Популярні
Реалізація курсу на трансформацію НАТО з євроатлантичної оборонної структури в глобальний інструмент підтримання миру припускає підвищення можливостей альянсу по нейтралізації загроз для безпеки країн Заходу за рахунок розвитку спільного антикризового потенціалу. Це завдання вирішується в рамках складної системи коаліційного військового будівництва, що має циклічний характер.
Кожний повний цикл військового будівництва, розрахований приблизно на десять років, включає три фази:
Планування ключових напрямків військового будівництва Північноатлантичного союзу базується на загальних принципах, на які спирається система колективної безпеки в цілому:
У ході планування питань військового будівництва враховується вплив діючих об’єктивних чинників світового розвитку, в тому числі зміна військово-політичної обстановки у світі та кризових регіонах, демографічні та екологічні процеси, можливості ОЗС НАТО з вирішення завдань забезпечення коаліційної безпеки, загальні тенденції розвитку військових технологій, а також економічні можливості окремих держав – членів альянсу. Такий підхід дозволяє забезпечити оптимальне використання колективних та національних ресурсів, що надаються для цілей оборони.
Процес концептуального обгрунтування планів військового будівництва Північноатлантичного союзу починається з видання «Всеохоплюючої політичної директиви НАТО», визначальною завдання організації на майбутній період і вказує ключові напрями вдосконалення військового потенціалу блоку. Базові положення цього програмного документа враховуються при підготовці оновленого варіанту стратегічної концепції НАТО, рішення про розробку якої приймається, як правило, одночасно із затвердженням даної директиви.
У рамках здійснення нинішнього циклу військового будівництва нова «Всеосяжна політична директива НАТО» була схвалена главами держав і урядів на саміті в Ризі (2006). У відповідності з вимогами цього документа розвиток силових структур Північноатлантичного союзу має відбуватися в напрямку вдосконалення можливостей для швидкого розгортання угруповань військ (сил), підвищення стійкості управління і зв’язку, досягнення необхідного рівня оперативної сумісності формувань збройних сил всіх країн – учасниць операцій, забезпечення здатності автономно вести військові дії на віддалених ТВД.
Дані установки отримали подальші обгрунтування в «Стратегічній концепції оборони і безпеки держав – членів Організації Північноатлантичного договору», прийнятої на Лісабонській зустрічі у листопаді 2010 року. У новій стратегічній концепції основні зусилля передбачається зосередити на наступних напрямках військового будівництва:
Друга фаза військового будівництва альянсу, що отримала назву «Процес оборонного планування НАТО», включає сукупність послідовних і скоординованих робочих процедур узгодження національних оборонних програм з коаліційними цілями забезпечення безпеки в інтересах задоволення військових потреб блоку. Основним змістом даного процесу є визначення кількісних і якісних параметрів військового потенціалу, необхідного для проведення всіх можливих операцій кризового реагування, а також забезпечення своєчасного і повного виділення країнами-учасницями ресурсів для формування відповідних військових можливостей альянсу.
При визначенні розмірів і характеру національних вкладів в колективну оборону країни НАТО декларують збереження повного суверенітету і незалежність своїх дій. Тим не менш сформована система забезпечення безпеки альянсу вимагає врахування його членами спільних інтересів Північноатлантичного союзу при прийнятті індивідуальних рішень. Тому вони слідують затвердженими процедурами військового планування, що забезпечує єдину методику визначення вигляду сил, необхідних для забезпечення військово-політичного курсу Альянсу, і уточнення завдань планування будівництва ОЗС.
Процес оборонного планування НАТО (ПОПН) складає основу будівництва збройних сил Альянсу і розглядається керівництвом організації в якості одного з найбільш дієвих механізмів реалізації всеосяжного підходу до врегулювання криз. Крім того, склалася система робочих методів та механізмів ПОПН, яка сприяє ефективному використанню оборонних ресурсів для забезпечення колективної безпеки і дозволяє скоротити дублювання зусиль у сфері формування спільного військового потенціалу.
