Підводний човен Б 435 проекта 641

Одним з перших, призначених для експорту, був дизель-електричний підводний човен пр.641. Цей радянський корабель, що вважався в 60-і рр. XX століття одним з кращих в світі по архітектурі корпусу, морехідності, потужності енергетичної установки, озброєнню і іншим параметрам, сповна личив для постачань на експорт.
За результатами виконаних опрацювань ЦКБ-18 в жовтні 1954 року було прийнято спільне рішення ВМФ і МСП про розробку технічного проекту 641 океанського підводного човна великої водотоннажності, який був подальшим розвитком проекту 611. У січні 1955 року технічний проект 641 був розроблений, а в липні того ж року затверджений Постановою РМ СРСР.

У серпні 1955 року, вже після того, як почався випуск робочих креслень, було прийнято спільне рішення ВМФ і МСП про збільшення глибини занурення шляхом вживання нової корпусної сталі АК-25 з межею текучості 60 кгс/мм2 і заміни устаткування, що піддається забортному тиску. Одночасно пропонувалося оснастити ПЧ новітніми засобами навігації, спостереження і зв’язку. Крім того, було вирішено реалізувати в новому проекті близько 170 пропозицій по поліпшенню окремих човнових конструкцій, що враховують досвід споруди і експлуатації ПЛ пр.611.

За проектом 641, розробленому під керівництвом головного конструктора С.А. Єгорова, а потім З.А. Дерібіна, легкообтичний корпус виконали з невеликою сідлуватою, загостреним, скошеним форштевнем, щоб поліпшити морехідність в надводному положенні. Попереду розмістили обтікателі гідролокатора і шумопеленгатора, внизу носової частини влаштували вигородки для цієї апаратури. 1-й відсік був торпедним, з 6 апаратами, з яких можна було стріляти з глибини до 80 м; 2-й – житловий (також тут (також розташовувався камбуз) і акумулятори. У 5-ому стояли дизелі, в 6-м – грібні електродвигуни, 7-й, кормовий, теж був торпедним. Обгороджування рубки спроектували досить високим, над ним не виступали перископи і антени, в обтічнику знаходилися шахти пристрою для роботи дизелів під водою і газовідводу.

Озброєння:

У торпедних апаратах стандартного калібру 533-мм можна було застосовувати новітні торпеди. Звичайно застосовувалися акустичні торпеди типів 53-65М й 53-65К, прийняті на озброєння у 1969 році. Вони мали дальність ходу в 22 і 19 км (відповідно), швидкість ходу в 44 і 45 вузлів, глибину поразки надводної цілі – до 12 метрів, вага вибухівки 300 – 307 кг. Внутрішні трубчасті 533-мм торпедні апарати виробництва заводу “Красное Сормово” ім. Жданова мають довжину 8145 мм, кут – 2 градуси, розташовані паралельно діаметральній площині корабля, вертикально, на відстані 700 мм один від одного. Заводські номери торпедних апаратів: 41901-41910 (перші шість – носові ). ПУТС системи “Ленинград-641” (зав. № 6741) розміщений у першому, третьому і сьомому відсіках. Час завантаження торпед у носові апарати не перевищує 6 годин, у кормові – 3 годин. ПЧ може прийняти замість кормових і запасних торпед 32 міни МДТ, РМ-2, чи 26 мін типу ПМ-2. Час завантаження мін на стелажі й у кормові апарати не перевищує 6 годин, швидкість постановки – 5 вузлів, метод – ізольована постановка двох мін з труби торпедного апарата повітряним пострілом.

Глибина торпедної стрільби досягала 80 – 100 метрів. Наявні повітряно-пінна система пожежегасіння ВПЧ-52, пристрій кондиціонування повітря К-5 і пристрій видалення камбузних відходів типу ДУК. Замість недосконалого “Спрута” був установлений стабілізатор глибини “Мармур”.

Енергетична установка:

Замість двотактних важких дизелів марки 37Д потужністю по 2000 к.с. на ПЧ “Запоріжжя” встановлені штатні полегшені чотиритактні дизелі марки 2Д42 потужністю по 1900 к.с. при 715 об/хв. і охолодження прісною водою. На субмарині встановлена система дистанційного керування дизелями ДАУ-2Д42. Гребні електродвигуни (далі – ЕД) виготовлені на підприємстві “Уралэлектротяжмаш”, середній ЕД марки ПГ-102ДО розвиває потужність у 2700 к.с. при 540 об/хв., бортові ЕД ПГ-101ДО – потужність по 1350 к.с. при 440 об/хв. ЕД економічного ходу ПГ-104ДО розвиває потужність у 140 к.с. при 185 – 210 об/хв. Нормальний запас палива марки ДС складає 255 тонн, посилений – 455 тонн. Акумуляторні батареї розміщені в другому і четвертому відсіках (всього 448 елементів у чотирьох групах). На човні наприкінці 80-х років були встановлені свинцево-кислотні акумуляторні батареї марки 48СМ (підвищеної ємності) №А-19 і №А-20. Два дизель-компресори ДК-2 продуктивністю 8 л/хв. (230 кгс/кв.см) розташовані в 5 відсіку, а один електрокомпресор ЕК-10-2 продуктивністю 18 л/хв. (200 кгс/кв. см) – у 6 відсіку.

