Рік наземних дронів, що перевернув військову логістику

На українському фронті триває технологічна революція: наземні роботизовані комплекси за рік пройшли шлях від локальних експериментів до ключового засобу прифронтової логістики та навіть оборони позицій. Попри технічні проблеми, саме дрони все частіше замінюють людей у найнебезпечніших задачах на передовій.

Перші помітні ініціативи з роботизації задач на полі бою з’явились на початку 2023 року. Одними з піонерів цього напрямку були бійці підрозділу «Вовки да Вінчі», що експериментували із застосуванням кулеметних турелей — стаціонарних установок, які дозволяли вести вогонь по ворожій піхоті із захищеного бліндажу.

За рік озброєні турелі почали поєднувати з мобільними роботизованими платформами у єдиний комплекс, такий як «ШаРись»: поєднання турелі «Шабля» та колісного безпілотника «Рись». Втім, це були лише перші спроби, які мали купу «дитячих хвороб» та купувались за власні гроші військових, а тому не отримали поширення.

Справжній поштовх до масштабної роботизації відбувся восени 2024 року: початок Курської наступальної операції та дебют оптоволоконних дронів, які відіграли  ключову роль на боці російського агресора. Ударні дрони з надійним зв’язком стали згубними для української логістики, перетворюючи під’їздні шляхи на «дороги смерті» усіяні ураженими автівками в кілометрах від передової.

Та осінь дала сильний поштовх до створення великої кількості підрозділів наземних роботизованих комплексів у бойових бригадах Сил оборони. Їхнім пріоритетом стало забезпечення логістики на останніх кілометрах до лінії бойового зіткнення, де ризик ураження був високим.

«За рік все кардинально змінилось, НРК стали чи не єдиним альтернативним способом доставки вантажів замість бронетехніки», — розповідає Олександр Ябчанка, начальник служби роботизованих систем батальйону «Вовки да Вінчі» СБС.

Дрони почали доставляти обладнання, зброю, боєприпаси, паливо, батареї для дронів, провізію та навіть кров для переливання — усе, що дозволить бійцям на передовій діяти автономно.

Сьогодні оператори «Вовків да Вінчі» щотижня транспортують на позиції декілька тонн вантажів, застосовуючи колісні «Таргани» та «Змії», а також гусеничні «Терміти». Цей вантажопотік забезпечує меншу частину потреб на передовій, проте вже зараз дозволяє скоротити ризики на найнебезпечніших ділянках.

Однією з передових частин у впровадженні наземних дронів стала 3 окрема штурмова бригада, яка на сьогоднішній день перевела повністю всі перевезення у прифронтовій зоні на безпілотну компоненту: наземних роботів та важкі мультироторні дрони типу Vampire. За тиждень вони переправляють до 40 тонн вантажів, забезпечуючи роботу п’яти батальйонів.

«Якби мене спитали про роль наземних дронів в липні-серпні я б сказав, що на них зав’язано 80% логістики. Зараз їх вклад знизився до 50% через погіршення погодніх умов – грунт має гіршу прохідність. Також до цього додається певна нестача дронів у підрозділі», — розповідає Макар, командир роти ударних НРК NC13.

Визначних успіхів у масштабуванні наземних дронів також досягли бійці бригади «Азов», на засоби яких нині покладена більша частина забезпечення передових підрозділів. Їхні безпілотники щомісяця доставляють на фронт 20-25 тонн майна.

Десантно-штурмові війська також активно роботизують забезпечення переднього краю. До прикладу, одна з бригад щомісяця перевозить по 10-12 тонн вантажів — близько 80% від усіх поставок на передову.

Поява роботизованих комплексів якісно вплинула не лише на забезпечення піхотинців, а й розвантажила суміжні підрозділи важких дронів-бомбардувальників, на які також лягла ноша логістичних перевезень. Між наземними дронами та бомбардувальниками утворилась потужна синергія:

«Підрозділи на важких бомберах у взаємодії із нами перетворились на диявольську силу. Разом з нами за добу вони скидають на ворога до 200-400 кілограмів боєприпасів. Кожну добу!», — розповідає оператор дронів бригади «Азов».

