Чи справді нейтралітет заважає Швейцарії торгувати зброєю?

Оборонно-промисловий комплекс Швейцарії на сьогодні виглядає справжньою «білою вороною» у Європі. Значною мірою це визначають політика постійного нейтралітету держави та жорсткі обмеження на експорт озброєння. Водночас, попри таку позицію, країна активно експортує різні види військової продукції за кордон.

Швейцарське законодавство передбачає суворі умови, зокрема заборону реекспорту та продажу озброєння державам, які беруть участь у війні. Однак, попри ці обмеження, швейцарські компанії використовують різні обхідні механізми, що дозволяють їм зберігати прибутковість і водночас надавати країнам-експлуатантам значно більшу свободу у використанні придбаної техніки.

Політика нейтралітету

Конституція Швейцарії проголошує країну нейтральною, а її нейтралітет — завжди чинним та озброєним. На цьому фундаменті базуються закони, що суворо обмежують експорт військової техніки. Зокрема, Кодекс воєнного матеріалу (Kriegsmaterialgesetz) прямо забороняє постачання швейцарської зброї будь-якій стороні, яка бере участь у збройному конфлікті.

Додатково покупці озброєння підписують декларацію про заборону подальшого реекспорту, що виключає використання техніки в нових війнах. Державний секретаріат з економічних питань (SECO) пильно стежить за дотриманням цієї умови. Таким чином, навіть після продажу зброї за кордон швейцарська влада зберігає за собою право вето на її передачу в небезпечні регіони.

Нейтралітет, хоч і забезпечує міжнародний престиж, водночас накладає суворі обмеження на оборонну промисловість. Західні союзники України, наприклад, критикують заборону передавати швейцарську зброю для потреб Києва. Офіційний Берн послідовно відхиляє такі прохання, що спричиняє дипломатичне напруження.

З іншого боку, правозахисники та громадськість наполягають на жорстких критеріях експорту. У 2018 році широка коаліція подала ініціативу про конституційне закріплення заборони продажу зброї країнам, які систематично порушують права людини або беруть участь у війнах. Парламент, відчувши суспільний запит, самостійно посилив вимоги до експорту в законі, після чого автори відкликали свою ініціативу.

Водночас радикальні пропозиції щодо повної відмови від торгівлі зброєю не знаходять підтримки в суспільстві. Під час референдумів 2009 та 2020 років громадяни відкинули аналогічні ініціативи (68% та 58% голосів проти відповідно). Така статистика свідчить: швейцарці підтримують регульований військовий експорт, але виступають проти його повного припинення.

Крім того, нещодавно парламент Швейцарії послабив експортні правила для 25 країн (переважно членів НАТО та союзників), щоб запобігти технологічній ізоляції власного ОПК.

Тепер влада автоматично схвалює постачання зброї до цих держав, навіть якщо вони перебувають у стані війни, проте Україна до цього переліку не потрапила. Це рішення стало відповіддю на демарш європейських партнерів: після неодноразових відмов Берна у реекспорті боєприпасів для установок Gepard та іншого озброєння країни ЄС почали виключати швейцарські компанії зі своїх ланцюгів постачання. Європейські столиці вбачають у швейцарському праві вето пряму загрозу власній безпеці.

Потенціал ОПК

Попри обмеження, Швейцарія має потужні передумови для подальшого розвитку оборонно-промислового комплексу. Високий технічний рівень інженерів та традиція інновацій забезпечують потенціал для створення конкурентоспроможної продукції. Зміна світової безпекової кон’юнктури диктує зростання попиту на сучасні озброєння, зокрема в країнах ЄС та НАТО.

Європейське переозброєння стимулює розвиток технологій подвійного призначення. Швейцарські компанії, зокрема RUAG та локальні підрозділи Rheinmetall, уже беруть участь у багатонаціональних програмах. Важливо, що частини оборонних розробок дають поштовх і цивільному сектору, прискорюючи загальний науковий прогрес країни.

Крім того, Швейцарія планує суттєво наростити внутрішні оборонні видатки. На 2025 рік військовий бюджет становить близько 7 млрд франків (0,8–0,9% ВВП), проте уряд має амбіції довести цей показник до 1% ВВП до 2030 року. Зростання фінансування відкриває нові можливості для місцевих виробників, забезпечуючи їх стабільними державними замовленнями.

Нові закони суттєво розширюють ринки збуту для місцевого ОПК. У 2025 році парламент Швейцарії одноголосно погодив автоматичну видачу експортних дозволів для 25 країн (переважно європейських), навіть якщо ці держави беруть участь у збройних конфліктах.

