В рамках шістнадцятого пакету військової допомоги уряд Швеції погодив передачу літаків дальнього радіолокаційного виявлення Saab 340 AEW&C для України. Без перебільшення, літаки подібного класу стануть першими в нашій історії.

Про те яку роль у війні Росії та України можуть відіграти шведські “літаючі радари” та нові перспективи, що відкриваються перед українськими Повітряними силами ми спробуємо розповісти у новій статті “Мілітарного”.

Навіщо потрібні літаки ДРЛВ?

Літаки дальнього радіолокаційного виявлення з моменту своєї появи стали невід’ємною частиною повітряних сил та глобальної системи протиповітряної оборони. Завдяки бортовому радіообладнанню, вони здатні виявляти повітряні та надводні цілі на відстані сотень кілометрів та забезпечувати координацію і контроль власної тактичної авіації.

Висока ефективність таких літаків була продемонстрована під час війни в Перській затоці у 1991 році, Югославії у 1999 році, де літаки дальнього радіолокаційного виявлення здійснювали управління та наведення близько 600 літальних апаратів одночасно.

Усю загрозу цих систем довелось відчути на собі і українським пілотам, що неодноразово потрапляли у повітряні “засідки” організовані за участі російських літаків радіолокаційної розвідки А-50У.

Традиційно літаки такого класу проєктуються на базі цивільних лайнерів через необхідність тривалого знаходження у повітрі та розміщення великої кількості обладнання та апаратури, що займає значний простір на борту. До прикладу, майбутні українські Saab 340 AEW&C створені на базі регіонального пасажирського Saab 340B.

Вибір компактного Saab 340B пояснюється вимогою висутуною шведською Агенцією перспективних оборонних технологій – літак повинен був мати можливість зльоту з автострад, тобто мав бути досить легким.

Програма розробки стартувала у 1980-х роках, а перші прототипи з’явились на світ у 1994 році. З рештою, у 1997 році Saab 340 AEW під місцевим індексом S100 Argus був прийнятий на озброєння Швеції та надійшов на озброєння у кількості 4 одиниць та 2 запасних бортів.

Адаптований в якості платформи для радару регіональний пасажирський літак зазнав низки модифікацій конструкції планера та кріплень мотогондол, що враховували змінений баланс та вагу через появу надбудови.

“Аргус” отримав два турбогвинтові двигуни General-Electric CT7-9B потужністю 1870 к.с., завдяки ним літак може розвивати крейсерську швидкість у 530 км/год. Практична стеля сягає 7600 метрів.

На літаку розміщені чотири паливні баки загальною ємністю 3220 літри. При нормальному сценарії польоту цього достатньо для забезпечення тривалості польоту близько 7 годин.

Україна має отримати два Saab 340 AEW&C, тобто фактично весь парк літаків, що перебувають у складі Повітряних силах Швеції. Єдиним їх оператором в країні є 74-ї ескадрилья спеціальних літаків, що використовує модернізовані Saab 340 AEW-300, також відомі як S100D Argus.

Екіпаж літака в останній модифікації S100D складається з семи осіб: трьох членів екіпажу та чотирьох операторів радіолокаційної станції та комплексу управління повітряної обстановки. Оператори бортових систем розміщуються в центральній частині фюзеляжу.

Завдання із патрулювання вони зазвичай виконуть на швидкості близько 300 км/год у діапазоні висот від 2000 до 6000 метрів.

Радар літака

Ключовим елементом Saab 340 AEW&C є його радар FSR 890. Він суттєво відрізняється від “тарілок” на більшості аналогічних літаків, адже виконаний у вигляді жорстко закріпленого 9-метрового антенного блоку. Це дозволило суттєво полегшити конструкцію та встановити 900-кілограмовий модуль на відносно легкий літак.

За легкість конструкції літак розплачується недоліком у вигляді двох “сліпих зон” по 60° в хвостовій та носовій частинах. Двонаправлена антена радару охоплює простір у двох секторах шириною по 120°, перпендикулярних поздовжній осі літака. Аби компенсувати цей недолік, борт повинен періодично змінювати вектор польоту для зміни напрямку роботи РЛС.

Проте використання жорстко закріплених антенних решіток має і свої переваги: така конструкція забезпечила порівняно кращі можливості в оновленні даних, які були скорочені до двох секунд. Крім того, такий радар здатен фокусувати енергію у вузькому секторі для отримання кращої точності та завадостійкості.

FSR 890 Erieye — це сучасний імпульсний доплерівський радар з активною фазованою антенною решіткою з електронним скануванням. Вона розроблена з використанням сучасної елементної бази на основі нітриду галію (GaN).

РЛС працює в S-діапазоні, що забезпечило кращу проникність в атмосфері та захищеність від радіолокаційних перешкод, порівняно з радарами Х-діапазону на більшості інших літаків ДРЛВ. Однак такі параметри дались ціною меншої дальності виявлення.

Згідно з відкритими данними, Erieye може відстежувати до 500 надводних і 1000 повітряних цілей одночасно. Радар охоплює простір на висотах до 20 км та має інструментальну дальність виявлення у 450 кілометрів. Втім, цей параметр змінюється в залежності від низки умов об’єкту і для винищувачів сягає близько 350 км.

Головною перевагою розміщеного на борту літака радару є висота його роботи, що дозволяє нівелювати явище радіогоризонту. На висоті 6000 метрів Saab 340 AEW&C може виявити низько пролітаючі крилаті ракети з відстані кількох сотень кілометрів у той час як для наземних радарів ця цей параметр обмежується 40-50 км.

