Деякі російські військовослужбовці та бійці Нацгвардії (“Росгаврадии”) відмовляються брати участь у війні з Україною, скільки їх невідомо, але рахунок йде на сотні або навіть тисячі.

За відсутності воєнного стану порушити проти них справу за невиконання наказу важко, тому командири тиснуть на своїх підлеглих інакше — умовляннями, погрозами та звільненнями.

На прикладі кількох військовослужбовців видання «Медиазона» показує, як це відбувається.

Скільки російських військовослужбовців відмовляються воювати в Україні — невідомо. Масові випадки іноді потрапляють у ЗМІ – наприклад, відомо про 60 військових з Пскова, майже 500 службовців “Росгвардії” з регіону на півдні Росії або про повернення додому 300 контрактників з військової бази до Південної Осетії, де служать як росіяни, так і та місцеві жителі.

Російський адвокат і колишній військовий прокурор Максим Гребенюк, який заснував проєкт «Военный омбудсмен», каже, що з 24 лютого до початку квітня він отримав близько 40 звернень із проханням розповісти про наслідки таких відмов.

А за останні тижні таких звернень побільшало «в рази». Але відмова військовослужбовця не завжди означає, що до нього прислухається начальство.

«Я вважаю, що військовий це той, хто має охороняти свою країну – саме країну, а не уряд, – каже інженер однієї із сибірських частин. — З Україною це якась марна трата особового складу, грошей, купа життів. У мене вже багато друзів зникло з радарів, якраз з початку лютого, як тільки почалися ці навчання на кордоні. Я дуже сподіваюся, що вони мені незабаром напишуть, бо страшно за них».

Він впевнений, що «ветеран спецоперації» — це «ганебне тавро» та «верх приниження», а сама війна з Україною — «приниження для всієї Росії». Але, можливо, він все одно скоро опиниться на цій війні.

Молода людина розповідає, що пішла служити за контрактом, коли не змогла достроково піти з військової кафедри одного з університетів — жартує, що трирічною угодою з Міноборони він вирішив «провчити самого себе».

Першого ж тижня війни командир опитав його та інших військовослужбовців з частини про бажання взяти участь у спеціальній операції.

Отримавши від багатьох негативну відповідь, попросив від цих солдатів написати рапорт про причину відмови. Надалі такі рапорти відмовникам доводилося писати щотижня.

«Після першої відмови почалися якісь з’ясування стосунків зі мною, приниження, — згадує російський військовий. — Ну, це в армії гаразд, я намагаюся як би це близько до серця не сприймати. Потім ще тиждень, ще одну відмову я написав. І втретє я написав, що повністю не готовий через свій стан здоров’я — я вже маю значні проблеми. Ну і все, після останнього рапорту мене викликали на бесіду, сказали, що тебе звільнятимуть за невиконання умов контракту».

На деякий час «все затихло», проте близько тижня тому частина прийшла телеграма від вищого штабу — про те, що цей військовий, незважаючи на відмову, все одно має вирушити в один із прикордонних регіонів.

«За словами людей досвідченіших, я їду у розпорядження свого прямого начальника, і переходу кордону не буде. Але знаючи, як усе це влаштовано в структурі збройних сил, я впевнений, що він буде. Звичайно, там я теж піду у відмову, а там уже й до кримінальної справи за дезертирство недалеко», — похмуро прогнозує російський військовий, якого відвезли потягом у бік кордону з Україною.

Погрози

«Приниження та образи», про які говорить військовий, — природна реакція для командира, який зіткнувся з відмовою виконувати розпорядження щодо участі у війні в Україні, пояснює адвокат Гребенюк.

За відсутності воєнного стану практично неможливо довести склад статті 332 КК (невиконання наказу), що передбачає наявність «істотних збитків» для порушення справи.

«Проблема в тому, що наказів про участь у бойових діях на закордонній території не існує, адже у нас не запроваджено воєнного стану, — пояснював Гребенюк «Медіазоні». — Військовослужбовців просто ставлять перед фактом — їдемо туди, відкриваємо там вогонь.

Їхню думку, готові вони чи не готові, запитують лише на стадії укомплектовування. Тим, хто каже, що готові, наказують. А той, хто не готовий, він наказ цей не отримує взагалі».

За словами Гребенюка, який спілкується з колишніми колегами з військової прокуратури, з 24 лютого досі не було порушено жодної справи за цією статтею. «Це дуже розкладає та демотивує армію, бо якщо справи не порушувати, то все просто розповзеться», — зауважує він.

За відсутності можливості покарати підлеглого в рамках Кримінального кодексу командири намагаються тиснути на відмовників за допомогою погроз та принижень.

