Р-77-1 та Р-37М: «довга рука» російської авіації, яку поки що немає чим крити

Керовані авіаційні ракети Р-37М та Р-77-1 є основою боєкомплекту російської винищувальної авіації та однією з головних загроз для українських пілотів. Використання ракет Р-37М, а також можливість польоту на великих висотах, тоді як українська авіація вимушена притискатися до землі через загрозу далекобійних ЗРК С-400, надає російській авіації перевагу в дальності пуску, яку українська авіація, навіть з отриманням крайніх версій ракет AIM-120, поки не може компенсувати.

Р-77 — робоча конячка середньої дальності

Авіаційна ракета Р-77 (К-77) класу «повітря — повітря» середньої дальності розроблялася для винищувачів МиГ-29 та Су-27 у відповідь на появу американської AIM-120 і, на відміну від Р-37, призначалася в першу чергу для ураження високоманеврених цілей, зокрема ворожих винищувачів. Тому, попри те що ця ракета має меншу номінальну дальність, ніж Р-37М, однак через велику маневреність становить, можливо, навіть більшу загрозу для української авіації.

Історія розробки

Розробку ракети середньої дальності з активною радіолокаційною ГСН і масою до 160–165 кг, аналогічної американській ракеті AIM-120 AMRAAM, розпочали у березні 1980 року. Дослідно-конструкторські роботи зі створення ракети велися конструкторським бюро «Вымпел».

Перші вісім некерованих пусків ракет К-77 здійснили вже у 1983 році. Починаючи з травня 1984 року ракета К-77 проходила льотні випробування з МиГ-29. У 1984 році розпочали серійне виробництво ракети Р-77 на київському заводі ім. Артема, виробництво велося до розпаду СРСР. Перед розпадом виробничу лінію розібрали та вивезли в Росію на московський завод «Дукс».

Державні випробування з пусками по мішенях Ла-17 і безпілотних літаках-мішенях Ту-16 та МиГ-21 проводилися з літаками МиГ-29 у період з 1988 по 1991 рік. У 1992–1993 роках ракета проходила військові випробування та офіційно стала на озброєння 23 лютого 1994 року. Серійне виробництво ракет Р-77 для потреб Повітряних сил у Росії не велося, виробництво на експорт велося дослідним виробництвом «Вымпел».

Після розпаду СРСР виникла потреба у створенні нової версії ракети через розрив кооперації з українськими підприємствами. Для прикладу, блок управління БЕРП-170 розроблено київським НВО «Луч», а серійне виробництво ГСН наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років відбувалося на київському заводі «Комуніст» (ВО «Арсенал»). Нова ракета отримала назву Р-77-1 (К-77-1/РВВ-СД/«изделие 170-1»).

Завдання на розробку Р-77-1 видало Міністерство оборони РФ у 2003 році. У грудні 2005 року виготовили перші чотири зразки для попередніх випробувальних пусків. Після виготовлення ще шести виробів у 2006 році відкрили етап державних спільних випробувань.

Проте випробування не проводилися, оскільки ще не існувало авіаційного комплексу Су-35С, здатного застосовувати цей виріб. Наприкінці 2010 року комплекс підготували до випробувань і заключні пуски провели у тому ж році. Серійне виробництво Р-77-1 розгорнуто на виробничій базі конструкторського бюро «Вымпел».

До 2005 року науково-дослідний інститут «Агат» створив удосконалену радіолокаційну ГСН, яка на 30% легша і на 50% коротша за попередню версію. Це дозволило зменшити габарити приладового відсіку та збільшити розмір двигуна, що призвело до зростання максимальної дальності пуску з 80 до 110 км.

Російський NASAMS

Паралельно з розробкою основного варіанта ракети Р-77 передбачалося створення ракети типу Р-77 з інфрачервоною ГСН, яка забезпечувала б захоплення цілі на траєкторії. Окрім того, велися роботи над дослідженням застосування авіаційної ракети Р-77 у ЗРК з вертикальним стартом.