Щомісяця підрозділ «Азову» втрачає під ударами ворожих безпілотників більше 10 роботизованих комплексів — десятки врятованих життів.

У розмовах військові завжди відзначають незамінність роботизованих систем в евакуації поранених та тіл полеглих воїнів з передової. Це задачі з високим ризиком, які до появи роботів нерідко супроводжувались втратами: один з військових привів приклад з пораненням одинадцяти бійців в ході операції. Зараз ця важлива робота по можливості перекладається на «залізо».

Втім, вивезення поранених на роботизованих комплексах залишається спробою останнього шансу, оскільки наземні дрони повільні та довгий час знаходяться у зоні ураження, можуть посеред дороги втратити зв’язок, застрягти або перевернутись. Більшість таких операцій виконується базовим вантажним дроном через відсутність надійних спеціалізованих засобів.

«Евакуація поранених на НРК є дуже небезпечною авантюрою у зонах перенасичених ворожими безпілотниками. Для цього потрібно організовувати повноцінні спецоперацїї. Ми поки цим не займаємось, обмежуючись вивезенням полеглих бійців», — розповідає оператор НРК бригади «Азов».

Лиш відносно невелике коло підрозділів практикує евакуації із застосуванням роботизованих систем на постійній основі. Одним із таких є 1-й окремий медичний батальйон ЗСУ, роботу якого нещодавно висвітлювало видання «Оборонка». Військові власними силами розробили безпілотну платформу з урахуванням специфічних вимог медичної евакуації: високу швидкість понад 40 км/год та балістичний захист капсули.

Розроблений у майстерні медичного батальйону дрон Maul є гордістю підрозділу та, одночасно, прикладом розчарування військових в українській робототехнічній галузі, яка не змогла запропонувати працююче рішення.

Усі опитані «Мілітарним» оператори роботизованих комплексів відверто заявили про непридатність дронів, що постачаються державою на фронт. Кожен такий підрозділ підтримує власну лабораторію, яка замінює системи зв’язку, доопрацьовує ходову частину та електроніку за кошти військових і благодійників.

Оператор однієї з бригад, яка нині воює на Покровському напрямку, з неприхованим роздратуванням говорить: немає жодного НРК, який би працював «з коробки», при тому що вартість деяких зразків перевалює за мільйон гривень.

Для того, аби придбаний державою дрон запрацював, військовим необхідно докласти із власної кишені близько 30 тисяч гривень на нову систему зв’язку та встановлення супутникового терміналу Starlink. Ще 50 тисяч гривень необхідно на додаткові акумулятори, оскільки штатних не вистачає на проходження 20-кілометрового маршруту — саме така глибина кіллзони на одному з найгарячіших ділянок фронту під Покровськом.

«Я не можу повірити, що у нас в країні не здатні виготовити радіокеровану машинку на колесах. Ми повністю перероблюємо увесь дрон, який нам приходить, залишається лише корпус, камери та колеса. Чому держава не може відкликати їх назад, а виробник – зробити якісно?», — задається питанням співрозмовник.

Він додає, що серйозно розглядати застосування спеціалізованих дронів, зокрема ударних НРК з кулеметними турелями, для них зарано через наявні проблеми зі зв’язком та малим запасом ходу у платформи. Вже зараз для виконання задач дрон має проходити відстань більше 40 кілометрів.

«Основними проблемами є відсутність нормальних ремкомплектів та невелика дальність ходу через малу місткість батарей. На початку року ми були найближчим дроновим підрозділом на лінії бойового зіткнення, але завдяки нашим переробкам фраза “дрон на фронті – захищений боєць” стає ближчою до реальності», — додає оператор бригади «Азов».

Яскравим прикладом готовності деяких зразків роботизованих комплексів до бойового застосування став організований за участі 3-го армійського корпусу та операторів NC13 краш-тест, де запрошені компанії-розробники випробували власні дрони на смузі перешкод. Із 14 ударних дронів лише 5 пройшли маршрут та відстрілялись, а один з аутсайдерів навіть не доїхав до старту!

