Популярні
Перша частина огляду висвітлила стан навчальної авіації у Східній Європі. Подальший аналіз західноєвропейського ринку демонструє схожі тенденції, проте з суттєво вищим технологічним рівнем авіапарку. Якщо східні країни часто покладаються на модернізацію радянської спадщини, то Західна Європа робить ставку на цифрові платформи нового покоління.
Також рекомендуємо авторську статтю на «Мілітарному»: «Навчально-бойова авіація Східної Європи та її потенціал у боротьбі з дронами»
Яскравими прикладами цього технологічного лідерства виступають італійський M-346 Master та британський Hawk. Ці машини вже не просто тренують пілотів, а слугують повноцінними елементами мережецентричних систем керування боєм.
Навіть ветерани авіаційного ринку, такі як Alpha Jet, свого часу встановили високу планку універсальності, успішно поєднуючи навчальні місії з роллю легких ударних штурмовиків.
Про цей літак ішлося у першій частині статті, присвяченій Східній Європі. Втім, тоді увагу зосередили на конкретних користувачах, зокрема Польщі — наразі єдиному східноєвропейському операторі. Водночас у Західній Європі експлуатантів цієї моделі більше, а використовувані версії — значно потужніші.
Повторюючи, варто сказати що M-346 — сучасний двомоторний реактивний літак італійського виробництва. M-346 оснащується двома безфорсажними турбовентиляторними двигунами Honeywell F124-GA-200 (тяга ~28 кН кожен) і має чудові характеристики розгону та набору висоти (темп підйому — до 112 м/с).
Максимальна швидкість — 1090 км/год (М 0,95), практична стеля — 13 700 м. Бойовий радіус (без дозаправки) становить приблизно 500–700 км, перегоночна дальність — до 2550 км з підвісними баками.
Базова навчальна версія M-346 не оснащена бортовим радаром і не має вбудованої гармати, однак передбачає 7 вузлів підвіски (1 — під фюзеляжем, 4 — під крилами, 2 — на законцівках крила) для озброєння загальною масою до 3000 кг.
У навчальних цілях літак може нести імітатори ракет або легке озброєння.
Бойова модифікація M-346FA обладнується багаторежимним радаром Grifo-М346 і може використовувати широкий спектр високоточного озброєння. Зокрема:
Таким чином, M-346FA фактично перетворюється на легкий багатоцільовий винищувач, здатний уражати як повітряні, так і наземні цілі.
У контексті боротьби з дронами цей літак (особливо у версії FA) має всі необхідні сенсори та ракети ближнього бою, щоб ефективно збивати БПЛА. Навіть без радара пілот M-346 може візуально захопити ціль і використати ІЧ-ракету з тепловим наведенням для ураження повільного безпілотника.
У Західній Європі (зокрема й у Греції, яку політично зараховують до західної частини континенту) літаки зайняли важливу нішу — не тільки в питанні навчання пілотів, а й у нарощуванні бойового потенціалу.
Повітряні сили Італії експлуатують основну конфігурацію T‑346A Master. Вона дозволяє відпрацьовувати польоти на рівні сучасних бойових машин, готуючи льотчиків до переходу на Eurofighter та інші реактивні винищувачі. Програма стартувала ще 2009 року, а основні постачання завершилися до 2018-го, охопивши 42 літаків з додатковим замовленням. На цих машинах готують пілотів у рамках International Flight Training School, де поєднуються реальні польоти та тренування на сучасних симуляторах.
Греція також активно використовує M‑346. Повітряні сили країни отримали 10 літаків M‑346 Block 5+, що слугують основою навчальної програми в Міжнародному центрі льотної підготовки в Каламаті. Постачання тривало поетапно протягом 2023–2025 років.
На тлі європейського досвіду Австрія у 2025 році уклала контракт на закупівлю 12 літаків M‑346FA (Fighter/Attack) для відновлення національної програми підготовки пілотів після списання старих Saab 105. Пакет включає не лише самі літаки, а й симулятори, навчальне обладнання та технічну підтримку, а розгортання флоту заплановане з 2028 року.