Водночас влада розглядає скасування вимоги щодо обов’язкового повідомлення про реекспорт. У майбутньому близько 85% швейцарського військового експорту може вийти з-під безпосереднього державного контролю, якщо продукція прямує до країн із надійним механізмом перевірки кінцевого споживача. Такі кроки відкривають ширші можливості для швейцарських компаній на західних ринках та відповідають на тиск міжнародної спільноти, яка прагне розширити допомогу Україні.

Динаміка експорту озброєнь

За даними Державного секретаріату з економічних питань (SECO), частка воєнної продукції у загальному експорті Швейцарії завжди становила одиничні відсотки. Наприклад, у 2010 році на цей сектор припадало 0,32% усіх товарних постачань, а обсяг продажів склав CHF 640,5 млн («$824,4 млн»). Для порівняння: у 2024 році експорт воєнної продукції сягнув CHF 664,7 млн («$855,6 млн»), що становить лише 0,17% від сукупного експорту країни.

Протягом 2010–2024 років обсяги експорту коливалися переважно в межах CHF 400–950 млн. Після стрибка у 2011 році до CHF 872,7 млн («$1,12 млрд»), що на 36% перевищило показники попереднього року, ринок пережив кілька періодів нестабільності.

Показники впали до мінімуму у CHF 411,9 млн («$530,2 млн») у 2016 році, а свого піку сягнули у 2022 році, склавши CHF 955,0 млн («$1,23 млрд»). Значне піднесення у 2019–2020 роках забезпечили кілька великих контрактів.

Зокрема, 2019 рік продемонстрував ріст на 43% переважно завдяки трьом масштабним угодам. У 2020 році обсяги зросли ще на 24% — до CHF 901,2 млн («$1,16 млрд») — через реалізацію чотирьох ключових оборонних замовлень.

Попри періодичне зростання, останніми роками обсяги продажів суттєво скоротилися. У 2023 році експорт склав CHF 696,8 млн («$896,9 млн»), що на 27% менше порівняно з 2022 роком. У 2024 році показники впали ще на 5%.

Аналітики пояснюють такий спад завершенням великих разових контрактів, як-от постачання систем протиповітряної оборони до Катару для Чемпіонату світу з футболу. Також на динаміку вплинули нові жорсткіші правила, які парламент ухвалив наприкінці 2021 року. Вони забороняють постачання зброї країнам, що перебувають у стані війни, та суворо обмежують реекспорт швейцарського озброєння з третіх країн.

Сьогодні основними покупцями швейцарського військового майна залишаються Німеччина, США та Італія. Проте через законодавчі обмеження європейські партнери все частіше відмовляються від швейцарських компонентів, щоб не мати проблем із подальшою передачею техніки союзникам. У 2023–2024 роках експорт стабільно тримається на рівні нижче CHF 700 млн на рік, що фіксує один із найнижчих рівнів активності галузі за останнє десятиліття.

Що саме експортує Швейцарія?

Експорт Швейцарії різноманітний і включає бронетехніку, вогнепальну зброю, авіацію та різні компоненти. Так, авіаційний сектор посідає особливе місце у структурі швейцарського експорту, поєднуючи цивільні інновації з військовими розробками. Основу продуктового профілю складають навчально-тренувальні та легкі багатоцільові літаки, зокрема моделі Pilatus — PC-21, PC-24 та PC-12.

Починаючи з 2020 року, виробник суттєво наростив портфель замовлень, уклавши низку стратегічних контрактів у Європі та на Близькому Сході. Іспанія стала одним із найбільших клієнтів останніх років, замовивши флотилію з понад 40 літаків PC-21 для оновлення своєї тренувальної бази (Ejército del Aire).

Франція також обрала швейцарську техніку: у рамках програми модернізації F-AIR 21 французькі ПС отримали ескадрилью PC-21 для підготовки пілотів Rafale та Mirage. Успіх закріпили угоди з Катаром та ОАЕ, які продовжують експлуатувати та оновлювати свої парки за підтримки швейцарських фахівців.

Не меншим попитом користується і «повітряний позашляховик» PC-24 (Super Versatile Jet) та турбогвинтовий PC-12 NGX. Урядові структури Швеції та Катару придбали ці машини для санітарної авіації та перевезення високопосадовців, оцінивши їхню здатність злітати з коротких та ґрунтових смуг. Також, цей літак надійшов на озброєння ВМС Франції. 

Рекордні фінансові показники 2023 року, коли дохід компанії перевищив 1,4 млрд франків, підтверджують ефективність цієї експортної стратегії.