Новий зенітний комплекс спочатку пропонувалося застосовувати по повітряних цілях із наземних пускових установок, що входять до складу зенітних ракетних або зенітних артилерійських комплексів, зокрема пускових установок ЗРК типу «Квадрат» і пускових установок, створених на базі зенітних гармат ЗАК типу С-60. Згідно з інформацією «Вымпела», Р-77 у складі наземних зенітних комплексів забезпечує зону ураження за дальністю від 1,2 до 12 км, за висотою — від 0,02 до 9 км, за курсовим параметром — до 8 км.

До розробки ЗРК на базі Р-77-1 росіяни знову повернулися вже після початку повномасштабного вторгнення. Так, випробувальні пуски з наземної пускової установки показали у 2024 році. Однак після цього додаткової інформації у відкритому доступі не надходило.

Технічний опис

Ракета Р-77 виконана за нормальною аеродинамічною схемою з Х-подібним і симетричним розташуванням крил і рулів. Характерною особливістю ракети є використання нетипових ґратчастих рулів у хвостовій частині, які можуть перебувати у двох положеннях — складеному (під час транспортування і зберігання) або розкритому (під час підвіски під літак-носій). Кожен руль працює автономно від окремого електродвигуна.

Двигун — однорежимний твердопаливний, що вже вважається застарілим для ракет середньої дальності, сучасні зразки яких мають двохрежимні двигуни.

Дальність пуску ракети становить до 110 км максимально в передню півсферу. Висота польоту уражуваних цілей — від 0,02 км до 25 км, при цьому заявлене перевантаження цілей, які може уражати ракета, сягає 12 G.

Довжина ракети — 3710 мм, діаметр корпуса — 200 мм, розмах крил — 420 мм, розмах рулів — 680 мм. Стартова маса ракети становить 190 кг, маса бойової частини — 22,5 кг.

Підривачі: дистанційний активний лазерний з адаптацією до розмірів уражуваної цілі; дублювальний контактний підривач-самоліквідатор; підривачі зводяться на відстані 150–300 м від літака-носія та забезпечують максимальне ураження цілі елементами бойової частини.

Система наведення — інерціальна, з радіокорекцією та активним радіолокаційним самонаведенням на кінцевій ділянці траєкторії польоту. Командно-інерціальне наведення здійснюється на початковій та маршовій ділянках траєкторії (до 80% траєкторії), тоді як активне самонаведення вмикається на кінцевій ділянці траєкторії. Перехід з одного режиму на другий здійснюється за сигналом бортової обчислювальної машини, яка визначає дистанцію захоплення цілі ГСН.

Багатофункціональна моноімпульсна доплерівська активна радіолокаційна головка самонаведення 9Б-1348Е забезпечує можливість захоплення повітряної типової цілі класу «винищувач» (з ЕПР 5 м²) на дистанції не менше 16 км.

Керована авіаційна ракета великої дальності Р-37 (К-37) розроблялася в першу чергу як основний засіб озброєння літаків МиГ-31 на заміну Р-33 — головним завданням яких передбачалася протидія стратегічним ракетоносіям, літакам-розвідникам, пунктам управління, а також перехоплення крилатих ракет із ядерною бойовою частиною. Вони складали основу системи ППО північних регіонів СРСР — малозаселених та великих за розмірами. Такі вимоги напряму вплинули на дизайн ракети: вона отримала велику дальність пуску та потужну бойову частину для надійного знищення великих літаків і крилатих ракет, однак — обмежену маневреність.

Історія розробки

Розробку ракети К-37 («изделие 610») для озброєння модернізованого перехоплювача МиГ-31М на базі ракети К-33 (Р-33) здійснило конструкторське бюро «Вымпел» за Постановою Ради Міністрів СРСР від 8 квітня 1983 року. Ескізний проєкт ракети захистили у 1983 році.

Випробування К-37 розпочалися у 1988 році автономними балістичними пусками ракет без системи управління (10 пусків). У 1989 році у випробуваннях брали участь програмні ракети без системи наведення (4 пуски), які здійснювали політ під управлінням автопілота за програмою. У тому ж 1989 році розпочали випробування ракет із системою наведення (2 пуски).