Австрійські літаки призначені для вишколу льотчиків, охорони повітряного простору та виконання обмежених ударних і підтримувальних місій, поєднуючи ролі тренувальної та бойової платформи.
BAE Systems Hawk — британський одномоторний реактивний літак для базової та поглибленої підготовки пілотів. У певних модифікаціях його також використовують як бюджетний легкий штурмовик або перехоплювач. Проєкт стартував у 1970-х роках (перший політ відбувся 1974-го), а завдяки серійному виробництву та постійній модернізації Hawk став однією з найуспішніших платформ у своєму класі. Станом на 2020-ті роки світовий авіапарк налічує сотні одиниць, а цей тип літаків експлуатують близько двадцяти держав.
Технічні можливості сучасних двомісних модифікацій (AJT та Hawk 100/127/128) базуються на перевіреній однодвигунній схемі. Серцем літака є турбовентиляторний двигун Rolls-Royce Adour: залежно від версії він видає від 25 до 29 кН тяги. Цього цілком достатньо, щоб розігнати машину до 1000–1030 км/год (майже швидкість звуку — 0,8–0,9 Маха) та підняти її на висоту понад 13 000 метрів.
Попри компактні розміри та максимальну злітну масу в межах 9–9,5 тонн, Hawk демонструє чудову витривалість: його перегінна дальність сягає 2500 км. Хоча показники дещо різняться залежно від покоління (від сотої серії до найсучаснішої 200-ї), Hawk залишається зразком балансу.
Платформу розробляли як навчальний літак із можливістю нести озброєння. Стандартний бойовий набір включає центральний підфюзеляжний контейнер із 30-мм гарматою ADEN, а також від 2 до 4 підкрилових пілонів. Деякі модифікації мають до 5–7 точок підвіски з корисним навантаженням близько 3000 кг. Бойові версії Hawk здатні нести керовані ракети «повітря-повітря» (зокрема AIM-9 Sidewinder), некеровані ракети, авіабомби та прицільні контейнери.
У протиповітряних операціях Hawk залишається передусім тренувальною машиною. Лише одномісна 200-та серія та версії з розширеною авіонікою мають обмежені можливості для перехоплення. На практиці це означає, що за сприятливих умов — короткого контакту, підтримки з боку наземних РЛС та використання ракет із ІЧ наведенням — Hawk може ефективно протидіяти легким цілям: гелікоптерам або дрони.
Hawk має розгалужену «генеалогію»: від початкових T.1 та Mk.50/51 до численних експортних і модернізованих версій. Серед них — Hawk 60, палубний T-45 Goshawk для ВМФ США, а також сучасні лінійки AJT (Advanced Jet Trainer), як-от Hawk 120/127/128 (відомий як T2 у Королівських ПС Великої Британії). Окреме місце посідає Hawk 132 — індійський варіант, який частково виготовляла за ліцензією компанія HAL. Для бойових завдань створили одномісну лінійку Hawk 200/209/129, що функціонує як легкий штурмовик або перехоплювач.
Чимало країн отримали спеціалізовані конфігурації з оновленими кокпітами, сучасною авіонікою та підтримкою новітніх симуляторів. Окремо розвивали проєкт Advanced Hawk: він вирізняється покращеним крилом, нашоломними дисплеями (HMD) та великоформатними екранами в кабіні пілота.
Серед основних користувачів у Західній Європі виділяються дві держави. По-перше, Велика Британія — батьківщина платформи. Королівські ПС (RAF) тривалий час експлуатують версії T1 та сучасні Hawk T2 (Hawk 128) як літаки поглибленої підготовки. Крім того, Hawk — незмінний символ знаменитої пілотажної групи «Red Arrows». Хоча британське командування розглядає можливість часткової заміни флоту через технічні та логістичні виклики, Hawk залишається фундаментом навчальної системи країни.
По-друге, Фінляндія — один із найдавніших європейських операторів. Фінські підрозділи використовують модифікації Mk.51 та Mk.66, які пройшли глибоку модернізацію та інтегровані в сучасний цикл підготовки пілотів. Фінське командування також зазначає, що за сприятливих умов ці літаки здатні виконувати обмежені бойові завдання.
