Там обговорюють інформацію про те, що Зеленський попросив “Томагавк”, а злі американці його не дали. Ну то я вам скажу що то не штука просити “Томагавк”, а штука його мати і запустити. Давайте розберемося що таке цей самий Томагавк і як його використовують.

Ну звичайно в даному контексті “Томагавк” це не бойовий топірець індіанців, а сімейство крилатих ракет AGM/RGM/UGM/BGM-109 Tomahawk. Це варіанти дозвукової крилатої ракети з турбореактивним двигуном, вагою 1300 кг (1600 з прискорювачем), дальністю до 2500 км, вагою БЧ 450 кг і різноманітними способами наведення – від старої доброї інерціальної системи з корекцією по фото місцевості до GPS та протирадарної ГСН. Різниця між ними крім систем наведення та БЧ – ядерна, звичайна, касетна – це базування: наземне, на кораблі чи підводному човні та авіаційне.

Так яку саме версію Томагавка Україна могла просити, і, що головне, отримати?

Авіаційну AGM-109H так і не прийняли на озброєння та і пускати її мали з В-52 тобто це точно не той Томагавк який ми могли б використовувати. Просто через відсутність носіїв.

RGM/UGM-109B протикорабельні і нам явно не цікаві. Так само нам не підходить RGM/UGM–109E корабельного базування, бо хто нам дасть корабель-носій таких ракет – атомний підводний човен, чи крейсер КРЗ класу Ticonderoga або есмінець класу Arleign Burke.

Отже треба дивитися на варіанти BGM-109A/C/D/G. Буква В на початку вказує нате що їх запускають з наземних пускових установок. Ну як запускають… Запускали.

В 1981 році уряди країн NATO погодилися на розміщення на своїй території мобільні комплекси BGM-109G Gryphon з ядерними БЧ W84 потужністю до 150 кілотонн. Їх розгорнули у Великій Британії, Німеччині та Італії. З цих позицій Томагавки могли вражати цілі в європейські частині СРСР. Вважалося що вони мали протидіяти радянським мобільним РСД-10 “Піонер”, розташованим в Білорусії. І з моменту розгортування “Томагавк”, разом з “Першингом”, завдяки совковій пропаганді стали пугалом для всіх жителів по цю сторону Залізної Завіси. Та ж пропаганда разом з фінансуванням КДБ організувала і так звані “антивоєнні” акції в місцях дислокації Томагавків. Але якби не блокували військові бази Британії, Італії та Німеччини, скільки б мобільних ПУ “Піонерів” не ховалися б по болотах Білорусії, кремліни все одно були налякані достатньо для того, щоб в 1987 році погодилися на укладання договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності.

Совок знищував свої РСД-10 “Піонер” (відомі як SS-20), Р-12, Р-14, ОТР-22 Темп-2С та ОТР-23 Ока, в обмін на ліквідацію КР BGM-109G, та РСД MGM-31A Pershing I та MGM-31C Pershing II розгорнуті в Європі. Тобто всі наземні комплекси Tomahawk – BGM-109G – порізали в рамках цього самого договору в період з 1988 по 1991. І от з того часу до недавно у США не було наземних пускових для Томагавків, які можна б було навіть теоретично комусь передати.

“Донедавна? То таки вже є !?” – спитаєте ви. Ну як є… Звичайно в Пентагоні зрозуміли що хоч парочка есмінців може влаштувати непоганий залп і винести ППО Лівії, Іраку чи Ірану, але корабель це штука яка потребує моря, а засоби ураження середньої дальності потрібні й на суші. А тут ще й рф гучно ляснули дверима і вийшли з договору про ліквідацію РСМД… То чого б тоді не взяти вже готову корабельну VLS Mark 41, не помістити її в стандартний 40-ка футовий контейнер і поставити це все на колеса? Непогана ж ідея – дешево і досить сердито, бо однією з важливих особливостей цієї VLS є можливість стріляти різними ракетами – хочеш збивай повітряні цілі аж до балістичних ракет зенітними SM-6, хочеш запускай ті ж Томагавки, про які йде мова. І все це з відпрацьованої серійної ПУ після деякої модифікації, що значно зменшує терміни і вартість розробки. Отже, у 2023 році армія США прийняла на озброєння першу батарею контейнеризованої VLS – Strategic Mid-range Fires System (SMRF) яку назвали Typhon (чуєте риму з Грифоном?).

У 2024 році цю батарею, до складу якої входить 4 ПУ по 4 ракети в кожній, командний центр, заряджальна і допоміжні машини, розгорнули на філіппінському острові Лусон. Там вона ефективно прикриває не тільки сам острів і однойменну протоку, але дістає аж до китайського берега і військових баз НВАК.

“Вау! Ну то ж є виявляється! Тут вам і легендарний Томагавк, і ПРО в одному контейнері! “Дайте дві!” (с), скажете ви, але… Вся проблема в тому, що в армії США УСЬОГО 2 (прописом ДВІ) боєготові батареї SMRF станом на зараз. Тобто навіть якщо відкласти в сторону питання вартості, складності освоєння і порушення міжнародного режиму контролю за ракетними технологіями, який забороняє експорт ракет з дальністю більше ніж 500 км, стає зрозуміло що ніхто не віддасть нам систему яка тільки-тільки почала ставати на озброєння і існує в лічених екземплярах. Ну і, до речі, одна батарея, з залпом в 16 ракет нічого не вирішить – див. дії нашого ППО проти аналогічних Томагавку російських Х-55 і Х-101.

Вся ця інформація доступна у відкритих джерелах – Вікі, новинах. Невже у Зеленського немає ні однієї людини яка б сказала – стоп, не варто просити того що фактично не існує? Але ж ні, схоже що цей запит був не для результату, а для хайпу…