На озброєнні полку «Дніпро-1» з’явилась гармата схожа на NORA-A. Що це за артсистема?

У 1975 році Югославська народна армія планувала розпочати радикальну реформу та модернізацію своєї артилерії. Артилерійські підрозділи мали отримати нові системи озброєння. Основне завдання полягало в оснащенні армії системами більшого калібру, з більшою дальністю та вищою ефективністю. Крім того, планувалось стандартизувати калібри.

На дуже вигідних умовах СРСР передав ліцензію на виробництво 152-мм гармати-гаубиці зразка 1955 року (Д-20) і боєприпасів до неї, а також 122-мм САУ 2С1 і причіпної гаубиці Д-30. На основі отриманої конструкторської документації Д-20 в Югославії була розроблена причіпна гаубиця «Нора-А».

Назва NORA сербською розшифровується як Nоvо Oруђе Aртилљеријe — Нове Артилерійське Озброєння.

NORA М-84 є ствольною артилерійською системою югославського та сербського виробництва. До неї належать артилерійські системи калібру 152 і 155 мм, які були розроблені Військово-технічним інститутом у Белграді (VTI — Vojno Tehnički Institut) для Югославської народної армії (ЮНА, JNA — Jugoslavenska Narodna Armija) у період з 1975 по 1984 рік і виробляються до сьогодні. Спочатку виробництво здійснювалося на машинобудівному комбінаті BNT у місті Нові-Травник, Боснія. Згодом було збудовано другу виробничу лінію у Великій Плані, Сербія.

Керівник проєкту Анастас Палігорич рекомендував калібр 155 мм, який відповідав 155-мм гаубицям M65 (копія американської М114), що використовувалися в ЮНА. Проте військові обрали калібр 152 мм.

Було заплановано створення трьої варіантів:

• причіпна NORA-А 152 мм з довжиною ствола 39 калібрів;
• самохідна NORA-В 152 мм, L/45;
• саморушійна NORA-С 152 мм, L/45.

Про NORA-В поговоримо окремо, сьогодні ж – про причіпний і саморушійний варіанти.

Робота над NORA розпочалася у 1975 році, і в травні 1980 року перший прототип NORA-А прибув до Випробувального інституту (TOC — Tehnički opitni centar) у Белграді. Розробку завершено у 1984 році. ЮНА взяла на озброєння гаубицю NORA-А під позначенням М-84 NORA. У 1989 році з’явився варіант з іншим метальним зарядом і новою системою озброєння, який мав меншу масу, ніж M-84B1. M-84B2 оснащено пневматичним досилачем, який працює під будь-яким кутом підняття ствола й забезпечує 30 робочих циклів заряджання при стандартному наповненні стисненим повітрям.

Розробку NORA-С було зупинено у 1991 році. Роботи над варіантом NORA-В також було перервано, але відновлено у 2001 році й успішно завершено у 2006-му.

Причіпна гармата-гаубиця NORA-A була розроблена шляхом модернізації Д-20 з з метою збільшення дальності стрільби (з 17 км до 24 км) і підвищення маневреності вогнем (кут піднесення збільшено до +63°). Дальність було збільшено завдяки застосуванню нового балістичного рішення: встановленню нового ствола довжиною 40 калібрів із новоспроєктованою зарядною каморою об’ємом близько 18 л; розробці нового фугасного снаряда з оптимізованою передньою ведучою частиною та донною виїмкою; розробці нової конструкції порохових зарядів для новоспроєктованої латунної гільзи.

Після успішного завершення випробувань дослідних партій гармат і боєприпасів, причіпну 152-мм гармату-гаубицю NORA-A взяли на озброєння ЮНА під позначенням M84.

Починаючи з 1983 року, у співпраці з канадською компанією SRC, розроблялася 155-мм гармата M46/84. Проєкт передбачав конверсію 130-мм гармати M46 шляхом встановлення модернізаційного комплекту, основу якого становить ствол калібру 155 мм довжиною 45 калібрів з зарядною каморою об’ємом близько 23 л; освоєння виробництва снарядів типу ERFB-BT, ERFB-BB і газогенераторів за ліцензійною документацією, отриманою за договором із компанією SRC; освоєння нових порохових зарядів для новоспроєктованої подовженої латунної гільзи і 155-мм снарядів ERFB (за документацією SRC). Завдяки цим удосконаленням снарядом ERFB-BB з гармати М46/84 досягнуто максимальну дальність стрільби 39 км (приблизно на 45 % більше від показника гармати M46).

Метою створення цього зразка було дотримання світового тренду розвитку в розвитку артилерії і створення можливості запропонувати потенційним замовникам артилерійську систему третьої ґенерації (ствол довжиною 45 калібрів, об’єм зарядної камори 23 л).

