мають актуального законодавчого фундаменту, без якого неможливе подальше реформування, це стосується і СБУ, профільний законопроект внесений президентом ще у березні 2020 року і досі не проголосований; відсутність і досі прийнятого нормативно-правового акту стосовно створення військової поліції, правоохоронної інституції яка буде проводити досудове слідство по військовим злочинам, на відміну від нині діючої Військової служби правопорядку, яка в основному виконує превентивні та профілактичні функції, хоча це питання підіймалося ще з 2016 року).

Перехід до контрактної армії, та посилення ролі територіальної оборони:

(Контрактна армія є символом професійності та стабільності, це вже багато років доводить європейська система комплектування збройних сил держав НАТО, а територіальна оборона яка може являти собою або основний резерв ЗС України або відокремлено самостійне угрупування військ, нажаль, і досі не доведена до зразків Польщі, Естонії, а законодавча база і досі офіційно не затверджена).

Створення ефективної системи кібербезпеки України:

(Як вже зазначалося раніше інформаційна війна та кібератаки є одними з найбільш розповсюджених елементів гібридної агресії, і для протидії цим ворожим проявам потрібно створити дійсно дієву систему контр дій, ще у 2017 році Указом Президента була затверджена Доктрина інформаційної безпеки України, яка і досі повністю не була практично реалізована).

Розвиток системи оборонно-промислового комплексу України:

(На 1991 рік на території нашої держави було 30% всіх оборонно-промислових підприємств всього СРСР, зараз майже всі вони або знищенні або збиткові, прийнята у 2018 році «Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України до 2028 року» є документом середньострокового планування, яке направлено на вставлення пріоритетних напрямків фінансування оборонної промисловості, переобладнання промислових спроможностей для створення продукції для експорту на Захід, пошук нових ринків збуту саме серед західних партнерів та напевно саме головніше це намагання збільшення відсотку задоволення потреб українського війська саме за рахунок вітчизняної продукції ОПК).

Після практичної реалізації всіх зазначених реформаторських пунктів маємо надію на те, що з часом сектор національної безпеки та оборони України досягне свого взірцевого рівня.