Крім готових бортів, країна постачає високотехнологічні аероструктури: деталі фюзеляжів, крила та стабілізатори. Значну частку доходів забезпечує сфера технічного обслуговування, ремонту та модернізації (MRO), а також виробництво вузлів для міжнародних комерційних і військових платформ.

Більшість цієї продукції належить до товарів подвійного призначення (dual-use), що дозволяє компаніям маневрувати між цивільним та оборонним ринками.

Pilatus Aircraft — один із найвідоміших брендів швейцарського експорту. У 2024 році промислова концентрація в секторі посилилася: Pilatus узяв під управління виробничі потужності RUAG Aerostructures в Еммені.

Сама корпорація RUAG після реструктуризації змістила фокус на космічні технології та сервісне обслуговування, але зберігає статус критично важливого постачальника компонентів.

Хоча авіаційні елементи демонструють високу технологічну складність, за вартістю вони не домінують у звітах SECO. У піковому 2022 році основними статтями доходів стали бронетехніка та боєприпаси. Авіаційні компоненти, зокрема деталі для винищувачів, склали лише близько 5% від загального обсягу військового експорту.

Така динаміка зумовлена специфікою контрактів: продаж літаків зазвичай відбувається великими разовими партіями, тоді як постачання запчастин має стабільний, але менший фінансовий обсяг.

Суворий нейтралітет Швейцарії створює додаткові виклики для авіабудівників. Державний секретаріат з економічних питань (SECO) ретельно перевіряє експортні дозволи, особливо якщо деталі призначені для бойових платформ. Необхідність оцінювати реекспортні ризики та кінцеве призначення кожного гвинта іноді стримує участь швейцарських заводів у глобальних ланцюжках постачання.

Через це місцеві постачальники часом програють тендери в країнах із високим ризиком військового застосування техніки, оскільки покупці прагнуть уникнути швейцарського права вето на використання придбаного майна.

Крім того, корпорація RUAG відіграє роль технологічного хребта швейцарських Повітряних сил, забезпечуючи автономність країни в експлуатації бойової авіації. У програмі винищувачів F/A-18 Hornet компанія виконує повний цикл робіт, що виходить далеко за межі звичайного сервісу.

Оскільки швейцарські пілоти літають в умовах високогір’я, корпуси літаків зазнають екстремальних навантажень, які прискорюють втому металу. Інженери RUAG розв’язують цю проблему через глибоку модернізацію планера: вони повністю розбирають літак, діагностують мікротріщини за допомогою лазерних та рентгенівських сканерів і замінюють критичні силові шпангоути.

Завод в Еммені також має ліцензію на виробництво унікальних запчастин, які американська промисловість вже зняла з виробництва. Фахівці фактично перезбирають крило наново: вони виточують та штампують нові лонжерони, нервюри й елементи обшивки, замінюючи зношені вузли продукцією власного виробництва. Такий підхід перетворює підприємство зі звичайного ремонтного майданчика на повноцінне конструкторське бюро, здатне підтримувати геометрію та міцність бойових платформ без зовнішньої допомоги.

Окремий напрям роботи стосується «мізків» машини: фахівці компанії оновлюють програмне забезпечення радарів та систем навігації, інтегрують нові зразки ракетного озброєння та забезпечують захист бортових систем від кіберзагроз.

З переходом Швейцарії на винищувачі п’ятого покоління F-35 Lightning II характер співпраці трансформується в інтеграцію у глобальний виробничий ланцюг. Угода з американським гігантом Lockheed Martin передбачає масштабні офсетні контракти, де RUAG виступає ключовим бенефіціаром.

Компанія отримала замовлення на виготовлення високотехнологічних компонентів скління ліхтаря кабіни та елементів фюзеляжу для світового флоту F-35, а не лише для швейцарських машин.

Крім виробництва, RUAG готує інфраструктуру для статусу регіонального сервісного центру (MRO&U). Це дозволить швейцарцям самостійно обслуговувати двигуни та планер, а також перевіряти роботу автономних логістичних систем літака, що мінімізує залежність від зовнішніх даних і гарантує національний суверенітет у використанні цієї платформи.

Бронетехніка

Сектор бронетехніки відіграє роль важковаговика у швейцарському оборонному експорті, конкуруючи за обсягами валютних надходжень навіть з авіабудуванням. Головним промисловим рушієм виступає компанія General Dynamics European Land Systems – Mowag (GDELS-Mowag), розташована у Кройцлінгені.

