Популярні
Винищувач Rafale. Літак, який привертає увагу кожної країни, що планує оновити склад своїх повітряних сил. Єдиний європейський винищувач, розроблений повністю силами однієї держави — без залучення третіх сторін.
У цій статті ми розповімо вам непросту історію створення цього винищувача: суперечки, невдалі проєкти та справжній прорив — прорив, який зробив цей літак комерційно успішним, іноваційним і доступним для багатьох країн світу.
У другій половині 1970-х років Збройні сили Франції потребували нового багатоцільового винищувача для заміни низки застарілих літаків. Повітряні сили та Військово-морський флот у спільному запиті висловили вимогу створення «тактичного винищувача» — двомоторного літака, здатного вести як повітряні бої, так і завдавати ударів по наземних цілях.
Необхідність такого літака зумовлювалася зростанням бойових можливостей нових радянських винищувачів (МіГ-29, Су-27) та появою американських аналогів (F-15, F-16, F/A-18). Розглядалися й варіанти міжнародної кооперації, однак спроби виявилися невдалими.
Зокрема, до середини 1980-х Франція вела переговори з Німеччиною, Великою Британією, Італією та Іспанією щодо спільної розробки винищувача. Але різниця у вимогах — Франція прагнула маневреного багатоцільового літака з можливістю застосування ядерної зброї, тоді як інші країни орієнтувалися на створення далекобійного перехоплювача — призвела до припинення переговорів наприкінці 1985 року.
У підсумку французький уряд вирішив реалізувати власну програму, щоб зберегти технологічну незалежність в авіабудуванні. Метою було створення єдиного багатоцільового літака, здатного замінити кілька типів спеціалізованих машин.
За задумом, Rafale мав виконувати функції, які раніше розподілялися між різними літаками: штурмовиком Jaguar, винищувачем Mirage F1 (версії C/CR/CT), тактичним Mirage 2000 (C/-5/N) у Повітряних силах, а також палубними літаками F-8P Crusader, Étendard IVP/M і Super Étendard у Військово-морському флоті.
У грудні 1977 року Повітряні сили Франції офіційно замовили розробку літака Avion de Combat Tactique (ACT) — легкого двомоторного багатоцільового винищувача, здатного виконувати завдання як у повітрі (air-to-air), так і проти наземних цілей (air-to-ground).
Паралельно було сформовано технічне завдання на розробку палубного варіанту — Avion de Combat Marine (ACM) — з аналогічними функціями. Міністерство оборони не виключало участі зарубіжних партнерів, оскільки впровадження нових технологій вимагало значних фінансових ресурсів.
Розроблені у межах програми ACT літаки для ПС Франції. Фото: DASSAULT AVIATIONНа основі висунутих вимог компанія Dassault Aviation наприкінці 1970-х років розпочала власні проєктні розробки. У жовтні 1978 року вона отримала контракт ACT 92 — на проведення аналізу впливу новітніх технологій на льотні характеристики перспективного винищувача для Повітряних сил Франції. А вже 22 грудня того ж року компанія уклала контракт ACM, що стосувався розробки палубної версії для авіації ВМС.
Маючи загальні технічні вимоги — легка двомоторна конструкція з дельтаподібним крилом і переднім горизонтальним оперенням (канардами), максимальна швидкість до Mach 2 і практична стеля близько 15 000 метрів — Dassault у 1979–1980 роках провела серію досліджень. Було випробувано до 12 макетних конфігурацій у повітряних аеродинамічних трубах.
У підсумку інженери обрали саме дельтакрило з переднім оперенням. Така компоновка забезпечувала вищу маневровість, більшу міцність і кращу керованість без збільшення маси.
На ранньому етапі особисто Марсель Дассо наполягав, щоб літак залишався компактним і порівняно легким, що мало на меті зниження виробничих витрат та збереження високого експортного потенціалу.
Водночас компанія Dassault активно впроваджувала новітні цифрові інструменти проєктування. Ще на початку 1980-х її інженери створили власну програмну систему CATIA (Computer Aided Three-dimensional Interactive Application), яка дала змогу проєктувати тривимірні цифрові моделі літака. Це суттєво скоротило час розробки та стало проривом у світовому авіабудуванні.
Окрім моделювання, CATIA також автоматизувала підготовку технічної документації та забезпечила цифрову підтримку повного життєвого циклу літака Rafale — від проєктування до обслуговування, що значно підвищило ефективність виробництва й експлуатації.