Загальне керівництво процесом військового планування здійснює Військовий комітет НАТО, який бере участь у вирішенні всіх проблем військового будівництва і володіє правом видавати незалежні рекомендації з питань безпеки вищим військово-політичним органам блоку. Особливе значення має організаторська і консультативна діяльність цього комітету, спрямована на забезпечення чіткості і узгодженості колективних та національних зусиль по розробці та здійсненню військових проектів.
Безпосередня відповідальність за керівництво військовим плануванням Північноатлантичного союзу покладена на виконавчу робочу групу (розширену), яка координує роботу всіх органів НАТО, які займаються питаннями військового будівництва альянсу. При виконанні своїх функцій дана структура спирається на рекомендації Ради НАТО, Комітету оборонного планування і Групи ядерного планування.
Сфера діяльності виконавчої робочої групи включає сім основних областей військового планування:
Крім того, окремими напрямами діяльності виконавчої робочої групи є:
Головою виконавчої робочої групи є заступник генерального секретаря НАТО. До складу розширеної групи входять військові представники країн-учасниць і співробітники стратегічних командувань альянсу. Забезпечення поточної діяльності групи здійснює відділ оборонного планування НАТО управління військової політики та планування Міжнародного секретаріату блоку. Цей відділ не має постійної структури, однак здатний у разі необхідності забезпечити вирішення завдань військового планування за рахунок залучення військових і цивільних фахівців із складу інших робочих органів Альянсу.
Процес військового планування включає п’ять основних етапів:
Дані етапи за своєю природою мають сувору послідовність і фіксовану тривалість, хоча зміст окремих етапів і порядок їх виконання можуть змінюватися, а функція контролю і надання допомоги в реалізації завдань військового будівництва є безперервною. У разі необхідності будь-який з елементів ПОПН може бути пропущений або реалізований поза циклом.
На початку ПОПН на етапі розробки «Політичної директиви НАТО» визначаються загальні підходи до формування силових інструментів забезпечення колективної безпеки і врегулювання конфліктних ситуацій. При цьому досліджуються умови, що впливають на формування кількісних і якісних параметрів військових можливостей альянсу, а також обгрунтовуються пріоритетні напрями вдосконалення його антикризового потенціалу.
Метою даного етапу є прийняття єдиного універсального керівного документа з питань оборонного планування, в якому викладаються ключові цілі та завдання, які вирішуються Альянсом у ході повсякденної діяльності. Це забезпечить реалізацію вимог концептуальних документів більш високого рівня, прийнятих у ході першої фази військового будівництва, за рахунок деталізації їх положень і розробки процесуальних механізмів узгодження національних оборонних програм з коаліційними планами розвитку військового потенціалу. Такий підхід виключає необхідність підготовки допоміжних політичних керівних документів з окремих питань військового будівництва.
«Політична директива НАТО», що оновлюється кожні чотири роки, відображає політичні, військові, економічні, юридичні, соціальні і технічні фактори, що впливають на формування необхідних військових можливостей блоку. Важливою складовою частиною документа є так званий «Рівень амбіцій НАТО», який визначає кількість, масштаби і характер операцій, які альянс повинен бути здатний одночасно проводити для нейтралізації існуючих і зароджуються загроз. При цьому директива містить загальні кількісні та якісні параметри військового потенціалу Альянсу, необхідного для проведення всіх видів операцій по забезпеченню колективної оборони та врегулювання кризових ситуацій. Крім того, вказуються пріоритетні напрями вдосконалення військових сил і засобів, а також терміни реалізації планованих заходів у рамках відповідних областей військового будівництва.
