Популярні
У сучасному світі більшість країн мають власний оборонно-промисловий комплекс. Це стосується і Швейцарії, яка попри свій нейтральний статус має розвинену й важливу для європейських країн та Сполучених Штатів оборонну промисловість.
Крім того, вона бере участь у низці великих європейських та американських проєктів, а також реалізує власні програми створення бронетехніки й авіації.
Швейцарська оборонна продукція має всесвітнє визнання, що дозволяє країні активно експортувати її до інших держав.
Сьогодні ми поговоримо про продукцію швейцарського ОПК та вплив на європейську та світову збройову галузь.
Оборонно-промисловий комплекс Швейцарії охоплює чотири основні галузі, які приносять найбільший прибуток оборонним компаніям.
Перша – авіаційна, представлена компанією Pilatus Aircraft, яка відома у всьому світі виробництвом навчально-тренувальних літаків.
Друга – аерокосмічна, представлена компанією RUAG, що обслуговує велику кількість авіаційної техніки, виробляє окремі компоненти та є партнером у таких програмах, як палубні літаки F/A-18 Hornet і F-35.
Третя – бронетанкова. Її представляє відома компанія MOWAG, яка спеціалізується на виробництві бронетранспортерів Piranha та бронеавтомобілів Eagle, що активно експортуються не лише до американської армії, а й до інших армій світу.
Четверта – протиповітряна оборона. Найвідомішою у цій сфері є компанія Oerlikon, нині перейменована на Rheinmetall Air Defence. Попри зміну назви, компанія залишається лідером у виробництві автоматичних зенітних систем, які застосовуються у комплексах Skynex, Skyranger 30/35 тощо.
Окрім того, компанії B&T AG та SIG Sauer AG виготовляють стрілецьку зброю, зокрема штурмові і снайперські гвинтівки. Особливо SIG Sauer стала впливовою компанією після придбання низки американських підприємств, що дозволило їй значно розширити присутність на ринку США. Американське відділення SIG виграло три великі контракти на постачання продукції армії США: пістолета M17, штурмової гвинтівки M7 і кулемета M250.
Швейцарія є одним із піонерів у виробництві середньокаліберних автоматичних гармат калібру від 20 до 35 мм. Одна з найвідоміших швейцарських компаній — Oerlikon — була заснована у 1906 році і з часом здобула репутацію лідера у своєму сегменті. У період Другої світової війни її автоматичні гармати активно використовувалися на бойових кораблях як частина протиповітряної оборони ВМС США та Великої Британії.
Системи гармат Oerlikon стали основою для багатьох військових літаків, зокрема японського винищувача Zero, що комплектувався двома 20-мм гарматами, виготовленими за ліцензією в Японії. Вони також широко застосовувалися у сухопутних і морських військах інших країн.
На сьогодні компанія Oerlikon більше не існує під своєю первісною назвою. У 2009 році її перейменували на Rheinmetall Air Defence, однак вона залишилася одним із провідних світових розробників та виробників автоматичних гармат. Її продукцію використовують у понад 50 країнах світу, зокрема на морських і сухопутних платформах, де системи Oerlikon продовжують слугувати основою для ефективної протиповітряної оборони.
Одним із найуспішніших проєктів компанії стала розробка 30-мм системи протиповітряної оборони Skyranger 30/35. Над нею працювала команда Product Management компанії Rheinmetall Air Defence під керівництвом Міхаеля Гербера та Моріца Вішера. З 2018 року вони концептуально розробляли Skyranger 30, а в межах спеціального проєкту невелика команда створила демонстраційний зразок, який від 2020 року використовувався для досліджень та маркетингових заходів.
У межах проєкту також вдосконалили револьверну гармату KCE, створену на основі револьверної гармати Oerlikon KCA, адаптувавши її до стрільби боєприпасами з повітряним підривом (Airburst).
