Космічна розвідка Франції: звідки беруться “2/3 розвідданих” для України

Дві третини розвідувальних даних Україна сьогодні отримує від Франції, хоч рік тому ще залежала переважно від США. Такі дані французький президент Емманюель Макрон озвучив 15 січня 2026 року під час виступу перед військовими.

Для Франції це не просто статистика щодо внеску у допомогу Україні. Це доказ життєздатності принципу «стратегічної оборонної автономії», якого країна намагається дотримуватися з часів президента де Голля.

Макрон цією заявою зафіксував, що роль США більше не є винятковою для безпеки Європи. Принаймні у сфері розвідки. А значить — Україну неможливо зробити «сліпою» та «глухою», доки Європа її підтримує.

Та чи є реальні підстави так вважати з огляду на реальні французькі спроможності?

Те, що Україна не залишиться без даних космічної та радіоелектронної розвідки, міністр оборони Франції Себастьян Ле Корню дав зрозуміти ще у березні 2025 року:

Франція є автономною силою. Ми не залишимо Україну сліпою на полі бою. Там, де припиняється американський потік [даних], французький потік негайно перейме естафету. Наші супутники та засоби електромагнітної розвідки відтепер служать безпеці Європи, а отже — і України.

У Франції справді є виняткові технічні можливості здобувати вагому розвідувальну інформацію. Такі можливості послідовно створювалися упродовж десятиліть. Війна в Україні стала нагодою довести, що всі вони справді забезпечують стратегічні переваги у протистоянні з ворогом рівня Росії.

Військове сузір’я CSO (Composante Spatiale Optique)

Саме у 2025 році Франція завершила розгортання сузір’я з трьох військових супутників CSO (Composante Spatiale Optique). Цікаво, що саме український Ан-124 допоміг доставити третій супутник CSO-3 на космодром. Перші два супутники у 2018 та 2020 роках на орбіту вивели росіяни ракетою-носієм «Союз-СТ-А».

Космічні апарати збудовані компанією Airbus Defence and Space. Оптика (лінзи та матриці) — від Thales Alenia Space.

Три супутники ідентичні за конструкцією. Оптичні блоки побудовані за схемою телескопа Корша (Korsch). Дзеркала виготовлені з надміцної склокераміки Zerodur з майже нульовим коефіцієнтом теплового розширення. Супутники CSO мають інфрачервоний канал. Телескопи можуть робити кілька знімків одного об’єкта одночасно під різними кутами. Це дозволяє в подальшому створювати цифрову 3D-модель місцевості.

У трьох супутників різні функції у циклі збору розвідувальних даних.

CSO-1 перебуває на орбіті 800 км. Завдання — оглядова розвідка (Reconnaissance). Супутник здійснює зйомку значних площ із роздільною здатністю до 35 см. Цього достатньо для виявлення бронетехніки чи авіації на великому об’єкті.

CSO-2 перебуває на меншій висоті — 480 км. Це дозволяє йому робити знімки з роздільною здатністю до 18 см/піксель і виконувати роль ідентифікації (Identification). З такою якістю знімків уже реально відрізнити Т-72 від Т-90 за компонуванням динамічного захисту на башті. Високоякісне фото дозволяє виявляти макети. CSO-2 перебуває на висоті, де ще присутня атмосфера Землі. Оболонка супутника контактує з розрідженим повітрям (атомарним киснем). З одного боку, це для нього агресивне середовище, з іншого — він змушений постійно вмикати двигуни для корекції орбіти. З цих причин строк служби CSO-2 розрахований лише на 10 років (відповідно — до 2030 року).

CSO-3 має такі ж характеристики, що й CSO-1. Однак його функція — збільшення темпу отримання знімків з однієї й тієї ж території (Revisit). Супутник перебуває на тій же орбіті, що й CSO-1, але в іншій фазі.

Для України це означає можливість гарантованого щоденного доступу до будь-якого району на окупованих територіях чи в РФ. До запуску CSO-3 «сліпі вікна» між прольотами могли сягати кількох діб. Тепер, використовуючи маневровість камер, розвідка отримує мінімум один, а часто — кілька знімків на добу для відстеження динаміки подій майже в реальному часі.

