Популярні
Українська Рада зброярів розпочала роботу у лютому цього року як об’єднання, покликане консолідувати приватний оборонно-промисловий сектор та представляти його інтереси на державному і міжнародному рівнях. Виконавчий директор асоціації Ігор Федірко розповів «Мілітарному» про роль та задачі Ради, а також успіхи та плани української оборонної промисловості.
Ідея створення Ради була запозичена з досвіду європейських партнерів, національна оборонна промисловість яких консолідована в асоціації.
«Під час візитів за кордон ми бачили, що навпроти нас завжди сидить одна асоціація, яка представляє всю оборонну індустрію країни — у Данії це DI, у Німеччині — BDI, у Франції — GICAT. В Україні ж таких асоціацій було багато, тому ми створили “асоціацію асоціацій”», — пояснив Федірко.
До складу Ради зброярів увійшли шість галузевих асоціацій і один венчурний фонд:
На базі Ради було створено інвестиційний клуб, покликаний створити можливості для українських компаній та налагодити зв’язок з інвесторами як усередині країни, так і за кордоном. На сьогодні до нього долучились 16 фондів, що розвивають технології у партнерстві з українськими компаніями.
Рада зброярів має стати мостом між інвесторами, державою та міжнародними партнерами, який сприяє створенню спільних виробництв і готує українські компанії до участі у проєктах Build with Ukraine та контрольованого експорту.
Хоча Рада об’єднує лише приватні компанії (державний сектор представлений «Укроборонпромом»), співпраця з державою триває в межах спільного бренду «Зброя», ініційованого Міністерством оборони та Офісом Президента.
«Цей бренд створений, щоб об’єднати державний і приватний ОПК, представляти Україну єдиним фронтом на міжнародних виставках. Якщо раніше приватні й державні компанії стояли на різних стендах, то тепер — під єдиною вивіскою», — підкреслив Федірко.
Єдиний стенд під брендом «Зброя» уже дебютував на виставках MSPO (Польща) та DALO (Данія) цьогоріч.
Перш за все, виконавчий директор Ради зброярів відзначає загальне зростання виробничих спроможностей в оборонній сфері, що є важливим досягненням в умовах безперервних ударів ворога по українським тилам.
«Ми з вами зараз можемо говорити про те, що в нас є виробники-мільйонники, як ми їх називаємо. Тобто, наприклад, якщо беремо FPV-дрони, то це підприємства, які зараз можуть виробляти більш ніж півтора мільйонів FPV-дронів на рік, і в нас таке підприємство не одне», – каже Федірко.
За таких умов, головною проблемою є завантаження цих потужностей, оскільки їх контрактування вимагає більше коштів ніж є у держбюджеті.
У 2025 році українська промисловість впевнено залишається самодостатньою у сфері виробництва безпілотних систем. Це ударні та розвідувальні безпілотники, далекобійні системи та наземні роботизовані комплекси.
Оборонна промисловість поступово локалізовує ключові компоненти далекобійних дронів, аби забезпечити незалежність та кращу стабільність їх масового випуску. Підприємства вже освоїли випуск твердопаливних прискорювачів для старту дронів без катапульти та злітної смуги. Також було налагоджено випуск електроніки та двигунів внутрішнього згорання.
«Виробництво [двигунів] для діпстрайків в тій кількості, яка нам зараз потрібна, ще немає. Але ми вже починаємо їх робити. В нас є як мінімум дві компанії, які повністю роблять для своїх діпстрайків двигуни. Тобто це лиття під тиском, гальваніка, абсолютно все роблять самі», – додає він.
Україна також самостійно себе забезпечує системами радіоелектронної розвідки та засобами протидії, включно з системами тактичного рівня.
Також Федірко відзначив просування у сфері радіолокаційних систем — сьогодні працює щонайменше дві-три компанії, які виготовляють радари. Зокрема, активно розвивається напрямок малих такичних РЛС, які використовуються екіпажами дронів-перехоплювачів для виявлення цілей у небі. Поки що не йдеться про створення повноцінної заміни ізраїльським тактичним радарам RADA, які є ймовірно кращими у своїй ніші на сьогоднішній день. Проте вони значно дешевші за ізраїльський виріб, цінник на який сягає мільйону доларів за одиницю.
