М’янма після перевороту 2021 року та роль зовнішніх акторів

Мʼянма багатьом здається далекою та не відомою країною, і тому новина за 17 березня 2026 року, що в Індії заарештували шістьох українців і одного громадянина США за звинуваченнями в допомозі повстанцям у Мʼянмі стали несподіванкою.

Головні актори регіону

Після військового перевороту 2021 року конфігурацію сил у М’янмі визначає не стільки боєздатність сторін, скільки зовнішнє «підживлення» внутрішніх акторів.

Отже, в М’янмі можна виділити наступних ключових акторів та їх інтереси:

1. Власне військова хунта на чолі з Мін Аун Хлайном.

2. Національний уряд єдності. Є найбільш легітимним претендентом на владу з точки зору демократичного мандату. Проте більшість членів уряду перебувають в еміграції або в підпіллі, координуючи діяльність через зашифровані канали й маючи відносно слабкі, порівняно з хунтою чи етнічними угрупуваннями, військові сили. Визнання уряду з боку інших світових акторів є формальним. Жодна держава не надала йому повного дипломатичного визнання як офіційній владі М’янми. Попри це, Національний уряд має представництва у США, Великобританії, Франції, Норвегії, Чехії, Австралії, Південній Кореї та Японії, але це неофіційні офіси й не повноцінні посольства. Найсерйознішою проблемою Національного уряду єдності є відсутність реального сталого територіального контролю.

3. Етнічні збройні організації є найпотужнішою військовою силою в М’янмі станом на 2025 рік. Деякі з них ведуть збройну боротьбу за автономію у складі конфедерації, деякі — за відокремлення та створення власної етнічної держави.

Серед десятка груп основними є:

• Армія Аракан. За відокремлення. Значний вплив Китаю на угрупування, що забезпечує захист власних інвестицій у порті Чаукп’ю та контрольовану контрабанду.
• Армія незалежності Качин. Готові розглядати власне самовизначення в рамках єдиної конфедеративної М’янми. Мають значний вплив та інтерес китайців через значні поклади критичних рідкоземельних ресурсів у регіоні Чіпвії та Пангви, що контролює угрупування.
• Союз національного визволення Карен. Федералісти. Відносини тісно пов’язані з Таїландом.
• Об’єднана державна армія Ва. Широка автономія через досягнення вигідної угоди з хунтою за посередництвом Китаю. Автономісти, але тісно пов’язані з Комуністичною партією Китаю. Це найбільш мілітаризоване етнічне угруповання завдяки китайським постачанням, що дозволяє Пекіну регулювати не тільки дії хунти, але й інших етнічних угруповань.

4. Прикордонники та контрабандисти. Формально підпорядковуються хунті, але є специфічним транскордонним, найчастіше злочинним угрупуванням, які виступають як окрема сила, що веде перемовини з усіма сторонами конфлікту задля забезпечення фінансових сірих вигод. Найчастіше орієнтуються на Китай, оскільки Пекін забезпечує через систему зв’язків статус «недоторканих» цим групам.

5. США та Європа. Формально висловлюють підтримку Національному уряду єдності, накладають санкції на хунту, але не вчиняють дій для відновлення демократичного ладу М’янми через різні причини.

6. Індія, Таїланд та країни АСЕАН. Відрізняються різним рівнем формальних та неформальних зв’язків як з хунтою, так і з демократичним урядом, але воліють зберігати поточний баланс, оскільки головна зацікавленість цих країн — унеможливлення перекидання нестабільності на їх регіони, контроль/використання контрабанди, контроль наркотрафіків та зброї.

7. Японія. Тривалий час належала до груп інтересів «6», але з приходом нової прем’єрки є ознаки, що вказують на зацікавленість більш проактивних дій у межах ширшої політики стримування Пекіна в регіоні.

Військова хунта у стадії напіврозпаду

1) Режим має вузькі уразливі логістичні місця економічного забезпечення. Це рентна та контрабандна залежність, подібна до тієї, як наркотрафік неофіційно забезпечував режим Асада в Сирії. Хунта діє передусім за логікою виживання режиму, тобто утримати столицю та ключові міста, розірвати горизонтальні зв’язки між осередками опору, зберегти збір ренти з природних ресурсів, енергетики, митниць і концесій, а також гарантувати безпеку інфраструктурних проєктів, що приносять тверду валюту.

2) Деградація військового командування. Військова еліта роздроблена, а ієрархічна дисципліна порушена. Мін Аун Хлайн контролює кар’єри офіцерів через систему особистої лояльності, а не професійних заслуг. Це призвело до хаотичних призначень, звільнень та арештів колись лояльних командирів. Проведені нещодавні чистки Міном Ауном Хлайном за ознакою лояльності, навіть серед найближчого генералітету з метою усунення конкурентів, особливо серед польових командирів, ще більше сприяли внутрішньому розбалансуванню армії. Це може свідчити, що у разі реальної загрози бойових зіткнень високої інтенсивності чи додаткової переваги демократичної сторони армія як централізована структура просто втратить контрольованість, як це відбулося у Сирії.

