Автор: Джордан Бредфорд, капітан 3-го рангу ВМС США
Переклад: Юрій Збанацький
Оригінал оприлюднено на U.S. Naval Institute

Вочевидь, ВМС рішуче налаштовані одна за одною згорнути програми патрульних катерів Mk VI та Cyclone, досі не отримавши їх адекватної заміни. ВМС вже неодноразово так чинили протягом своєї історії і кожного разу початок нових бойових дій підкреслював помилковість таких рішень. Торпедні катери відіграли суттєву роль під час Тихоокеанської кампанії періоду Другої світової. Війна у В’єтнамі висунула потребу у річкових катерах для патрулювання віддалених районів та забезпеченні наземних сил. ВМС застосовували річкові сили для патрулювання Тигру та Євфрату під час операції «Свобода Іраку». Але, коли в черговий раз посилюється протистояння з потужними у військовому сенсі державами, ВМС знову залишились без сучасного малого патрульного катера. І якщо Mk VI пішов ще до того, як ми встигли з ним близько познайомитись, можливо варто розібратись, що мав би являти собою новий Mk VII.

Катер проєкту Mk VII повинен бути більшим – за розмірами та можливостями він повинен наближатись до катерів класу Cyclone. Ідеальним форматом був би катер тоннажністю близько 500 тон та загальною довжиною 60 – 80 метрів. Він повинен бути здатним залишатись у морі без поповнення запасів протягом 10 – 14 днів. Команда катера повинна складатися приблизно з 40-50 осіб під командуванням капітана 3-го рангу. На відміну від багатьох останніх флотських програм закупівель (фрегати класу Constellation є приємним виключенням), при розробці проєкту Mk VII необхідно відмовитись від будь-яких нових, революційних, модульних, передових та інших модернових технологій. Натомість новий проєкт має максимально спиратись на готові і перевірені рішення з метою зниження ризиків та витрат. Катери Mk VI коштували приблизно 15 млн. дол за одиницю, катери класу Cyclone – 50 млн. дол. Обґрунтована вартість Mk VII повинна сягати 100 млн. дол за одиницю.

Конструкція Mk VII повинна враховувати досвід будівництва торпедних катерів часів Другої світової — катер повинен бути відносно простим і придатним для збирання на численних дрібних верфях. Це дозволить диверсифікувати суднобудівельну галузь через розвиток потужностей поза кількох основних найбільших контакторів ВМС США, сприятиме інвестуванню в підготовку та утримання кваліфікованих американських робітників не тільки в традиційних суднобудівельних центрах, таких як Вірджинія, Флорида та Сан Дієго, а й в інших штатах. Більша кількість суднобудівельних підприємств залучених у виробництві дозволить знизити вартість завдяки конкуренції між ними, а також дозволить значно збільшити виробництво в разі конфлікту.

Новий проєкт вбачається як простий однокорпусний катер напівглісуючого типу. Від дорогих та екзотичних технологій покликаних знизити радіолокаційну помітність варто відмовитись на користь простої надбудови зі звичайної сталі. Якщо існуватиме можливість без особливих витрат знизити площу ефективного розсіювання цим неодмінно варто буде скористатися, але жодним чином не за рахунок простоти виробництва, обслуговування та ремонтопридатності. Пріоритетом має бути можливість масового виробництва таких катерів, а не їх захист від усіх уявних загроз.

Водометні рушії катерів Mk VI варто поєднати з чотиривальною гвинтовою силовою установкою катерів класу Cyclone. Водомети знизять осадку катера Mk VII і забезпечать неперевершені маневрові характеристики, значно розширюючи географію базування нового катера. Дві зовнішні поворотні водометні установки в поєднанні з двома внутрішніми маршовими водометами подібно до літорального корабля класу Freedom, але перспективний Mk VII не має нічого більше запозичувати в цієї надмірно ускладненої силової установки. Натомість, основою мають слугувати надійні та ефективні дизельні двигуни безпосередньо пов’язані з водометами, по типу літорального корабля класу Independence. Водометний рушій в поєднанні з напівглісуючим корпусом забезпечать максимальний хід в межах 30 вузлів, що є більш ніж достатнім для катера такого класу. Дальність ходу та час патрулювання такого катера легко може сягати 10-14 діб без поповнення припасів.

Під час вибору оптимального складу озброєння майбутнього катера варто відмовитись від винаходження велосипеду – перш за все з міркувань простоти та економії. 57 мм гармата BAE Bofors Mk 110 вже встановлюється на обох варіантах літоральних бойових кораблів, а також увійде до складу озброєння нових фрегатів класу Constellation; подальше розповсюдження цієї системи приведе до зниження вартості самої гармати та боєприпасів. Встановлення модулю з ракетами класу поверхня-поверхня, який також використовується на літоральних кораблях, дозволить новому катеру застосовувати від 8 до 10 ракет Hellfire з вертикальним запуском проти катерів супротивника. Але основним озброєнням катеру мають стати 2-4 важкі ракети – NSM, Tomahawk, Standard та будь-які інші, сумісні з вертикальною пусковою установкою Mk 41, розміщеною в адаптивній палубній установці Adaptable Deck Launcher від BAE. Така система може бути встановлена біля борту, врівень з надбудовою, з вертикальним розташуванням ракет для мінімізації простору, що займається на палубі та скорочення загальної довжини катера. Введення до складу озброєння ракет перетворює його на серйозного гравця, здатного протистояти значно більшим кораблям, зберігаючи при цьому здатність вражати берегові цілі.

