«Стріла-10»(індекс ГРАУ — 9К35, за класифікацією НАТО — SA-13 Gopher) – зенітний ракетний комплекс малого радіусу дії, призначений для безпосереднього прикриття підрозділів та частин сухопутних військ та малих об’єктів військового та громадянського призначення від низьколетящих літальних апаратів(літаків, вертольотів, крилатих ракет та безпілотних літальних апаратів) при їх візуальній видимості.

Історія створення

На початку 60-х років постало питання про захист мотострілкових та танкових військ від низьколетящих засобів враження. Конструктори запропонували розробити переносний зенітний ракетний комплекс «Стріла-2», однак цей проект був ризикований і для того щоб застрахувати війська від можливого провалу 25.07.1960 року, постановою Ради міністрів СРСР, було розпочато розробку комплексі ПЗРК «Стріла-2» та самохідного ЗРК «Стріла-1». Але в результаті обидва комплекси були розроблені і були майже схожими за характеристиками, тому було прийнято рішення розширити характеристики комплексу «Стріла-1» по зоні враження та встановити його на колісному шасі. Такий комплекс був розроблений до 1968 року і після випробування, постановою Ради міністрів СРСР від 25.04.1968, його було прийнято на озброєння. Однак вже через рік, постановою від 24.07.1969, було прийнято рішення розробляти новий комплекс «Стріла-10СВ», шляхом модернізації ЗРК «Стріла-1». За цією постановою новий ЗРК повинен був мати зону враження по маневруючи цілях з перевантаженнями 3-5 одиниць 800 – 5000м по похилій траєкторії, 25 – 3000м по висоті та до 3000м по параметру. Максимальна швидкість цілей на зустрічних курсах до 415м/с, навздогін – до 310м/с, з вірогідністю враження, при відсутності організованих перешкод, 0,5 – 0,6. Також він повинен мати змогу використовувати ракети комплексу «Стріла-1», бути авіатранспортабельним, плаваючим, і обстрілювати цілі в будь-якому напрямку, в різноманітній фоновій обстановці з місця, коротких зупинок, на плаву та в русі. В розробці комплексу прийняли участь: Конструкторське бюро точного машинобудування, Центральне конструкторське бюро «Геофізика», НДІ електронних приладів,  Харківський тракторний завод, Саратовський агрегатний завод та НДІ «Поиск». З січня 1973 по травень 1974 новий ЗРК проходив випробування на Донгузському полігоні, під час яких були знайдень певні недоліки, після усунення яких і повторного випробування в 1976 році комплекс було прийнято на озброєння.

Склад комплексу

Комплекс складається з бойових засобів та засобів технічного обслуговування.

Склад бойових засобів комплексу:

• бойова машина 9А35;
• бойова машина 9А34;
• зенітна керована ракета (ЗКР) 9М37

Склад засобів технічного забезпечення:

• машина технічного обслуговування (МТО) 9В915;
• система зовнішнього електроживлення 9И111;
• контрольно-перевірочна машина (КПМ) 9В839М.

Основою комплексу є бойова машина 9А34 яка виконана на плаваючому та авіатранспортабельному шасі МТЛБ. Вона включає пускову установку з електроприводами та 4 ЗКР в ТПК, апаратуру оцінки зони(АОЗ) 9С86, апаратуру визначення державної приналежності, оптичні засоби виявлення та прицілювання, що забезпечує передпускову підготовку ракети в ручному та автоматичному режимах, їх аварійний пуск та можливість навчання розрахунків. Бойова машина 9А35 також має пасивний радіопеленгатор 9С19.

ЗКР 9М37 – твердопаливна одноступінчата ракета з двоканальною ГСН. ГСН має інфрачервоний та резервний фотоконтрастний режим наведення.  Бойова частина масою 3кг має контактний та неконтактний підривачі.

Модифікації

«Стріла-10М» (9К35М)

В модернізований комплекс було введено нову ЗКР 9М37М з новою ГСН, яка обирає ціль за характеристиками її траєкторії, що значно знизило ефективність теплових пасток.

«Стріла-10М2» (9К35М2)

Була розроблена до кінця 70-х в зв’язку з необхідністю збільшення ступеню автоматизації роботи комплексу. Док комплексу було введено прилад автоматичного отримання цілевказань від батарейного пункту АУ – 12М, пункту управління начальник ППО, або від РЛС виявлення. Також по бокам машини було встановлено поплавки з пінополіуретаном, для можливості подолання водних перешкод з повним боєкомплектом. Комплекс було прийнято на озброєння в 1981 році.

«Стріла-10М3» (9К35М3)

Бойові машини 9А34М3 та 9А35М3 мають новий оптичний візир з двома каналами зі змінним полем зору та кратністю збільшення, а також покращену апаратуру запуску ЗКР, яка позволяла виконувати більш надійне захоплення цілі ГСН ракети. Також нова модифікація включає нову ЗКР 9М333, що має допрацьований двигун та контейнер, а також нову ГСН з трьома приймачами різних діапазонах: фотоконтрастний, інфрачервоний та завадний, що значно підвищило завадо захищеність комплексу. Новий автопілот забезпечує більш стійку роботу ГСН і контуру керування ЗКР. Новий неконтактний підривач підвищив ефективність знищення малорозмірних цілей. Також маса бойової частини була збільшена до 5кг. Нова модифікація була прийнята на озброєння в 1989 році.

ТТХ

ЗРК «Стріла-10» стоїть на озброєнні зенітних ракетно – артилерійських дивізіонів механізованих та танкових бригад Сухопутних війська Збройних Сил України.