«Товаришу полковнику, завантажте його завтра в БТР і вивезіть, зрозуміло? Завтра завантажити та вивезти, і мені доповісти! Можете зв’язати нахуй, можете так його, блядь, як кульок туди, нахуй, запхати! Вивезти, блядь, туди його! — так відреагував один із командирів на відмову одного військового знову вирушати на війну в Україні невдовзі після повернення звідти.

Командир звертається до іншого офіцера: «Вивезти його туди, а далі — куди хочеш! Хочеш у полон, блядь, хочеш у бій нахуй, хочеш – пиздуй назад додому нахуй. Завдання зрозуміле? Виконати!».

На записі цієї розмови командир називає російського військового, якого ще недавно хвалив за сміливість, «негідником», «боягузливою істотою», «козлиною», «сволоччю» та «тварю». «Че ти, нахуй, губи свої кривиш?» – Запитує він після довгого потоку образ.

Обзиваючи солдата, командир обіцяє повідомити батька військового, що його син — боягуз.

Іноді такі загрози виконуються. Житель одного з регіонів на півдні Росії розповів «Медіазоні», що виявив у своїй поштовій скриньці лист із військової частини, що розташована на Північному Кавказі. Такі ж листи лежали в інших ящиках у під’їзді — відправник просто змінював номери квартир на конвертах.

Лист був адресований його сусідові – батькові військовослужбовця. Текст говорив: «Ми, командири та офіцери виховних структур, командування військової частини змушені повідомити Вам наступне: коли інші військовослужбовці нашого полку зі зброєю в руках виконують свій військовий обов’язок, Ваш син не виправдав високе звання “Захисника Вітчизни”, самоусунувся від виконання службових обов’язків, відмовився (злякався) їхати на чергові навчання, тим самим недбало виконував свої службово-посадові обов’язки, став на шлях злочину, подавав поганий приклад товаришам по службі. Нам соромно за Вашого сина, що зганьбив Вас і честь військовослужбовця збройних сил Російської Федерації та захисника своєї Батьківщини».

«Нам дуже шкода, що Ви не зуміли виховати у своєму сині такі якості, як чесність, стійкість, порядність та любов до своєї Батьківщини, — продовжується лист. — У зв’язку з цим [сина] звільнено з лав збройних сил Російської Федерації».

Якщо приниження не спрацьовують, командир може перейти до загроз кримінального переслідування. Ви не можете не їхати. Не поїдете туди – поїдете, блядь, на 15 років зону топтати й все. Разом зі своїми юристами боротиметеся, блядь, з головою військового суду», — говорить на іншому записі командир ще одного військовослужбовця. Військовий не захотів воювати, пославшись на сімейні обставини, а коли начальник став загрожувати, сказав, що проконсультувався з юристами та з’ясував – кримінальну справу йому не загрожує.

Командирові це вкрай не сподобалося: «Та я на хую крутив ваших юристів. Віриш, ти? Віриш, ні? Мені ваші юристи по-хуй. У мене є блядь, постанова уряду, підписана президентом, блядь. <…> Ваші юристи мені взагалі бік. З юристами він порадився. Ваших юристів сюди давайте. І ми з ними тут поспілкуємось».

Звільнення

Після відмови контрактника брати участь у «спеціальної операції» справді може бути звільнення. Але часто цього хоче й сам військовослужбовець. Наприклад, коли відмовився воювати один з військових, до закінчення його контракту залишалося лише кілька місяців, а продовжувати його він і так не хотів.

У роті військового командир ще до початку війни у соціальній мережі провів опитування про бажання поїхати до України. На той час рота стояла в таборі на навчаннях в одному із прикордонних регіонів. Усно відмовившись, військовий поїхав на планову операцію до шпиталю. Поки він лікувався, командир уже надіслав в Україну одну роту. А після виписки військового надійшов наказ, що треба відправляти і другу.

«Наказ я не бачив, але там було написано, що ми вирушаємо проходити бойову підготовку зі зведеною ротою з подальшим вибуттям для участі у спецоперації. Слова “Україна” там може й не було, але коли нам начальники сказали писати пояснювальні за відмову, ми там уже прямо написали — “відмовляюся від участі в спецоперації в Україні з таких причин”. Тобто відправляють тебе ніби на бойову підготовку, а ти відмовляєшся вже від України», — пояснює військовослужбовець.

Після цього його та інших, хто відмовився воювати — понад десять осіб, відправили на атестаційну комісію для рішення про дострокове звільнення. Після того, як військовий повторив своє рішення про відмову, йому видали протокол засідання — там зазначено, що військовослужбовець здійснив «грубу дисциплінарну провину», тому його необхідно достроково звільнити з військової служби за контрактом за недотримання його умов.

