Армійська авіація, до якої відносяться і ударні гелікоптери, є невід’ємною компонентою сучасної війни та загальновійськового бою уцілому. Її застосування за сприятливих умов може бути співмірним за впливом з потужними артилерійськими ударами, а швидкість реагування дозволяє проводити блискавичні атаки.

Говорячи про ударні гелікоптери супротивника на українському полі бою, одразу ж згадуються такі зірки списків Oryx як Ка-52 та Ми-28, а також їх менш відомий попередник Ми-35. Російська армія активно застосовує ці борти з початку свого вторгнення 24 лютого, переживаючи певні злети та падіння, що так чи інакше корелювали з подіями на фронті.

Вступаючи в активну фазу захоплення України російський Генштаб розраховував провести ряд блискавичних проривів за участю армійської авіації. Ми могли спостерігати у всій красі масштабну операцію по проникненню вглиб української території десантної групи на транспортних гелікоптерах за підтримки ударних бортів.

Крило гелікоптерів обійшло систему протиповітряної оборони, що прикривала Київську область, пройшовши за межами огляду радарів на гранично малих висотах взвовж Дніпра та Київського водосховища. Тоді підрозділам 45 бригади спеціального призначення ВДВ ЗС РФ на транспортних Ми-8 та багатоцільових Ми-24 вдалось прорватись втративши кілька бортів через вогонь операторів ПЗРК та висадитись в Гостомельському аеропорті.

Більше про оборону Гостомеля та Київської області можна прочитати в інтерв’ю з бійцем спецпідрозділу «Омега»

Попри загальний суїцидальної характер операції, котра завершилась провалом та вибиванням покинутих в оточенні десантників артилерією, гелікоптери показали свою концептуальну важливість та спроможність виконання завдань недосяжних для крилатої авіації.

Ударні Ка-52, що йшли слідом за транспортними гелікоптерами, виконали ключову роль розчистивши майданчик для висадки десанту. Вони змогли короткий проміжок часу забезпечувати вогневе прикриття наземним силам та виграти їм час на розосередження.

Такий глибокий та рішучий удар міг би мати шанс на успіх, якби не зволікання та дезорганізація основного ударного угрупування, викликаного низьким рівнем планування випускників військової академії ім. Фрунзе. Шанс був згаяний, а частина бортів прикриття — збиті.

Проте вже наприкінці другого місяця трьохденної спецоперації стало зрозуміло, що окремими глибокими проникаючими ударами окупаційний контингент не зможе дістатись столиці та згодом буде розбитий в чисельних оточеннях якщо вчасно не відступити та не сформувати повноцінну лінію фронту.

Перехід від проведення ізольованих операцій окремих угрупувань до загальновійськових боїв бригадного рівня призвів і до зміни тактики застосування армійської авіації, котра тепер була зосередженна на підтримці наземних сил.

Період першого півріччя російсько-української війни характеризувався активним рухом лінії бойового зіткнення з чисельними маневрами. Такі умови несли сейозний ризик неочікуваного входження в зону чергування українських розрахунків ПЗРК та ППО сухопутних військ.

Екіпажі російської авіації, котрі не мали досвіду війни проти кадрової армії, окрім розстрілу погано озброєних повстанців у Сирії, почали нести значні втрати.

Неодноразові збиття цінних бортів змусили військових перейти від тактики прямої вогневої підтримки та “вільного полювання” до рострілювання неба 80-мм некерованими авіаційними ракетами із ударних гелікоптерів за 15 мільйонів доларів.

Вогонь авіаційними ракетами із кабрування став трендом саме у російсько-українській війні, адже ця війна стала стиком епох застосування некерованого озброєння та високого насичення фронту зенітним озброєнням. Така тактика дозволила хоч якось працювати з великої відстані уникаючи загрози від ЗРК супротивника.