Варто зауважити, що Hawk здобув статус найуспішнішого навчального літака у світі саме завдяки масштабним експортним контрактам за межами Європи. Сьогодні більшість експлуатантів платформи зосереджена в інших регіонах: Індія є одним із найбільших операторів, а Саудівська Аравія, Оман та Австралія активно використовують ці машини у своїх авіапарках.
Dassault/Dornier Alpha Jet — франко‑німецький реактивний літак, розроблений на межі 1960‑х та 1970‑х років. Творці поєднали в ньому функції штурмовика та машини для поглибленої підготовки пілотів. Після першого польоту, що відбувся 26 жовтня 1973 року, літак поповнив авіапарки Франції та Німеччини протягом 1977–1979 років. Це перетворило Alpha Jet на одну з наймасовіших навчально‑тренувальних платформ свого покоління.
Alpha Jet розробляли з акцентом на маневреність, простоту конструкції та універсальність. Машина готує льотчиків до переходу на фронтові винищувачі, а також виконує тактичні завдання як легкий штурмовик або літак безпосередньої підтримки. Конструктивно Alpha Jet — це двомоторний високоплан із тандемною кабіною для двох членів екіпажу та посиленим шасі, розрахованим на інтенсивну експлуатацію під час навчальних місій.
Технічну основу Alpha Jet становлять два турбовентиляторні двигуни SNECMA Turbomeca Larzac. Ці малогабаритні силові установки розробили спеціально для навчальних реактивних літаків, щоб забезпечити баланс між паливною ефективністю та достатньою тягою.
Хоча ці двигуни не мають форсажних камер, їхньої потужності цілком достатньо для виконання тренувальних польотів та легких бойових завдань.
Максимальна швидкість Alpha Jet становить приблизно 1000 км/год, а практична стеля сягає 14 000–14 600 метрів. Бойова дальність варіюється в межах кількох сотень кілометрів залежно від конфігурації та профілю польоту. При максимальній злітній масі близько 7500–8000 кг літак здатен нести до 2500–2720 кг озброєння на п’яти вузлах підвіски.
Щодо озброєння та повітряного бою, Alpha Jet розробляли не як винищувач перехоплювач, а як навчальну платформу з функціями легкої ударної авіації. Під фюзеляжем літак несе контейнер із 30-мм гарматою DEFA або 27-мм Mauser BK-27. Арсенал також включає фугасні авіабомби, блоки некерованих ракет, ракети класу «повітря-повітря» малої дальності та інше підвісне обладнання.
Таке оснащення дозволяє відпрацьовувати тактичні вправи, проте Alpha Jet не має повноцінної бортової РЛС для самостійних повітряних боїв високої інтенсивності. Через це його можливості проти сучасних винищувачів залишаються обмеженими. Водночас для таких завдань, як полювання на дрони, літак виявляється цілком придатною платформою.
Alpha Jet виходив у кількох основних модифікаціях. Варіант Alpha Jet E розробляли для навчальних місій: Франція широко застосовує його для підготовки льотчиків та у виступах пілотажної групи Patrouille de France. Alpha Jet A — це бойова версія, яку Німеччина використовувала для тактичної підтримки сухопутних військ. Також існували експортні та модернізовані зразки з удосконаленою авіонікою та можливістю встановлення додаткових систем озброєння.
Щодо Західної Європи, то найтриваліший і наймасштабніший досвід експлуатації Alpha Jet має Франція. Французькі Повітряні сили залучили сотні літаків модифікації «E» до навчальних і демонстраційних місій; частина бортів залишається в строю навіть після десятиліть служби. Бельгія також тривалий час використовувала Alpha Jet для поглибленої підготовки пілотів і модернізувала їх для продовження ресурсу, проте 2019 року повністю списала цей тип. Німеччина, яка спочатку експлуатувала Alpha Jet A як навчально-бойову машину для підготовки пілотів Tornado, поступово вивела літак зі служби та передала частину парку іншим країнам. На сьогодні Німеччина не входить до переліку користувачів платформи.