На здавальних іспитах ПЧ “Запоріжжя”, що іменувався в радянському флоті Б-435, зміг розвинути найбільшу надводну швидкість ходу в 16,6 вузла, а найбільша дальність плавання при швидкості економічного ходу 8,3 вузла досягла 17 700 миль. Найбільша швидкість підводного ходу – 16,05 вузла. Швидкість ходу під РДП (економічна) – 8 вузлів, а дальність плавання під РДП складає 12 000 миль. При максимально можливій швидкості під РДП у 10,1 вузла дальність плавання складає 17 900 миль. При роботі ЕД економічним ходом швидкість ПЧ не перевищує 2 вузлів, а дальність плавання – 456 миль. Діаметр циркуляції не перевищує 4,0 довжини корпусу човна.
Діаметр середнього гребного гвинта – 1,68 м (ГПШ), поглиблення – 2,90 м, вага гвинта – 622 кг. Шестилопатеві бортові гвинти діаметром 1,72 м мають вагу по 569 кг, поглиблення – 2,50 м. Якір Холла вагою 1,0 т розташований по правому борту в носовій частині корпусу. Довжина ланцюга – 175 метрів (7 змичок), вага ланцюга – 3805 кг. Є електрошпиль.

Радіотехнічне озброєння:

Підводний човен “Запоріжжя” має РЛС виявлення надводних цілей типу “Флаг”, РЛС радіотехнічної розвідки “Накат”, радіолокаційний відповідач системи держ. упізнання “Хром-К”. У верхній частині носового краю розташовується ГАС “Тулома”, на верхній палубі – ГАС зв’язку МГ-15 (на її кришці – ГАС МГ-13 для виявлення роботи ГАС супротивника) і в нижній частині форштевня – ГАС “Арктика-М”. Є також ГАС шумопеленгування МГ-10 і станція “Береста” (МГ-23) для визначення швидкості поширення звуку у воді, ГАС АСС МГС-29, пристрій РДП (робота дизеля під водою).

Командирський 180-мм перископ атаки ПК-8,5 довжиною 8500 мм (з рухомим окуляром і збільшенням у 1,5 разу з кутом огляду 38 градусів, чи у 6 разів – 9 градусів) може бути піднятий чи опущений протягом 15 секунд. Зенітний перископ ПЗНГ-8 (з гідравлічним приводом обертання) має довжину 8000 мм. Хід перископів відповідно складає 4990 і 4510 мм. Використання перископів можливе на глибині до 30 метрів при швидкості ходу до 6,5 вузла. Субмарина укомплектована радіопеленгатором “Рамка”, гірокомпасами “Курс-5” (№ У316 – носовий і № У318 – кормовий), магнітним компасом КДЕ-П (№9019), показником напрямку “Градус” (№02021), лагом ЛР-2 (№ 9018), ехолотом НЕЛ-6 (№0515). На містку може бути використаний виносний прожектор МСНП-250 (діаметром 250 мм). На човні використовується внутрішньокорабельна система зв’язку П-400 “Каштан”, є висувна антена надводного зв’язку ВАН-С. З радіоустаткування на човні встановлені: передавачі Р-657 “Тантал” і Р-651М “Искра-М” (КВ), Р-619 (УКВ) і радіоприймачі Р-676 і Р-675П.

У НАТО новим “букам” привласнили назву “Foxtrot”. Окрім радянського флоту, ці човни поставлялися за кордон (Польща, Індія, Лівія, Куба).

Будівництво човнів проекту 641 велося на двох заводах (головний спостерігач від ВМФ – капітан 2 рангу Л. А. Александров): 45 одиниць побудував Ленінградський СБЗ “Судомех” і 13 – Ново-Адміралтейський СБЗ. Усього планувалася серія зі 160 субмарин, але у зв’язку з переорієнтацією на будівництво атомних підводних човнів серія обмежилася 58 човнами.

Підводний човен “Б-435” був закладений 24.03.1970 р. на елінгу Адміралтейського ССЗ (заводський номер 260) в м. Ленінграді (Санкт-Петербург) як великий торпедний підводний човен. Спущений на воду 29.05.1970 р., вступив до строю 06.11.1970 р. 16 жовтня 1970 р почалася програма державних випробувань, а 24 листопада 1970 р увійшов до складу Червонопрапорного Північного флоту.

З травня 1970 року по грудень 1971 року виконував завдання БС тривалістю 210 діб, в ході яких з 31.12.1971 по 09.11.1971 роки зробив офіційний візит до Гавани (Куба). В цілому за час походу ПЧ пройшов в надводному положенні 18342 милі, в підводному – 5340 миль, здійснив 71 занурення і витратив 825 тонн палива.
З 27 червня 1972 року по 10 серпня пройшов ремонт з докуванням на СРЗ-35 «Севморпуть» (м. Мурманськ).
З 30 червня 1977 року по 4 липня знаходився у поході. Зробила візит до Тунісу.