Франція є єдиним власником та оператором сузір’я CSO. Однак вона надає доступ до знімків кільком країнам. Німеччина та Італія отримують оптичні знімки по бартеру — за знімки супутників із SAR (Synthetic Aperture Radar). Швеція — за надану станцію прийому «Кіруна» (Kiruna), що розташована за Полярним колом. Бельгія була співінвестором проєкту.

Усі знімки CSO автоматично отримують найвищий гриф секретності.

Комерційні рішення Pléiades / Pléiades Neo

Компанія Airbus Defence and Space у період з 2011 до 2021 року розгорнула чотири комерційні супутники оптичної зйомки Землі.

У 2011–2012 роках на орбіту на висоті 694 км вивели космічні апарати Pléiades-1A та Pléiades-1B. Ці супутники мають роздільну здатність до 50 см/піксель і здійснюють зйомку зі смугою захоплення до 20 км. Обидва апарати рознесені на орбіті на 180 градусів.

У 2021 році на висоті 620 км почали роботу супутники другого покоління — Pléiades Neo 3 та Pléiades Neo 4. Україна доклалася до практичного розгортання цього сузір’я. Саме ці супутники на орбіту вивела ракета-носій Vega. Четвертий ступінь ракети — український двигун РД-843, виготовлений у Дніпрі на підприємстві «Південмаш». Саме він забезпечував «останню милю» та точне розведення супутників на орбіті.

На жаль, місія Vega-C (VV22) із супутниками Pléiades Neo 5 та Pléiades Neo 6 у грудні 2022 року зазнала аварії невдовзі після старту. Причиною стала аномалія на другому ступені Zefiro-40 італійського виробництва.

Роздільна здатність супутників Pléiades Neo становить до 30 см/піксель, а смуга захоплення одного фотознімка — близько 14 км.

Комунікація з супутниками здійснюється через систему SpaceDataHighway — лазерний канал передачі даних на супутники-ретранслятори, розміщені на геостаціонарній орбіті на висоті близько 36 000 км. Звідти сигнал передається на Землю. Це дозволяє формувати завдання на зйомку менш ніж за годину до прольоту супутника над потрібним районом, а саме зображення надходить на Землю вже через кілька хвилин. Таким чином, інформацію можна отримувати майже в режимі реального часу.

Попри те, що це сузір’я є комерційним проєктом, Міністерство оборони Франції є пріоритетним користувачем цієї системи.

Можна припустити, що французька допомога у сфері космічної розвідки поєднує передачу секретних знімків сузір’я CSO та «комерційних» зображень Pléiades. За роздільною здатністю знімки Pléiades Neo операційно співставні з даними CSO-1 та CSO-3, а процедура їх передачі є значно простішою.

SIGINT-супутники CERES

16 листопада 2021 року, за кілька місяців до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Франція отримала нову компоненту космічної розвідки. Європейська ракета-носій Vega з українським четвертим ступенем РД-843 вивела на орбіту сузір’я супутників CERES (Capacité de Renseignement Électromagnétique Spatiale). Таким чином з’явилася перша в Європі повноцінна орбітальна система космічної SIGINT-розвідки.

Сузір’я складається з трьох космічних апаратів. Інформації про їхні технічні характеристики небагато. Як платформу для супутників CERES використали EliteBus — універсальну супутникову платформу, яку Airbus розробляв, зокрема, для мережі супутникового зв’язку Globalstar-2. Платформа EliteBus має масу в діапазоні 400–700 кг, оснащена чотирма двигунами для корекції орбіти та сонячними батареями потужністю близько 1,5 кВт. Самі супутники виготовила компанія Airbus Defence and Space, а сенсорний блок із надчутливими антенами — Thales Alenia Space.

