Косово за складом населення є майже моноетнічним, там більше 90% населення становлять косівські албанці. Кількість сербів, які проживають у північних районах частково визнаної республіки, невідома. Проживають у Косово і представники інших національних меншин – роми, ашкалія, єиптяни, горанці, бошняки, турки. 

Перепис населення, який проводився у Косово в 2011 р., в цих адміністративних одиницях не відбувся. Вдалося порахувати тільки сербів у анклавах на сході і південно-східних районах за результатами цього перепису було 1,5%. 

Проблема із Асоціацією сербських общин

Утворення компактних районів проживання сербів у Косово спричинене історичними факторами. Сербське населення з’явилося на півночі Косова декілька століть тому, що пояснювалося близькістю іншої частини Сербії. Деякі серби розселилися вглиб косівської території, тому і на сході, і південному сході  виникли общини, де сербів було більше. Це підтверджує і карта Югославії від 1961 р., яка демонструє, що у Косово кількість сербських общин була більшою і вони були розсіяні по території всього автономного краю, що входив до складу Сербії.

Розташування сербів тут не змінювалося і упродовж наступних переписів 1971, 1971, 1981 рр., хоча перепис населення в Югославії 1981 р. показав скорочення чисельності сербів у Косово. Етнічна мапа автономного краю у два останніх десятиліть ХХ ст. суттєво змінилася. Кількість сербів зменшилася. Якщо на 1981 р. їх у Косово було 209,4 тис., то на 2011 р. залишилося 25,5 тис. сербів. Це без врахування мешканців муніципалітетів на півночі Косова, де переписи населення у 2011 та 2021 рр. не проводилися. Вони за цей період часу перемістилися всередині автономного краю, зконцентрувавшись у общинах і муніципалітетах, де сербів було більше. Те ж сталося і з албанцями. Тому виникли сербські анклави у районах компактного проживання албанського населення та утворилися муніципалітети, де сербів була більшість. Значні внутрішні міграції відбулися і після проголошенням Косовим незалежності від Сербії. 

Наразі косівські серби сконцентровані у десяти муніципалітетах. Чотири з них – Звечан, Зубин Поток, Північна Косовська Митровиця (муніципалітет розділений на сербську і албанську частину по річці Ібар), Лепосавич – розташовані поруч, на півночі самопроголошеної республіки, ще шесть – Клокот, Грачаниця, Ново Брдо, Ранілуг, Штрпце, Пасяне, Партеш і Кокот – розкидані у східних і південно-східних регіонах. З цих адміністративних одиниць серби прагнуть створити Асоціацію сербських общин, яка мала би широку автономію.  

Домовленість про це була досягнута за результатами підписання у 2013 р. Брюссельської угоди. Підпис під нею поставили сербський прем’єр-міністр Івіца Дачич та косівський прем’єр-міністр Хашим Тачі, посередником зустрічі виступила представниця ЄС Кетрін Ештон. Перші шість пунктів документа присвячені утворенню, повноваженням, функціям та рівню автономії майбутньої Асоціації сербських муніципалітетів. 

Ще до проголошення незалежності косівські серби у 2003 р. вирішили утворити Асамблею автономного краю Косово і Метохія зі штаб-квартирою у Північній Косовській Митровиці. Асамблея об’єднала муніципалітети, де більшість складали серби. Тоді Приштина визнала дії сербського населення незаконним, бо на цій території мали діяти законодавчі і виконавчі органи влади Косова. У переговорах, які час від часу організовували ООН, ЄС і США щодо нормалізації відносин, піднімалося питання утворення об’єднання сербських муніципалітетів у Косово. На думку сербської сторони, це було необхідним, щоб захистити конституційні права сербів. 

Брюссельська угода 2013 р. передбачає, що Асоціація сербських общин не матиме законодавчих повноважень. Основні функції – нагляд за функціонуванням систем освіти, охорони здоров’я, міського та сільського планування, сприяння економічному розвитку та розвитку місцевого самоврядування.

Спочатку політичні лідери Косова, зокрема, прем’єр Хашим Тачі і лідер партії “Альянс за майбутнє Косова” Рамуш Харадинай, говорили, що таке об’єднання на території Косова можливе. Така ініціатива, за їхніми словами, не суперечила Конституції Косова, якщо Асоціація сербських общин не буде вимагати законодавчої, виконавчої або судової влади. Вже через рік косівські серби заговорили про те, що потрібно у Косово створити ще два сербських муніципалитети Горі та Прилужє. На сьогоднішній момент це питання не обговорюється, оскільки процес появи Асоціації сербських меншин заморожений. 