Кабрування передбачає прохід гелікоптеру вблиз лінії зіткнення на гранично малих висотах, різкий набір висоти та відстріл кількох блоків авіаційних ракет під високим кутом як із РСЗВ. За цим слідує швидке зниження висоти з відстрілом теплових пасток.

Загальний залп такого пуску становить 40 ракет за умови використання двох блоків Б8В20 з 80-мм ракетами, або ж 10 ракет якщо мова йде про два блоки 122-мм ракет С-13. Дальність вогню за таким принципом становить близько 3-4 кілометрів, проте точність та ефективність залишає бажати кращого.

Ситуація для авіаторів стала виправлятись зі стабілізацією фронту, що дозволило більш очікувано опиратись на карту та ближче підходити до переднього краю.

Свого піку на сьогоднішній день російські ударні гелікоптери досягли в оборонні під час наступальних дій української армії на півдні літом 2023 року. Ударні Ка-52 та Ми-28 змогли реалізувати свою високу маневреність на полі бою аби в якості “пожежної команди” швидко приходити на допомогу сухопутнім підрозділам та розстрілювати з максимальної дистанції керованими ракетами беззахисні колони бронетехніки ЗСУ ще на підступах.

Критично мала насиченість українських сухопутніх військ зенітними комплексами середнього радіусу дії та загальна слабкість винищувальної авіації ПСУ призвела до того, що російські гелікоптери змогли безпечно працювати в прифронтовій зоні.

Загалом, ударні гелікоптери показали свій потенціал завдяки можливості зависання над полем бою та застосуванню “батареї” протитанкових керованих ракет з великих відстаней. Інтегровані на борт всепогодні оптичні станції дозволяють їм знаходити цілі автономно без цілевказання зі сторони.

Авіаційне озброєння

Сучасні ударні гелікоптери, включно з російськими, мають доволі стандартизований комплект озброєння, що складається з автоматичної гармати, підвісних блоків некерованих ракет та протитанкового ракетного комплексу.

Російсько-українська війна показала, що близьким зіткненням авіації з цілями на передовій прийшов кінець і майбутнє тепер за керованим озброєнням великої відстані.

Враховуючи актуальність озброєння, розглянемо кілька типів керованих авіаційних комплексів, що знаходяться нині на озброєнні РФ:

ПТУР “Атака”

“Атака” (9М120) — це російська надзвукова протитанкова керована ракета з радіокомандною системою керування, що була розроблена на базі радянської ракети “Штурм-В”.

130-мм ракета здатна уражати цілі на відстані до 6000 метрів. Проте одним із важливих її недоліків є недостатня у сучасних умовах дальність ураження, а також необхідність вести ракету до цілі увесь час польоту зависаючи в одній точці, що наражає екіпаж на ризик. Також ракета є вразливою то радіоелектронних перешкод.

Ракета інтегрована у всі сучасні російські ударні гелікоптери, а також у багатоцільові Ми-24 та Ми-35. Вона і по нині досі застосовується, хоча на заміну їй вже давно прийшла більш довершена ракета “Вихрь-М”.

ПТУР “Вихрь-М”

“Вихрь-М” (9М127-1) — це російська надзвукова протитанкова керована авіаційна ракета з лазерним наведенням, що почала надходити на озброєння російської армії у 2013 році.

“Вихрь” наразі є однією із найефективніших протитанкових ракет, що застосовуються російською авіацією на сьогоднішній день. Їх максимальна дальність ураження у 10 000 метрів та висока швидкість польоту дозволяють комфортно працювати з безпечних відстаней не заходячи в зону ураження ворожих ПЗРК.

Ракета зберегла суттєвий недолік в необхідності постійного наведення ракети на ціль в нерухомому положенні. Також була виявлена і інша проблема – на фінальному відрізку польоту на короткий час промінь лазеру, що веде ракету, наводиться на ціль котра може відреагувати на опромінення та задіяти контрміри у вигляді димів та лазерного озброєння.

Ракета інтегрована у гелікоптери Ка-52, а також у останні версії Ми-28Н, що виготовлялись після 2021 року.

