Цетинє можна обійти за дві години. Ну може за три, якщо зазирати в кожну вуличку і розглядати старі будівлі. У Цетинє є головна вулиця, центр туристичного і міського життя, усі важливі пам’ятки архітектури та історії треба шукати на головній площі. Недалеко знаходиться і знаменитий Цетинський монастир. Якщо до вересня минулого року в Україні про Цетинє мало хто чув, то 5 вересня 2021 р. про місто писало багато українських медіа. Там намагалися не допустити інтронізації нового митрополита Сербської православної церкви Іоаннікія. Тоді Цетинє та його мешканці знову проявили свій характер і норов. Як це неодноразово було в історії міста, яке у Вікіпедії називають сербською Спартою. Це Спарта, але чорногорська. Із міцною та яскраво вираженою проукраїнською позицією.

Історія Цетинє почалася у 1482 р. Правитель Зети (чорногорської держави у середні віки) Іван Црноєвич через постійні напади турків змушений був декілька разів переносити столицю держави. У 1475 р. переніс свою столицю Обод, звідти у Жабляк Црноєвич, а потім у більш захищене місце. Ним стала Цетинська долина, біля гори Ловчен. Через два роки у підніжжя гори побудували і Цетинський монастир, який пізніше став резиденцією Чорногорсько-приморської митрополії Сербської православної церкви.

У XVI – XVII ст. Цетинє було одним із центрів боротьби та опору турецькій навалі. Багато разів монастир та місто руйнувалися і знову відроджувалися. Наприкінці XVII ст. до влади у Чорногорії приходить династія Петровичів-Негошєй, за яких поступово починається відродження Цетинє. Розквіт правління і династії, і міста припадає на XIX ст. Тоді при владі знаходився Петро ІІ Нєгош, який зробив Цетинє столиціє своєї держави – Чорногорського князівства. Його нещалежність підтримав Берлінський конгрес 1878 р. Тоді до столиці Чорногорії переїздило багато європейських митців та письменників, місто швидко розвивалося, кількість мешканців постійно збільшувалася. 

Із утворенням Королівства сербів, хорватів та словенців Цетинє і надалі залишалося столицею Чорногорії. Ситуація змінилася після Другої світової війни. Йосип Броз Тіто переніс столицю до Подгориці, змінивши назву цього міста на Тітоград. Колишня назва була повернута тільки у 1992 р. із розпадом югославської федерації. 

У 2006 р. Чорногорія вийшла із Державного Союзу Сербії та Чорногорії і проголосила незалежність. У Конституції держави та законі про територіальний устрій визначено особлива роль Цетинє. Це історична та культурна столиця Чорногорії або prijestonica (стара королівська столиця).

Міф про “сербську Спарту”

Назва Цетинє як “сербської Спарти” зустрічається у сербських медіа та Інтернет ресурсах, де про місто пишуть як про духовний центр православ’я сербів та Сербської православної церкви. 

Також ця назва зустрічається у російській та українській версіях Вікіпедії. Автори статтей по Цетинє тільки вказують, що місто було “сербською Спартою”. Подібне порівняння у російській Вікіпедії наводиться у контексті опису розвитку міста у новий час, де одним реченням зазначено наступне “Цетинська митрополія залишалася духовним центром чорногорців. Період XVII – XVIII ст. позначився зростанням національно-визвольного руху Чорногорії, що зробило її (мабуть, автори російської статті про Цетинє мали на увазі митрополію) “Сербською Спартою” у боротьбі проти турецьких пригноблювачів”.  

Українська Вікіпедія містить більш коротку статтю про Цетинє. У розділі “загальний опис” автори вказують на те, що місто “стало колискою чорногорської культури і одним з центрів опору зазіханням Османської імперії, за що Цетинє прозвали «Сербської Спартою”.

В обох випадках Центинє порівнюють із Спартою у контексті боротьбі із турками, які з середини XV ст. постійно нападали на столицю Чорногорського князівства-королівства. Також автори статтей говорять про місто як про чорногорський духовний та культурний центр, не наводячи пояснень, чому ж саме “сербська Спарта”, а не чорногорська.

У статтях Вікіпедії, поданих англійською, сербською, хорватською мовами, даний вислів відсутній зовсім. 

Утім, говорити про те, що міф про “сербську Спарту” в самій Сербії чи сербському суспільстві відсутній, не можна. Міф присутній, він зародився у період протистояння сербів, чорногорців, бошняків із турками. Для сербів одним із осередків боротьби і збереження національної ідентичності, культури, віри виступав Цетинський монастир. Святиня неодноразово зазнавала руйнувань та пожеж, допоки у середині ХІХ ст. Петро ІІ Петрович не почав розбудовувати і місто, і монастир. Для сербів монастир був і залишається і зараз осередком духовності, де багато століть відбувалася інтронізація митрополитів СПЦ. Звідси і міф про “сербську Спарту”, який з грудня 2019 р. набув яскраво вираженого політичного забарвлення. 

