Переклад матеріалу від Історичного архіву Сараєво (Historijski arhiv Sarajevo): «April u Sarajevu – njegovi najznačajniji datumi…1941.-1945.-1992»

6 квітня – знаменна дата в історії Сараєво. Того дня в 1941 році Вермахт вперше бомбардував Сараєво, того ж дня в 1945 році югославські партизанські загони звільнили його від фашистського окупанта, а 6 квітня 1992 року почалася облога міста колишньою ЮНА, армією Республіки Сербської та сербськими воєнізованими формуваннями, які тримали місто в облозі 44 місяці.

(1) 6-15 квітня/травень 1941 року: 6 та 7 квітня/травня було розбомблено аеропорт у Райловаці, Югославська пошта писала про 7-8 літаків, які завдають лише матеріальної шкоди. Міська влада Сараєво приймає рішення про введення комендантської години та затемнення міста, оскільки в наступні дні німецькі літаки літали над містом без жодних дій.

Лише 12 та 13 квітня німецькі літаки бомбили все місто. Будинки Суду та пошти, військове командування у Бістрику, павільйон, Бістрик (залізниця), притулок у Великому парку, селища Грид, Белаве та Скендерія, школа у Вратнику, нинішня вулиця Захисників міста, готелі в Іліджі та ін. місця. Деякі вибухи не мали конкретних військових цілей, окрім створення страху та паніки, і є актом класичної помсти. У місті панувало безвладдя, не було жодної координації дій, відбувався масовий вивід армії.

Бомбардування Сараєва забрало життя близько 90 життів жителів міста та нанесло досить значний матеріальний збиток. Німецькі підрозділи увійшли до Сараєво 15 квітня, повідомляла Пошта Югославії близько 15:00.

8-я та 14-та бронетанкові дивізії та 51-й корпус брали участь в операціях із захоплення Сараєво. Окупація Сараєво, звичайно, була частиною ширших військових операцій німецької армії. Полковник Бекер видав наказ про введення комендантської години, здачу зброї, платіжних засобів та т.зв. закупівлі. Відразу після цього німці урочисто вишикували підрозділи перед Вєчніцею Сараєва (мерія) і “урочисто” зняли так звану меморіальну дошку. Замах у Сараєво у 1914 році на спадкоємця австрійського престолу та Гаврила Принципа вони вважали подарунком Гітлеру на день народження.
Незабаром після цього в Сараєво було створено уряд Незалежної Держави Хорватія, який було проголошено 10 квітня в Загребі. Подібне квітневе / травневе безвладдя в Сараєво призвело до пограбувань та кількох вбивств, створивши страх і невпевненість … які роками продовжувалися для багатьох мешканців міста.

Незалежна держава Хорватія була класично жорстким фашистським, поліцейським, і, як незабаром виявилося, кримінально-геноцидним творінням. Однак, ми не повинні засуджувати всіх людей на посадах державного управління: охорону здоров’я, освіту, музеї, комунальні служби, аптеки, лікарні, залізничників тощо. Багато людей не погоджувалися з режимом, навіть співпрацюючи з рухом опору або будучи його частиною. Деякі робили те, що могли, і скільки могли, щоб не заплямувати себе, репутацію та вижити у таких умовах.

Сараєво разом із усією Боснією і Герцеговиною та Південно-Східною Європою переживало важку гуманітарну ситуацію: дефіцит продовольства та прибуття великої кількості біженців, які зазнали масових злочинів та нападів четників і геноциду у Східній Боснії та Санджаку. З іншого боку, в тому бойовому божевіллі режим усташі вже влітку 1941 року ініціював масові переслідування, вбивства, страти та ув’язнення євреїв, сербів, ромів та всіх інших противників режиму та антифашистів. Це переросло в Голокост, тобто геноцид.

Відомо, що НДХ, відразу після свого створення, принесла свою так звані расові закони. Підтвердженням того, що усташський режим негайно розпочав злочини, є важлива резолюція боснійськогерцеговинських мусульман від серпня 1941 р., в якій публічно засуджувалися злочини усташського режиму та всіх тих мусульман, які приймали у них участь. Перші страти розпочались у Враці восени 1941 року і тривали протягом наступних чотирьох років. Добре відомі вулиці Сараєво, Враца, єврейський цвинтар, цегляний завод Мерхемича, Велешичі, Беледія, Раковіца, Вогошча, Рельєво, синагога на Мейташі, Центральна в’язниця, Козиний міст, Ілляш, Греша та інші.

Темним епізодом Сараєво був т. зв «Експедиція засуджених» Макса Любурича. У віллі Берковича (у Скендерії) в останні місяці окупації в ході операції безперешкодного виведення німецьких військ були здійснені жахливі масові злочини (катування та вбивства) з метою створити атмосферу страху і невпевненості та зламати нелегальну мережа руху опору. Сотні людей були вбиті. Кульмінацією цієї “експедиції” став “Приєцький суд” Любурича, який наприкінці березня 1945 року було засуджено до смертної кари через повішення 55 громадян Сараєво в самому місті на Мар’їном дворі. Усташські тюрми були спустошені, а більшість в’язнів вбито.