У 1986 році на озброєння ЮНА взяли конвертовану 152-мм гармату M46/86, отриману таким самим способом, як і експортний варіант 155-мм гармати M46/84. У цьому випадку довжина ствола становила 46 калібрів (для варіанту 152 мм).

Програма NORA була продовжена у 1984 році розробкою саморушійної 152-мм гармати NORA-C. Предметом першої фази розробки були дослідження в галузі визначення концепції допоміжної рухової групи та реалізації функції керування і самостійного переміщення знаряддя на вогневій позиції. На основі NORA-A був створений демонстратор технології NORA-C1, на якому для приводу було використано бензиновий двигун повітряного охолодження від з автомобіля VW VARIANT, а для передачі потужності застосовувалися імпортні гідромотори великого крутного моменту (встановлені на ведучі колеса), також було впроваджено гідравлічне керування ведучими колесами.

У другій фазі розробки NORA-C1 переобладнали у варіант NORA-C2, на якому проводилися дослідження можливих рішень напівавтоматичного досилача снаряда (з електроприводом ланцюга) та підйомного механізму (шляхом встановлення сервопідсилювача малої потужності на колесо механізму підйому).

У 1987 році розпочали розробку і виготовлення зразка NORA-C3, у якому використали балістичне рішення конвертованої 152-мм гармати M46/86.

Використання боєприпасів з більшою енергетичною потужністю призвело до збільшення сили віддачі, тому був спроектований новий верхній станок підвищеної міцності, який забезпечував збільшення кута піднесення ствола (з 45° до 63°) та встановлення механізмів напівавтоматичного (гідравлічного) наведення ствола по вертикалі та горизонталі і напівавтоматичного досилача снаряда.

Були спроектовані нові вузли нижнього станка, станин лафета і ходової частини гармати щоб забезпечити встановлення силової установки (дизельний двигун потужністю 54 кВт та гідромотори), елементів керування основними та допоміжними колесами (лівим і правим, на станинах лафета), гідропневматичної підвіски коліс (використовується для опускання гармати на ґрунт при підготовці до стрільби і піднімання при переведенні у маршовий режим), сидіння і панелі управління водія, гідроприводів розведення/зведення станин лафета.

Силова установка забезпечує переміщення гармати на вогневій позиції та на коротких відстанях (з швидкістю до 12 км/год по дорогах і 6 км/год поза дорогами), а також для приводу механізованих вузлів гармати.

Однією з ключових технологій, освоєних під час створення гармати NORA-C3, було виготовлення повільнохідних гідромоторів з високим крутним моментом за документацією Інституту «Михайло Пупін» на «Фабриці інструментів» у Требінє. До кінця 1989 року було завершено виготовлення та заводські випробування дослідного зразка гармати, однак через значне скорочення бюджету коштів на виготовлення передсерійної партії не знайшлось.

Розвиток причіпних артсистем NORA продовжився і у ХХІ столітті. У підсумку це сімейство включає такі варіанти:

• NORA М-84 — базовий варіант, виготовлений у кількох екземплярах;
• NORA М-84B1 — збільшений об’єм зарядної камери до 18 л і знижена маса до 6,88 т; наймасовіший варіант із дальністю стрільби 34,5 км;
• NORA М-84B2 — варіант із пневматичним досилачем (заправки повітрям вистачає на 30 снарядів);
• M46/84 та M46/86 — переобладнані радянські 130-мм гармати М-46 у стандарт NORA калібру 152 або 155 мм L/45 з установленням інших компонентів, розроблених у межах програми NORA;
• NORA А1 — полегшена версія калібру 155 мм L/39 з підвищеною швидкострільністю — 8 пострілів на хвилину;
• M08, калібр 155 мм — подальший розвиток гармати M46/84 L/45 з покращеними характеристиками стрільби на дальність понад 40 км снарядом M05;

За межі колишньої Югославії причіпні «Нори», наскільки мені відомо, не постачались. За інформацією кількарічної давнини 17 таких артсистем мала Боснія і Герцеговина, 21 – Хорватія і 52 – Сербія. Усі вони – калібру 152 мм. Свіжий «Мілітері Беленс» вказує на наявність таких гармат лише у Сербії – 36 штук. Можливості для виробництва цих артсистем є як в Боснії, так і в Сербії.

2 червня 2025 р. полк вогневої підтримки «Дніпро-1» (бригада Національної поліції «Лють») опублікував відео з артсистемою, дуже схожою на «Нору» у варіанті М84 (тобто, на лафеті від Д-20). Ймовірно, ці гармати потрапили в Україну з Боснії або Сербії за чиїмось посередництвом – можливо, чеським.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783