Оригінальний матеріал польською мовою розміщений на Defence24 — найбільшому польському порталі, присвяченому оборонно-промисловому комплексу, збройним силам і геополітиці під назвою «Pokaz Tarczy Wschód: czego zabrakło? [OPINIA]»

Організатори навчань, що відбувалася на полігоні в Ожиші для польського прем’єра, повинні пам’ятати, що «Східний щит» має стримувати росіян. Проте імітація дій як наших власних сил, так і сил супротивника не має майже нічого спільного з реальною загрозою, – пише капітан резерву Максиміліан Дура, експерт Defence24.pl.

Дозвольте розпочати з того, що, критикуючи спосіб проведення шоу на полігоні в Ожиші (Вармінсько-Мазурське воєводство), я жодному разі не хочу заперечувати необхідність реалізації програми «Східний щит». Це проект, який фактично став першим великим успіхом нового міністра національної оборони Владислава Косіняка-Камиша не лише через ідею зміцнення східного кордону Польщі, а й через цілі, які мають бути досягнуті після його реалізації.

Крім того, практично всі зусилля польських збройних сил мають бути спрямовані на досягнення саме того, що автори проекту «Східний щит» мають на меті:

• зміцнення спроможності Польщі протистояти несподіваному нападу;
• обмеження маневреності супротивника;
• забезпечення мобільності власних військ;
• підвищення військової безпеки та захисту цивільного населення.

Ще одна рідкісна і правильна ідея міноборони – періодично перевіряти зроблене в максимально реальних умовах. Захід в Ожиші мав сенс за умови, що він реально відтворював те, з чим польські солдати могли б стикнутися через декілька років. Проте показ, організований 14 жовтня 2024 року, створював ілюзію, що війни в Україні взагалі немає.

І це найголовніша претензія до Війська Польського. Ніхто не сумнівається, що, як резюмував усю подію прем’єр-міністр Дональд Туск, «перемогли захисники». Однак це сталося лише тому, що насправді на них ніхто не нападав. Тактика росіян, техніка, яку вони мають, і загрози, які постануть перед польськими захисниками, якщо напад відбудеться протягом кількох місяців, не були нанесені на карту.

Ба більше, представлене спорядження польських солдатів не має нічого спільного з тим, що необхідно для припинення фактичного наступу нинішніх збройних сил Російської Федерації. Тим часом Польща повинна готуватися до того, що може ще статися, тобто до війни, гіршої за нинішню, якої ще ніхто не бачив. Чи захід в Ожиші врахував це? Звичайно, ні, і варто пояснити, на чому ґрунтується така думка. Можу лише оцінити те, що я побачив на відео та фото з офіційних повідомлень та почув від диктора, який на місці інформував присутніх про те, що відбувається.

Тому я вважаю, що якщо, за словами оповідача, ворог «вогнем готується до атаки», то таку підготовку треба показати. А наслідки російської артилерії, які українці подекуди знімають і публікують, зовсім не схожі на те, що можна було побачити в Ожиші. Але достатньо було відвести VIP-персон на безпечну відстань і зробити кілька пострілів 155-мм снарядами по представлених укріпленнях, щоб побачити, наскільки вони міцні.

Це важливо ще з однієї причини: оповідач пропонував «солдатам сховатися в окопах і укриттях, залишивши вогневі засоби на чергуванні». Якщо ви справді хочете перевірити ефективність траншей, ви можете просто помістити всередину кілька муляжів і розстріляти їх артилерійським вогнем. Однак тоді виявилося б, що перебування в таких окопах без інтегрованих укриттів (а їх у демонстрації не було видно) — це суїцидальна місія.

Подібно до вогню з кулеметів, встановлених на колісній техніці, вони, ймовірно, мали на меті імітувати бойові засоби. Але досить порівняти дальність стрільби гармати російського танка і польського кулемета, щоб зрозуміти, що такі чергові вогневі засоби будуть негайно знищені. Споглядаючи події в Україні, варто також подумати, чи захистить якось розміщення колісної техніки у низинах, навіть укріплених бетонними плитами. Від протитанкових керованих ракет, можливо, так, а також від уламків. Але не раніше атаки безпілотників-камікадзе.

В Ожиші знайшли простий спосіб. У супротивника просто не було безпілотників-камікадзе, ні у власних сил. Однак це зовсім не те, якою є сучасна війна. Звичайно, можна припустити, що робота безпілотників на всій довжині Східного щита буде придушена. Однак способу зробити це не було ані показано, ані перевірено. Можливо тому, що жодна з машин, які використовувалися в Ожиші, напевно не мала систем захисту від дронів. Елементи флагманської ідеї з перших презентацій «Східного щита» – тактичної системи захисту безпілотниками на основі стаціонарних веж із системами спостереження, виявлення та постановки перешкод не були представлені.