Перед запуском національної програми Rafale Франція взяла участь у низці європейських ініціатив. Наприкінці 1970-х років обговорювалася ідея створення спільного «Європейського винищувача» (Avion de Combat Européen, ACE). Проте вже невдовзі цей задум розпався через суттєві розбіжності між країнами-учасницями щодо вимог до літака.
У жовтні 1979 року, під егідою Західноєвропейського союзу (ЗЄС), було створено Групу незалежної програми (GEIP), яка мала вивчити перспективи національних проєктів — французького ACT 92, британського AST-403 та німецького TKF-90.
У квітні 1980 року GEIP представила узагальнені характеристики майбутнього ACE: двомоторний літак із дельтакрилом і переднім горизонтальним оперенням, максимальною швидкістю близько Mach 2 і практичною стелею до 15 000 м. Його планували прийняти на озброєння до 1992 року.
Однак ключові суперечності — зокрема щодо маси літака й вибору силової установки — не дозволили реалізувати спільну програму. Франція наполягала на легкому літаку (8,5–9 т) із двигунами Snecma M88, Німеччина підтримувала платформу масою 9 т із General Electric F404, а Велика Британія — значно важчий варіант (12,5 т) з двигунами Turbo-Union RB199. Це фактично поставило хрест на європейському коопераційному проєкті.
Порівняння рактивних двигунів M88 та ATAR. Фото: ESPACE PATRIMOINE SAFRANНа початку 1980-х років європейські країни започаткували чергову ініціативу зі створення спільного бойового літака — Future European Fighter Aircraft (FEFA). Її метою було об’єднання зусиль провідних авіаційних держав континенту для створення сучасного винищувача нового покоління.
Однак згодом Франція вирішила вийти з цієї програми. У серпні 1985 року міністр оборони Шарль Ерню офіційно оголосив про припинення участі країни в розробці European Staff Target for a European Fighter Aircraft. Причиною такого рішення стали відмінності у технічних вимогах, а також прагнення Парижа зберегти повну незалежність у виробництві та експорті літаків.
Натомість інші країни — Велика Британія, Німеччина, Італія, а згодом і Іспанія — продовжили спільну роботу, яка згодом втілилася у створенні Eurofighter Typhoon.
Тим часом Франція пішла власним шляхом. У грудні 1985 року, на авіасалоні в Парижі, компанія Dassault Aviation офіційно представила технічний демонстратор нового бойового літака — Rafale A, який на етапі проєктування мав назву Avion de Combat Expérimental (ACX).
Сам Марсель Дассо охрестив літак назвою Rafale — що французькою означає «шквал». Підкреслюючи амбіції програми, він заявив:
«Це буде світовий літак».
Після розриву переговорів із європейськими партнерами французький уряд оголосив про запуск власної програми багатоцільового винищувача Rafale. У межах цього рішення держава замовила створення демонстратора, покликаного підтвердити життєздатність технічної концепції майбутнього літака.
13 квітня 1983 року компанія Dassault Aviation уклала контракт на виготовлення двох (згодом — одного) технологічних демонстраторів під позначенням ACX (Avion de Combat Expérimental). Їх завданням було відпрацювання ключових аеродинамічних та конструктивних рішень нового винищувача.
Перший демонстратор створювався за спрощеною схемою:
На ньому вперше в історії французької авіації була реалізована електронна система керування польотом (fly-by-wire) — без механічних резервних каналів, що стало важливим технологічним проривом.
Оскільки на той момент французький турбореактивний двигун Snecma M88 ще перебував у розробці, демонстратор ACX оснастили двома американськими двигунами General Electric F404, які також використовувалися на винищувачах F/A-18 Hornet. Це дало змогу провести перші льотні випробування без затримок.
Прототип винищувача Rafale A. Фото:Musée de l’Air et de l’EspaceВипробування Rafale A розпочалися влітку 1986 року:
4 липня прототип уперше піднявся в повітря з аеродрому в Істрі, керований пілотом Гі Міто. Під час першого польоту літак досяг висоти 11 км та швидкості Mach 1,3.
Упродовж наступних місяців Rafale A демонстрував свої можливості на міжнародних авіашоу, зокрема у Фарнборо, а також проходив інтенсивну програму льотних випробувань. Одним із завдань було відпрацювання зльоту та посадки в умовах, наближених до авіаносних операцій, що мало забезпечити універсальність майбутньої платформи для Повітряних та Військово-морських сил Франції.