Три супутники CERES рухаються по орбіті на висоті приблизно 700 км і підтримують стійку конфігурацію у формі «трикутника». Саме це дозволяє їм визначати положення джерел радіовипромінювання на Землі методом триангуляції. Система обчислює різницю в часі надходження сигналу до кожного супутника, а також різницю фаз частот, що їх фіксують приймачі. На основі цих даних розв’язується тригонометрична задача, яка дає змогу геолокувати джерело випромінювання з орбіти з високою точністю.

Супутники CERES здатні виявляти позиції засобів протиповітряної оборони противника у разі ввімкнення активних радарів. Аналіз параметрів сигналу дозволяє ідентифікувати типи радіолокаційних станцій. Аналогічні можливості система має і щодо засобів радіоелектронної боротьби. Загалом, що потужнішим є випромінювання, то вищою є точність його геолокації.

Крім того, SIGINT-супутники можуть фіксувати активність передавачів засобів зв’язку, що, зокрема, дає змогу оцінювати райони розташування пунктів управління та штабів.

Міністерка оборони Франції Флоранс Парлі, пояснюючи винятковість спроможностей CERES, заявила у 2021 році:

Ми більше не залежатимемо від партнерів, щоб знати, звідки походить загроза. У космосі, як і на землі, девіз один: хто не бачить і не чує — той не вирішує. CERES — це інструмент нашої свободи ухвалення рішень.

Які космічні дані Франція не може надавати Україні?

Якщо повірити, що дві третини розвідданих походять від Франції, то звідки походить решта і чи є вони ексклюзивними? Які саме можливості у космосі наразі недоступні ані Франції, ані Європі загалом?

На жаль, Європа абсолютно «сліпа», коли мова йде про систему раннього попередження про ракетний напад. Жодна європейська країна не може побачити пуски балістичних ракет з космосу. Натомість США мають систему SBIRS (Space-Based Infrared System). Супутники на геостаціонарній орбіті (36 000 км) здійснюють спостереження за земною поверхнею в інфрачервоному спектрі. Ця система фіксує спалах від двигунів ракет («Іскандер», «Орешник») та реактивних літаків (наприклад, зліт МіГ-31К із Саваслейки). Обчислювальна система прогнозує траєкторію потенційного удару.

Можливості Франції у царині космічної SIGINT обмежені. Супутники CERES можуть зафіксувати джерела випромінювання лише тоді, коли пролітають над районом інтересу. Натомість американська система Orion має супутники на геостаціонарній орбіті й моніторить усю поверхню Землі безперервно.

Франція не має власних радарних супутників (SAR). Як уже було згадано вище, французи отримують такі знімки від німців та італійців по бартеру. Ці дві країни ніколи публічно не заявляли, що надають супутникові знімки. Однак низка опосередкованих джерел (публікації в медіа з посиланнями на інсайдерів, звіти профільних парламентських комітетів) дають підстави вважати, що Німеччина та Італія постачають українцям дані космічної розвідки. Канада публічно виділяла кошти на закупівлю послуг у компанії MDA, яка є оператором радарних супутників RADARSAT-2. Щоправда, дія цієї угоди вже закінчилася. Також SAR-знімки доступні українцям завдяки фінській компанії з польським корінням ICEYE.

То якою є залежність України від космічної розвідки США? Зі слів президента Франції — менш ніж на одну третину. За оцінкою екс-очільника воєнної розвідки Кирила Буданова — залежність усе ще критична. Адже, окрім даних у вигляді допомоги, Україна отримує з Америки велику кількість знімків на платній основі:

Якщо відключити те, що у вигляді допомоги: по оптичній зйомці — це мінус приблизно 15–17 %, по радіолокаційній — близько 46 %. Це важко, але не критично. Критично буде, якщо ухвалять політичне рішення і заблокують контракти — тоді ми падаємо майже до нуля.

Українська ситуація — нагода для кожної європейської країни замислитися над важливістю надійних джерел космічної розвідки. Очевидно, що національна стратегічна автономія у цій царині є і недосяжною, і недоцільною з огляду на вартість. Європейська кооперація — реальна можливість вибудувати паритет як із блоком авторитарних держав на чолі з Китаєм, так і з союзником з протилежного боку Атлантики.