CASA C-101 Aviojet — іспанський легкий реактивний літак, призначений для поглибленої підготовки пілотів та виконання обмежених ударних місій. Компанія CASA (нині частина Airbus Defence & Space) розробила його у 1970-х роках як заміну застарілому парку навчальних машин. Перший політ прототипу відбувся 1977 року, а серійне виробництво та передача літаків до Повітряних сил Іспанії розпочалися на межі 1970-х та 1980-х років.
Конструктори заклали в Aviojet концепцію простої та надійної платформи: він дозволяє льотному складу не лише відпрацьовувати навички пілотування, а й виконувати роль легкого штурмовика завдяки здатності нести бойове навантаження.
Конструктивно C-101 — це однодвигунний низькоплан із тандемною двомісною кабіною, що забезпечує оптимальні умови для взаємодії інструктора та учня. На відміну від сучасних реактивних тренажерів (AJT) із повністю цифровими «скляними кабінами», Aviojet оснащений простішою авіонікою, хоча за роки служби він отримав оновлені системи навігації та керування зброєю.
Силову установку літака становить один турбовентиляторний двигун Honeywell TFE731. Залежно від модифікації, показники тяги двигуна варіюються, забезпечуючи водночас економічну експлуатацію та достатню швидкість для виконання тренувальних завдань.
Основні технічні характеристики серійних варіантів:
Максимальна швидкість: 700–900 км/год (залежно від версії та профілю польоту).
Практична стеля: 13 000 – 14 000 метрів.
Корисне бойове навантаження: 2000 – 2700 кг на кількох вузлах підвіски.
В Іспанії C-101 пройшов довгий шлях: понад сорок років він залишався головною платформою для поглибленої підготовки та незмінним «обличчям» пілотажної групи Patrulla Águila. На базі Головної авіаційної академії (General Air Academy) в Сан-Хав’єрі літак забезпечив навчання цілих поколінь іспанських льотчиків. Окремі його модифікації також виконували функції легких штурмовиків для тактичної підтримки на полі бою.
Сьогодні Aviojet поступово виводять з активної експлуатації. Навчальні та пілотажні підрозділи іспанських Повітряних сил замінюють C-101 на сучасні турбогвинтові Pilatus PC-21. Цей крок свідчить про зміну концепції підготовки: ставку роблять на цифрові тренажери та економічно ефективніші турбогвинтові літаки на початкових і середніх етапах навчання.
Щодо бойового потенціалу, конструктори передбачили для C-101 вузли підвіски під гарматні контейнери, блоки некерованих ракет та легкі авіабомби. Окремі експортні версії отримали посилене озброєння та модернізовану авіоніку. Проте конструкція та потужність двигуна літака першочергово відповідають ролі навчальної платформи.
Відсутність сучасної бортової РЛС, обмежена маневреність і відносно низька швидкість роблять C-101 ефективним лише в конфліктах низької інтенсивності. Машина підходить для перехоплення повільних повітряних цілей або підтримки наземних військ у простих сценаріях, але цілком непридатна для повітряних дуелей із винищувачами чи подолання щільної системи ППО.
Турецький Hürjet став «білою вороною» серед навчально-бойової авіації Західної Європи. Це перший випадок в історії, коли європейська країна обирає турецькі реактивні літаки для переозброєння. Єдиним іноземним замовником моделі наразі виступає Іспанія, яка планує замінити турецькими машинами застарілі Northrop SF‑5M.
Turkish Aerospace Industries (TAI) офіційно розпочала розробку літака в серпні 2017 року спільно з Секретаріатом оборонної промисловості (SSB) та Повітряними силами Туреччини. Проєкт спрямували на заміну застарілих реактивних машин: Northrop T‑38M Talon та Northrop F‑5, які десятиліттями виконували навчальні й демонстраційні завдання.
Після завершення концептуального дизайну та детальних інженерних розрахунків фахівці розпочали складання прототипу. Перший борт зійшов зі складальної лінії в червні 2022 року, а вже 30 січня 2023 року двигун літака вперше запустили під час наземних випробувань.
Перший політ прототипу 25 квітня 2023 року став ключовою віхою всієї програми. Під час випробувань літак піднявся на висоту близько 4300 метрів (14 000 футів) для перевірки базових аеродинамічних характеристик, чим підтвердив надійність конструкції та систем. Це досягнення має історичне значення для турецького авіапрому: вперше реактивний літак власної розробки успішно пройшов повітряні випробування.