Швейцарська компанія Rheinmetall Air Defence (колишня Oerlikon) представила новий модуль зенітної башти у грудні 2020 року. Спочатку система не викликала значного інтересу серед потенційних замовників, проте компанія продовжила її вдосконалення. У 2022 році цей бойовий модуль інтегрували в мобільну систему протиповітряної оборони на базі німецького бронетранспортера GTK Boxer, що привернуло більше уваги до розробки.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну та масового застосування безпілотників країни НАТО почали переглядати свої підходи до захисту військ від повітряних загроз. Як наслідок у 2023 році Rheinmetall Air Defence почала отримувати замовлення на ці зенітні башти.
Першим офіційним замовником у грудні 2023 року стала Угорщина, яка планує встановити ці модулі на бойові машини піхоти KF41 Lynx. Незабаром після цього, у лютому 2024 року, контракт підписало Міністерство оборони Австрії, яке замовило 36 башт для оснащення бронетранспортерів Pandur Evolution. Австрійські машини будуть інтегровані з ракетами Mistral 3 для ефективного перехоплення повітряних цілей.
Того ж місяця контракт на постачання цих зенітних модулів уклала Німеччина. Передбачено 19 одиниць для встановлення на GTK Boxer з ракетами FIM-92 Stinger. Також Данія замовила 16 башт, які будуть встановлені на бронетранспортерах Piranha 5 та оснащені ракетами Mistral 3.
Очікується, що виробництво та постачання першої партії башт відбудеться у 2025–2026 роках, а надалі можливе розширення програми, враховуючи дедалі більший попит на системи мобільної протиповітряної оборони в Європі.
Окрім 30-мм варіанту, був розроблений варіант із 35-мм швейцарською гарматою Oerlikon KDG. У межах компромісних рішень Німеччина розглядає можливість встановлення цих гарматних модулів на частину бойових танків Leopard 1, що плануються до передачі Україні у 2026 році.
Також Україна отримала 35-мм гарматну зенітну систему Skynex. Це дистанційно керована високоточна 35 мм зенітна гармата з інтегрованою радарною системою супроводження та електрооптичною сенсорною системою.
Зенітна гармата Oerlikon Revolver Gun Mk3 може отримувати та обробляти дані про цілі від 3D або 2D пошукових радарів чи вищих систем управління. Система може працювати як у ручному режимі, так і в автономному.
Окрім сухопутних систем, Швейцарія займається виробництвом і морських систем протиповітряної оборони, таких як GDM-008. Це 35-мм гарматна установка, призначена для керування за допомогою зовнішньої системи управління вогнем, яка використовує радар або електрооптичні системи відслідковування.
Вона оснащена додатковою телевізійною камерою для спостереження, яка передає зображення на операторську консоль, з якої також можна здійснювати наведення та стрільбу в аварійному режимі. Комп’ютерна система використовує відкриту архітектуру та, як стверджується, сумісна з багатьма існуючими системами управління вогнем.
Окрім безпосереднього виробництва гармат, Швейцарія займається й підтримкою відомої на весь світ гарматної системи Oerlikon GDF, яка представлена здвоєною 35-мм установкою.
Безпосередньо гарматна система стоїть на озброєнні понад 30 країн світу, без урахування використання окремо 35-мм гармат KDA, які встановлювались на значну кількість самохідних зенітних систем, як-от німецький Gepard чи японський Type 87.
Швейцарська бронетехніка, зокрема бронетранспортери Piranha та бронеавтомобілі Eagle, широко використовується в збройних силах багатьох країн світу.
Сімейство бронетранспортерів Piranha, розроблене швейцарською компанією MOWAG (нині General Dynamics European Land Systems – MOWAG), включає кілька поколінь машин із різними конфігураціями колісних формул: 4×4, 6×6, 8×8 та 10×10.
Ці машини стоять на озброєнні в багатьох країнах Європи, Південної Америки та Африки.
