Армія в оренду: від винищувачів до атомних підводних човнів

У світі, де новини про військові контракти часто зводяться до мільярдних закупівель і гучних угод, існує менш помітний, але не менш цікавий пласт — оренда озброєння. Це явище залишається на периферії публічного дискурсу, хоча саме через нього багато країн забезпечують свою обороноздатність, уникаючи витрат на повномасштабні закупівлі та складні програми локалізації виробництва.

Лізинг бойової техніки — тема рідкісна, й при цьому вкрай цікава. Як працює механіка таких угод? Які політичні, технічні чи стратегічні обмеження ховаються за пунктами контрактів?

На прикладі Чехії, Угорщини, Індії та інших країн розглянемо, як лізинг бойових платформ став інструментом не лише економії, а й геополітичного позиціонування. І як у ньому переплітаються техніка, дипломатія та стратегія.

Gripen як символ змін: вихід Чехії та Угорщини з тіні радянської спадщини

Після розпаду Чехословаччини у 1993 році Чехія дістала у спадок флот радянських винищувачів — МиГ-21, МиГ-23 і МиГ-29. Проте вже тоді ці літаки викликали дедалі більше проблем: інфраструктура для їх обслуговування була відсутня, а політична нестабільність у відносинах із Росією ускладнювала постачання запчастин.

Поворотним моментом стала угода 1995 року: всі 10 наявних МиГ-29 обміняли на 11 польських вертольотів W-3A Sokol. На той час це виглядало логічним — технічна непридатність винищувачів і висока вартість утримання не залишали вибору. До кінця 1990-х єдиними бойовими літаками залишилися МиГ-21, які вже не відповідали ані сучасним вимогам авіації, ані стандартам НАТО.

Країна потребувала повного оновлення винищувальної авіації, але не мала на це коштів, тому у 2004 році було прийнято рішення взяти у Швеції у 10-річний лізинг 14 багатоцільових винищувачів JAS 39 Gripen. Йшлося про 12 одномісних машин та 2 двомісних.

Загальна вартість контракту склала близько 850 мільйонів доларів. Пакет включав не тільки самі літаки, а й повне технічне обслуговування, навчання пілотів та авіаційних техніків.

Перші Gripen прибули до країни у 2005 році, увійшовши до складу 211-ї тактичної ескадрильї, що розміщується на авіабазі Часлав.

Невдовзі після цього виявилося, що ситуація не відповідає очікуванням чеських Повітряних сил, оскільки базова версія програмного забезпечення – відома як MS18.5 – обмежувала можливості літака використанням лише 27-мм бортової гармати Mauser BK-27 та ракет малої дальності AIM-9L Sidewinder.

Тому того ж року чехи прийняли рішення модернізувати літаки. Було впроваджено програмне забезпечення MS18.7, яке дало можливість інтегрувати ракети середньої дальності AIM-120C-5 AMRAAM. За модернізацію шведських літаків платила Чехія, витративши на проєкт загалом близько 30 млн доларів.

Відомо, що на момент завершення першого лізингового контракту літаки майже вичерпали закладений угодою льотний ресурс і з цього випливає цікавий факт: орендовані літаки мають чітко визначений максимум льотних годин, який дозволяє контролювати шведській стороні швидкість вичерпання ресурсу бортів. Таким чином Швеція вберегла себе від ситуації, коли вартість ремонту переданих літаків виявиться більшою за отриманий прибуток.

Відомо, що обмеження є річними, однак точна цифра невідома. У 2020 чеські профільні видання повідомляли про наліт у понад 2100 годин. Того ж року чеські Повітряні сили перетнули позначку у 30 000 годин нальоту – сума льотних годин 14 літаків за 15 років.

У 2024 році Чехія продовжила оренду до 2035 року, щоб забезпечити боєготовність до прибуття нових F-35A. Експлуатація скороченого парку із 12 винищувачів обійшлась уряду у 715 мільйонів доларів. Окрім самих бортів в цю суму увійшло навчання та модернізація, яка передбачає оновлення систем зв’язку та появу системи дозаправлення в повітрі.

Схожим шляхом пішла Угорщина. Розуміючи обмежені можливості модернізації МиГ-29, країна уклала угоду про оренду 14 винищувачів Gripen. Контракт був не лише оборонним — до нього входив компенсаційний пакет, який через інвестиції та створення робочих місць у довгій перспективі зменшив фінансові втрати від оренди.

Після двох аварій у 2015 році, одна з яких сталася через технічну несправність, сторони переглянули контракт: модернізували літаки до стандарту MS20 та збільшили межі річного нальоту до 2000 годин — ключовий пункт, який дозволив угорським повітряним силам активніше діяти в межах НАТО, зокрема у місіях Baltic Air Policing.

І тут варто звернути увагу на ще один важливий аспект оренди бойових систем — право на їх використання у військових операціях. Орендовані літаки залишаються власністю Швеції упродовж усього терміну лізингу, тому країна-користувач не може передавати або використовувати ці літаки у бойових операціях без погодження зі шведським урядом.

Втім, практика показує, що укладені угоди не обмежують використання літаків виключно обороною власної країни. Шведські винищувачі у складі угорських та чеських повітряних сил брали активну участь у навчаннях та патрульних операціях НАТО.

Ще однією особливістю лізингових угод є можливість придбання орендованих літаків по залишковій вартості. Так, діюча угорська лізингова угода завершиться викупом усіх орендованих бортів у 2026 році. На додаток до них, країна також придбає ще чотири літаки.

