Популярні
Європейський парламент 25 листопада 2025 року офіційно схвалив EDIP — програму європейської оборонної промисловості, відкривши шлях до тіснішої інтеграції України в оборонно-промисловий комплекс Європи. Ще на етапі розробки програми Європейською комісією було зрозуміло, що досвід України суттєво вплине на формування військової доктрини європейських країн. У епізоді проєкту «Зброя» спільно з Українською радою зброярів Ольга Хорошилова — координаторка сектору «Оборонна промисловість» Ukraine Facility Platform детальніше розповідає про те, як український ОПК інтегрується або буде інтегруватися в Європейський Союз та його механізми, на яких умовах Україна може брати участь у програмах SAFE та EDIP, а також що оборонна промисловість країн Європи може перейняти від України і що Україна може запропонувати Європі.
Програма європейської оборонної промисловості — це формальне закріплення стратегії на законодавчому рівні, яка запроваджує можливість фінансування спільних проєктів з Україною, інструмент підтримки, який допомагає українським підприємствам легше інтегруватися в оборонно-промисловий комплекс Європи і започатковувати взаємовигідне співробітництво, щоб закрити прогалини, які європейці виявили у власній структурі і архітектурі оборонки. Програма передбачає 1,5 млрд євро грантів на період 2025–2027 років. Та, як правило, говорить Ольга Хорошилова, європейці не розповідають, на що саме підуть кошти. У таких випадках вони говорять про напрямки, куди планують їх витрачати. Основні — це заповнення тих прогалин, які виявили.
«Є проблема з ланцюжками постачання, критична залежність від окремих країн. Європейський ринок залишається фрагментованим. Вони усвідомлюють, що це глибока історична проблема: протягом десятиліть кожна країна підтримувала власного національного виробника. Саме тому зараз намагаються створити інструменти, які б підштовхували європейські уряди й виробників до більшої співпраці та спільних закупівель, замість того щоб закуповувати лише у своїх», — каже Ольга Хорошилова.
Більша частина співпраці у цьому проєкті — це напрацювання Міністерства оборони. Тож найближчими місяцями можна очікувати нові подробиці від Міноборони та Європейської комісії. Водночас, якщо говорити про гроші, то і в програмі EDIP, і в оборонній ініціативі SAFE намагаються створити дуже гнучку рамку, яка дозволяє країнам-членам максимально вигідно для себе використати гроші.
«Вони кажуть: ми не хочемо обмежувати — можна робити прямі інвестиції та отримувати гранти. Це можуть бути спільні закупівлі однієї країни чи групи країн. Існують критерії щодо кількості країн для участі: більше двох — за SAFE, більше трьох–чотирьох, залежно від випадку — за EDIP», — пояснює Ольга Хорошилова.
Оскільки Україна не є членом ЄС, в межах ініціативи SAFE, то не може взяти кредит. Але у всьому іншому Україна, вперше в історії, повністю прирівняна в правах щодо участі у закупівлях, до компаній з Європейського Союзу. Це вирішує декілька проблем для країн Європейського Союзу, зазначає Ольга Хорошилова. Йдеться зокрема про проблему з ланцюжками постачання, критичну залежність від окремих країн, європейський ринок залишається фрагментованим.
SAFE — це одна з перших ініціатив, яка базувалася на Білій книзі «Готовність Європи 2030». Вона мала пришвидшити дефрагментацію європейського ринку та упорядкувати закупівлі оборонної промисловості. Основна ідея полягає в тому, що у країн-членів є достатньо фінансування для виконання нових зобов’язань, закріплених на останньому саміті НАТО. Наприклад, 5% від ВВП має використовуватися на оборону та забезпечення безпеки, і з цієї суми приблизно 3,5% мають йти саме на оборонні закупівлі. Водночас, є ще інші зобов’язання, які можуть бути непублічні. Саме тому ЄС почав співпрацювати з НАТО досить тісно, щоб зрозуміти, які очікування і зобов’язання щодо підтримання спроможностей існують і яким чином їх можна закрити, пояснює Ольга Хорошилова.