Далі диктор прокоментував розвиток ситуації, стверджуючи, що «супротивник спочатку атакує постійні загородження танками». Водночас, коли на початку наступу українці прорвали постійні російські укріплення в Курській області, вони застосували інженерну техніку першою. Можливо, варто було перевірити, чи здатний, наприклад, танк, оснащений спеціальними відвалами, відштовхнути бетонні їжаки, які, як видно на фото, не прикріплені до землі, а лише з’єднані тросом.

Проте таке штовхання не моделювалося. Також не було установок дистанційного розмінування, якими росіяни розчищають мінні поля, і безпілотників мінування. І не замінить її «цікава» ініціатива імітації супротивника, тобто використання двох самохідних мостів. Якщо це була лише ідея для вистави, то це ще другорядне питання, але якщо це справді тактика польського війська під час форсування протитанкових ровів, то проблема справді є. Що стосується росіян, то вони використовують геть інші методи дій у такій ситуації. Саме їх варто визначити і показати під час презентації «Східного щита».

Однак використовуйте те, що було показано

Презентацію прогресу в програмі «Східний щит» варто завершити конкретними висновками на майбутнє: що добре, а що потрібно змінити. Я теж хочу цьому посприяти, тому пропоную насамперед організовувати такі заходи в максимально реальних умовах. Тож якщо солдати відпрацьовують захист певної ділянки, вони повинні носити повне спорядження, яке вони носили б під час звичайних операцій. При цьому деякі з них не були одягнені в бронежилети, не мали великої кількості запасних магазинів, не мали спорядження на тактичних жилетах (наприклад, не було видно аптечок, що, можна сподіватися, лише через поганий ракурс зйомки вправ) і не мали камуфляжу на обличчях.

Мабуть, варто поставити собі запитання: прикріпити кілька гілочок із листочками на форму чи на транспорт – це камуфляж чи ні? Розміщення трьох самохідних мінометів «Рак» у відкритому полі для обстрілу ворога, що атакує, — безпечна чи суїцидальна дія?

Але всю цю некомпетентність у показі реальних бойових умов, в яких діятимуть польські солдати в перший момент агресії Російської Федерації проти «Східного щита», можна певним чином використати. Передусім потрібно було б підрахувати, скільки коштує побудувати макет для VIP-персон на полігоні в Ожиші в смузі завширшки приблизно 200-300 м і перевести це на 700 км польського кордону, тобто щоби охопити всю програму. І це необхідно зробити: як з погляду витрат на оплату праці, так і з погляду використовуваних матеріалів (наприклад, бетонні їжаки, колючий дріт і бетонування траншей та окопів для транспортних засобів). Тоді можна буде реально оцінити витрати лише на інженерні роботи.

Також я пропоную не закопувати зроблений для показу танковий рів і подивитися, що з ним буде з часом, під впливом погодних умов. Тоді можна буде реально оцінити витрати на утримання того, що так ретельно планується зробити вздовж східного кордону. Тим більше, що такі котловани доводиться будувати і у вологих місцевостях.

Також варто проаналізувати, як і скільки часу пішло на створення всієї цієї моделі. Треба пам’ятати, що однієї лінії оборони польського кордону точно буде недостатньо, і ми повинні бути готові будувати додаткові лінії, також і в інших місцях. І якомога швидше, у міру розвитку оперативної ситуації. Зовнішній вигляд танкового рову свідчив, наприклад, про те, що його копали звичайні екскаватори. Розраховуючи час, необхідний для цього, можливо, виникне ідея замовити та закупити спецтехніку для інженерних військ, яка зробить це набагато швидше та дешевше. Польська промисловість (переважно гірничодобувна) вже висловила зацікавленість у реалізації такої ідеї.

І нарешті, я ще раз пропоную, щоб ми серйозно поставилися до загрози безпілотників. Найкращим рішенням було б запросити спеціалізовані підрозділи української армії (наприклад, Kraken або «Птахи Мадяра») до Польщі, надати їм відпустку та спорядження, а натомість попросити здійснити реальну атаку безпілотників камікадзе та мультикоптерів класу «Баба Яга», а польські солдати на техніці відпрацюють оборону. Звичайно, бойові заряди в цьому випадку використовувати не можна, а просто розвісити під дронами ємності з фарбою.

Можливо, тільки палаючі польські «Абрамс», «Леопард», «Рак» і «Росомак» змусять польську армію та політиків зрозуміти, що сучасна війна не є такою, якою її намагалися показати в Ожиші.