У міру збільшення кількості типів броньованої техніки та розмиття кордонів між ними часто постає питання адекватної класифікації. Відсутність єдиного ухваленого стандарту та реальність, в якій техніка використовується не за призначенням, тільки ускладнюють це питання.

У цьому матеріалі не розглядаються самохідні артилерійські та зенітні установки, а також інженерні машини. Лише основні бойові типи техніки.

Неформальний підхід до класифікації з країн НАТО та колишнього Варшавського блоку

Як не дивно, але підходи до класифікації техніки в країнах цих двох блоків одночасно і подібні, і фундаментально відрізняються. Обидва блоки попри поширене уявлення не класифікували техніку за її технічними параметрами, принаймні не напряму. Наприклад, в СРСР назва техніки, а отже і її класифікація присвоювалася наказами Міністерства оборони за тим, яке місце на полі бою ця техніка повинна займати, за задумом військових. У західних країнах усе відбувалося за таким самим принципом.

З плином часу класифікація однієї й тієї самої техніки могла трансформуватися відповідно до зміни задуму. Наприклад, згідно з Технічним описом та інструкцією з експлуатації до танка Т-64А видання 1973 року цей танк класифікується як середній. А вже в аналогічному документі редакції 1984 року — вже як основний танк.

Різниця між середнім та основним танком полягала в тому, що середній планувалося використовувати в комплексі з важкими танками. В той час як основні вже мали діяти самостійно. І в міру морального застарівання концепції важких танків та зняття їх з озброєння середній танк трансформувався в основний.

Тому класифікація розвивалася в міру зміни військової техніки та появи нових видів озброєння, які йшли за цим. Саме так з появою в СРСР БМП-1 в 1966 році з’явився клас техніки бойових машин піхоти (скор. БМП, англ. Infantry fighting vehicle, скор. IFV), які на відміну від вже існуючих на той час бронетранспортерів повинні були не тільки перевозити піхоту до поля бою, а й здійснювати разом із танками механізовану атаку та навіть мати можливість уражати важкозахищені цілі гарматою та протитанковими керованими ракетами.

Але саме в такому «природному» розвитку класифікації техніки й криється різниця, оскільки доктрини та підходи до війни у двох блоків були різними.

Наприклад, у США, де передбачали велику кількість морських операцій, існували спеціалізовані амфібійні бронетранспортери Assault Amphibious Vehicle (AAV-7), які могли вивантажуватися з десантних кораблів просто в море та самостійно виїжджати на берег. І хоча радянські БТР та БМП могли плавати, вони не були спеціально для цього призначені. Однак в СРСР існував легкий плавучий танк ПТ-76, прямих аналогів якого у США не було.

Іншим прикладом можуть послужити бойові машини десанту — БМД, які в СРСР виділялися в окремий клас техніки і є спеціалізованими БМП для авіадесантування. Тоді як у США не було і немає спеціалізованих БМП для авіадесанту.

Ще одним чудовим прикладом можуть послужити розвідувальні машини, які були на озброєнні в обох блоків у великій кількості. Хоча і там, і там це були як гусеничні, так і колісні машини, їх можна узагальнити під концепцією великої мобільності, вогневої потужності, поліпшеного зв’язку та засобів спостереження (розвідки). Все це поєднано у відносно малоброньованих машинах. Для прикладу, радянський БРДМ-2 мав башту бронетранспортера, тобто ідентичне озброєння з 14,5 та 7,62-мм кулеметів, і це на машині з колісною формулою 4х4. А французький AMX-10 RC з колісною формулою 6х6 озброєний 105-мм гарматою. Така вогнева потужність в обох варіантах необхідна за концепцією застосування машин: можливість вступити в бій на оперативному просторі, куди прорвалися розвідувальні машини.

Домовитися посередині, або формальний підхід

Проте оскільки два блоки активно взаємодіяли між собою, зокрема в дипломатичній царині, з часом з’явилася потреба знайти спільний знаменник для міждержавних угод.