«Не всі країни мають достатньо грошей, щоб виконати зобов’язання, наприклад, 5%. Тому Єврокомісія запропонувала кредити на пільгових умовах для спільних закупівель. Є критерії для доступу: 65% компонентів мають походити з ЄС, Норвегії, Ліхтенштейну, Ісландії або України, решта — 35% — з третіх країн. Головний офіс має бути зареєстрований у цих країнах. Є також технічні вимоги до субпідрядників», — розповідає Ольга Хорошилова.
Такий підхід допомагає примусити європейські держави закуповувати більше разом та прибрати залежність від третіх країн. Звісно, прямо про це ніхто не каже, але коли йдеться про треті країни, то йдеться про США та Китай. І тому програма SAFE пропонує гроші за вигідною ставкою, але необхідно співпрацювати.
Деякі країни відмовилися через високий борг або обмеження казначейств, інші взяли менше через обмеження щодо рівня державного боргу. Деякі вийшли на ринок за кращими кредитними умовами, тож фінансово це їм не цікаво. Проте навіть ті, що не брали кредити під SAFE — інформація про це опублікована на їхніх сайтах — можуть брати участь у спільних закупівлях, що дозволяє скористатися спрощеною системою закупівель.
«ЄС залежить від Китаю, і якщо Україна запропонує компоненти як альтернативу китайським, українські компоненти можуть фінансуватися через SAFE. Українські компанії, співпрацюючи з європейськими партнерами, могли б заповнити частину, яка перевищує 65% європейських компонентів, і запропонувати конкурентні умови. Таким чином, навіть як субпідрядники, українські виробники могли б отримати фінансування програми SAFE. Це важливий момент на рівні B2B: пропонувати не готові вироби, а саме компоненти», — пояснює експертка.
Спільні закупівлі суттєво змінюють європейський підхід, каже Ольга Хорошилова. Так, стратегічно це долає фрагментацію, адже Європейський Союз прямо каже: щоб скористатися кредитом, закуповувати треба разом. Це означає, що з’явиться більше країн, які купуватимуть одну й ту саму систему озброєння.
«У такий спосіб вони прагнуть уніфікувати озброєння всього Євросоюзу. З економічної точки зору, що більший обсяг замовлення, то сильніше спрацьовує так званий economy of scale — заощадження завдяки великому обсягу закупівлі. І тому стандартизація та намагання трохи підштовхнути країни до того, щоб вони більше закуповували разом, — це справді сильна стратегічна ініціатива», — каже Хорошилова.
В такий спосіб відбувається уніфікація і всього озброєння для НАТО. Європейці розуміють, що Україна може входити в довгий конфлікт. Навіть якщо він матиме певні паузи, загроза нікуди повністю не зникає. Тому, на їхню думку, варто відійти від підходу, коли замовлення розміщують щоразу окремо. Адже в оборонці завжди було так: закупівельна агенція приходить і дуже довго формує специфікацію, потім так само довго проводить тендери. І на момент, коли вони нарешті отримують першу платформу, вона вже встигає застаріти.
«Саме тому вони хочуть перевести основні виробничі лінії, особливо щодо критичних засобів, на так звану концепцію always warm, тобто «завжди працює», «завжди тепла». Щоб це відбувалося, потрібно розміщувати достатньо великі замовлення, адже оборонні компанії працюють лише тоді, коли є замовлення: під них мобілізують кошти, людей і виробничі потужності», — каже Ольга Хорошилова.
З дронами це видно особливо чітко – вони постійно змінюються, постійно модернізуються, і цикл інновацій настільки короткий, що забивати ними склади зараз не має сенсу. Та ефективність цієї стратегії, звісно, буде залежати від того, як її імплементують. І оскільки Європейська комісія не має власних повноважень у сфері оборони та безпеки, вона залежить від того, як країни-члени будуть це імплементувати.