Підготовку проекту «Політичної директиви НАТО» організовує виконавча робоча група у взаємодії з відділом військового планування. Вихідні дані для всебічного опрацювання основних положень документа в плановому порядку представляються іншими органами альянсу, відповідальними за різні галузі військового планування. Після узгодження проекту з усіма державами – членами організації і внесення необхідних змін і доповнень підсумковий варіант документа направляється для схвалення міністрами оборони і затвердження главами держав і урядів. Директивні вимоги у всіх областях ПОПН виконуються на основі комплекту керівних документів, розроблених Військовим комітетом спільно із стратегічними командуваннями НАТО.
Відповідно до вказівок Військового комітету другий етап ПВПН передбачає детальний аналіз потреб Північноатлантичного союзу в силах і засобах для досягнення поставлених цілей, а також виявлення дефіцитних ресурсів, необхідних для розвитку військового потенціалу блоку і країн-учасниць.
З метою визначення кількісних та якісних характеристик ОЗС альянсу, здатних виконувати вимоги «Рівня амбіцій НАТО», стратегічні командування розробляють і розсилають державам – членам організації документ під назвою «Мінімальні потреби у військовому потенціалі». У ньому міститься повний перелік необхідних військових сил і засобів, які повинні бути виділені з національних ресурсів в розпорядження коаліційного командування. При цьому особливо підкреслюються вимоги до виділюваних сил і засобів, які забезпечують їх повну укомплектованість, оперативну сумісність, навченість, оснащеність і забезпеченість необхідними запасами.
Одночасно військове планування передбачає використання можливостей деяких цивільних сил і засобів, які не входять до складу військових формувань. Залучення громадянського антикризового потенціалу служить доповненням до військових зусиль НАТО на заключних етапах операцій з метою вирішення завдань стабілізації обстановки та відновлення постраждалих територій. Ці невійськові ресурси можуть бути надані державами – членами альянсу та партнерами понад заплановані для виділення національних військових сил і засобів та матеріальних запасів. Крім того, можливе укладання контрактів з цивільними фірмами для компенсації тимчасового дефіциту військових можливостей (наприклад, в галузі стратегічних перевезень).
Для проведення аналізу потреб військового потенціалу альянсу в процесі військового планування використовуються діючі в НАТО інформаційно-аналітичні методики і відповідні експертні оцінки, висновки попередніх документів ПОПН, а також інформація, що надійшла від розвідувальних органів блоку і керівництва національних збройних сил. Крім того, в ході даної роботи враховуються положення концептуальних документів та результати наукових досліджень, а також уроки проведених операцій і навчань.
У подальшому стратегічні командування зіставляють оцінки і висновки, що містяться в документі «Мінімальні потреби у військовому потенціалі», з наявними та необхідними національними та коаліційними військовими можливостями для проведення всіх ймовірних операцій та визначають дефіцитні ресурси, що перешкоджають реалізації «Рівня амбіцій НАТО». На основі даного переліку формується більш докладний список сил і засобів, який враховується стратегічними командуваннями при розробці пропозицій щодо заповнення дефіцитних ресурсів альянсу.
У процесі зіставлення виявляються також надлишкові військові ресурси, які можуть бути задіяні країнами блоку для виконання своїх зобов’язань перед союзниками в галузі оборони. Зокрема, зазначені ресурси можуть використовуватися для компенсації військових витрат тими країнами, які відчувають труднощі при фінансуванні своїх вкладів у формування коаліційного військового потенціалу.
В інтересах забезпечення прозорості результатів роботи над документом «Мінімальні потреби у військовому потенціалі» висновки щодо пріоритетних областях дефіцитних сил і засобів, а також пропозиції стратегічних командувань щодо вдосконалення військових можливостей НАТО та підвищення ефективності проведення операцій представляються керівництвом відділу військового планування на розгляд у виконавчу робочу групу для спільного доопрацювання підготовленого проекту.
Країни-учасниці виявляють підвищений інтерес до проблем військового будівництва та коментарям, що роз’яснюють нові положення в даній сфері. З метою інформування союзних держав про зміст відповідних проектів на всіх етапах їх підготовки стратегічні командування проводять для них і партнерів брифінги з питань вдосконалення методики військового планування.