Військовому це звільнення тільки на руку, але серед тих, хто відмовився з його роти, є і військові, які служили десятки років, і навіть ті, хто був не проти воювати, але не зміг зараз вирушити в Україну за станом здоров’я.

Льотчики

Випадки відмови від відправки в Україну були серед льотчиків.

За словами співрозмовника «Медіазони», знайомого з процедурою звільнення одного з них, почувши на диктофонному записі формулювання поставленого командиром завдання, цей льотчик сказав, що виконувати його не стане.

Коли його відправили на розмову до командира, льотчик сказав, що не вважає Україну ворогом, а війну назвав несправедливою.

Командир у відповідь не став лаятись матом, а почав умовляти. Аргументи були порівняні з тим, як війну виправдовують пропагандисти на російському телебаченні: фрази про Донбас, «нацистів» і «ти ж не думаєш, що в інших країнах інакше?», перераховує співрозмовник «Медіазони». Після цього у льотчика відбулася розмова із замполітом роти, який теж «ніби щойно телевізор подивився».

Почався розгляд, під час якого льотчику довелося написати рапорт із докладним описом своїх мотивів — у відповідь на виписаний на нього особисто наказ убути у службове відрядження до прикордонного з Україною регіону.

Хоча перший день пройшов так, ніби льотчика ось-ось звільнять, далі все затихло. За кілька тижнів його викликали на атестаційну комісію, учасники якої одноголосно проголосували за звільнення. Незважаючи на це, льотчик все ще продовжує служити — рішення комісії має рекомендаційний характер.

Коли справа доходить до звільнення, у деяких частинах не можуть утриматися від дрібної капості наостанок — наприклад, можуть зіпсувати документи, як це було з військовослужбовцем, якому у військовий квиток поставили штамп «Схильний до зради, брехні та обману. Відмовився від участі у спеціальній військовій операції на території ЛНР, ДНР та України».

Умовляння

Знайомий льотчика впевнений, що матеріали було передано до військової прокуратури для порушення справи про невиконання наказу, але кримінальної справи так і не виникло. Виконувати завдання полетів інший член екіпажу, а отже, «істотних збитків» не могло бути завдано — хоч і без нього, але завдання було виконано.

Хоча практика підказує, що без введення в країні воєнного стану за відмовою їхати в Україну кримінальна справа не буде, це не заважає командирам застосовувати подібні погрози. Так, командир одного з військових кричав: «Ви ж підписали контракт, нахуй! Порушіть контракт, нахуй — відповідатимете за це! <…> Можете писати президенту, міністру оборони, блядь, куди хочете, мені похуй! Ви поїдете виконувати бойове завдання.

«Треба прилюдно когось посадити, тоді зрозумієте, нахуй. Почнемо з тебе! — загрожував він військовому.

Коли погрози не спрацювали, командир спробував звернутися до здорового, на його думку, сенсу: «А ти не думаєш, демократ хуєв, з якого ти міста? [Що на твоє місто] прийде, нахуй, блядь, супротивник, у вигляді, блядь, українців, нахуй. І почне довбати, нахуй, ваше місто. <…> Коли вони прийдуть, друже, вже буде пізно, нахуй. Коли вони прийдуть! Хуйню несете якусь, нісенітницю, блядь. Ви, блядь, не розумієте взагалі, що відбувається, чи що? Блядь, війна, блядь, йде з усім світом, блядь, а ви мені хуєту якусь несете, блядь. Ми не воюємо, блядь, з Україною, ми воюємо, блядь, з Євросоюзом і блоком НАТО, якщо ви цього не помітили, нахуй!».

Кримінальну справу на цього військового так і не завели, і навіть не відправили на гауптвахту – він все ще чекає на звільнення.

«Я знаю, як влаштовані військові колективи — щоб люди йшли в бій, потрібний жорсткий примусовий інститут, — каже колишній військовий прокурор Гребенюк. — Потрібні вироки: для підняття дисципліни та мотивації вироки з військових статей навіть нерідко роздруковують та вішають у частині. А зараз командири нічого вдіяти не можуть — ну звільняйте, я нікуди не поїду, бо вони військові знають, що справи жодної кримінальної ще не порушили. Командири розуміють, що їм залишилося лише звільняти і ставити такі штампи, щоб зіпсувати послужний список чи військовий квиток. І лякати, але вже ніхто не боїться. А якщо людей звільняти пачками, то й служитиме нікому».

Співрозмовник «Медіазони» в одній із частин, звідки відправляли в Україну (сам він від участі в бойових діях відмовився), так говорить про настрої серед товаришів по службі, що повернулися з війни: «У всіх є загиблі знайомі, поранені, зниклі безвісти, у всіх наших . Тому вони бачать українців як ворогів, які вбивають наших, а не як людей, на яких ми самі напали».