3) Масове дезертирство та перехід військових на бік демократичної опозиції чи регіональних угрупувань. За консервативними оцінками, приблизно 15 000 військових дезертували з 2021 року (20–25%). Це змусило хунту активувати закон про військову службу, який зобов’язує чоловіків віком від 18 до 35 років служити в армії до п’яти років. Пізніше мобілізацію розширили на чоловіків віком до 65 років.

4) Хунта уразлива до тактики «ізоляції центру», яку свого часу застосували таліби, а потім різні опозиційні та протурецькі сили в Сирії. У разі реальної загрози та логістичної ізоляції, втрати фінансових можливостей, хунта може бути просто нездатна контролювати столицю та великі міста і, скоріше за все, буде схильна до втечі.

Сили в середині Мʼянми

Ядро влади – Державна адміністративна рада, оперта на Татмадау, – діє передусім за логікою виживання режиму, тобто, утримати столицю та ключові міста, розірвати горизонтальні зв’язки між осередками опору, зберегти збір ренти з природних ресурсів, енергетики, митниць і концесій, а також гарантувати безпеку інфраструктурних проєктів, що приносять тверду валюту. Для військової верхівки легітимність має інструментальне значення: міжнародне визнання бажане, але важливіше – функціональність коридорів постачання, обслуговування озброєння, валютні надходження й контроль над силовим апаратом на місцях. Тому хунта гнучко укладає тимчасові угоди з окремими етнічними силами або делегує право виключного насилля проксі-міліціям та прикордонним загонам, щоб зберігати простір для маневру і роз’єднувати противників.

Національний уряд єдності, своєю чергою, позиціонує себе як легітимний носій демократичного мандата, вибудовуючи коаліцію з етнічними партнерами та місцевими громадами. Його головний ресурс – політична правомірність і широка суспільна підтримка, тоді як військова спроможність лишається мозаїчною. Парасолькове збройне крило опору – «Сили оборони народу»– є децентралізованим і неоднорідним, воно об’єднує як загони з відносно доброю підготовкою та озброєнням, так і дрібні групи, здатні лише на рейди та диверсії. Їх спільне стратегічне завдання спробувати конвертувати моральну і політичну легітимність у сталий контроль над територіями, взіти під контроль канали фінансування та постачання, розбудувати горизонтальну координацію з етнічними союзниками, не втрачаючи підтримки міського середнього класу, діаспори та міжнародних прихильників.

Етнічні збройні організації (ЕЗО) утворюють третій, історично найстійкіший шар конфлікту. На півночі та північному сході домінує «кластер Ва/Шан»: Об’єднана армія штату Ва (UWSA) де-факто утримує державність на кордоні з Китаєм із власними органами управління, рентною економікою та контролем над транскордонною торгівлею; пов’язані з нею формування у штаті Шан (наприклад, NDAA в районі Монгла та SSPP/SSA) балансують між автономією, комерційними інтересами і безпековими домовленостями. Їхній базовий інтерес – широка автономія та гарантований доступ до прикордонних потоків; стратегія – уникати тотальної конфронтації, зберігати канали з зовнішніми патронами і контролювати «сіру» економіку, яка фінансує їхні сили. Інший північний вузол формують Качинська незалежна армія (KIA), Армія національного визволення та’ангу (TNLA) та Армія Аракана (AA). Качинці роблять ставку на контроль ресурсних районів (нефрит, бурштин, ліс) і коридорів до Юньнаню та прагнуть політичної ваги у міжетнічних форматах; та’анги опираються на гірські території північного Шану й розширюють зону впливу за рахунок локальних племінних коаліцій; араканці, що виросли у штаті Ракхайн, поєднують наземну й морську логістику в Бенгальській затоці і намагаються перетворити військові здобутки на політичну автономію з доступом до портових рент і торгівлі.

На південному сході ключовим гравцем є Каренський національний союз (KNU) та його Армія визволення Карен (KNLA), які контролюють низку прикордонних зон уздовж тайського кордону. Їхня мета – утримувати комунікаційні артерії відкритими для гуманітарних вантажів, підтримувати місцеві громади та інституціоналізувати власне управління в умовах затяжного конфлікту низької інтенсивності. Каренські еліти прагнуть уникати «чорних лебедів» – масштабних каральних операцій хунти – і натомість розширюють свою безпеку через транскордонну співпрацю в галузі транспорту, освіти, охорони здоров’я та домовленостями з бізнес-групами по обидва боки кордону. Окрім того, існує низка менших етнополітичних утворень, кожне з яких намагається закріпити мінімум автономії – власні зони впливу, поліцейську та судову юрисдикцію, частку митної ренти.

Окремий контур внутрішньої екосистеми – проксі-міліції та прикордонні війська, що формально входять у державну вертикаль, але фактично вбудовані в локальні рентні економіки. Їхній прагматичний інтерес – максимізувати «врожай» із транзитних потоків, нелегального видобутку та контрабанди, уникаючи прямих сутичок з сильнішими противниками. Такі структури часто виступають буфером між Татмадау та ЕЗО, впливаючи на інтенсивність боїв відповідно до вигідних комерційних циклів. До внутрішньої екосистеми належать також бізнес-олігархи, що отримують вигоду від концесій і державних підрядів, та кримінальні мережі – онлайн-шахрайські «хаби», гральні центри, тіньова торгівля деревиною і мінералами. Їхня раціональність зводиться до самозахисту від примусової «націоналізації» з боку хунти або від поборів з боку повстанців; відтак вони схильні платити за «охорону» тому, хто контролює їхній регіон.

