У 1933 році в Польщі провели дослідні навчання з моторизації піхоти. Використовувались вантажівки Ursus, а також штатне озброєння піхотних частин.

За основу взяли імпровізований батальйон у дуже полегшеному вигляді:

• одна стрілецька рота,
• одна кулеметна рота
• управління.

Всього:

• 481 чол. (16 старшин, 86 підстаршин і 381 рядовий)
• 41 автомобіль (у т.ч. 38 вантажівок).

Максимальне навантаження на “Урсус” становило 1500-1600 кг (приймаючи масу бійця зі спорядженням 85 кг).

Головними завданнями моторизованого батальйону, який мав стати частиною панцирно-моторної групи, вважались:

• утримання території, зайнятої танковими частинами, до підходу основних сил;
• сковування дій противника для забезпечення свободи маневру решті сил панцирно-моторної групи;
• очищення території, зайнятої танковими частинами;
• взаємодія з розвідкою, захоплення переправ.

Для перевезення взводу піхоти (1 старшина, 67 підстаршин і рядових) потрібно було чотири автомобілі.

Три з них перевозили неповні стрілецькі відділення (16 осіб в кузові).

В кабіні поряд з водієм  розміщувались: в першій машині – командир взводу, в другій – обсерваційний підстаршина, в третій – ординарець командира.

Під час тривалих маршів бійці розміщували свої ранці під лавками.

Ручні кулемети wz. 28 могли використовуватись для відбиття авіанальотів.

На четвертій машині перевозились 9 стрільців (по 3 з кожного відділення) і гранатометна секція – 7 осіб і два 46-мм міномети (за польською термінологією – гранатомети). В кабіні розміщувався заступник командира взводу.

Якщо стрільці сиділи в кузові “Урсуса” досить тісненько, то кулеметникам було достатньо місця – для кулеметного взводу чисельністю 31 особа виділялось теж чотири вантажівки. В кожній з них розміщувався станковий кулемет wz. 30 і 6 осіб розрахунку, а також 1-2 особи додатково (до взводу входили ще командир, його заступник, ординарець, спостерігач, рушничний майстер і два командири відділень).

Кулемет wz. 30 міг вести зенітний вогонь з автомобіля.

А так виглядав автомобіль, підготовлений для перевезення кулемета wz. 30. Під лавкою складені рюкзаки, а вздовж бортів виставлені коробки з патронними стрічками:

А це – автомобіль мінометного взводу:

Налічував він 16 осіб і поляки примудрились усіх їх запхнути в одну машину – ще й з двома 81-мм мінометами.

А де ж міномети? – запитаєте ви. А їх перевозили розібраними буквально під ногами, на підстилці з соломи:

Ось автомобіль мінометників – підлога вистелена соломою, під задньою лавкою і уздовж бортів виставлені скриньки з мінами.

Почет командира роти, до якого входили сурмач, санітари та ін., розміщувався на одній вантажівці.

Польські фахівці виокремлювали дві основні проблеми під часу руху колоною: забезпечення ППО і підтримання зв’язку. Яким був шлях вирішення першої проблеми, ми бачили на фото з кулеметами. Другу передбачалось вирішувати за допомогою посильних на роверах.

Адміністративне відділення стрілецької роти на вантажівці. На машину навантажені польова кухня, запас харчів і канцелярське майно.

Вкотити польову кухню на “Урсус” було нелегко…

Які ж були результати випробувань? Посадка/навантаження на автомобілі займала 1-3 хвилини вдень і десь на хвилину довше – вночі. Найшвидше сідало стрілецьке відділення – після тренувань вкладались в 45 с. Кулеметники й мінометники зі зрозумілих причин вантажились довше. Спішування займало 30-90 с.

Середня швидкість маршу похідною колоною становила 20-30 км/год, бойовою (з розвідкою і бойовою охороною) – 15/20 км/год. Максимальний денний перехід становив 140-170 км. Однак пересуваючись поганою дорогою, а особливо вночі, швидкість моторизованої колони падала до швидкості піхотинця.

Довжина колони стрілецької роти у бойовій колоні становила 250 м, усього батальйону – 600 м. Під час руху похідною колоною дистанцію між автівками збільшували до 30 м, а колона батальйону розтягувалась на 1400 м.

З точки зору тактики випробування показали слабкість складу імпровізованого батальйону – після виділення частини сил для розвідки і бойової охорони у розпорядженні його командира лишалось тільки два стрілецьких взводи. недостатнім для біль-менш тривалих дій був визнаний і возимий боєкомплект. Як результат було рекомендовано моторизувати штатний батальйон (три стрілецькі й кулеметна роти), посилений спеціальним підрозділом (кілька кулеметів на легких автомобілях чи мотоциклах) для бойової охорони і ППО на марші.

Чи були враховані результати випробувань 1933 р.? Польські історики відзначають, що їх взяли до уваги далеко не повністю, і упродовж наступних років армія ще кілька разів “ломилась у відкриті двері”…