Окрім цього, база броньованої платформи Piranha 3 стала основою для канадських бойових машин піхоти LAV-3, які, зі свого боку, трансформувалися в бронетранспортер Stryker, що сьогодні активно використовується американською армією. Зважаючи на позитивні відгуки від користувачів та визнання в міжнародному середовищі, швейцарські розробники можуть з гордістю відзначати високий рівень своєї продукції.
З огляду на те, що Piranha 3 більше не виробляється, хоча й залишається на озброєнні таких країн, як Швеція, Данія, Ірландія, Іспанія та Швейцарія, а також машини, виготовлені за ліцензією LAV 3 і Striker, компанія MOWAG не припиняє свою роботу, активно розробляючи нові варіанти та вдосконалюючи свою продукцію.
На сьогодні компанія розробила п’яте покоління броньованої платформи Piranha 5, яке було продемонстроване в 2008 році в межах британської програми майбутніх сил швидкого реагування FRES. Втім через рішення Міністерства оборони Великої Британії відмовитися від подальших випробувань і закриття цієї амбітної програми компанія продовжила вдосконалювати свою платформу.
У 2015 році MOWAG отримала два важливі контракти від Данії та Іспанії.
Данія замовила 309 одиниць Piranha V, перші з яких надійшли в травні 2017 року, а завершення постачання відбулося наприкінці 2023 року. Окрім цього, Копенгаген розглядає можливість встановлення на ці машини швейцарських зенітних бойових модулів Skyranger 30.
Зі свого боку, Румунія замовила 227 одиниць Piranha V у різних модифікаціях, серед яких бойові машини піхоти, командні, санітарні, інженерні та мінометні варіанти. Перші 36 машин прибули в жовтні 2020 року, а в січні 2025 року було виділено фінансування на закупівлю ще 150 одиниць, які будуть поставлені в 2026–2028 роках, що збільшить загальну кількість румунських Piranha V до 377 одиниць.
Іспанія також активно використовує цю платформу, адаптувавши її під національні потреби під назвою Dragón. Загалом передбачається закупівля 998 бронетранспортерів, розділених на три фази: 348 машин у 2023–2027 роках, 365 — у 2027–2030 роках та ще 285 — у 2031–2035 роках.
Крім цього, бронетранспортери Piranha використовуються у збройних силах Бельгії, Швеції, Ботсвани, Бразилії та Молдови. Зокрема, Кишинів отримав 19 одиниць Piranha IIIH, переданих Німеччиною в 2023 році. Саме швейцарське військо експлуатує кілька варіантів цих машин, серед яких Piranha IV та Piranha IIIC, що використовуються в ролі командних, санітарних та розвідувальних платформ.
Четверте покоління броньованих машин Piranha 4 наразі не має значного комерційного успіху, однак збройні сили Швейцарії розмістили замовлення на 132 одиниці цієї техніки.
Виробництво цих машин розпочалося в 2021 році, а прийняття нового озброєння відбулося в 2024 році. Окрім стандартних варіантів, як-от самохідний міномет, інженерна машина та розвідувальна командна машина, швейцарська армія замовила також платформу з колісною базою 10х10, на яку буде встановлений німецький 155-мм артилерійський модуль RCH155.
Цей крок дозволить досягти високого рівня уніфікації платформи та замінити модернізовані гусеничні самохідні артилерійські установки М109 «Kawest», які на сьогодні вже застаріли.
Четверте покоління бронетранспортерів Piranha також закуповуватиметься для сухопутних сил Німеччини в межах програми «Корсак», спрямованої на заміну старих колісних розвідувальних машин Fennek. Очікується, що бронетранспортер Piranha 4 буде оснащений 25-мм автоматичною гарматою та системою Thales DLBO для поліпшеної зв’язності та навігації.
Контракт на закупівлю бронетранспортерів планується підписати на початку 2025 року, в межах якого буде отримано дві машини для випробувань у 2026 році. Решта 90 машин планується доставити між 2027 і 2028 роками, а також передбачено опціон на додаткові 160 одиниць для розвідувальних цілей. Бронетранспортер Piranha 4 матиме 6×6 колісну базу та вагу 20 тонн.