Перспективи кожного внутрішнього гравця визначаються трьома ключовими змінними: доступом до стійкого фінансування (легального або «сірого»), спроможністю керувати захопленою територією (забезпечувати базові послуги та лояльність населення) і якістю зовнішніх зв’язків (надійністю каналів до патронів і ринків). Кожен актор намагається замінити недосяжну «велику перемогу» стабільним пакетом контролю над коридорами, рентою та де-факто визнанням. Саме це визначає сучасну конфігурацію насильства і формує переговорний ландшафт.

Таблиця розподілу сил та впливу Етнічних збройних організацій (ЕЗО)

Мʼянма та іноземний вплив

Вище вже описано як до конфлікту ставляться США та Європа, а також найближчі сусіди країни та Японія. Далі розглянемо вплив та стратегію Китаю та Росії на Мʼянму.

Китайська стратегія патронажу

Зовнішній контур конфлікту також багатовекторний, але центральну роль у ньому відіграє Китай із своєю багатоканальною стратегією. Пекін поєднує інтереси центральної держави (енергетична безпека, захист коридорів ініціативи «Пояс і шлях», недопущення поширення нестабільності в Юньнань) з парадипломатією прикордонних провінцій, державних компаній і бізнес-мереж. На рівні відносин із хунтою Китай торгується за гарантії безпеки трубопроводів і портових активів, пріоритетні контракти для своїх підрядників та стабільність транзитних артерій; одночасно Пекін зберігає інструменти впливу на частину північних ЕЗО, які контролюють критичні ділянки кордону, торговельні шляхи та «сіру» економіку. Такий двоканальний підхід дає Пекіну кілька важелів впливу. По-перше, він дозволяє запобігати сценаріям, що загрожують китайській інфраструктурі; по-друге, «калібрувати» інтенсивність бойових дій, подаючи сигнали різним сторонам; по-третє, виконувати роль арбітра в локальних кризах – від тиску на хунту щодо дисципліни на кордоні до посередництва між польовими командирами про перемир’я в чутливих районах. Додатковий важіль – правоохоронна співпраця проти транскордонних онлайн-шахрайських «скем-парків»: кампанії проти цих кримінальних хабів Китай використовує як тиск на місцеві еліти, залежні від тіньових потоків. При цьому Пекін уникає жорсткого публічного зв’язування себе з будь-якою стороною – він фактично визнає контроль територій тими, хто їх реально утримує, і «купує» у них безпеку для своїх проєктів – від митних пільг до гарантій невтручання у роботу китайських підрядників.

Російська військова підтримка хунти та інтереси

Існування військової хунти М’янми має важливе політичне значення для Кремля у декількох аспектах:

Санкційний. Для Кремля і Пекіна це зручна сіра зона для обходу санкцій, оскільки багатосуб’єктність представлення розколотої М’янми дозволяє проводити різного роду операції нижче порогу реакції міжнародного права — відсутність конкретного суб’єкта: «кого звинувачувати?», «на кого вчиняти тиск?».

Геополітичний. Кремль, подібно до африканського досвіду, представляє себе як «гравця в регіоні», нехай і через негативний імідж (підтримка хунти), але це все одно додає Москві дипломатичних інструментів для політичного просування власних інтересів у регіоні.

Військовий. За даними Організації Об’єднаних Націй, після перевороту Москва надала режиму військову допомогу на суму 406 мільйонів доларів. А сама хунта, окрім політичної та медійної підтримки агресії Московії проти України, постачала московській армії в Україні 120-мм мінометні снаряди та оптичні прицільні системи для танків Т-72.

Ядерна енергетика. У лютому 2023 року в Янгоні відкрився Центр інформації про ядерні технології, а протягом 2022–2023 років сторони підписали чотири меморандуми про співпрацю в ядерній галузі. У березні 2025 року «Росатом» підписав угоду з хунтою М’янми про будівництво малого модульного реактора потужністю від 110 до 330 мегаватів.

Вуглеводнів. «Газпром Інтернешнл» у жовтні 2023 року обговорював з представниками хунти можливості розвідки покладів нафти та газу на шельфі М’янми. Паралельно державна компанія «Зарубежнефть» висловила інтерес до розробки родовищ, буріння та створення нафтопереробних потужностей на території країни.

Примітка: важливою ланкою у налагодженні та підтримці відносин між хунтою та Кремлем є посередник Тей Зі, голова холдингу Htoo Group. Він є одним із найближчих цивільних союзників Мін Аун Хлайна і виступає посередником у відносинах між М’янмою та Кремлем. Його компанії Myanmar Avia Export та Myanmar Avia Services мають ексклюзивне право представляти московські оборонні підприємства у М’янмі.