Її інженери створили глобальний стандарт для колісних бойових машин, розробивши модульну платформу, яку використовують армії десятків країн світу. Флагманом цього успіху стала родина Piranha — універсальна колісна база (переважно формули 8×8).

Загалом у світі несуть службу понад 12 000 одиниць техніки, що походить від швейцарської розробки, включаючи знамениті американські бронетранспортери Stryker та канадські LAV.

Статистика яскраво демонструє економічну вагу цього сегмента. Саме бронетехніка забезпечила левову частку рекордних показників 2022 року, коли на неї припало приблизно 26,5% від загальної вартості військового експорту.

Такий стрибок зумовили масштабні контракти на постачання новітніх Piranha V до Данії та Румунії. Однак успіх галузі наштовхується на жорсткі законодавчі бар’єри. Суворі правила нейтралітету, які забороняють реекспорт швейцарської зброї до зон конфліктів, змушують іноземних замовників змінювати стратегію закупівель. Клієнти все частіше вимагають локалізації виробництва на власній території, щоб уникнути залежності від політичних рішень Берна.

Експортну статистику сектору формують конкретні багатомільйонні угоди, де ключовим товаром виступає платформа Piranha V. Найбільшим європейським замовником останніх років стала Румунія, яка уклала рамковий контракт на 227 бронетранспортерів загальною вартістю понад 895 мільйонів євро.

Ця угода ілюструє механізм обходу швейцарських обмежень через трансфер технологій: перші 30 машин зійшли з конвеєра у швейцарському Кройцлінгені, тоді як решту 197 одиниць виробляє місцевий завод Bucharest Mechanical Factory за ліцензією.

Данія також реалізує масштабну програму переозброєння, замінюючи застарілі гусеничні M113 на 309 одиниць Piranha V (у варіантах БТР, командних машин та санітарного транспорту). Вартість цього контракту оцінюють у 4,5 мільярда данських крон (близько 670 мільйонів доларів), а поетапне постачання забезпечує стабільне завантаження швейцарських інженерних потужностей.

Окремої уваги заслуговує іспанська програма VCR «Dragon». Міністерство оборони Іспанії обрало швейцарську Piranha V як базу для своєї майбутньої бойової машини піхоти 8×8.

Перший транш передбачає виробництво 348 машин вартістю 2,1 мільярда євро. Хоча фінальну збірку виконує консорціум Tess Defence в Іспанії, GDELS-Mowag отримує значні роялті за інтелектуальну власність та постачання критичних компонентів трансмісії й підвіски.

Ринок легшої бронетехніки контролює сімейство Eagle V (4×4 та 6×6). Головним оператором цієї техніки виступає німецький Bundeswehr. У межах програми GFF Берлін закупив сотні машин Eagle для медичних евакуаційних груп та сил спеціальних операцій, регулярно оновлюючи замовлення (останній контракт 2024 року охоплює десятки нових санітарних машин).

Географія постачання виходить за межі Європи. Ботсвана експлуатує 45 одиниць Piranha III, а Ірландія, маючи на озброєнні понад 80 машин цього типу, у 2022 році підписала додатковий контракт на 249 мільйонів євро для модернізації свого флоту та закупівлі нових спецмашин. Бразилія також долучилася до клубу клієнтів, отримавши партію спеціалізованих мостоукладальників на шасі Piranha III у межах контракту з GDELS.

Протиповітряна оборона

Швейцарія утримує статус безальтернативного лідера у сегменті артилерійських систем ППО ближнього радіуса дії, фактично монополізувавши ринок 35-мм зенітних гармат. Епіцентром цієї індустрії виступає цюрихський підрозділ концерну Rheinmetall Air Defence (спадкоємець легендарної Oerlikon Contraves). Їхні розробки стали світовим стандартом завдяки поєднанню швидкострільних гармат та програмованих боєприпасів AHEAD, які створюють хмару уражаючих елементів безпосередньо перед ціллю.

Ця технологія робить швейцарські системи найефективнішим засобом протидії малим дронам та крилатим ракетам, оскільки вартість знищення цілі чергою снарядів у десятки разів нижча за пуск ракети-перехоплювача.

Найбільшим драйвером експорту у 2020–2022 роках став мегаконтракт із Катаром, укладений для забезпечення безпеки Чемпіонату світу з футболу. Доха інвестувала сотні мільйонів доларів у створення ешелонованої оборони, закупивши новітні системи Skynex та модернізовані комплекси Skyguard 3.

Основу цих систем складають 35-мм револьверні гармати Oerlikon Revolver Gun Mk3, здатні працювати автономно та інтегруватися в єдину мережу управління вогнем.

