Повітряні Сили України – один з головних носіїв бойового потенціалу Збройних Сил України. Цей високоманеврений вид Збройних Сил призначений для охорони повітряного простору держави, ураження з повітря об’єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки.

Історія

17 березня 1992 року згідно з директивою Начальника Головного штабу Збройних Сил України було створено Військово-Повітряні Сили України. На базі штабу 24 Повітряної армії у Вінниці було сформовано Командування ВПС. На той час на території України знаходилося 4 Повітряні армії, 10 авіаційних дивізій, 49 авіаполків, 11 окремих ескадрилій, навчальні та спеціальні установи і заклади; всього біля 600 військових частин, 2800 літальних апаратів, понад 120 тис. військовослужбовців.

5 квітня 1992 року з гідно з Указом Президента України № 209 “Про невідкладні заходи щодо будівництва Збройних Сил України” та наказу Міністра оборони України створюється Командування Військ ППО України. Війська Протиповітряної оборони України створювалися на базі об`єднань, з`єднань і частин, які на той час дислокувалися на її території.

На початку 2005 року Збройні Сили України перейшли на тривидову структуру – Сухопутні Війська, Військово-Морські Сили та Повітряні Сили.

Командування Повітряних сил з 1991 року:

Командувачі військ протиповітряної оборони

• генерал-лейтенант Лопатін Михайло Олексійович (1992—1996)
• генерал-лейтенант Стеценко Олександр Олексійович (1996—2000)
• генерал-полковник Ткачов Володимир Васильович (2000—2001)
• генерал-полковник Торопчин Анатолій Якович (2001—2004)

Командувачі військово-повітряних сил

• генерал-лейтенант авіації Васильєв Валерій Опанасович (1992—1993)
• генерал-полковник авіації Антонець Володимир Михайлович (1993—1999)
• генерал-полковник Стрельников Віктор Іванович (1999—2002)
• генерал-лейтенант Скалько Ярослав Ілліч (2002—2004)

Командувачі повітряних сил

• генерал-полковник Торопчин Анатолій Якович (2004—2007)
• генерал-полковник Руснак Іван Степанович (2007—2010)
• генерал-полковник Онищенко Сергій Іванович (2010—2012)
• генерал-полковник Байдак Юрій Аврамович (2012—2015)
• генерал-полковник Дроздов Сергій Семенович (з 2015)

Загальна чисельність

Повітряних Сил ЗС України мирного часу до кінця 2009 року за попередніми розрахунками буде складати близько 30 000 осіб (з них біля 25 000 військовослужбовців та 5 000 працівників ЗС України), а до кінця 2015 року згідно з Стратегічним оборонним бюлетенем України загальна чисельність Повітряних Сил ЗС України мирного часу має складати 20 – 23 тисячі особового складу, у тому числі 18 – 20 тисяч військовослужбовців.

Основні завдання:

• ведення радіо-, радіотехнічної, радіолокаційної та повітряної розвідки, збору і узагальнення даних, оповіщення військ (сил), органів управління та вищого керівництва Збройних Сил України;
• несення бойового чергування по протиповітряній обороні в Збройних Силах України;
• участі у протиповітряній обороні держави та Збройних Сил України;
• участі у протидії терористичним актам (в антитерористичних операціях), диверсіям на військових об’єктах та проявам тероризму з використанням повітряних суден;
• нанесення ударів по визначених наземних (морських) цілях у тактичній та оперативно-тактичній глибині;
• здійснення авіаційної підтримки військ (сил);
• здійснення повітряних перевезень (евакуації повітрям);
• участі у підготовці держави та її території до оборони;
• участі у міжнародному військовому співробітництві та забезпечення можливості Повітряних Сил Збройних Сил України приймати ефективну участь як у довгострокових, так і короткострокових міжнародних миротворчих та гуманітарних операціях.

Роди військ

• авіація (винищувальна, бомбардувальна, штурмова, розвідувальна, військово-транспортна та спеціальна);
• протиповітряна оборона (зенітно-ракетні та радіотехнічні війська);
• спеціальні війська (окремі військові частини і підрозділи: – розвідувальні, інженерні, РХБ захисту, зв’язку АСУ та РТЗ, РЕБ, метеорологічного забезпечення та інші);
• частини матеріально-технічного і медичного забезпечення;
• навчальні заклади.

Структура Повітряних Сил

Структура Повітряних Сил включає: повітряні командування, Харківський університет Повітряних Сил, Державний авіаційний науково-випробувальний центр, військові частини, установи та організації безпосереднього підпорядкування.

У рамках організаційної перебудови Повітряних Сил передбачається перехід до структури “повітряне командування – бригада (полк)”.

Функціональний поділ частин:

• об’єднані сили швидкого реагування;
• основні сили оборони;
• сили підтримки (підсилення).

На озброєнні Повітряні Сили матимуть близько 120 бойових літаків та 50-60 одиниць транспортних та спеціальних навчальних літаків.

Основними шляхами підвищення можливостей авіаційної техніки є: багатоцільове застосування; збільшення бойового радіусу дій; оснащення високоточними бомбами підвищеної могутності, а також ракетами з більшою дальністю ураження класу “повітря – повітря”, “повітря – земля (море)”, підвищення бойових можливостей зенітно – ракетних систем, їх мобільності, прихованості та живучості в умовах вогневого подавлення, інтенсивного застосування протирадіолокаційних засобів ураження, а також завад високої інтенсивності.

Поступово буде нарощуватися закупівля сучасних зенітних ракетних комплексів, систем та досягатися їх взаємна сумісність з відповідними системами держав – партнерів НАТО, які залучаються до програми “Партнерство заради миру”.