У квітні 1994 року під час випробувань ракета успішно уразила повітряну ціль на рекордній дальності — 304 км. Випробування ракети тривали до 1997 року. Після цього, у зв’язку з порушенням кооперації з підприємствами України через розпад СРСР, які залучались до створення систем наведення ракети, ухвалили рішення про розробку системи наведення з використанням лише російських компонентів. Однак реальні роботи над новою ракетою розпочалися лише в середині 2000-х років XXI століття.

МиГ-31М з ракетою К-37 представили на міжнародному авіакосмічному салоні МАКС-1997, на озброєння Повітряних сил Росії він так і не надійшов. Отриманий при його створенні заділ використали для модернізації МиГ-31Б до рівня МиГ-31БМ, які склали основу парку літаків-перехоплювачів РФ.

Доопрацьована ракета, виконана з російських комплектуючих, отримала позначення К-37М («изделие 610М»). Під експортним позначенням РВВ-БД («изделие 620») ракета неодноразово виставлялася на виставках військової техніки.

Керовану ракету К-37М уперше запустили з МиГ-31 у 2011 році та прийняли на озброєння у 2014 році. Пізніше ракети Р-37М також інтегрували на Су-35С, Су-30СМ2 та Су-57.

Технічний опис

Ракета К-37 виконана за нормальною аеродинамічною схемою з крилом малого подовження. Рулі в хвостовій частині до пуску перебувають у складеному положенні. Система наведення — інерціальна, з радіокорекцією та активним радіолокаційним самонаведенням на кінцевій ділянці траєкторії польоту.

Довжина ракети К-37 становить 4,20 м, тоді як у модифікацій РВВ-БД та Р-37М вона зменшена до 4,06 м. Діаметр фюзеляжу ракети дорівнює 0,38 м. Стартова маса ракети складає близько 600 кг (за іншими даними 510 кг).

Ракета оснащена двохрежимним твердопаливним двигуном. За рекламними матеріалами максимальна дальність пуску експортного зразка РВВ-БД у передню півсферу за «деякими видами цілей» становить 200 км. Точна дальність для Р-37М невідома, однак заявлена на рівні до 300 кілометрів.

Максимальна дальність ураження залежить від профілю польоту, і найбільша дальність досягається у випадку запуску з великої висоти за балістичною траєкторією.

Бойова частина — осколково-фугасна масою 60 кг. Підривний пристрій — радіолокаційний активний неконтактний та контактні датчики цілі.

Під час запуску ракета спочатку за допомогою катапультної установки АКУ-410-1 відкидається від літака вниз, а потім запускається двохрежимний твердопаливний двигун.

Ракета Р-37 комплектувалася активною радіолокаційною головкою самонаведення (ГСН) 9Б-1388 / МФБУ-610. 9Б-1388 розроблена дослідним інститутом «Агат» і серійно випускалася Рязанським радіозаводом. Діаметр ГСН 9Б-1388 — 380 мм, маса — 40 кг, дальність радіокорекції (від носія) — до 100 км, дальність захоплення цілі з ефективною площею відбиття (ЕПР) 5 м² заявлена на рівні 40 км.

Найважливішим удосконаленням порівняно з попередньою версією є використання на Р-37М нової системи управління МФБУ-610МШ та нової вдосконаленої активної радіолокаційної ГСН 9Б-1103М-350.

У складі нової ГСН використали новий цифровий процесор із великим обсягом пам’яті та замість традиційних механічних гіроскопів застосували волоконно-оптичні гіроскопи, а також механічні гіроскопи з прискореним виходом на робочий режим, що дозволило скоротити час підготовки ракети до пуску. Це також дозволило зменшити масу ГСН до 13 кілограмів. Дальність захоплення цілі з ЕПР 5 м² заявлена на рівні «більше» 40 км.

Призначений строк служби — 8 років. Призначений ресурс за необмеженої кількості злетів-посадок із злітно-посадкової смуги (ВПП) з бетонним покриттям — 50 льотних годин або 20 злетів-посадок з ґрунтових і металевих ВПП. Час безперервної роботи апаратури в польоті під літаком-носієм — 3 години.