Підживлює міф про те, що Цетинє така собі Спарта сербів у Чорногорії, в СПЦ. Для неї це вигідно, оскільки віряни допомагають відстоювати право СПЦ на власність, яку чорногорська влада хоче конфіскувати і передати Чорногорській православній церкві.

Антивоєнне Центинє vs Сербська православна церква

На початку 1990-х рр. місто відображало суперечливість процесів, які відбувалися на теренах Югославії, яка розпадалася повільно та криваво. Цетинє з 1991 по 1995 рр. було ареною протистояння миру та ура-патріотизма сербів і Сербської православної церкви.

3 грудня 1991 р. на антивоєнний протест у Цетинє зібралося більше 10 тис. людей, які вибачилися за участь чорногорських резервістів у складі ЮНА на старовинне місто Дубровник. Акція була організована Ліберальним альянс Чорногорії, який очолював Славко Перович. Протест відбувся за три дні до найбільш інтенсивного обстрілу Дубровника, який трапився 6 грудня 1991 р.

Ще один антивоєнний протест Ліберальний альянс провів 1 лютого 1992 р. Тоді у Цетинє проти війни прийшло висловитися кілька тисяч мешканців Цетинє. Вони знову попросили вибачення у дубровчан та Дубровника, заспівавши пісню Sa Lovćena vila kliče oprosti nam Dubrovniče. На мітингу лунали вимоги до Слободана Мілошевича не залучати чорногорських військовослужбовців у боях ЮНА на території Хорватії. 

Таким чином, Цетинє на початку 1990-х років перетворилося на центр опозиції в Чорногорії, який виступав проти політики режиму Мілошевича. Ліберальний альянс під керівництвом Перовича виступав за використання чорногорської мови на державному рівні, відновлення незалежності держави, створення Чорногорської православної церкви.

Утім, на референдумі 1992 р. щодо майбутнього Чорногорії – незалежність чи подальший союз із Сербією – політична партія бойкотувала. 

Допоки чорногорські опозиціонери проводили антивоєнну діяльність, у Цетинському монастирі митрополит Чорногорський і Приморський Амфілохіє дозволив Жельку Ражнатовичу “Аркану”, лідеру парамілітарного сербського формування “Тигри” зайти в монастир та залишатися там деякий час. Пізніше Амфілохій їздив на позиції сербів біля Дубровника та особисто благословляв військовослужбовців на війну проти Хорватії. Його приклад наслідували й інші церковні діячі СПЦ – далматинський єпископ Лонгін, архімандрит Філарет Мічевич тощо.

Не залишалася Сербська православна церква осторонь усіх варіантів можливих мирних планів. Представники СПЦ виступали на стороні сербів, засуджували злочини проти них, критикували міжнародну спільноту за те, що вона перекладає усю провину на сербів, Мілошевича та Югославію.

У 1994 р. Амфілохіє у Цетинському монастирі виступив із різкою критикою сербів, які готові були погодитися на черговий план Контактною групи щодо розподілу територій у Боснії і Герцеговині. Закликав митрополит ЮНА і військове керівництво армії зосередитися на перемозі, а не святкувати перемогу, якої на той момент ще не було.

Цетинє у першій половині 1990-х рр. стало своєрідною ареною боротьби між СПЦ та чорногорською опозицією, яка засуджвала дії Мілошевича, його націоналізм і шовінізм, війну у Хорватії. Місто, яке розглядається як колиска чорногорською державності, тягнуло до себе і воєнних злочинців, на кшталт, Желько Аркана. Він, як і інші військовопосадовці ЮНА, відвідували Цетинський монастир, розмовляли із Амфілохіє, щоб надати своїм діям божественного значення.

Протести 5 вересня 2021 р.

Черговим історичним “моментом істини” для Цетиня та його свободолюбивих жителів стали події 5 вересня 2021 р., пов’язані з інтронізацією нового митрополита Чорногорсько-Приморського Сербської православної церкви Йоаникія (Мічовича). Цього дня в Цетині зійшлися в протистоянні дві антагоністичні ідеології, два світи: клерикальний, проросійський і націоналістичний сербський світ та прозахідний, секулярний, демократичний світ чорногорців.

Cаме тоді – в ніч на 5 вересня – цетиняни сказали рішуче “ні” великосербській ідеології та “сербському світу”, чиїм носієм є СПЦ – найбільша в Чорногорії конфесія з резиденцією свого митрополита якраз у Цетинському монастирі.