Країни Європи до війни зосереджувалися на тривалих розробках досконалих рішень. Україна ж швидко прототипує розробки й одразу запускає їх на фронт для доопрацювання в реальних умовах. Ольга Хорошилова зазначає, що швидкість, з якою європейці перейматимуть український досвід, залежить від них самих: дехто відчуває війну далекою, тоді як партнери, залучені з самого початку війни, з 2014 року, добре розуміють тактику України. Проблема лише в тому, наскільки їхні законодавства дозволяють оперативно застосовувати цей досвід.
«Представник закупівельного органу однієї з європейських країн казав: “Ми б дуже хотіли працювати так само швидко й ефективно, як ви, але в нас є десятирічний план, який майже не змінюється. Він базується на оборонній стратегії, яка поки що також не переглядалася», — наводить приклад Ольга Хорошилова.
Водночас Велика Британія на початку цього року здійснила повномасштабний перегляд своєї оборонної стратегії. У ньому були враховані уроки, отримані з досвіду України. Там є окремий пласт, присвячений автономній боротьбі та засобам. Також нещодавно було оголошено про новий проєкт із Великою Британією, першим пілотним етапом якого стало спільне виробництво перехоплювачів «Октопус». Це може стати хорошим початком для більш активної співпраці.
«Для нас навчити європейців робити те, що робимо ми, — це також важливо. Але разом із ними ми можемо вдосконалювати ці рішення й рухатися до того, що називається co-development та доведення технологій до зрілого рівня», — зазначає фахівчиня.
Спільні міжурядові кроки є тим поштовхом, який потрібен багатьом компаніям у країнах-членах ЄС та в самій Великій Британії. Тому співпраця, що дає Україні можливість глибше брати участь у спільних розробках, дозволяє брати участь не лише в інтеграції та випробуваннях, а й у виробництві більш технологічно складних систем.
«Оборонні компанії скрізь дуже зарегульовані, і без «зеленого світла» від свого Міністерства оборони мало хто може навіть вести переговори. Зараз більшість уже активна — вони отримали це зелене світло, але саме державне регулювання і діяльність нашого Міністерства оборони залишаються надзвичайно важливими. Щоб усі процеси відбувалися легально, координація була ефективною, а співпраця з міжнародними партнерами — безпечною», — каже Хорошилова.
Крім того, Україна загалом має напрацювання по зв’язку, виробляє оптику, композитні матеріали. Є така кількість українських виробників, які намагаються знайти дешевшу альтернативу карбону.
Різні європейські країни по-різному готові приймати Україну до європейського ОПК, зазначає Ольга Хорошилова. Приклад «Октопуса» демонструє готовність британців, а Данія фактично створила систему підтримки ОПК для українців, дозволяючи компаніям повністю мігрувати та розвивати бізнес у країні.
Українські виробники готові до співпраці, але, за словами Ольги Хорошилової, багато хто не усвідомлює ризиків, пов’язаних із створенням СП за кордоном або передачею технологій.
«У нас, на жаль, існує правовий нігілізм і легковажне ставлення до захисту прав інтелектуальної власності та технологій, що певною мірою виправдано: по-перше, в країні відсутня відповідна культура, а по-друге, технології змінюються так швидко, що всі зосереджені на створенні нового, а не на захисті. Але стратегічно, навіть з точки зору підприємства, важливо думати наперед», — каже Ольга Хорошилова.
Хорошилова пояснює, що робота українського виробництва за кордоном дозволяє продавати продукцію в ЄС за спрощеними правилами, кодифікувати її за стандартами НАТО та постачати до країн НАТО. Водночас треба враховувати експортний контроль і національне законодавство, яке змінює правила продажу залежно від загрози національній безпеці.
Європейці сьогодні вважають, що Україна стоїть на зламі технологічної революції повністю: і в озброєнні, і у веденні війни. Вони розуміють, що Сили оборони України повністю відійшли від колишньої військової доктрини. І те, що роблять українці зараз, не лише про озброєння, це про тактичне використання. Про те, що та інформація, яку зараз отримують на полі бою, є безцінною з точки зору того, що робити зараз з озброєнням.