Щодо засобів виявлення, також доцільно буде відмовитись від нових, революційних та модульних систем. Катер повинен бути оснащеним БІУС COMBATSS-21, яка вже застосовується на літоральних кораблях та запланована для фрегатів класу Constellation. До складу радіотехнічного озброєння варто включити стандартну РЛС управління стрільбою AN/SPQ-9B, навігаційну РЛС військового стандарту, а також просту цивільну оглядову РЛС в якості резервної. Система обміну даними Link 16 дозволить катеру взаємодіяти спільно з більшими кораблями та авіацією та ефективніше застосовувати свої ударні можливості. Пасивний варіант системи РЕБ AN/SLQ-32 зможе попереджати про потенційні загрози без додаткових витрат на створення спеціалізованої системи. Оснащення катера має доповнювати набір засобів зв’язку, здатних працювати в усіх основних частотних діапазонах.

Катер повинен мати кормову рампу для прийому човнів. Для виконання більшості задач буде достатньо стандартного 7-метрового надувного човна, проте 11-метровий човен значно розширить можливості катера, а також дозволить застосовувати спеціальні підрозділи ВМС.

Враховуючи обмеження вартості на рівні 100 мільйонів доларів за одиницю, важко включити до переліку якісь додаткові можливості. Проте комплекс озброєння ближнього бою (CIWS) або невеликий вертолітний майданчик були б приємною опцією. Встановлення CIWS суттєво підвищило б можливості катера щодо боротьби з малими надводними цілями, а також дозволило б здійснювати пошук повітряних цілей та забезпечувати захист від засобів повітряного нападу. Сам комплекс CIWS вже давно відпрацьований в технічному плані і зараз поступово виводиться з бойового складу, звільняючи місце новому комплексу SeaRAM.

Вертолітний майданчик став би великою перевагою. Його розміри мають бути достатніми для того щоб приймати середні БПЛА, такі як MQ-8 Fire Scout або ScanEagle. Майданчик може мати розсувний тент, що дозволить використовувати його і як ангар, і як польотну палубу. Пріоритетом є БПЛА здатний вести радіолокаційний огляд поверхні і транслювати дані до БІУС катеру, який матиме оптико електронну систему з ІЧ-каналом для ідентифікації та класифікації цілей, а також потенційно має нести озброєння.

Перевагою катера Mk VII є не лише його бойові можливості, катери такого класу також значно посприяють підвищенню якості офіцерського корпусу ВМС. Офіцери тактичного рівня матимуть змогу отримувати більш якісну морську практику, ніж їх колеги на великих кораблях з численним екіпажем. Через обмежену чисельність екіпажу, офіцери матимуть більший досвід безпосереднього управління кораблем, а також отримають досвід виконання певних спеціальних еволюцій. Використання водометної силової установки є вінцем мистецтва керування кораблем, впевнене оволодіння ним, особливо на малому кораблі, що часто швартуватиметься у малих портах і без допомоги буксирів, в майбутньому надасть офіцерам впевненості під час будь-яких ситуацій в морі.

Хоча бажаним було б створення нового проекту з нуля, нова програма несе в собі певні ризики. Втім, принцип відмови від винаходження велосипеда може бути поширений не тільки на корабельні системи, але й на сам корпус катера – у випадку, якщо ВМС вирішить адаптувати під свої потреби патрульні катери класу Sentinel Берегової охорони США. Катер цього проекту на 80% відповідає переліченим вище вимогам до майбутнього Mk VII і коштує всього 65 млн. дол. в конфігурації для Берегової охорони. Запропоновані в цій статті озброєння та засоби виявлення звісно підвищать вартість катера, але помірно.

Деякі технічні складнощі може викликати пошук місця для встановлення адаптивної палубної установки (яка пропонується в різних варіантах довжини, залежно від запланованого типу озброєння). Корабель потребуватиме встановлення шини обміну даними. Наявна гармата калібру 25 мм вкупі з численними кулеметними постами є достатніми для вирішення більшості задач, проте на деяких катерах можливо встановити комплекс Mk 110. Окрім вищезазначеного, команда катера класу Sentinel складається з 24 осіб, що приблизно вдвічі менше ніж ми визначили для Mk VII. Навіть після збільшення чисельності команди, щорічні витрати на утримання катера все одно будуть нижчі через уніфікацію багатьох частин та вузлів між ВМС та Береговою охороною. Новий проект достатньо малий для того щоб його будували та обслуговували більшість дрібних суднобудівних заводів, а не лише традиційні основні підрядники ВМС.

Скромні (за мірками суднобудівельної галузі) інвестиції в обсязі 4 млрд. дол. стимулюють радикальні і швидкі зміни в ВМС. За ціну двох есмінців класу Arleigh Burke Flight IIA ВМС могли б розширити суднобудівельну базу, чисельність свого флоту та деконцентрувати його вогневу міць. Новий катер, неважливо буде це доозброєний Sentinel чи новий Mk VII, звісно не зможе виконувати роботу есмінця, зокрема його протичовнові можливості напевне будуть вкрай обмежені, а здатності до протиповітряної оборони можуть бути отримані лише замість ударних можливостей, але не варто вимагати від кожного корабля здатності робити всю роботу.

Культура ВМС США ґрунтується на тому факті, що кожен морський бій, в якому брали участь ВМС вимагав від офіцерського корпусу досвіду командування малими кораблями. Флот має офіцерів, справа за кораблями!