Україна є морською державою та має найбільшу серед держав Азово-Чорноморського басейну довжину морського узбережжя – 2759,2 км. Даний факт є загальновідомий для кожного українця. Однак, за весь час незалежності держава не визначила для себе стратегії, місії та бачення розвитку потенціалу на морі. Відсутність Закону України щодо державної морської політики та паралельне накопичення проблем, які виникають у даній області призводить до нехтування національною безпекою в Азово-Чорноморському басейні та економічних, науково-технічних втрат і у Світовому океані.

Початок окупації частини територій України Російською Федерацією оголили та показали усю кричущу бездіяльність державної влади усіх років щодо морської політики. У даний час Україна не контролює три чверті морських просторів і їх площа перевищує сухопутну територію ОРДЛО та Криму і це є доконаний факт. Військово-Морські Сили, які мають забезпечувати захист народу України, національних інтересів у морському і прибережному середовищі, з початку окупації втратили близько 75 відсотків свого потенціалу. Російська Федерація захопила 80 відсотків корабельного складу ВМС України, 63 відсотки авіаційної техніки, 82 відсотки бронетанкової техніки, 93 відсотки автомобільної техніки, 84 відсотки запасів боєприпасів, 94 відсотки матеріально-технічних засобів, 90 відсотків інфраструктури ВМС ЗСУ. Наразі досі вирішується питання з будівлею для постійної дислокації Командування Військово-Морських Сил. Щодо відновлення хоча б деяких спроможностей ВМСУ, то зважаючи на такі невирішені проблеми можна вважати, що завдання перед державою навіть не стоїть. І зараз ці факти швидше свідчення щодо готовності держави до протистояння із силової сторони.

У 2009 році постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2009 р. № 1307 була затверджена Морська доктрина України на період до 2035 року. У зв’язку з окупацією РФ українських морських просторів постановою Кабінетів Міністрів України від 18 грудня 2018 р. № 1108 були внесені зміни. Варто звернути увагу, що ці зміни були затвердженні фактично через чотири роки від початку окупації.

Цією Доктриною держава визначила напрями здійснення державної політики. Варто розуміти, що Доктрина в Україні, як правовий документ найчастіше застосовується у зв’язку з тлумаченням правових норм, подальшою розробкою та ухваленням нових законів. Однак ні розробки, ні ухвалення Закону України щодо морської політики до 2021 року не відбулося.

12 жовтня 2018 року Указом Президента України було уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 жовтня 2018 року «Про невідкладні заходи щодо захисту національних інтересів на Півдні та Сході України, у Чорному та Азовському морях і Керченській протоці». Загалом це Указ, що вводить рішення РНБОУ в дію, а саме третій пункт, передбачав ухвалення у місячний строк рішення: «внесення до Верховної Ради України проектів законів України про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України із визначенням координат серединної лінії, про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону, зокрема стосовно визначення порядку та способів залучення підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів України до виконання завдань з посилення охорони (прикриття) державного кордону і суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні».

Міністерству закордонних справ після визначення координат середньої лінії було наказано «оприлюднити у встановленому порядку, повідомивши Секретаріат Організації Об’єднаних Націй та Російську Федерацію, визначені координати серединної лінії в Азовському морі, Керченській протоці та Чорному морі, яка до укладення двосторонньої угоди є лінією розмежування, тобто лінією державного кордону між українськими і російськими внутрішніми водами». Однак можна констатувати факт, що проект Закону України до стін Верховної Ради України не вносився. З цього кейсу залишається з’ясувати лише на якій стадії напрацювання знаходяться документи і що взагалі було напрацьовано та чи їх взагалі розробляли.

Як бачимо з даного Рішення РНБОУ в України було розуміння, що без питання визначення координат середньої лінії та зовнішніх кордонів говорити про вирішиння наявних проблем немає сенсу. Адже Україна може вкладати шалені кошти, ресурси у техніку та підготовку людей, але…

Отже без цих документів питання морських просторів, що входять до складу державної території, які знаходяться під суверенітетом прибережної держави, тобто належать цій прибережній державі фактично регулюється Законом України «Про державний кордон України», а саме статтею 5 «до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів – відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права». Статтею 6 цього ж Закону, де вказано, що до внутрішніх вод України належать «морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України». І дане положення речей не підсилює позицію України щодо вирішення проблеми з Керченською протокою, яка до укладення двосторонньої угоди між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки мала б бути лінією розмежування, а фактично державним кордоном.

Конвенція ООН по морському праву 1982 року підтверджує, що внутрішні води є складовою частиною суверенної території прибережної держави, але і вказує на те, що їх правовий режим встановлюється винятково національним законодавством. Тому і в цьому напрямі Україні потрібно доопрацювати питання та врегулювати його.

Як ми вже бачимо, то силовий компонент цієї політики тісно пов’язаний із законодавчим регулюванням наявних проблем, що є та були не перше десятиліття. Однак жодна зі сторін не має системної та стратегічної уваги з боку держави.

Не можна нарощувати силовий потенціал, але паралельно не мати розуміння щодо вирішення питань з так званою «Керченською угодою» та зовнішніми кордонами. Адже в цьому разі це буде лише гра силою м’язів. Чи потрібна така гра країні з величезними зовнішніми боргами у стані неоголошеної війни?

На завершення варто зазначити, що значну частину національного валового внутрішнього продукту формують п’ять областей України, які мають вихід до моря і займають близько 27 відсотків її території. Більшість населення на їх території проживає на відстані не більш як 60 кілометрів від моря та тісно пов’язана з морською діяльністю. Україна позбавлена можливості використовувати значну частину свого національного майна, інфраструктури морського транспорту та енергетики на шельфі Чорного і Азовського морів, провадити морську діяльність у прилеглих до тимчасово окупованої території України водах. Тому через безсистемну політику стількох років ми втрачаємо не тільки у плані національної безпеки, а й в економічному плані. Орієнтовна вартість втрат, крім приватного бізнесу, становить суму, що дорівнює річному валовому внутрішньому продукту України.