На третьому етапі ПОПН узгоджуються параметри участі союзників у вирішенні завдань коаліційного військового будівництва на базі пропорційного розподілу оборонних витрат. Ці цілі можуть бути досягнуті шляхом реалізації національних військових програм або участі в міжнародних проектах. Крім того, деякі завдання можуть бути вирішені за рахунок спільного фінансування (із загального бюджету НАТО).
Метою даного найбільш трудомісткого етапу планування є доведення до країн-учасниць переліку «Мінімальних потреб у військовому потенціалі» у формі цільових пакетів необхідних сил і засобів і відсутніх ресурсів для формування військових можливостей альянсу, дотримуючись при цьому принцип справедливого розподілу витрат. Виконання функції включає також визначення завдань, які повинні вирішуватися за рахунок використання коаліційного бюджету.
Третій етап розрахований на чотирирічний період реалізації, хоча не виключена можливість позапланової коректування військових потреб Північноатлантичного союзу і окремих членів організації. Одночасно можливий повний перегляд погодженого переліку «Мінімальних потреб у військовому потенціалі» в якості оперативного реагування на загострення ситуації в сфері безпеки або зміна вимог політичної директиви.
Відділ оборонного планування НАТО в першу чергу зіставляє існуючі та перспективні військові можливості альянсу з положеннями «Мінімальних потреб у військовому потенціалі» і відображає отримані результати в цільових пакетах необхідних сил і засобів, а також готує пропозиції щодо розвитку пріоритетних напрямків військового будівництва та обгрунтовує терміни їх реалізації. Розроблені цільові пакети потреб і завдань по їх реалізації містять перелік конкретних військових можливостей, якими повинні володіти ОЗС НАТО для проведення всіх ймовірних операцій, а також передбачають створення відповідних умов для формування коаліційного військового потенціалу в рамках національних планів або міжнародних проектів.
Предметом розгляду ПОПН є 15 основних типів операцій, які вважаються найбільш ймовірними в сучасних умовах: колективна оборона; антитерористичні; контртерористичні; попередження конфліктів; підтримка миру; примус до миру; встановлення миру; стабілізація світу; надання гуманітарної допомоги; ліквідація наслідків застосування ЗМУ; надання допомоги при ліквідації наслідків стихійних лих і катастроф; евакуаційні операції; пошук і рятування; надання військової допомоги / підтримка цивільних влад; забезпечення санкцій та ембарго.
При підготовці підсумкових положень документа «Мінімальні потреби у військовому потенціалі» відділ військового планування спільно з іншими планувальними структурами розробляє пропозиції по різних варіантів дій в інтересах реалізації висновків даного документа (попередні роздуми про можливі рішення по заповненню дефіцитних сил і засобів з використанням національних і міжнародних механізмів військового будівництва).
З метою узгодження даних пропозицій із зацікавленими державами проект направляється до виконавчої робочої групи, яка організовує інформування членів альянсу і узагальнює їх пропозиції щодо коригування документа. Грунтуючись на узгоджених позиціях країн-учасниць з питань розвитку військового потенціалу Альянсу, відділ військового планування перетворює перелік відсутніх сил і засобів у конкретні завдання всім союзникам по виділенню відповідних ресурсів в розпорядження керівництва НАТО.
Розроблені пропозиції про параметри участі держав – членів альянсу у вирішенні завдань коаліційного військового будівництва базуються на принципі пропорційного розподілу видатків. При цьому плануючі органи виходять з того, що окремі країни можуть досягти необхідних військових можливостей лише за сприяння більш розвинених союзників. Отже, процес розподілу завдань покликаний сприяти активізації міжнародного військово-технічного співробітництва та розширенню практики реалізації багатонаціональних проектів. Одночасно система розподілу завдань між союзниками в умовах їх колективного виконання повинна враховувати сформовані національні підходи до здійснення даного процесу і економічну ефективність запропонованих проектів.