З 24 грудня 1979 року по 14 липня 1981 рік на КМОЛЗ в Кронштадті пройшов капітальний ремонт. Влітку 1990 р. переведений по внутрішніх водних системах з Білого моря через Азовське море на Чорне море.

27 серпня 1990 р. переведений до складу ЧЧФ. Зарахована до складу 153-ї БрПЧ 14-ї ДиПЧ ЧФ з базуванням у Південній бухті Севастополя. У 1994 році за підсумками року удостоєний звання “відмінно” на ЧФ. 16 лютого 1995 р. увійшов до складу 155-ї БРПЛ ЧФ з базуванням у Південній бухті Севастополя.

З 1995 – 1996 рік пройшов середній ремонт на СРЗ-13 в м. Севастополь і виконала програму заводських ходових випробувань без занурення у зв’язку з вичерпаним терміном експлуатації акумуляторних батарей. 1 серпня 1997 року за угодою між Російською Федерацією і Україною про параметри розділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 переданий ВМС України. Піднятий прапор ВМС України. Перейменований в U01 “Запорiжжя” (над ПЧ узяла шефство Запорізька міськрада).

3 серпня 1997 року переведений для подальшого базування в Балаклавську бухту. У зв’язку з відсутністю коштів на придбання акумуляторної батареї поставлена на прикол.

За час служби у ВМФ СССР виконала 14 бойових служб.

З 1997 – 2003 рр знаходився в ремонті на заводі “Металіст” в Балаклаві. 22 лютого 2003 року спущений на воду після закінчення докового ремонту. У лютому 2003 року ПЧ був поставлений в судоремонтний завод №13 ЧФ РФ (у Троїцькій бухті Севастополя) для виконання окремих робіт з озброєнням, вантаження і монтажу АБ.
30.01.2003 великий десантний корабель ВМС України “Костянтин Ольшанський” привіз до Севастополя з Греції АКБ для ПЧ, виготовлену грецькою компанією “Сегтапоз 8А “, вартістю 18 млн гривень. Майбутнє човна залишаєтся не визначеним.

18.03.2009 ЧП “Запоріжжя” перейшов до 13 СРЗ ЧФ РФ для проходження наступного етапу ремонту.

На початку ХХI століття в складі російського ВМФ уже немає човнів проекту 641, вони збереглися тільки у флотах України, Індії, Лівії та Куби.

ТТХ:

Клас: океанський дизельний торпедний ПЧ
Водотонажність: 1945 т (надводна нормальна), 1952 т (надводна повна), 2471 т (підводна нормальна), 2550 т (підводна повна).
Розміри: довжина корпусу по КВЛ – 89,7 м (максимальна – 91,3 м; 70 м по міцному корпусі); ширина максимальна – 7,5 м (по міцному корпусу – 5,6 м, по стабілізаторах – 8 м); осадка – 5,09 м.
ЕУ: дизель-електрична, трьохвальна. Три дизелі марки 2Д42 по 2000 к.с. Один середній гребний електродвигун ПГ-102К (2700 к.с.) і два бортових ПГ-101К (по 1350 к.с.), один електродвигун економічного ходу ПГ-104К (140 к.с.). Чотири групи акумуляторних батарей марки 46СУ по 112 елементів.
Запас палива (посилений) – 477,3 тонни.
Швидкість ходу (надводна/підводна): 16,8/16 вузлів (близько 31 км/год).
Дальність плавання: над водою 30000 миль при 8,8 вузлах, під водою 400 миль при 2 вузлах.
Глибина занурення (робоча/максимальна): 250/280 м.
Екіпаж: 77 осіб (12 офіцерів, 13 мічманів, 52 старшин и матросів).
Автономність: 90 діб
Озброєння: 6 носових + 4 кормових 533-мм торпедних апаратів, 22 торпеди чи 6 торпед і 32 міни типу МТД.
РЛС: “Флаг”* і “Накат”.
ГАК: “Арктика-М”, МГ-15 і “Тулома”.

Командири підводного човна:

ВМФ СРСР:
Косенко Володимир Миколайович – 16.10.1970 – 21.05.1976;
Потешкін Станіслав Олексійович;
Маначинський Михайло Якович – до листопада 1979;
Пучнін Володимир Васильович – 06.01.1980 – 09.1983;
Семенов Володимир Олександрович – 09.1983 – 10.1984;
Кулик Олег Михайлович – 10.1984 – 10.1985;
Прохоров Юрій Васильович – 10.1985 – 09.1986;
Федоров Валерій Миколайович – 29.09.1986 – 11.03.1992;
Табачний Сергій Георгійович – 11.03.1992 – 14.08.1993;
Єгоров Андрій Юрійович – 14.08.1993 – 26.12.1996;
Дмитрієв Ігор Германович – 26.12.1996 – 11.07.1997.

ВМС України:
Джемела Іван Іванович – 11.07.1997 – 01.02.2000;
Орлов Олег Анатолійович – 01.06.2000 – по цей час.