Італійська бронетанкова промисловість в 70-80-х рр. минулого століття, поряд з розвитком оригінальних взірців, не цуралась і творчо переробляти ліцензійну техніку. Саме так, наприклад, на основі «Леопарда 1» з’явився танк OF-40. А БТР М113 став основою для БМП (точніше, «ерзац-БМП») VCC-1 «Каміліно». Про цю машину я й розповім сьогодні.

Концепція і класифікація

Що ж це за «ерзац-БМП»? Це спроба мінімальним коштом «підтягнути» бойові характеристики бронетранспортерів. При цьому посилювалось бронювання, десант отримував можливість вести вогонь зсередини машини, але основне озброєння часто лишалось «бронетранспортерним». Типові приклади таких рішень – це південнокорейська та італійська переробки М113, відповідно, К200 і VCC-1. В обох випадках основне озброєння лишалось таким же, як і на базовій машині – 12,7-мм кулемет. Тобто за формальними ознаками вони не підпадали під категорію БМП.

В італійській армії VCC-1 класифікується як Veicolo corazzato da combattimento – бойова броньована машина. БТРи ж фігурують у категорії veicolo trasporto truppe або ж veicolo corazzato da trasporto truppa. VCC-1 потрапляє в ту ж категорію, що і повноцінна БМП VCC-80 «Дардо», хоч за бойовими можливостями ці машини суттєво різняться.

Основою для створення VCC-1 став ліцензійний варіант бронетранспортера М113А1. Фірма «ОТО Мелара» на своєму заводі в Ла-Спеція виготовила близько чотирьох тисяч таких БТР – як для ЗС Італії, так і на експорт.

Конструкція

Перша пропозиція з модернізації М113 для армії Італії, запропонована фірмою FMC – розробником бронетранспортера – передбачали озброєння його дистаційно керованою стрілецькою установкою та низку інших удосконалень. Однак з огляду на брак коштів був обраний «бюджетний» варіант – зі збереженням 12,7-мм кулемета на турелі з ручним приводом, але захищеній сталевими броньовими щитками завтовшки 10 мм. В передній частині бічних щитків встановлені по чотири димових гранатомети.

Основна зовнішня відмінність VCC-1 від М113 – це скошені під кутом 25° від вертикалі верхні частини бортів десантного відділення, в яких облаштовані по дві бійниці для стрільби зі стрілецької зброї (з оглядовими пристроями). Бронювання у лобовій і бортовій проєкціях посилене накладними сталевими аркушами завтовшки 6 мм. В поєднанні зі стандартною алюмінієвою бронею корпусу (завтовшки 25-32 мм) це забезпечувало стійкість прот 12,7-мм куль з дистанції 200 м (стандартний М113 тримав такі кулі з 600 м).

Змінилось розташування паливних баків – вони тепер знаходяться уздовж бортів десантного відділення. Місця всередині стало помітно менше, тож VCC-1 вміщає не 11 десантників (як базова машина), а лише сім.

Екіпаж складається з трьох осіб – механіка-водія (спереду ліворуч), командира (за механіком-водієм; має невелику командирську башточку) і стрільця (праворуч від командира). Механік-водій має чотири перископічних прилади спостереження М17 (спереду і ліворуч від люка) та один обертовий перископ М19 в кришці люка (може замінятись приладом нічного бачення).

Силова установка (дизель «Детройт» 6V53T потужністю 215 к.с. з триступінчатою автоматичною трансмісією «Аллісон» ТХ-100-1) лишилась попередньою, але через зростання маси машини максимальна швидкість зменшилась з 68 до 64 км/год. VCC-1 зберегла здатність плавати.

Варіанти

VCC-1 – базова машина для італійської армії. До 1982 р. поставлено 600 екземплярів (або 400 – чому розбіжність, пояснимо нижче).

СПТРК VCC-1 – з двозарядною пусковою установкою TUA (TOW Under Armor), такою ж, як на американському СПТРК М901. У 1983-1984 рр. Саудівській Аравії поставлено 200 (за іншими даними – 224) машини. За однією інформацією, саудівські СПТРК включаються в загальну кількісь 600 виготовлених VCC-1, за іншою – випускались понад цю кількість.

VCC-1 Mk 2 i VCC-1 Mk 3 – прототипи, відповідно, з дистанційно керованою установкою 12,7-мм кулемета і з 20-мм гарматою «Рейнметал» Rh 202. Серійно не виготовлялись.

VCC-2 – ще простіша конверсія М113А1. Корпус переробок не зазнав, за винятком обладнання бійниць в десантному відділенні (по дві з кожного борту) і встановлення додаткового бронювання. Кулеметна установка – як на VCC-1. Місткість десантного відділення – 11 осіб. Переобладнано з М113А1 1160 (1200?) екземплярів.

С13 – прототип зі зменшеною висотою. Пропонувався на експорт, але замовлень отримати не вдалось.

Служба

В армії Італії VCC-1 надходили, насамперед, в механізовані батальйони танкових, а в другу черу – механізованих бригад. 30 машин отримав батальйон морської піхоти «Сан-Марко». Вже у 1983 р. італійські VCC-1 дебютували в бою, точніше, в миротворчій операції – в Лівані. В 1990-х роках використовувались в Сомалі і на Балканах. В той час десь із півсотні VCC-1 обладнали комплектами додаткового навісного бронювання ЕААК – схожими на ті, що встановлювались на американські БТР LVTP-7. У такому варіанті VCC-1 не може плавати, але значно краще захищений.

Зараз VCC-1, так само, як і VCC-2, вже зняті з озброєння. Кількасот таких машин (в різному технічному стані) знаходяться на базах зберігання. З огляду на нарощування обсягів військової допомоги від Італії, існує, НМСД, ненульова ймовірність того, що ці машини з’являться і в Силах оборони України.

Технічні характеристики VCC-1

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818