Крім Piranha, на участь у конкурсі також претендують бронетранспортери Patria 6×6 та Fuchs Evolution від компанії Rheinmetall.
Окремо від закупівлі бронетранспортерів Piranha 4 Німеччина також планує закупівлю швейцарської радіосистеми R-905 та відповідної системи SMAG для інтеграції на базу бронетранспортера Piranha 4 у конфігурації 8×8. Ця система зв’язку надасть високий рівень безпечного і надійного зв’язку в умовах бойових дій. Згідно з підписаним контрактом, 56 одиниць радіосистем буде поставлено на період з 2026 до 2029 року. Додатково контракт містить опціон на закупівлю додаткових 198 спеціалізованих машин зв’язку.
Окрім бронетранспортерів, значного поширення набули бронеавтомобілі Eagle, які також були розроблені компанією MOWAG. Швейцарія у 2019 році замовила 100 розвідувальних машин Eagle V 6×6, які наразі перебувають на озброєнні армії. Данія, Німеччина, Люксембург та низка інших країн активно експлуатують ці бронеавтомобілі у різних модифікаціях.
Швейцарія була першою країною, яка закупила бронеавтомобілі Eagle. У 1993 році на озброєння швейцарської армії надійшло 156 одиниць Eagle I, а в 1997 році додатково було закуплено 175 одиниць моделі Eagle II. У 2003 році було отримано 120 одиниць Eagle III, які стали основою для численних місій у Швейцарії та за кордоном. Ці бронеавтомобілі продовжують використовуватися для розвідувальних, транспортних та спеціальних завдань, зберігаючи свою ефективність у сучасних умовах.
У 1994 році Данія виявила інтерес та закупила 36 одиниць Eagle I, які стали частиною її розвідувальних і легких бойових підрозділів, отримавши назву Spejdervogn M/95. Оновлення техніки стало важливим кроком для підтримки боєздатності армії, і в 2017 році Данія закупила 56 одиниць Eagle V, що дозволило значно поліпшити характеристики захисту і мобільності порівняно з попередніми моделями.
У 2004 році німецька армія закупила Eagle IV для використання під час різних миротворчих місій. Згодом, у 2015 році, Німеччина оновила своє обладнання і почала експлуатувати нові моделі цієї бронемашини для застосування в бойових умовах і для участі в операціях НАТО. Враховуючи високий рівень захисту та маневреності, Eagle стали невід’ємною частиною німецьких миротворчих та бойових підрозділів.
У червні 2013 року було надіслано ще одне замовлення на 100 Eagle Vs як командні машини з опцією ще на 76 машин. Федеральне управління обладнання, інформаційних технологій і внутрішньої підтримки Бундесверу (BAAINBw) підтвердило цей варіант у лютому 2014 року. Постачання загалом 176 Eagle V було завершено до кінця 2015 року.
У 2023 році зафіксовано використання бронемашин Eagle I українськими силами на Донеччині.
За даними розслідувань, ці машини були передані Україні з Німеччини без погодження зі швейцарською владою, що спричинило дипломатичний скандал.
Авіаційний сектор у Швейцарії не надто великий, але він представлений двома всесвітньо відомими компаніями — Pilatus та RUAG. Перша компанія відома своїми навчально-тренувальними літаками, які експлуатуються багатьма країнами світу. Друга компанія — RUAG — спеціалізується на виробництві авіаційних компонентів, зокрема частин фюзеляжу для військових літаків, як-от F/A-18 Super Hornet, а також бере участь у міжнародній програмі Joint Strike Fighter (F-35). Крім того, Швейцарія у межах замовлення авіаційних компонентів для F-35 вироблятиме їх на власній території.
Компанія Pilatus Aircraft Ltd. або Pilatus Aircraft AG є найважливішим гравцем в авіаційному секторі Швейцарії, оскільки виробляє тренувальну авіацію і займається цивільним авіаційним бізнесом.