Варто відзначити, що і “Атака”, і “Вихрь” потребують потужної оптичної станції для захоплення цілі та наведення на неї ракети. Проте оптичні станції виявлення та наведення, що встановлені на Ка-52 (ГОЭС-451) та Ми-28 (ОПС-28) мають недостатні характеристики аби розрізнити тип цілі та її статус вже на середніх та далекій відстані.

Изделие 305

ЛМУР, також відома як “Изделие 305”, це російська авіаційна багатоцільова керована ракета з наведенням по телевізійному каналу передачі данних.

Ракета була прийнята на озброєння лише в середині 2022 року, проте використовувалась під час війни у Сирії та в Україні в якості дослідного зразка.

За своєю концепцією ЛМУР не є протитанковою ракетою, а характеризується як багатоцільовий боєприпас для знищення укріплень, бронетехніки та важливих цілей. Для цього вона оснащена уламково-фугасною бойовою частиною масою у 25 кілограмів.

ЛМУР здатна уражати цілі на відстані до 15 кілометрів та наводитись оператором в онлайн режимі завдяки передачі картинки по телевізійному каналу. Останнє дозволяє наводити її за межами поля зору та ховатись гелікоптеру за складками місцвості одразу після пуску. Також це нівелює недоліки оптичних станцій російських гелікоптерів при стрільбі на велику відстань.

В ході російсько-української війни єдиним носієм цього боєприпасу виявився ударний гелікоптер Ми-28МН, хоча згідно заяв російських військових, вона також була інтегрована у Ка-52М. Попри свій потенціал та серйозні характеристики ракета використовувалась лише епізодично, імовірно, через відсутність масового виробництва.

Радіус дії російських гелікоптерів

Російські Ми-35, Ка-52 та Ми-28 мають досить схожі льотно-технічні характеристики. Дальність їх польоту без підвісних паливних баків становить близько 1100 кілометрів, проте практичний радіус роботи обмежується 450 кілометрами. Два додаткові підвісні баки сумарним об’ємом у 1700 літрів можуть збільшити цю дальність вдвічі.

За умови руху з крейсерською швидкістю у 250 кілометрів на годину, гелікоптер зможе дістатись краю своєї оперативної зони у 450 км за півтори-дві години.

Такий радіус роботи дозволяє російським гелікоптерам працювати із захопленої на півдні української льотної інфраструктури без необхідності розгортання нових аеродромів. Проте варто зауважити, що за необхідності для зменьшення часу реагування росіяни можуть застосовувати польові аеродроми підскоку.

Головними місцями дислокації російських ударних гелікоптерів на півдні є аеродроми Бердянську, Мелітополю та Маріуполю. Не так давно вони відзначились серією пропущених ракетних ударів від української тактичної авіації.

Усі ці аеродроми знаходяться на відстані 70-100 кілометрів від нинішньої лінії бойового зіткнення, що дозволяє групі швидкого реагування вилетіти до прибути до передової менш ніж за півгодини.

Висновок

Ударні гелікоптери, власне як і їх сучасні російські зразки, показали свій високий потенціал та значну небезпеку на сучасному полі бою.

Наразі потенціал російських ударних бойових одиниць суттєво обмежується застосуванням застарілого керованого озброєння другого покоління та недосконалими засобами виявлення, проте ця фора може бути згаяна вже впродовж цієї війни.

Для протидії цій загрозі, котра в умовах широкомасштабного наступу може зірвати цілу операцію ще на її початку, потрібно за будь яких умов перехопити ініціативу у повітрі над полем бою або хоча б зірвати її для росіян. Для цього Україні конче необхідна сучасна тактична авіація та комплекси армійської ППО.

Також, як показала практика, росіяни розташовують свою авіацію у відносній близькості до лінії фронту, що дозволяє наносити по ним удари крилатими ракетами та масованими роями безпілотників-камікадзе.