Розробники із самого початку проєктували Hürjet як багатоцільову платформу: він поєднує функції навчального тренажера та легкого бойового літака (LCA). Машина оснащена турбореактивним двигуном General Electric F404-GE-102, сучасною авіонікою та цифровою системою дистанційного керування (fly-by-wire). Тандемна кабіна та вузли підвіски дозволяють ефективно використовувати літак як у навчальних, так і в реальних бойових місіях.
Протягом 2025 року Туреччина активізувала роботу з європейськими партнерами: Turkish Aerospace Industries уклала угоду з Airbus, щоб сприяти просуванню HÜRJET на європейському ринку, зокрема в Іспанії, де планується його закупівля замість застарілих літаків F‑5. Це важливий символічний крок до інтеграції турецької платформи в оборонну екосистему НАТО та ЄС.
Іспанський уряд офіційно схвалив контракт на закупівлю 45 турецьких реактивних літаків Hürjet виробництва компанії Turkish Aerospace Industries (TAI). Військово-повітряні та космічні сили Іспанії використовуватимуть ці машини як сучасну навчально-тренувальну та легку ударну платформу. Загальна вартість угоди становить близько €3,12 млрд ($3,6 млрд), що робить її однією з наймасштабніших інвестицій країни в оновлення авіаційного парку за останні десятиліття.
Кабінет міністрів Іспанії ухвалив рішення про підписання контракту 28 жовтня 2025 року. Офіційна мета закупівлі — заміна застарілого парку Northrop SF‑5M (AE.09). Ця модель десятиліттями залишалася головною платформою для реактивної підготовки іспанських льотчиків. Hürjet очолить нову «Інтегровану тренувальну бойову авіаційну систему» (Integrated Training System – Combat, ITS‑C), що об’єднає літаки, наземні тренажери, цифрові засоби навчання та логістичну підтримку.
Розробники від початку проєктували Hürjet не просто як надзвуковий літак для навчання, а як повноцінну бойову платформу з ударними можливостями. Бойова конфігурація передбачає сім точок підвіски та дозволяє нести понад три тонни корисного навантаження. Це відкриває шлях до виконання завдань протиповітряної оборони, ударів по наземних цілях та повітряного патрулювання. Основний акцент інженери зробили на інтеграції турецьких засобів ураження, що зменшує залежність від імпорту та спрощує експортні поставки.
У сегменті «повітря‑повітря» арсенал Hürjet поповнять ракети сімейства GÖKTUĞ:
Bozdoğan: ракета ближнього бою з інфрачервоною головкою самонаведення для знищення винищувачів, гелікоптерів та безпілотників.
Gökdoğan: ракета середньої дальності (BVR) з активною радіолокаційною ГСН. Вона дозволяє літаку перехоплювати цілі та охороняти повітряний простір у сценаріях, де використання важких винищувачів виглядає надмірним або економічно недоцільним.
Для наземних операцій літак використовує широку номенклатуру турецьких керованих боєприпасів. Комплекти HGK та Teber перетворюють звичайні бомби на високоточну зброю із супутниковим або лазерним наведенням. Для знищення бронетехніки та укріплень пілоти застосовуватимуть протитанкові ракети L‑UMTAS та керовані 70‑мм ракети CİRİT. Останні ідеально підходять для безпосередньої авіаційної підтримки. У перспективі літак отримає полегшену версію крилатої ракети SOM, що значно збільшить радіус його ударної дії.
Отже, літак, що розробляється як навчально-тренувальний, можна відносно легко адаптувати до ролі навчально-бойового. Для більшості країн це є прагматичною потребою, адже пілоти, крім безпосередньо польотів, мають відпрацьовувати навчальне бомбометання та пуски ракет.
Паралельно з цим поява нових загроз, зокрема безпілотних літальних апаратів, відкриває можливості застосування таких літаків для їх перехоплення. Втім, тут є важливий нюанс: частина моделей має обмежений функціонал, а отже, потребує тісної інтеграції з наземними радіолокаційними станціями та системами зв’язку для координації дій.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