Виконання цього замовлення дозволило Rheinmetall Air Defence показати пікові фінансові результати саме у передвоєнний період, зробивши категорію «системи управління вогнем та гармати» однією з домінуючих у звітах SECO за 2021 рік.

З початком повномасштабної війни в Європі у 2022–2025 роках фокус попиту змістився на мобільні платформи. Європейські країни почали масово замовляти систему Skyranger — баштовий модуль із 30-мм або 35-мм гарматою, який встановлюють на колісні бронетранспортери.

так, Австрія у 2024 році підписала контракт на закупівлю 36 систем Skyranger 30, які інтегрують на шасі Pandur Evolution, загальною вартістю програми 1,8 мільярда євро (частина цих коштів піде саме швейцарським розробникам бойового модуля).

Німеччина також обрала Skyranger 30 для своєї програми NNbS (система ППО ближнього радіуса), плануючи встановити їх на платформи Boxer для захисту механізованих бригад. Данія приєдналася до клубу замовників, обравши це рішення для захисту своєї армії від дронів.

Азійський ринок залишається стабільним джерелом доходів завдяки довгостроковим програмам модернізації. Таїланд продовжує оновлювати свій парк систем GDF, закуповуючи нові радари та системи управління вогнем для існуючих батарей.

Індонезія та інші морські держави активно купують корабельні комплекси Oerlikon Millennium Gun, які забезпечують останній рубіж оборони суден від протикорабельних ракет.

Однак суворі швейцарські закони створили парадоксальну ситуацію для новітніх контрактів: щоб постачати системи Skynex в Україну (за фінансування уряду Німеччини), концерн Rheinmetall змушений перенести виробництво окремих вузлів до Італії, оскільки прямий експорт зі Швейцарії до Києва залишається заблокованим.

Офіційна статистика SECO розмиває дані про протиповітряну оборону між двома групами: Категорією 2 (зброя калібру понад 12,7 мм) та Категорією 5 (системи керування вогнем). Саме ці показники зафіксували рекордний ріст у 2020–2022 роках завдяки підготовці Катару до Чемпіонату світу з футболу. У 2021 році експорт систем керування (зокрема радарів Skyguard) сягнув CHF 313,2 млн («$354,1 млн»), охопивши 42% усього ринку озброєнь (загалом CHF 742,8 млн або «$839,4 млн»).

У 2022 році сумарний показник обох категорій перевищив CHF 290 млн («$327,7 млн»), забезпечивши третину валютних надходжень галузі.

Економічна ефективність швейцарських гармат виступає головним драйвером попиту. Знищення дрона-камікадзе чергою програмованих снарядів AHEAD коштує оператору приблизно 4–5 тис. євро («$4,3–5,4 тис.»).

Для порівняння: пуск ракети ПЗРК (типу Stinger) обходиться у 100–150 тис. євро («$108–162 тис.»), а перехоплювача системи NASAMS — понад 1 млн євро («понад $1,1 млн»). Співвідношення витрат 1:20 на користь артилерії робить системи Rheinmetall Air Defence безальтернативним вибором для захисту інфраструктури від масових атак дешевими безпілотниками.

Завершення катарського контракту спричинило прогнозований спад у статистиці 2023 року (зниження до CHF 156,5 млн або «$176,8 млн» сумарно). Проте аналітики вважають це затишшя тимчасовим. Укладені у 2024 році угоди на постачання модулів Skyranger для армій Австрії, Німеччини та Данії почнуть наповнювати звіти SECO вже з 2025–2026 років, коли завод у Цюриху розпочне масові відвантаження готової продукції.

Висновок

Підсумовуючи викладене, швейцарський оборонно-промисловий комплекс справді стикається з низкою проблем через політичні та правові обмеження. Водночас держава та приватні компанії розуміють необхідність збереження й розвитку цього сектору як важливого елемента національної безпеки та джерела економічної вигоди.

Швейцарський ОПК здатний без залучення іноземних партнерів повністю забезпечити власні збройні сили стрілецькою зброєю, що істотно знижує критичну залежність від зовнішніх постачальників. Саме тому ринок виробив різні, зокрема обхідні, механізми продажу й реалізації продукції за кордоном. Додаткову функцію виконують дочірні підприємства швейцарських компаній в інших країнах: вони генерують значну частку фінансових надходжень і опосередковано підтримують національну економіку.

У перспективі швейцарський оборонно-промисловий комплекс продовжить розвиток, однак темпи цього процесу наразі невідомі та значною мірою залежать від подальших політичних рішень і міжнародної кон’юнктури.