Така формальна загальна класифікація була закріплена у Договорі про звичайні збройні сили в Європі. Це договір був укладений в 1990 році між країнами НАТО та Варшавського блоку та мав на меті подальшу деескалацію напруженості між блоками шляхом обмеження дозволеної до розміщення в Європі (у випадку СРСР території до Уралу) кількості бойової техніки, озброєння та персоналу. Цей договір перейшов у спадок і Україні, втім за винятком перших років після розвалу союзу і до початку повномасштабного вторгнення ми свою квоту ніколи не вибирали.

Однак, враховуючи поширення нових класів техніки, цей договір дещо застарів термінологічно та не охоплює спеціалізовані машини, але все ж дає визначення основним типам техніки — танкам, бронетранспортерам та бойовим машинам піхоти.

Згідно з договором термін «бойовий танк» (скор. ОБТ, англ. Main Battle Tank, скор. MBT) означає самохідну броньовану бойову машину, яка має велику вогневу потужність головно завдяки основній гарматі з великою початковою швидкістю снаряда для ведення вогню прямим наведенням, необхідним для ураження броньованих та інших цілей, високу мобільність на пересіченій місцевості, високий рівень захищеності. Також вона не сконструйована і не обладнана головним чином для транспортування бойових військ.

Бойовими танками є гусеничні броньовані бойові машини, які мають суху вагу не менше 16,5 метричних тонн і озброєні гарматою калібру не менше 75 мм, яка має кут повороту в горизонтальній площині 360 градусів. Крім того, будь-які колісні броньовані машини, які надходять на озброєння і відповідають усім іншим вищенаведеним критеріям, також вважаються бойовими танками.

Термін «бойова броньована машина» означає самохідну машину, яка має   бронезахист і прохідність пересіченою місцевістю. Бойові броньовані машини включають бронетранспортери, бойові машини піхоти та бойові машини з важким озброєнням.

Термін «бронетранспортер» (скор. БТР, англ. Armoured personnel carrier, скор. APC) означає бойову броньовану машину, сконструйовану та обладнану для транспортування бойового піхотного відділення, яка, як  правило, озброєна вбудованою або штатно встановлюваною зброєю калібру до 20 мм.

БТР-80 українських миротворців в Іраку, фото з відкритих джерел

Термін «бойова  машина піхоти» (скор. БМП, англ. Infantry fighting vehicle, скор. IFV) означає бойову броньовану машину, сконструйовану та обладнану головним чином для транспортування бойового піхотного відділення. Вона зазвичай забезпечує десанту можливість вести вогонь із машини під прикриттям броні і озброєна вбудованою або штатно встановлюваною гарматою калібру не менше 20 мм та інколи пусковою установкою протитанкових ракет.

Термін «бойова машина з важким озброєнням» означає бойову броньовану машину з вбудованою або штатною гарматою калібру не менше 75 мм для ведення вогню прямим наведенням, яка має суху вагу не менше 6 метричних  тонн і не підпадає під визначення бронетранспортера, бойової машини піхоти або бойового танка. Наприклад, сюди належать машини вогневої підтримки (скор. МВП, англ. Fire Support Vehicle, скор. FSV).

Термін «суха вага» означає вагу машини без урахування ваги боєприпасів,  пального, мастила; зйомної реактивної броні, запасних частин, інструментів та приладдя; зйомного обладнання для підводного водіння; екіпажу та його особистого майна.

Проблеми формального підходу до класифікації з сучасного погляду

Використовуючи визначення з договору можна класифікувати більшість техніки, хоча часто це суперечить прийнятій в нашій країні класифікації. Так, наприклад, у ній не виділяються в окремий клас техніки бронеавтомобілі та MRAP(Машина з захистом від мін і засідок англ. Mine Resistant Ambush Protected): вони підпадають під класифікацію бронетранспортерів. Скажімо, БТР-40 або БТР-152 в сучасному світі назвали б бронеавтомобілями.

Ще одним прикладом узагальнення є невиділення бойових машин десанту в окремий клас техніки. Вони підпадають під класифікацію бойових машин піхоти.

Або, наприклад, МТ-ЛБ — «многоцелевой транспортёр лёгкий бронированный» попри те, що він створений як тягач для транспортування піхоти, що він нерідко і робить, він класифікується як бронетранспортер.