У 2015 р. уряд Косова відмовився реалізовувати пункти Брюссельської угоди про об’єднання сербських муніципалітетів, а потім Конституційний суд Косова визнав цю частину договору неконституційною. Наслідки для косівської влади були досить несподіваними. Самопроголошена республіка потрапила у політичну кризу. Частина партій критикувала дії уряду, вважаючи, що Брюссельська угода має бути реалізована. Інша частина політиків стверджувала, що серби можуть отримати занадто багато прав у Косово.

Питання сербських муніципалітетів постійно є предметом переговорів у Брюсселі, де час від часу проходять переговори про нормалізацію між Белградом і Приштиною. Про невиконання цієї частини угоди наголосив і сербський президент Александар Вучич на початку серпня, коментуючи загострення на кордоні Сербії і Косова 31 липня. У подальших заявах Вучич продовжував звинувачувати Приштину у тому, що вона не виконує Брюссельську угоду. 

Косово наразі не готово виконувати положення Брюссельської угоди, які стосуються появи у складі самопроголошеної республіки автономної сербської адміністративної одиниці. Приштина недаремно переживає, що це може бути чергова “республіка сербська” на Балканах, що може перетворитися на додатковий дестабілізуючий фактор у регіоні. Надії на те, що муніципалітети після об’єднання визнають владу Приштини, допустять сюди косівських чиновників для проведення перепису, почнуть визнавати закони самопроголошеної республіки, себто, будуть вести себе як автономія у складі держави, де вони перебувають, немає. Косівські серби слухаються тільки Белград, на діалог із Приштиною не йдуть. Відповідно, утворення Асоціації сербських общин призведе до втрати Приштиною контролю над цими територіями.

Якби Діалог про нормалізацію між Сербією та Косово, що триває вже 11 років, був би продуктивним і сторони виконували завдання, які самі собі ставлять, то сербська автономія у складі самопроголошеної республіки не була б такою ілюзорною. 

Розпалювання конфлікту

Українські медіа з сутичок 31 липня зробили надзвичайну подію, про яку цілий тиждень говорили на радіо і телебаченні, писали газети, соціальні мережі. Потім “косівська” хвиля почала падати, допоки не зникла з інформаційного простору. Така зацікавленість у локальній суперечці між Сербією та Косово пояснюється досить просто. В Україні повномасштабна війна, розв’язана рф. Нашу країну підтримують США і ЄС, які є ключовими гравцями в Балканському регіоні. Відповідно, відволікання уваги з війни в Україні на балканські негаразди є для України невигідним. 

Ескалація конфлікту між самопроголошеною республікою та Сербією через запровадження документів та зміну номерних знаків не була випадковістю, але шукати у діях Вучича чи Курті рф-слід не варто. Це сталося через політику Приштини, яка вперто веде курс на створення власної державності та небажання Белграда йти на компромісні угоди, коли це треба робити. 

Слід росіян був помітний неозброєним оком, коли 31 липня конфлікт почав розгорятися у соціальних мережах, зокрема Телеграм та Фейсбук. В пабліках росіян та сербів почалася з’являлася неперевірена інформація щодо дій поліції, сербської армії, застосування зброї та про поранених. Писали і про те, що сербська армія начебто перейшла адміністративний кордон із Косово та готується застосувати зброю для захисту косівських сербів. Подібна дезінформація мала підігріти сербське Інтернет-суспільство та змусити його діяти більш активніше. Зокрема, вийти на вулиці та тиснути на владу, аби Вучич віддав наказ армії зайти в Косово. Цього не сталося, але проросійські Телеграм-канали та Фб-групи продовжують нагнітати ситуацію, поширюючи і надалі неправду про стан справ між Сербією і Косово.