Атомний флот в оренду

Якщо лізинг винищувачів, озираючись у 20-те століття, не є чимось новим для історії, то оренда атомних підводних човнів Індією стала першим у своєму роді прецедентом завдяки стратегічному партнерству з СРСР, а потім — з Росією.

У 1988 році Індія орендувала підводний човен К-43 проєкту 670 «Скат», який в індійському флоті отримав назву INS Chakra. Оренда тривала три роки та дозволила індійським морякам підготувати персонал до експлуатації атомних субмарин.

В мережі існує версія, що через суттєві ризики на борту орендованого судна постійно знаходився радянський екіпаж, який контролював реакторний та ракетний відсіки, куди індійським морякам було заборонено доступ. Однак відставний комодор Арун Кумар, який служив на човні від самого початку і до його повернення в Росію, частково заперечив це у розповіді для статті The Eurasian Times:

«Човен повністю обслуговувався та керувався індійським екіпажем, і не було жодних обмежень щодо доступу до будь-якого відсіку. На борту було кілька [семеро] радянських спеціалістів, але лише тому, що човен був в оренді.

Він також заявив, що «індійська команда конструкторів мала повний доступ до човна, поки він перебував в Індії, і між індійською та радянською сторонами не було жодних розбіжностей з цього приводу».

У період 1989-1991 років підводний човен K-43 повернувся до складу ВМФ СРСР. А пізніше він був виведений зі складу флоту та у 2006 році відправлений на утилізацію.

У 2012 році Індія орендувала у Росії другий атомний підводний човен проєкту 971 «Щука-Б», який на момент укладання договору був російським довгобудом та, з рештою, добудовувався з внесенням змін у проєкт. Орендований на 10 років човен коштував індійському уряду близько 1 мільярда доларів.

Субмарина, названа за традицією INS Chakra II, замість оригінальних 650 мм торпедних апаратів отримала системи калібру 533 мм, а також арсенал у 40 торпед і ракет підводного пуску до них. Проте через обмеження щодо розповсюдження ракетних технологій, замість далекобійних крилатих ракет С-10 «Гранат», вона отримала протикорабельні ракети «Club-S» з дальністю до 300 км.

Субмарина прослужила менше визначеного терміну — у 2020 році на борту стався вибух повітряного балона, який призвів до серйозних пошкоджень внутрішнього та зовнішнього корпусів, а також радіоелектронного та гідроакустичного обладнання.

Цікаво, що ремонт корпусів виконувався на суднобудівних потужностях Індії, що свідчить про високий рівень доступу індійської промисловості до технологій російської атомної субмарини. Лише після ремонту човен був доставлений до Росії, де через два роки з’явилась інформація про наміри його утилізації.

У 2019 році Індія підписала з Росією новий контракт на 3 мільярди доларів щодо оренди атомного підводного човна того ж проєкту. Майбутній Chakra III мав пройти модернізацію в Сєверодвінську та прибути до Індії у 2025 році, однак його передача затримується щонайменше до 2028 року, ймовірно, через накладені міжнародні санкції.

Вважається, що тривалий досвід експлуатації атомних підводних човнів дав індійському флоту практичний досвід експлуатації подібної техніки та серйозний поштовх власній програмі будівництва атомних субмарин — у 2009 році країна спустила на воду свій перший АПЧ INS Arihant, який у значній мірі опирався на російські технології.

Інші країни та… компанії?

Наведені історії є яскравими, але далеко не єдиними прикладами оренди військової техніки між урядами різних країн. Кількісно лідером у подібних угодах можна назвати Сполучені Штати, які за останнє десятиліття таким чином постачали озброєння багатьом країнам.

До прикладу, Штати активно просували свої винищувачі закордон за допомогою лізингової системи, поставивши таким чином майже безкоштовно партію із 16 підтриманих літаків F-16 до Йорданії, виставивши рахунок лише за модернізацію та капітальний ремонт техніки.

Схожим чином Італія у 2001 році підписала угоду про лізинг 34 винищувачів F-16 для заміни так само взятих у лізинг британських літаків F-104 та 24 Tornado. Усі орендовані американські винищувачі були повернуті у 2012 році.

Окрім винищувачів США також активно передавали в оренду ударні безпілотники MQ-1 та MQ-9, а також спеціалізовані повітряні судна, такі як паливозаправники та патрульні літаки. До прикладу, у 2018 році Італія орендувала 3 морських патрульних літаки P-3C Orion, які обійшлись країні у 15–20 млн доларів на рік.

Усі згадані вище угоди є прикладами юридично «білих» міжурядових відносин, які можна досить прозоро відслідкувати в мережі. Втім, існує і «сіра зона», де за посередництва приватних військових компаній іншим державам передавалась військова техніка разом з екіпажами.

Якравим прикладом таких угод можна назвати діяльність приватної організації Ibis Air, яка надавала в оренду бойову авіацію, маючи парк із ударних гелікоптерів Ми-24, багатоцільових Ми-8, двох винщувачів МиГ-23 та МиГ-27 і штурмовика Су-25. Відомо, що ця техніка надавалась в оренду для операцій південноафриканської ПВК Executive Outcomes в Африці та оборонних організацій Анголи.

Окрім авіації Executive Outcomes використовувала бронетехніку та легку артилерію. Також не можна не згадати діяльність й інших воєнізованих формувань, таких як підконтрольна російському уряду компанія «Вагнер» або американська Blackwater (нині Academi), які використовували бронетехніку в операціях на Близькому сході та Африці.