Особливістю публічних випробувань стало правило, за яким розробники, що керували дронами, мали пройти 5-кілометрову смугу на складній пересіченій місцевості не виходячи з бліндажа — без прямої видимості та попередньої розвідки, орієнтуючись на відео з бортової камери та коптера супроводження. Вихід за сигнальну стрічку або застрягання означали вибування зі змагань.

Перший дрон під час виїзду на трасу застряг у вирві глибиною півметра, встрягши стволом кулемета у ґрунт. На цьому його шлях завершився, оскільки антени цифрового та резервного аналогового зв’язку перестали ловити сигнал під кутом нахилу. Наступний дрон пройшов ділянку з вирвами, однак за 500 метрів забуксував на порослих травою колодах. Під час спроб з’їхати з колоди у нього злетіла гусінь, що означало остаточне вибування. В іншої наземної платформи під час проходження дистанції відпала турель з озброєнням, а його наступник з оптоволоконним управлінням застряг серед гілок. Один із фіналістів проїхав увесь шлях, але чомусь не зміг вистрілити.

Наближене до бойових умов випробування не враховувало, що реальна відстань роботи на деяких напрямках може бути в рази більшою за п’ять кілометрів, дрони будуть уражатись уламками від вибухів, а їхню роботу супроводжуватиме постійний вплив радіоелектронних перешкод.

Однак причинами незадовільних технічних характеристик безпілотників, які постачаються на фронт, далеко не завжди є «поганий розробник», про що кажуть самі військові. Ключовою причиною називають тривалий час поставки систем від виробника до передової — близько шести місяців, а в деяких випадках навіть рік. Ця проблема помножується на стрімку динаміку змін на фронті, циклічність яких досягла 2-3 місяців.

«Ми своїми силами доопрацьовуємо 100% дронів, що нам постачаються – виробники просто не встигають за змінами на фронті. Рік тому кіллзона була умовно три кілометри, а зараз вона може сягати 10-20 км і нам треба їздити більше, ставити більші за ємністю акумулятори», — каже командир роти ударних НРК NC13.

Виробники наземних дронів розповідають, що не можуть оперативно вносити зміни у конструкцію дронів, що постачаються згідно підписаних контрактів з державою.

«Теоретично виробник має право внести зміни у виріб на етапі виконання контракту. Але в реальності це майже ніколи не відбувається через терміни поставки, які жорстко прив’язані до штрафних санкцій. Будь-яка затримка тягне за собою велику пеню. Сума штрафів часто настільки значна, що виробник або здає застарілий НРК, або ризикує збанкрутувати через пеню за прострочення», — каже виконавчий директор асоціації «Українські роботизовані сили» Олексій Литвиненко.

Разом з цим, збільшення дальності ходу, корисного навантаження чи зміна каналів зв’язку вже вважається суттєвою зміною параметрів та вимагає нового циклу випробувань і формалізації, який виробники називають «бюрократичним колом пекла». Ці процедури можуть тривати місяцями, і за цей час потреби на фронті знову зміняться.

У випадку, якщо виробник готовий за власний рахунок інтегрувати термінал Starlink на свої вироби, військова «прийомка» може просто не прийняти виріб, оскільки цього немає в умовах контракту.

Виробники також зазначають, що формально обмін досвідом бойового застосування безпілотників є протизаконним, оскільки інформація про перебіг операцій та її учасників є державною таємницею. На практиці військові закривають на це очі, проте комунікація все одно ускладена через відсутність централізованої системи збору даних, яка б правдиво та швидко передавала усі відгуки від користувачів до виробника.

Дрони замінюють піхоту на передовій

Але попри всі перепони, українські військові доводять, що за правильного підходу наземні дрони можуть стати сильною підтримкою у війні з переважаючим супротивником. Яскравими прикладами є повністю роботизована операція «Хартії» наприкінці 2024-го року та зачистка селищ Грузьке та Веселе наземними дронами 93-ї бригади «Холодний Яр» під час ліквідації Добропільського виступу цієї осені.