Сходження митрополита Йоаникія на престол  – після смерті від коронавірусу в 2020 році згаданого вище Амфілохія, разом з яким пішла ціла епоха – мало відбутися в Цетинському монастирі, в історичній чорногорській столиці, яка не тільки є центром православ’я одночасно для сербів та чорногорців, але й символом чорногорської державності. Акт інтронізації сербського митрополита в Цетинє мав стати не просто релігійною церемонією, але засвідчити, що СПЦ в Чорногорії є провідною суспільно-політичною силою, справжньою владою, остаточно підтвердивши перемогу владної коаліції, справжнім лідером якої була Сербська церква. Це було дуже принципове питання для СПЦ та просербської частини чорногорського політикуму, яка почувала себе після виборів 30 серпня 2020 р. справжнім тріумфатором.

Патріотичні чорногорські організації, майже вся опозиція на чолі з Демократичною партією соціалістів (ДПС) Міло Джукановича, та й сам президент Чорногорії Джуканович, цетинська міська влада, вимагали перенести інтронізацію митрополита до іншого храму в іншому місті. Наприклад – у храм Воскресіння Христового в Подгориці, найбільшу архітектурну православну культову споруду Чорногорії, збудовану СПЦ, між тим, уже в ХХІ ст. Цей варіант цілком влаштовував цетинян та чорногорське патріотичне середовище.  Зробити так рекомендувало Міністерство внутрішніх справ Чорногорії, проте такий сценарій виявився категорично неприйнятним для СПЦ. 

Напередодні інтронізації Йоаникія на двох дорогах до Цетинє – з Подгориці та Будви – постали барикади, а сербські ЗМІ впевнено прогнозували кровопролиття. Найвідоміша барикада була встановлена чорногорцями на в’їзді до Цетиня з боку Подгориці – біля відомого ресторану “Бельведер”. Звіси й поширена в народі тут назва чатування на цій локації в ніч перед інтронізацією Йоаникія – “Бельведерська ніч”.

Однак ставка урядом та СПЦ була зроблена саме на силу. Чорногорська влада блокувала історичну столицю, щоб унеможливити прибуття туди опозиції з інших міст, а протести у самому місті жорстко розганяли спецпризначенці. В чорногорській опозиції відзначають, що жорстокість силовиків була немотивована. Дійсно, як виявилося згодом, наказ на жорсткі дії поліції став відповіддю на інформацію про використання протестувальниками “коктейлю Молотова” – однак згодом ця інформація виявилася фейком.

Барикади з палаючих шин завадили новому митрополиту та Сербському патріарху Порфирію доїхати до Цетинського монастиря автотранспортом. Втім, це не завадило проведенню інтронізації – ієрархів доставили до монастиря військовим гелікоптером та з озброєною охороною. Кадри, на яких священнослужителі виходять з гелікоптерів, яких відразу ж прикрили від протестувальників куленепробивними екранами, швидко розійшлися по всьому світу.

Отже, інтронізація Йоаникія таки відбулася в Цетинському монастирі. Сербські кола та прихильники СПЦ по всій Чорногорії та Сербії щиро раділи. Утім, ефект вийшов, м’яко кажучи, такий собі. Для жителів Цетиня та чорногорських патріотів, для всіх тих чорногорців, які не асоціюють себе зі “сербським світом” це був великий та жирнючий ляпас. До сих пір вони не можуть вибачити СПЦ та тодішьому чорногорському уряду Здравка Кривокапича (із 28.04.2022 в країні вже інший уряд на чолі з Дрітаном Абазовичем, колишнім віце-прем’єром), це дійство. На щастя, обійшлося без жодних жертв. Але застосування сльозогінних гранат жорсткі дії чорногорської поліції проти цетинських протестувальників лише ще більше налаштували чорногорське патріотичне прозахідне середовище проти Сербської православної церкви. Сам же Цетинський монастир зі своїм духовенством виглядає як своєрідний анклав у недружньому середовищі.

Наразі поділи між клекрикальним націоналістичним сербським середовищем та секулярним ліберальним чорногорським у країні ще більше зросли. А тим паче на тлі повномаштабної російської агресії проти України. І саме цетиняни виражають зараз найбільшу підтримку українському народові. Зокрема – Цетинє є єдиним у світі містом, де щодня без жодних виключень проходять проукраїнські марші. А ось серби в Чорногорії зайняли агресивну антиукраїнську та проросійську позицію. 

Наша війну, таким чином, дуже чутливо резонує в маленькій балканській Чорногорії. Історичні воістину випробування, що лягли зараз на плечі мужнього українського народу дуже швидко й відверто показали, хто Україні друг, а хто ні…

Катерина Шимкевич, Анатоліій Демещук