Іншим прикладом є категорія «Бойові машини з важким озброєнням». В неї, без розділення, об’єднано зовсім різні класи техніки: наприклад, розвідувальні машини з гарматою середнього калібру (AMX-10RC), легкі танки (AMX-13, ПТ-76) та штурмові самохідні артилерійські установки (Су-76, ІСУ-152).

Також, згідно з цим договором, є цікаві межові випадки. Наприклад, AMX-10RC підпадає під класифікацію «бойова машина з важким озброєнням», в той час як його подальша модифікація — AMX-10RCR через збільшення ваги формально є «бойовим танком». А «колісні танки», або «винищувачі танків» на кшталт Centauro B1 мають класифікуватись як «бойовий танк».

Неформальний підхід

Проблема неформального підходу дуже проста і одночасно складна. І полягає вона у тому, що ніякий військовий задум не переживає зустрічі з реальністю. Наприклад, за радянською доктриною, БТР призначений для доставлення піхоти до поля бою, БМП — для руху разом із танками та підтримку їх вогнем. А бронеавтомобілі та MRAP мають перевозити особовий склад у тактичному тилу.

Однак, як ми можемо бачити, у реальній великій війні в механізовані штурми ходять не тільки БМП та танки, а й БТР, МТ-ЛБ, різного роду моторолери та, прости господи, багі на базі жигулів і навіть електросамокати.

Водночас кастровані шалашами з підручних матеріалів танки деградують навіть не до рівня штурмових гармат, а БТРів, виконуючи роль броньованих таксі, які не можуть вести вогонь із гармати.

Також проблема полягає в тому, що однакова за функціоналом техніка може мати абсолютно різну класифікацію, при цьому перебуваючи на озброєнні однієї країни. Так, наприклад, радянський БРДМ-2 є броньованою розвідувально-дозорною машиною, в той час як американський М1117 — це броньована патрульна машина. При цьому формфактор, бронювання та озброєння в них приблизно однакові. Так, БРДМ-2 комплектувався, зокрема, приладами хімічної та радіаційної розвідки. Але вони не є інтегральними складовими машини, являючи собою невеличкі коробки (та і відверто сумнівно, що хтось їх колись використовував упродовж останніх 30 років у реальних умовах).

Водночас класифікувати їх як класичний бронеавтомобіль теж сумнівно, оскільки вони не призначені для перевезення десанту, крім як на броні. Так, у БРДМ-2 теоретично можна вмістити три людини десанту, але це не має практичного застосування. Оскільки в немодернізовану машину залізти/вилізти навіть складніше, аніж з БТР-60. А М1117 може взяти аж одного пасажира, якщо не почати складати людей у багажному відділені. Хоча існують варіанти, модернізовані для перевезення десанту. Натомість класичні бронеавтомобілі, наприклад, «Козак-5», призначені насамперед для перевезення особового складу.

Висновок

Відсутність чіткого, формалізованого та загальноприйнятого способу класифікації військової техніки на сьогодні створює велику кількість колізій та призводить до неможливості однозначної правильної класифікації техніки. Часто головну роль при класифікації грають не формальні ознаки, а неписані традиції. Так, за всіма ознаками, більшість сучасних бронеавтомобілів є БТРами. Крім, можливо, MRAP, які важко назвати прохідними по пересіченій місцевості. Водночас в реальності ніхто не називає бронеавтомобілі БТРами, бо так склалося історично. Але водночас БТР 152 та БТР 40 — це БТРи, бо так є.

При цьому, тенденція розмиття і неоднозначність класів техніки тільки продовжує погіршуватися. Насамперед через дешевизну комерційного колісного шасі та водночас прагненням придати техніці дедалі більшого функціоналу. Почали з’являтися такі машини, як, наприклад, «Варта-2», озброєна 30-мм модулем. Яка, як за задумом, так і формальними ознаками є БМП, проте все одно є бронеавтомобілем.

Утім існує один спосіб безпомилково визначити тип бойової броньованої машини: подивитися, як її назвав розробник, і у разі виникнення таких питань посилатися на нього.