Компанія була заснована 16 грудня 1939 року в межах створення підприємства, яке мало складати за ліцензією винищувачі для Повітряних сил Швейцарії.
Попри те, що ці плани не здійснилися, компанія розпочала свою діяльність як невеликий розробник доступної авіації. Першим літаком для військових цілей став Pilatus P-2, побудований у 1943 році.
На сьогодні Pilatus має дочірні компанії в США та Австралії, які займаються ліцензійним виробництвом для підтримки експортного потенціалу компанії в регіонах Північної Америки та Океанії. Крім того, США та Австралія є користувачами навчально-тренувальних літаків Pilatus, які стоять на озброєнні їхніх повітряних та морських сил.
Штаб-квартира компанії розташована у Стансі, столиці кантону Нідвальден у Швейцарії. Там же відбувається виробництво тренувальної авіації для військових цілей, а також цивільної, яку певною мірою теж закуповують різні країни та використовують як базу для спеціалізованих літаків розвідки та радіоелектронної боротьби.
Станом на 2022 рік 2283 співробітники, тобто понад 90% працівників компанії, працюють на території Швейцарії.
На сьогодні компанія обслуговує навчально-тренувальні літаки PC-7, PC-9, PC-12 та PC-21 та продає новітні PC-7 MKX.
Першим комерційно успішним виробом став PC-7, який був розроблений у 1960-х роках і настільки зацікавив повітряні сили різних країн світу, що з 1966 року було вироблено понад 550 літаків, а виробництво триває й досі.
Літак стоїть на озброєнні понад 20 країн світу, де виконує роль основного літака для первинної підготовки пілотів.
На сьогодні Pilatus розробив поліпшену версію PC-7 MKX, яка має замінити стандартний варіант PC-7. Цю модель уже замовили такі країни, як Франція та Нідерланди.
Не менш успішним став і навчально-тренувальний літак PC-9, розроблений у 1980-х роках і запущений у виробництво 1984 року.
Ця модель значно більше зацікавила повітряні сили різних країн, і з 1984 року було вироблено понад 600 літаків швейцарського виробництва.
PC-9 також став основою для Повітряних сил США, які у 1990-х роках закупили його як основний літак для первинної підготовки пілотів. Окрім цього, компанія Raytheon на початку 2000-х придбала ліцензію на виробництво цього літака.
Американці модернізували його під власні потреби та станом на жовтень 2022 року виробили понад 1000 літаків. Також уряд США дозволив їх експорт під місцевим індексом T-6 Texan II.
Літаки швейцарського виробництва перебували на озброєнні 16 країн світу, а американського — 15 країн, що у підсумку дало понад 30 країн-операторів.
Найновішим представником навчально-тренувальної авіації від Pilatus є модель PC-21, яка була розроблена у 1990-х роках і перебуває у виробництві з 2002 року.
Цей літак теж має комерційний успіх: його вже використовують 11 країн, які закупили його у навчально-тренувальному варіанті. З 2002 року було вироблено понад 250 одиниць.
Також деякі повітряні сили зацікавлені у моделі Pilatus PC-12, яка хоч і розроблялася для цивільного ринку, але стала чудовою платформою для спеціалізованих літаків. Її виробництво розпочалося у 1991 році й триває досі.
Одним із таких варіантів є U-28A Draco, розроблений спеціально для Сил спеціальних операцій США. Він використовується Повітряними силами США для розвідки, спостереження та цілевказання.
Окрім США, літак у 2009 році зацікавив Філіппіни, які обрали PC-12 як літак зв’язку для Повітряних сил.
На сьогодні цей літак використовують сім операторів для військових цілей, а загальна кількість вироблених літаків, включно з цивільними версіями, перевищує 2000 одиниць. Це робить його доступним варіантом для повітряних сил невеликих країн з обмеженим бюджетом.
Якщо більшість людей знайомі з функціональністю швейцарського ножа, то те саме можна сказати й про компанію RUAG, яка виготовляє компоненти і обслуговує велику кількість літальних апаратів — від французьких гелікоптерів Super Puma до винищувачів F/A-18 та F-35.