До 1987 року до випробувань вже долучилися пілоти обох родів військ, що стало черговим кроком до уніфікації літака.
У 1990 році, в межах подальшої програми, у лівий двигунний відсік прототипа було встановлено турбореактивний двигун Snecma M88 — нову французьку розробку з тягою 72,9 кН, створену спеціально для серійної версії Rafale.
Після цього демонстратор успішно досяг швидкості Mach 1,4 без використання форсажу, продемонструвавши здатність до суперкрейсерського польоту (supercruise). Цей результат підтвердив високу ефективність вибраної аеродинамічної конфігурації — дельтакрила з переднім горизонтальним оперенням (канардами).
За підсумками випробувального циклу командування Збройних сил Франції отримало переконливі докази життєздатності концепції Rafale.
Цей літак став платформою для впровадження низки технічних інновацій. Одним із ключових рішень стало застосування двох двигунів — для підвищення надійності та забезпечення потужності в усіх режимах польоту. Хоча на ранніх етапах випробувань використовували американські GE F404, згодом їх замінили на французькі турбореактивні двигуни Snecma M88-2, кожен із яких розвиває тягу 75–80 кН з форсажем.
Нові силові установки не лише забезпечили високі льотні характеристики, а й відзначались ефективним споживанням пального, що стало важливою перевагою під час тривалих місій.
По-друге, авіоніка Rafale була розроблена практично з нуля виключно французькими виробниками. Літак отримав інтегровану систему управління та навігації, що поєднує кілька провідних технологій у єдиний комплекс.
До складу оснащення входить багатофункціональна радіолокаційна станція RBE2. Спочатку застосовувалася версія з пасивною фазованою антенною решіткою (ПФАР), а з 2011 року почалася інтеграція модифікації з активною решіткою (AESA), яка значно підвищила дальність виявлення, точність супроводу цілей і можливості протидії.
Крім того, інфрачервона система цілевказівки IRST, комплекс радіоелектронної розвідки та протидії SPECTRA, а також цифрова система керування вогнем забезпечують широкі можливості як для повітряного бою, так і для виконання ударних завдань.
Особливу увагу приділили ергономіці кабіни: реалізовано концепцію «3M», що передбачає мінімізацію органів управління — єдиний джойстик та важіль керування тягою, що дає змогу пілоту ефективно контролювати літак в умовах бойового навантаження.
Усі основні елементи електронної начинки створені у Франції. Над авіонікою працювала Dassault Aviation, радіоелектроніку розробила Thales, а ракетне озброєння — MBDA. Ці компанії стали ключовими технологічними партнерами програми.
Під час проєктування Rafale були впроваджені елементи стелс-технологій. Зокрема, вдалося зменшити ефективну площу розсіювання завдяки оптимізованим формам планера, використанню радіопоглинального покриття, а також впровадженню дзеркальних елементів в оптичних прицілах, що знижують видимість у радіолокаційному діапазоні.
Rafale — це майже повністю «внутрішньонаціональний» продукт французької промисловості. Компанія Dassault Aviation відповідає за фюзеляж і загальну інтеграцію систем, Thales — за ключові сенсори та авіоніку, а Snecma (нині Safran Aircraft Engines) — за розробку і виробництво двигунів M88. Такий підхід забезпечив Франції технологічну незалежність і повний контроль над бойовим літаком стратегічного рівня.
Крім того, Rafale став одним із перших бойових літаків, повністю спроєктованих у цифровому середовищі. Завдяки впровадженню системи CATIA (Computer Aided Three-dimensional Interactive Application), створеної інженерами Dassault, проєктувальники змогли працювати з високоточними тривимірними CAD-моделями. Це значно спростило координацію між командами, зменшило кількість конструкторських помилок, прискорило виробничий цикл і дало змогу суттєво скоротити витрати на розробку.
Французький уряд і Збройні сили відігравали ключову роль у розвитку програми Rafale. Міністерство оборони Франції сформулювало єдине технічне завдання як для Повітряних сил, так і для Військово-морського флоту: потрібен був одномісний багатоцільовий винищувач, здатний щоденно виконувати бойові завдання — від завоювання переваги в повітрі до ударів по наземних і морських цілях — за будь-яких погодних умов.