«Щоб здобути військову перевагу, нам потрібен технологічний стрибок. На початку повномасштабної війни ми мали перевагу над Росією по безпілотниках, далі за деякими позиціями наздоганяємо або йдемо поруч. Росіяни в автократичному стилі швидко виробляють усе, не зважаючи на витрати чи соціальний фонд. У нас же, навіть під час воєнного стану, діє демократія з певними обмеженнями. Тому наша основна перевага — розробляти новий технологічний виток, випереджаючи росіян», — пояснює Ольга Хорошилова.
Росіяни ж прагнуть збільшувати дальність КАБів, збільшувати маневреність БПЛА. Тому для того, щоб українська армія могла протистояти далі і підтримувати певну стратегію стримування, слід розуміти, чим Сили оборони будуть стримувати, по-перше. І, по-друге, як технологічно можна переважати на полі бою. І вже для цього, пояснює експертка, потрібний R&D. R&D мають бути не ситуативні, як швидка відповідь на проблему. Україні потрібно робити R&D, в ідеалі разом з європейцями, з їхніми військовими лабораторіями, тому що в кожного Міністерства оборони є свої закриті лабораторії, які займаються розвитком зброї майбутнього.
Із 1,5 млрд євро для України передбачено 300 млн євро. Як і на що саме будуть розподілятися ці кошти, вирішуватимуть уже в процесі імплементації. За програмою SAFE розподіл грошей базується на заявках. Кожна держава визначає для себе, скільки коштів їй потрібно, обґрунтовує, чому і на що саме. В програмі EDIP остаточний механізм розподілу коштів буде визначатися в процесі, тому що він тільки проголосований.
«Що стосується тих 300 мільйонів, які виділені для України, то дуже багато залежатиме від того, що наше Міністерство оборони вважатиме пріоритетним. Нам запропонували багато різних варіантів, але 300 мільйонів — це, по суті, сума, якої не вистачить, щоб профінансувати всі можливі напрями», — каже Ольга Хорошилова.
Також у цих 300 мільйонах прямо прописана підтримка R&D, що надзвичайно важливо, каже Ольга Хорошилова. Українська система R&D ще пострадянська, застаріла і обмежує можливість держави швидко фінансувати інноваційні проєкти. Навіть якщо держава хотіла б підтримувати R&D, вона не може цього робити просто так. Щоб фінансування стало можливим, систему треба значно оживити, наблизивши її до темпів, з якими відбуваються інновації.
Багато компаній можуть подавати заявки на фінансування R&D, але міністерства оборони та закупівельні агенції визначають державні пріоритети. За SAFE скасовано багато обмежень на тендери та закупівлі у ЄС, щоб процес був швидшим, простішим і більш конфіденційним. Єврокомісія надає повну свободу вибору, як проводити закупівлі.
Частина європейських країн справді готова до того, щоб змінювати підходи в ОПК. Ольга Хорошилова відзначає нордичні країни, країни Балтії, Велику Британію. Та говорить, що вони готові міняти свої воєнні доктрини.
«Усвідомлення приходить до всіх по-різному. Старий підхід до ведення бойових дій укорінився десятиліттями: його навчають у військових університетах і академіях, і багато генералів виросли на цих принципах. Міняти спосіб мислення дуже важко. Найкраще, що ми можемо робити як Україна, — показувати більше, проводити демонстрації та навчання», — наголошує Хорошилова.
В умовах війни Україні необхідно пріоритезувати свої дії, зазначає Ольга Хорошилова. Але якщо Україна хоче впливати на думку партнерів, їх треба більше залучати до тих проєктів і показувати українські напрацювання. Важливо, щоб Європа усвідомила: війна змінилася і більше не буде такою, як раніше. Велика Британія будує свої Збройні сили, орієнтуючись на експедиційні війська — зовсім інша стратегія та тактика. Тому, переймаючи досвід партнерів чи ділячись своїм, слід враховувати історичні та географічні особливості їхнього мислення.