RUAG Holding AG є одним із найважливіших підприємств у сфері авіаційної, оборонної та космічної промисловості країни. Заснована 1 січня 1999 року, вона об’єднала кілька державних підприємств, що спеціалізувалися на авіаційних і військових технологіях.
Сьогодні штаб-квартира RUAG розташована в Берні, а її виробничі майданчики розміщені не лише у Швейцарії, а й у Німеччині, Швеції, Австрії, Угорщині та США. На 2019 рік у компанії працювало понад 9000 співробітників.
RUAG має кілька підрозділів, кожен із яких опікується своєю специфічною галуззю. RUAG Aerostructures постачає компоненти для літаків Airbus, Boeing, Bombardier Aviation, Dassault Aviation, GE Aviation, Pilatus Aircraft та Saab AB.
Beyond Gravity (раніше RUAG Space) спеціалізується на космічних технологіях і тісно співпрацює з Європейським космічним агентством (ESA). RUAG Aviation надає послуги з технічного обслуговування, ремонту та модернізації літаків, зокрема винищувачів F/A-18 Hornet для швейцарських ВПС.
У 2014 році RUAG співпрацювала з фінською компанією Patria для надання послуг з технічного обслуговування та ремонту F/A-18 операторам по всьому світу, зокрема у Фінляндії.
Компанія Sauter Bachmann AG, розташована в кантоні Гларус, є ключовим постачальником запчастин для винищувачів F/A-18 Hornet. Вона виготовляє трансмісії та інші критично важливі компоненти для цих літаків.
Цікаво, що Sauter Bachmann AG є єдиним у світі виробником таких систем для F/A-18, що робить її стратегічно важливим партнером у глобальному ланцюгу постачання.
Крім того, компанія складає багатоцільові літаки Dornier 228 NG, які використовуються для патрулювання, пошуково-рятувальних операцій і комерційних перевезень.
Варто відзначити, що RUAG є важливим постачальником аероструктур, зокрема для сімейства Airbus A320, де компанія виготовила понад 9000 секцій фюзеляжу. Це підкреслює її значення не лише у військовій, а й у цивільній авіації.
Крім того, відповідно до проєкту RIGI, чотири з 36 швейцарських F-35 будуть остаточно складені та випробувані на майданчику RUAG в Еммені, кантон Люцерн, починаючи з 2027 року. Цей процес передбачає передачу інструментів, знань та навчання від Lockheed Martin, щоб країна у майбутньому могла незалежно здійснювати їх обслуговування.
Додатково компанію призначено як Центр матеріальної компетенції (MCC). Детальні специфікації щодо робіт із технічного обслуговування, які мають виконуватися як MCC, наразі ще визначаються, але цей крок дасть можливість ремонтувати та обслуговувати не тільки швейцарські літаки F-35A, а й європейські.
У 2022 році швейцарські компанії експортували танки, зброю та іншу військову техніку на суму 955 мільйонів швейцарських франків (1,02 мільярда доларів) до 60 країн світу.
Цей показник майже на третину більше, ніж у 2021 році, і є найвищим рівнем, що коли-небудь фіксувався.
Основними експортними товарами були броньовані транспортні засоби (26,5%), боєприпаси та компоненти боєприпасів (24,8%), зброя будь-якого калібру (24,8%) та обладнання для управління вогнем (16,8%). Категорія стрілецької зброї та компоненти бойових літаків складали по 5%.
Найбільша угода була з постачанням систем протиповітряної оборони до Катару, за якою слідували танки до Данії на суму 130,3 мільйона швейцарських франків і постачання запчастин для систем протиповітряної оборони до Саудівської Аравії на суму 65,1 мільйона швейцарських франків.
Танки на суму 33,3 мільйона швейцарських франків також були продані в Ботсвану.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408
PayPal - paypal@mil.in.ua
Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