Влітку 1941 року в БіГ було створено НОП (Народний визвольний рух), активність незаконного підпілля у Сараєво посилилася. Це активізувало діяльність німецької розвідувальної служби, а також німецьких сил у БіГ. Відомо ім’я Володимира Перича Вальтера, який очолював підпільників у Сараєво і був ключовою фігурою в обороні, тобто окупації, життєво важливих об’єктів міста та їх порятунку під час визволення міста.

У період 1943-1945 років Сараєво також зазнало бомбардувань союзників, в результаті яких було вбито значну кількість цивільного населення та завдано значних матеріальних збитків (згідно з повідомленнями окружного нагляду за національною захистом). Цей час характеризується систематичним розграбуванням усього майна та нерухомості, що можна простежити за допомогою архівів Управління казначейства в Сараєво – Єврейської адміністрації нерухомості, яка забезпечила виконання законних положень Незалежної держави Хорватія щодо націоналізації єврейської нерухомості, маєтків та компаній, і керувала майном тих, хто був убитий та вивезений до таборів смерті або іншим чином позбавлений свободи та життя.

У Сараєво було понад 10 960 жертв/вбитих. Понад 9000 з них є жертвами терору та геноциду (7090 євреїв, 1427 сербів, 412 бошняків, 106 хорватів, 16 чорногорців, 5 словенців тощо …). Понад 1100 з них загинули в партизанських загонах, а 725 людей віддали своє життя, перебуваючи у партизанському підпіллі, або співпрацюючи із ним. Чисельність населення міста скоротилося більше ніж на 13% населення

(2) 6 квітня 1945 року: Сараєвська операція – з початку березня по 12 квітня – Сараєво мало особливе значення для окупанта, оскільки служило базою прийому та підтримкою основних сил групи армій E, що відступали долиною Західної Морави – Санджак – долина Боснії – північ. Місто відіграло ключову роль для німецьких військ з кількох причин. Спочатку за наполяганням Гітлера захищати Сараєво до останнього (до 20 березня), потім обороною Сараєво та утриманням югославських партизанських підрозділів (тоді Югославська армія) з метою отримання живої сили, поранених та матеріально-технічних засобів. До складу німецьких військ входили: 21-й гірський армійський корпус (181-а дивізія, 7-а дивізія СС Принц Євген, залишки 369-ї легіонерської дивізії. До складу усташської армії входили: 8-а і 15-та дивізії, а також різні формування (чети), які діяли у співпраці з німецькими силами.

Армія Югославії при звільненні Сараєво складалася з II, III і V корпусу (II корпус: 3, 29 і 37 дивізії; III корпус: 27 і 38 дивізії; V корпус: 4 і 10 дивізії), артилерійська бригада і танк компанії. Бригади: 16-а мусульманська бригада, 18-а центрально-боснійська бригада, 20-а румунська бригада, Герцеговинська бригада тощо). Етапи йшли з кількох напрямків з концентричними атаками на місто з метою створення подвійного кільця. Водночас тривали незаконні операції в Сараєво з метою захисту об’єктів інфраструктури. Цими операціями керував досвідчений підпільник Володимир Перич Вальтер.

(3)Сараєво 5-6 квітня 1992: Після референдуму про суверенітет і незалежність Боснії і Герцеговини та виходу зі складу югославської федерації в Боснії і Герцеговині ситуація у сфері безпеки та політичне становище постійно погіршувалися. Вже в 1991 році підрозділи ЮНА здійснили агресію на герцеговинське селі Равно і Купрес, а в квітні почалася справжня агресія Югославської народної армії та сербських воєнізованих формувань на Бієліну, Зворнік і Сараєво, потім Фочу, Вишеград і, нарешті, на всю Боснію і Герцеговину.

Цей день означав початок найдовшої облоги в сучасній воєнній історії. Облога Сараєва тривала 44 місяці, тобто втричі довше за облогу Сталінграда. Місто пережило випробування, в результаті яких 11 541 громадянин (з них 1 601 дитина) був убитий шаленими обстрілами та снайперами, а 50 000 отримали часткові та важкі поранення. Наприкінці облоги у 1995 р. чисельність мешканців боснійської столиці зменшилась до 250 000. Під час облоги на Сараєво щодня падало в середньому 329 снарядів.
Рекорд про 3777 випущених гранат був зареєстрований 22 липня 1993 року. Гранати завдали величезної шкоди, найбільше – цивільним, культурним та релігійним будівлям.

Більшу частину облоги місто було без води, газу та електрики. Лікарні та інші цивільні об’єкти (школи, амбулаторії, гуманітарні кухні, кладовища, ринки, парки, будинки та будівлі, центри біженців тощо) були постійною мішенню артилерійських та снайперських операцій. Однак Сараєво не похитнулось як у військовому, духовному, так і в культурному сенсах.

Прихильність позитивним людським цінностям та антифашизму – це те, що було пріоритетом та суттю опору для цього міста та Боснії і Герцеговини навіть у цей важкий час. 6 квітня 1992 року, доленосної для Сараєво, Європейське Співтовариство визнало Боснію і Герцеговину суверенною та незалежною державою, а потім Сполучені Штати зробили те саме.