Подальший розвиток

У липні 2025 року повідомлялося, що російські винищувачі Су-35 почали застосовувати нові ракети типу «повітря — повітря» підвищеної дальності — К-77М, які є подальшим розвитком Р-77-1.

Про саму ракету К-77М (або «изделие 180») достеменно відомо небагато. Відомо, що цю ракету розробило конструкторським бюро «Вымпел».

На відміну від Р-77 ракета К-77М отримала не ґратчасті аеродинамічні рулі, а класичні. Також видозмінено стабілізатори. Це, ймовірно, має забезпечити можливість розміщення у внутрішніх відсіках озброєння винищувача Су-57.

Окрім того, заявлено, що нова ракета оснащена двохрежимним твердопаливним двигуном, що збільшило номінальну максимальну дальність стрільби зі 110 км для Р-77-1 до 180–190 км у К-77М.

Заявлено, що нова ракета отримала активну радіолокаційну головку самонаведення, виконану за технологією АФАР. Це має збільшити дальність виявлення, а також підвищити селективність і стійкість до засобів РЕБ порівняно з головками попередніх поколінь. Водночас інші джерела стверджують, що ракета зберегла класичну моноімпульсну радіолокаційну головку.

Відомо, що розробка «изделия 180» розпочалася не пізніше 2012 року. У 2019 році ракету вперше представили на військово-технічному форумі «Армия-2019».

У травні 2025 року стало відомо, що Росія впроваджує нову керовану авіаційну ракету із тактичним ядерним зарядом для гарантованого перехоплення повітряних цілей на великій дальності.

Інформацію опубліковано у незасекреченій версії звіту «Оцінка загроз у світі на 2025 рік» Розвідувального управління Департаменту оборони США. У документі, представленому Палаті представників Конгресу, згадується про впровадження у російських Збройних силах нової ракети «повітря — повітря» неназваного типу із ядерною бойовою частиною.

За оцінками, це майже напевно вказує на спеціальну версію ракети великої дальності Р-37М. Інтеграція спеціальної бойової частини у ракету Р-37М хоч і не підтверджена, проте є логічним продовженням розвитку радянської авіаційної ракети Р-33, яка також несла ядерну бойову частину на відстань до 140 кілометрів.

Використання в російсько-українській війні

Практика показує, що майже кожен виліт української авіації в райони бойового зіткнення супроводжується принаймні одним пуском російських ракет по українській авіації, і часто це саме ракети класу «повітря — повітря» із Су-35С/Cу-30СМ, які чергують у визначених районах.

Однак в абсолютній більшості випадків українським пілотам вдається ухилитися від російських ракет та виконати поставлене завдання. Це черговий раз підтверджує, що заявлені максимальні дальності пуску ракет класу «повітря — повітря» та ймовірності ураження є, по суті, маркетинговим показником, якого досягають лише в дуже специфічних полігонних умовах.

При цьому це вірно для будь-яких подібних ракет, не тільки російського виробництва. Для прикладу, у настановах для американських пілотів рекомендована дальність застосування ракет AIM-120C5 проти ворожої авіації обмежується 40–50 кілометрами, тоді як заявлена максимальна дальність сягає 120 кілометрів.

Водночас не можна стверджувати, що ці ракети не несуть значної загрози для української авіації. Для прикладу, фіксувались випадки випадки збиття винищувачів та гелікоптерів ракетами Р-37 на дуже великих дистанціях від лінії бойового зіткнення.

Тому ключовим в ухиленні від ракет є вчасне виявлення — як наземними радарами, так і власними системами попередження про опромінення літаків та гелікоптерів — а також застосування засобів РЕБ для придушення головок самонаведення ракет. На жаль, більшість українських літаків та гелікоптерів радянського виробництва мають безнадійно застарілі системи протидії, якщо мають їх взагалі. Тому українським пілотам доводиться покладатися на власну майстерність, активний маневр та координацію з наземними службами.

Це вкотре підкреслює важливість оновлення авіаційного парку: сучасні винищувачі типу Gripen та Rafale, які прагне отримати Україна, не тільки виведуть можливості ураження цілей українською авіацією на новий рівень, але й значно підвищать безпеку роботи українських пілотів.