Оборонна промисловість поки що не має прогресу у розробці власного зенітного комплексу. Головними причинами виконавчий директор Ради зброярів називає відсутність власних головок самонаведення для ракет-перехоплювачів та перерорієнтування бюджету на виробництво дронів-перехоплювачів. Останні краще підходять для протидії масованим дроновим атакам, доповнюючи класичні системи ППО.
Втім, зенітні війська озброюють не одними дронами. Зникаючі запаси ракет до радянських комплексів, зокрема «Бук-М1», компенсуються через інтеграцію західних ракет в рамках проєкту «FrankenSAM».
Також оборонна промисловість розробила проєкт модернізації древніх авіаційних ракет «повітря-повітря» Р-60КМ. Значні запаси ракет 1960-х років модернізуються для пусків з наземних установок. Їх стара електроніка замінюється на цифрову, а стара теплова головка самонаведення доопрацьовується — деякі компанії досягли майже десятикратного поліпшення чутливості датчиків.
Федірко визнає, що за давністю років Р-60 є радше сміттям, ніж зброєю, та після ремонту і модернізації їх можливостей більш ніж достатньо для посилення наземної протиповітряної оборони від дронів та крилатих ракет.
«Вони на складах є, і в пострадянських країнах також ще щось є. Це тупіковий шлях розвитку, але у нас немає зараз можливості і спроможності створити абсолютно нову ракету. Дуже дешево відновлюємо щось старе і використовуємо», — каже він.
Запаси таких ракет значні, але все ж обмежені. За умови щоденних пусків по 800 російських дронів, кількості ракет, які може дістати держава закордоном, вистачило б на місяць, вважає Федірко.
Натомість держава вкладає ресурси у масштабування виробництва швидкісних дронів-перехоплювачів, які краще підходять для масового виробництва та можуть системно протидіяти російським далекобійним БпЛА.
Чимось схожа ситуація і у сфері засобів ракетного удару. Україна вливає ресурси у масштабування виробництва далекобійних дронів для ураження тилових об’єктів РФ, а також дронів середньої дальності — відносно нового напрямку для ударів по прифронтовим цілям на глибину до 200 кілометрів.
Щодо виробництва крилатих ракет, то «Нептун» та його далекобійна версія є складним та дорогим виробом, що не дозволяє швидко наростити їх випуск. Потужності з виробництва цих ракет «забиті» на рік вперед, та водночас пріоритет віддається іншим масовим зразкам. Крилата ракета FP-5 «Фламінго» потребує дофінансування для доопрацювання. Федірко підтвердив заявлену виробником спроможність виробляти 7 ракет на день, але масовість залежить від стабільного фінансування.
На сьогоднішній день в Україні діє одразу приватних п’ять виробників легкої бронетехніки, які конкрурують між собою у виробництві бронеавтомобілей різних типів. До вже відомих «Практики» та «Української бронетехніки» за останні роки доєднався «Inguar» з машиною на власному шасі та «УкрАрмоТех». П’ятим став канадський виробник Roshel, налагодивши місцевий випуск бронемашин Senator.
«Всі [документи] підписано і, наскільки я знаю, перші машини вже йдуть в збірку», — каже виконавчий директор Ради зброярів, уточнюючи етап розвитку українських потужностей компанії Roshel.
Висока конкурентність у цій сфері разом з кращими пропозиціями також породила зоопарк бронетехніки, що не уніфікована по запчастинам. П’ять автомобілей від п’яти різних компаній майже не мають взаємозамінних деталей, що критично ускладнює їх обслуговування на фронті.