Всі розроблені проекти цільових пакетів необхідних сил і засобів, що враховують національні і багатонаціональні аспекти військового будівництва, спрямовуються союзникам з метою з’ясування їх можливостей щодо участі в реалізації коаліційних планів. Потім з представниками кожної країни організовуються робочі зустрічі для обговорення питань, що виникли, за змістом завдань, які пропонується включити в національні плани розвитку військових можливостей.
Передбачувана тристороння зустріч може бути скасована у разі, якщо країна згодна брати участь у вирішенні всіх пропонованих їй завдань військового будівництва і не вимагає роз’яснень по утриманню цільового пакету необхідних сил і засобів. Відділ військового планування аналізує інформацію, що надійшла про перспективи участі окремих держав у реалізації цільових пакетів і розробляє пропозиції щодо шляхів подолання виниклих проблем.
У разі необхідності залучення ресурсів багатьох країн для вирішення проблем військового будівництва відділ військового планування може рекомендувати їм участь у багатонаціональних програмах розвитку військових можливостей. Підходи керівництва Північноатлантичного союзу до підвищення ефективності витрачання національних бюджетних асигнувань знайшли своє відображення в ініціативі «Розумна оборона», яка була представлена міністрам оборони НАТО генеральним секретарем альянсу А. Расмуссеном у 2011 році та затверджена на саміті в Чикаго. Дана концепція передбачає оптимізацію процесу управління оборонними ресурсами шляхом поглиблення міждержавної військово-промислової кооперації і концентрації коштів на пріоритетних напрямках військового будівництва.
У ході подальшої роботи з країнами-учасницями з погодження цільових пакетів необхідних сил і засобів управління даний процес переходить від стратегічних командувань до відділу військового планування. При цьому допрацьовуються проекти індивідуальних цільових пакетів та вносяться пропозиції про найбільш раціональних варіантах вирішення проблемних питань. В інтересах забезпечення прозорості ПОПН і демонстрації коаліційної солідарності індивідуальні цільові пакети направляють союзникам з рекомендаціями про зміну раніше підготовлених завдань.
Держави – члени альянсу розглядають і аналізують ці цільові пакети. У разі незгоди з внесеними змінами в проект національного цільового пакету кожне з них має можливість оскаржити пропоновані йому завдання. В ході консультацій з представниками керівництва НАТО союзники обговорюють конкретні положення свого пакета і з позицій дотримання принципу справедливого розподілу витрат спільно усувають виниклі розбіжності. Рішення під час багатосторонніх консультацій приймаються простою більшістю голосів.
Виходячи з пропозицій виконавчої робочої групи про основні напрямки розвитку військового потенціалу НАТО та про розподіл відповідальності за рішення деталізованих завдань військового будівництва, відділ військового планування розробляє перелік військових можливостей альянсу, які повинні формуватися за рахунок використання власних ресурсів організації. Пропозиції по колективним завданням направляються на узгодження головному комітету по ресурсах, що дає свій висновок за змістом представленого проекту.
Узгоджені цільові пакети необхідних сил і засобів (національні цільові пакети і цільові пакети завдань, які повинні бути здійснені при використанні загальних фондів) разом з підсумковою доповіддю «Про завдання військового будівництва» направляються в Раду НАТО, Комітет оборонного планування і Групи ядерного планування з метою підготовки заключних документів для затвердження міністрами оборони.
Підсумкова доповідь містить оцінку можливих наслідків виключення деяких пріоритетних завдань з первісних проектів цільових пакетів необхідних сил і засобів, необхідних для досягнення «Рівня амбіцій НАТО». За підготовку цієї доповіді відповідає виконавча робоча група. Вона узагальнює матеріали з оцінки сучасних загроз та про шляхи їх нейтралізації, розроблені комітетами та робочими органами Північноатлантичного альянсу, а також національними структурами військового керівництва.
В. Олевський
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