За умовами програми EDIP підтримується будь-яка співпраця, зокрема й у сфері ракетних розробок, і завдяки цьому європейці можуть підсилити Україну. Водночас ракетні програми надзвичайно засекречені, а технології — чутливі, тому ділитися ними складно як для українців, так і для європейців. Тут постає питання, чи здатна держава створити рамку через міжнародні угоди або спеціальні механізми, щоб співпраця між виробниками з Європи й України була безпечною для обох сторін. Додатково існує питання експортного контролю: отримати ліцензію на дрон чи бронетранспортер значно легше, ніж на передачу технологій з виробництва ракет.
«Також важливо розуміти, що будь-яка співпраця рано чи пізно приводить до експорту певної технології. Це може бути спільне виробництво з нуля, і тоді обидві компанії володіють технологією. Або хтось має довіряти іншій стороні і бути готовим розкривати свою технологію, але є інструменти, які захищають мої інтереси і технологія просто не піде гуляти десь по світу», — каже Ольга Хорошилова.
Підхід, коли Україна продає не лише зброю чи окрему технологію, а пропонує пакетне рішення, може стати одним із ефективних форматів співпраці з іншими країнами, вважає Ольга Хорошилова. За її словами, такий підхід здатен розв’язати низку проблем, з якими сьогодні стикаються європейські партнери.
«Багато європейських закупівельників скаржаться, що для України вони можуть закуповувати значно швидше, ніж для власних Збройних сил. Для України в них існує окремий, дуже короткий трек закупівель. Ургентні поставки, які вони роблять для нас, зазвичай не вписуються в стандартні процедури, за якими вони мають закуповувати для себе», — пояснює вона.
За словами Хорошилової, у Британії закупівля певного засобу для власних потреб може тривати до десяти років, тоді як для України постачання в межах міжнародної допомоги відбувається за пів року або швидше. Старі процедури, створені для запобігання корупції та забезпечення прозорості, часто призводять до того, що на момент завершення формальностей продукт уже втрачає актуальність.
«Тому європейці зараз дивляться на те, що робимо ми, і кажуть: нам потрібно знайти цю золоту середину», — зазначає експертка.
За її словами, ідея пакетних рішень уже активно обговорюється в різних колах, адже країни Європи дедалі чіткіше усвідомлюють: їхня проблема полягає не стільки в самих платформах, скільки у спроможностях. А спроможність — це не окремий зразок озброєння, а комплекс різних компонентів, які разом забезпечують необхідний результат.
«Для них важливо отримати рішення, яких поки що немає. Я не знаю, чи Україна вже запропонувала такі рішення, але було б добре, якби ми це зробили. Це могло би суттєво спростити для них питання закупівель», — каже Хорошилова.
Ольга Хорошилова пояснює, чому європейські країни наразі не купують українські дрони у великих обсягах: їх складно зберігати через швидкий цикл оновлення технологій. Невеликі закупівлі для навчання можливі, але потребують постійного перенавчання персоналу. Тому логічніше говорити не про продаж окремих систем, а про створення спеціального юридичного механізму — наприклад, у межах SAFE або EDIP, через контракти на послуги чи міждержавні меморандуми про військово-технічне співробітництво.
«Ідея полягає в тому, щоб ми брали на себе повну побудову спроможності: навчання, постійне тренування, забезпечення всіх елементів цієї системи. Та ж “стіна дронів” — це ж не лише дрони, а й засоби спостереження, радіолокаційні системи та багато іншого», — пояснює вона.
Україна, за її словами, могла б передавати партнерам свій практичний досвід, показувати, що саме працює, а також пропонувати постійно модернізовані рішення та донавчання в межах такого пакету. Водночас ключовим залишається питання відповідальності та ролей — чи зможуть це організувати приватні компанії, чи потрібне залучення держави.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