У наступному році цей ринок може зіткнутись зі спадом попиту через зміни на фронті. Федірко очікує, що з появою НРК роль легкоброньованої техніки буде зменшуватися і закупівельна спроможність країни або виділення коштів на цей сектор також буде змінюватися. Дрони поступово заміщують бронетехніку місіях прифронтової логістики, як оптимальніше рішення для роботи в так званих «кіллзонах» — зоні глибиною у декілька кілометрів між передовими позиціями та тилом, яка насичена ворожими ударними дронами.
Робочим рішенням дронової проблеми могло б стати створення важкого високо захищеного гусеничного бронетранспортера на танковому шасі назразок ізраїльського важкого БТР Namer. Однак наразі держава не розглядає цей напрямок промисловості.
Зарано говорити і про налагодження виробництва німецьких бойових машин піхоти KF41 Lynx, завод з виробництва яких планував звести Rheinmetal. Федірко вважає, що розвиток цієї історії слід розглядати вже як післявоєнний проєкт.
Ігор Федірко назвав українську «Богдану» найуспішнішим напрямком за останні роки. За останні роки ця артилерійська система отримала низку покращень: систему заряджання, балістичний калькулятор, бортовий радар для виміру швидкості польоту снаряду та систему геопозиціонування. Все це дозволило покращити влучність стрільби на 40%.
Українська промисловість вийшла на рівень щорічного виробництва понад 2 млн снарядів — ця цифра включає мінометні калібри та боєприпаси до ствольної артилерії 122-/152-/155-міліметрів. Якщо ж говорити виключно за снаряди до гаубиць та гармат, то обсяги виробництва оцінюються у 700–800 тисяч пострілів на рік.
Федірко розповів, що в частині виробництва боєприпасів до ствольної артилерії наразі йдеться про найпростіші вироби, у той час як випуск далекобійних пострілів неможливий без отримання належних ліцензій від іноземних компаній. Втім, він все одно високо оцінив співпрацю з європейськими «боєприпасними гігантами» KNDS та AMMO Group.
«Я вважаю, що KNDS і AMMO Group – це одні з найкращих речей, що взагалі стались з артилерією за роки незалежності в Україні», — каже він.
Також він згадав, що після початку російського вторгнення українська промисловість намагалась відродити виробництво високоточних артилерійських боєприпасів «Квітник», що керуються за лазерною підсвіткою. Планувалось налагодити їх випуск у калібрі 155-мм, однак проєкт не отримав розвитку.
Однією з проблем Федірко називає відсутність дешевої системи лазерної підсвітки, а закордонні аналоги, до прикладу, від Leonardo можуть коштувати близько 500 тисяч доларів за одну систему. Висока вартість та ризик втрати такої системи разом з дроном-носієм практично нівелює переваги від застосування таких боєприпасів.
Якщо прогнозовані виробничі потужності України на цей рік оцінювались у еквіваленті 35 млрд доларів від можливої виготовленої продукції, то на наступний рік стільки складатиме лише частка дронів та ракето-дронів. Ігор Федірко вважає, що наступного року потенціал оборонки сягне рекордних 50 млрд доларів. Головним питанням буде завантаження цих потужностей, яке потребуватиме більших коштів ніж будуть у бюджеті оборони. Головними джерелами фінансування розглядається відкриття оборонного експорту, залучення заморожених російських активів та «Данська модель» закупівель, коли контракти для Сил оборони в української промисловості вінансує іноземна держава.
Також Українська рада зброярів веде переговори з Агенством оборонних закупівель та Держспецзв’язком щодо створення перехідних контрактів між сплесками річного контрактування, які ліквідують щорічне «просідання» закупівель з грудня по лютий наступного року — причину трьохмісячних простоїв у виробництві.
Ігор Федірко прогнозує більше залучення наземних роботизованих комплексів до операцій та нарощення їх присутності на полі бою. Крім цього, активно розвиватиметься сфера безпілотних систем та дронів-перехоплювачів.
Пріоритетом держави буде нарощення виробництва засобів, які переносять віну на територію противника та забезпечують знищення ворожих оборонних підприємств і нафтогазової промисловості.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