А в листопаді рота ударних роботизованих комплексів NC13 зі складу 3-ї штурмової бригади повідомила, що їхній ударний дрон із великокаліберним кулеметом упродовж 1,5 місяця утримував позицію замість піхотинців.

«З деяких причин нам довелося зняти піхоту з позиції і ми вирішили у тестовому форматі задіяти там дрон з кулеметом на борту. Наші оператори замаскували його та встановили зв’язок, який дозволяв належним чином діяти у посадці.

Дрон працював з 3-4 вогневих позицій, щоранку виїжджаючи туди для контролю секторів. Коли з мавіків виявляли ворога, йшла команда і дрон відпрацьовував по ним. Вечором ми повертали його для підзарядки та дооснащення боєкомплектом. На наступний день все повторювалось, змінювалась лише позиція аби ворог не вирахував її. Не завжди НРК відпрацьовував, міг по 3-4 дні стояти без відкриття вогню, але свою роботу він робив», — розповідає командир підрозділу.

Наразі підрозділ NC13 систематично застосовує ударні дрони під час штурмових операцій та оборони власних позицій. Рекордом для роти є застосування одночасно п’яти наземних безпілотників для підтримки піхоти: двох камікадзе, ще двох кулеметних дронів та евакуаційної платформи на випадок поранення бійця.

Макар розповідає, що у планах підрозділу масштабування роботизованих операцій та одночасне застосування одразу 5-10 дронів на кількох ділянках.

Наступний крок?

В листопаді провідний російський підрозділ безпілотних систем «Рубикон», відомий дроновими засідками на прифронтових дорогах, заявив про понад 12 000 підтверджених ударів по українських військових. З них близько трьох тисяч припадає на автомобільну техніку і бронемашини, ще 338 — на НРК. Оминаючи питання достовірності таких підрахунків, загальні цифри дозволяють зрозуміти масштаб проблеми та пропорції втрат унаслідок річної роботи лише одного ворожого підрозділу.

Катастрофічні наслідки підірваної логістики на передовій розуміють і в уряді. У лютому очільник мінцифри Михайло Федоров заявив про наміри 100% роботизації усього забезпечення у прифронтовій зоні.

Реальні потреби війська для реалізації таких амбітних завдань порахувати складно. Деякі підрозділи оцінюють свої потреби лише у логістичних дронах для забезпечення своєї зони відповідальності у 30-60 одиниць. У перерахунку на всі Сили оборони мова йтиме про десятки тисяч роботизованих комплексів.

Голова «Української асоціації роботизованих сил» Максим Васильченко оцінює річну потребу війська в 11 000 одиниць або ж близько 40 000 з урахуванням втрат. Проте цьогорічні замовлення сягнули 15 тисяч дронів, з яких на кінець жовтня було випущено тільки десять тисяч.

Зростаюча кількість ворожих дронів у небі диктує нові правила війни, де людям залишається все менше місця на полі бою. Аби отримати верх у цій гонці озброєнь, Україна мусить відійти від застарілих підходів у закупівлях. І рішенням має стати революційний механізм DOT-Chain Defence — цифровий маркетплейс у світі військових закупівель.

Вже зараз DOT-Chain дозволяє військовим частинам самостійно обирати модель безпілотних літальних апаратів, оминаючи механізми централізованого постачання. Це дозволило отримувати бажані засоби та скоротило час поставок з місяців до тижнів. Іншою перевагою платформи стала поява відкритої рейтингової системи виробів з розміщенням відгуків користувачів.

У розробці також знаходиться інший амбітний проєкт платформи, який має реалізувати функціонал онлайн-конструктора, який дозволить військовим самостійно налаштовувати комплектацію безпілотників під свої задачі, обираючи на етапі замовлення необхідні компоненти: батареї, камери або модулі зв’язку.