Воєнному злочинцю путіну ескалація на Балканах є не просто вигідною, а необхідною. І чим масштабним буде конфлікт і чим він глибше проникатиме до країн регіону, тим краще буде для кремля. По-іншому розконцентрувати увагу міжнародної спільноти у рф не виходить. В росії розуміють, що ввести власні війська чи ОДКБ наразі неможливе, бо потрібно утримувати військовослужбовців та інфраструктуру, що обходиться досить дорого. Про цей аспект наче спеціально “забуває” представник боснійських сербів у Президії БіГ Мілорад Додик, який погрожує  Брюсселю вивести Республіку Сербську зі складу Боснії і Герцеговини, посилаючись на підтримку москви. Александар Вучич веде себе більше обережно, хоча дозволяє собі постійно критикувати політику ЄС щодо Косова і Сербії в цілому. Сербський президент однозначно зважає на присутність міжнародних сил КФОР у Косово, які знаходяться там з 1999 р. для забезпечення миру і безпеки. Додик, на відміну від свого сербського колеги, присутність військово-політичної місії EUFOR в Боснії і Герцеговині ігнорує повністю, тому Республіка Сербська давно перетворилася на ще одне вогнище нестабільності на Балканах. На ці слабкі місця робить ставку владімір путін, прагнучи відкрити так званий балканський фронт. 

Поки що він робить це за допомогою проросійських медіа та інформаційних ресурсів, мережа яких у регіоні є розгалуженою. Це дозволяє кремлю контролювати суспільні настрої у суспільствах, робити потрібні пропагандистські вкиди, провокувати, коли це вигідно. Як це спостерігалося у випадку із Косово наприкінці липня цього року. Не варто забувати і про низку неурядових громадських організацій та навчальних закладів, культурних інституцій, створених рф у балканських країнах, які також поширюють риторику, вигідну кремлю. Варто пам’ятати і про те, що дипломатичні місії росії у регіоні теж виступають учасниками гібридних війн. Якщо Україна у Косово не має жодного дипломатичного представництва, то рф у Приштині відкрила Російське представництво, хоча визнання самопроголошеної республіки не відбулося. 

У подальшому проросійські наративи у балканських ЗМІ посилюватимуться, бо Косово і Сербія не змогли домовитися про компромісне рішення щодо документів і номерних знаків на зустрічі у Брюсселі 18 серпня. Як і передбачалося, представники Белграда і Приштини не чують один одного. Не дивлячись на відсутність позитивного результату, Брюссель і Вашингтон продовжують робити заяви про те, що сподіваються врегулювати конфлікт. У цей час Вучич на зустрічі із косівськими сербами сказав, що не допустить чергових антисербських кампаній у Косово. Курті ще до поїздки до Брюсселю, а також після неї заявив, що косівські серби будуть отримувати документи на контрольно-пропускних пунктах при виїзді чи в’їзді до Косова. Тобто, кожна із сторін залишилася стояти на своїх позиціях. І це на фоні того, що військовослужбовці КФОР посилили контроль за ситуацією біля адміністративного контролю Сербії і Косова.

У даній ситуації потрібні рішучі кроки з боку Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки, які перестануть сподіватися, що Сербія добровільно відмовиться від Косова. І Брюссель, і Вашингтон мають чітко заявити Белграда, що тільки очікують від нього визнання незалежності Косова. Цей факт мають прийняти і сербське керівництво, і суспільство, яке постійно живиться міфом про Косово. Відкотити назад і скасувати відокремлення Косова вже неможливо. Перехід частково визнаної республіки під повний контроль Белграда моментально спровокує нову війну, яка стане скринькою Пандори для всього регіону. Може здетонувати в Косово, Сербії, Боснії і Герцеговині. Сусідні країни – Північна Македонія, Албанія, Хорватія – члени Північноатлантичного альянсу, опосередковано стануть учасницями нових конфліктів, які будуть розгортатися на їхніх кордонах. 

Зберігати і надалі ситуацію невизначеності, сподіваючись, що Белград і Приштина між собою домовляться, Брюссель не може. Конфлікт заморожений, час від час відбуваються нові спалахи ескалації, але поки їхнє розгорання до повномасштабної пожежі не видається можливим. Аби позбавити путіна та його балканських сателітів поля для діяльності, ЄС і США мають твердо визначитися із тим, чи бути Косово незалежним у всіх сенсах, чи залишатися у статусі лімбо. Інших варіантів розібратися із прикордонними інцидентами, які загострюють ситуацію у сербському та албанському суспільствах, нереально. Але міжнародна спільнота зараз немає твердої позиції щодо Косова та його відносин із Сербією. Політика “закритих очей” та ігнорування того, що сторони Діалогу про нормалізацію не бажають мати нормальні зв’язки між собою і вирішити за столом перемовин існуючі проблеми, призвели до створення замороження небезпечного вогнища. Пропагандистська машина рф це вдало використовує на свою користь і розхитує зсередини регіон, перевіряючи міцність двосторонніх балканських зв’язків та реакцію ЄС та США на пряме втручання росії у внутрішні суперечки Сербії та Косова.