Крім того, радар має режим спостереження за надводним простором та здатен супроводжувати морські цілі, зокрема, й такі малопомітні як надувні човни на відстані 100 морських миль (185 км). У той же час більші кораблі можуть відстежуватись на відстані 300 км.

З появою цих літаків можливість контролю за акваторією Чорного моря може суттєво розширити ударні можливості українського надводного флоту. Пролітаючи над Одеською областю літак зможе проводити розвідку усієї західної частини моря аж до узбережжя Кримського півострову в режимі реального часу без залучення сторонніх розвідданих.

В оригінальній конфігурації S100B мав лише одну консоль оператора радіолокаційної станції, що займався контролем повітряного простору та координації винищувачів. Втім, на практиці польоти літаків ДРЛВ відбувались взагалі без оператора – інформація від РЛС  напряму передавалась через модуль автоматичного пересилання даних TARAS одразу на землю – в центр управління відповідного сектора ППО.

Україна має отримати удосконалені літаки у версії S100D. Вони пройшли серію модернізацій у 2005-2009 роках, що передбачали встановлення трьох консолей операторів та інтеграцію системи передачі даних Link 16, що дозволила взаємодіяти напряму з винищувальною авіацією та іншими бойовими системами в мережі.

Модифіковані S100D також отримали систему радіотехнічної розвідки від Thomson-CSF (нині Thales). З її допомогою літак ДРЛВ набуває можливостей з виявлення працюючих ворожих радарів та систем протиповітряної оборони.

Можливості радіотехнічної розвідки мають суттєво ускладнити роботу російських систем ППО та допомогти у наведенні протирадіолокаційних ракет AGM-88 HARM.

Link 16 та тактика застосування

Ключовою інновацією для українських Повітряних сил має стати можливість взаємодії Saab 340 AEW&C з очікуваними винищувачами F-16. Система передачі данних Link 16 має об’єднати в єдину мережу наземні системи ППО, західні винищувачі та літаки ДРЛВ.

Розгорнута в Україні мережа дозволить “Аргусам” шукати з безпечної відстані літаки російської тактичної авіації, що завдають постійних бомбових ударів по лінії бойового зіткнення. Крім того, ДРЛВ можуть оперативно висуватись на маршрути польоту російських крилатих ракет та дронів, виявляючи усі цілі в обширній зоні покриття та давати по ним цілевказання.

Після появи на озброєнні ПС України літаків F-16 стане можливим сценарій перехоплення цілей ракетами AIM-120 у прихованому режимі з вимкненим бортовим радаром, коли цілевказання для ракети напротязі усього польоту буде видаватись безпосередньо з літака ДРЛВ на безпечній відстані. Така тактика нівелює недоліки бортових радарів F-16 MLU та зменшить для них ризик бути поміченим.

Наразі на озброєнні ЗСУ знаходяться старі версії ракет AIM-120A та AIM-120B з дальністю пуску до 70км та старим програмним забезпеченням. Однак у випадку появи сучасних AIM-120D, дальність польоту яких складає 180 км, спільна робота Saab 340 AEW&C та F-16 дозволить з безпечних відстаней уражати російські бомбардувальники та таким чином захистити сухопутні сили та прифронтові міста від бомбардувань.

Крім того, радар FSR 890 Erieye також чудово підходить для виявлення літаючих на низьких висотах або зависаючих над землею гелікоптерів. Це має стати довгоочікуваним рішенням загрози, з якою зтикнулись українські війська під час літньої наступальної операції на Запоріжжі, коли під прикриттям ППО та авіації Ка-52 та Ми-28МН безперешкодно обстрілювали протитанковими ракетами техніку на передовій.

Також не варто забувати і про можливу передачу шведських винищувачів Saab JAS 39 Gripen, котрі є носіями керованих ракет класу “повітря-повітря” великої дальності Meteor. Останні мають рекордну дальність дальність польоту та можуть у взаємодії літаками ДРЛВ уражати цілі на відстані 200 кілометрів.

Saab 340 AEW-300 в Україні

Наявність літаків дальнього радіолокаційного виявлення корінним чином покращить можливості у виявленні повітряних цілей на різних висотах та управління повітряним компонентом країни. Ці літаки варто розглядати як частину комплексного, котре разом з новими винищувачами виведе потенціал Повітряних сил на якісно інший рівень.

До недавнього часу заплановані до передачі Україні борти виконували періодичні задачі із моніторингу повітряного простору над Балтійським морем та спостереженням за діяльністю ВКС РФ. Через це літаки мають суттєвий ступінь зношення, втім, очікується, що вони зможуть продовжувати роботу принаймні до 2030 року.

У подальшому на Повітряні сили ляже складна задача зі збереження надзвичайно цінних та рідкісних літаків від атак РФ, для яких вони становлять серйозну загрозу та можуть стати ціллю №1. Українським військовим необхідно буде забезпечити місця дислокації літаків на землі, захищені від ударів крилатими та балістичними ракетами.

Іншою загрозою для літаків дальнього радіолокаційного виявлення стане російська авіація, озброєна далекобійними ракетами “повітря-повітря” Р-37М, носіями яких виступають російські винищувачі МиГ-31БМ та Су-35С. Командування Повітряних сил має ретельно планувати кожен виліт аби не завести літак у можливу зону ураження та забезпечити належне прикриття.