У межах першого контракту на демонстратор, підписаного 1983 року, витрати було розподілено порівну між державою та промисловістю. Подальший розвиток програми отримав політичну підтримку: у 1987 році прем’єр-міністр Жак Ширак оголосив про її продовження, а вже 21 квітня 1988 року було укладено новий контракт на створення чотирьох дослідних зразків Rafale — одного одномісного варіанта для Повітряних сил, двох одномісних палубних для ВМС та одного двомісного для випробувань.
Попри занепокоєння уряду щодо високих витрат (на той момент проєкт оцінювався у приблизно 120 мільярдів франків), пріоритетом залишалася стратегічна мета — збереження технологічної й оперативної незалежності Франції у сфері бойової авіації.
Початковий план передбачав закупівлю 286 винищувачів Rafale, з яких 58 мали надійти на озброєння Військово-морських сил. Проте наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років, унаслідок змін політичної ситуації та скорочення оборонного бюджету, цю цифру зменшили до 234 одиниць: 89 одномісних і 145 двомісних літаків.
Програма Rafale об’єднала широку мережу промислових партнерів. Виробник Dassault Aviation відповідає за 60 % робіт, ще 25 % виконує компанія Thales (відповідальна за авіоніку та РЕБ), а 15 % — Safran (двигуни та інші компоненти). Крім того, понад 500 малих і середніх підприємств виступають субпідрядниками програми.
Важливим чинником успіху стало тісне залучення Повітряних сил і палубної авіації ВМС Франції на етапі розробки: ще на демонстраторі Rafale A проводили як звичайні, так і палубні випробування — включно зі злетами й посадками з авіаносця.
У підсумку, програма Rafale стала прикладом ефективної координації між урядом, збройними силами та оборонною промисловістю, що дозволило Франції зберегти стратегічну незалежність у галузі бойової авіації.
На сьогодні Rafale прямує до нових висот і потенційно може стати найуспішнішим європейським бойовим літаком в історії. Станом на сьогодні компанія Dassault Aviation має у своєму портфелі 533 нові замовлення на Rafale: 234 — для Франції, 299 — на експорт.
Серед головних покупців — Сербія, Індонезія, Об’єднані Арабські Емірати, Хорватія, Греція, Індія, Катар, Єгипет та, звісно, сама Франція.
Попри значний попит, Dassault Aviation не поспішає різко нарощувати темпи виробництва. Так, у першому півріччі 2025 року виготовлено лише 7 літаків: 4 — на експорт, 3 — для Повітряно-космічних сил Франції. Основна причина — обмеження з боку підрядників, які не можуть забезпечити належний обсяг постачання компонентів для серійного складання.
Водночас Rafale постійно модернізується: інтегруються нові системи керування вогнем, сучасні радари, підвісні контейнери з індикаторами на лобовому склі та нове озброєння. Наприклад, у найновішій версії — Rafale F5 — буде інтегрована 1000-кілограмова високоточна авіабомба з комплектом наведення Hammer, призначена для ураження укріплених цілей.
Цей боєприпас добре зарекомендував себе в бойових умовах в Україні проти російських окупаційних сил. Водночас ЗСУ використовують лише версії з GPS-наведенням, тоді як у Франції є також варіанти з інфрачервоним, лазерним та комбінованим наведенням.
Крім того, Rafale озброєний ракетами MICA — як у базовому варіанті, так і у вдосконаленій версії NG з новими головками самонаведення (інфрачервоною та активною радіолокаційною).
Ракети Meteor забезпечують ефективне ураження повітряних цілей на середніх і великих дистанціях. Паралельно триває франко-британська розробка нової ракети великої дальності, яка у майбутньому дасть змогу вражати ще дальші цілі.
Спеціально для військово-морського варіанту Rafale, може нести одну протикорабельну ракету Exocet на центральному вузлі підвіски замість паливного бака.
Якщо говорити загалом, то винищувач не має широкої номенклатури керованого ракетного озброєння, оскільки вона обмежується зразками французької розробки та виробництва.
Отже, Rafale має всі шанси суттєво розширити коло потенційних покупців. Як уже зазначалося, експорт Rafale не залежить від жодної іншої країни, на відміну від європейського Eurofighter Typhoon. Тому Франція самостійно ухвалює рішення про продаж, і жодна інша держава не може накласти технічну заборону або заблокувати постачання окремих компонентів.
Це забезпечує Франції можливість проводити незалежну оборонну політику та зміцнювати національний суверенітет.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
